справа № 156/1259/20

Провадження № 2/156/132/21

рядок статзвіту 65

З А О Ч Н Е Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

02 березня 2021 року смт Іваничі

Іваничівський районний суд Волинської області в складі:

головуючого судді Малюшевської І. Є.,

за участю секретаря судового засідання Киці Л. Ф.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду смт. Іваничі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням,

учасники справи:

позивач ОСОБА_1 , - не з`явився,

відповідач ОСОБА_2 , - не з`явився,

відповідач ОСОБА_3 , - не з`явився,

в с т а н о в и в:

І. Короткий виклад обставин справи

Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про визнання осіб такими, що втратили право користування жилим приміщенням. В обґрунтування зазначеного позову покликається на те, що він являється власником житлового будинку АДРЕСА_1 . Окрім нього у даному будинку також зареєстровані відповідачі по справі. Вказаний будинок ОСОБА_3 покинув добровільно у 2011 року, а ОСОБА_2 - у 2016 року, забравши усі свої речі.

Покликається на те, що відповідачі мають боргові зобов`язання в різних банках, через що йому неодноразово телефонували з банку та розшукували синів, при цьому погрожували арештом та продажем його будинку. Через формальну прописку відповідачів він не взмозі розпоряджатись належним йому на праві власності майном, тому змушений звертатись з даним позовом до суду.

ІІ. Позиція учасників справи

Позивач ОСОБА_1 в судове засідання не з`явився, подав до суду заяву, в якій зазначив, що позовні вимоги підтримує в повному обсязі, не заперечує щодо ухвалення заочного рішення по даній справі та просить справу слухати без його участі.

Відповідачі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 в судове засідання повторно не з`явилися з невідомих суду причин, хоча належним чином повідомлялися про час та місце розгляду справи, в тому числі й оголошенням про їх виклик на сайті Судової влади України, що стверджується матеріалами справи (а.с. 36, 39). Окрім цього, будь-які клопотання чи відзиви від ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на адресу суду не надходили.

ІІІ. Процесуальні дії у справі

Ухвалою судді від 28.12.2020 року відкрито провадження у справі та постановлено проводити розгляд справи у порядку загального позовного провадження.

Ухвалою суду від 25.01.2021 року закінчено підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.

Судом на підставі частини другої статті 247 Цивільного процесуального кодексу України (далі ЦПК), у зв`язку із неявкою в судове засідання всіх учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Оскільки відповідачі були належним чином повідомлені про дату, час та місце судового засідання (стаття 128 Цивільного процесуального кодексу України (далі ЦПК України)), в судове засідання не з`явилися, а позивач не заперечував проти проведення заочного розгляду справи, судом 02.03.2021 року постановлено ухвалу про заочний справи, що відповідає вимогам статей 280-281 ЦПК України.

ІV. Встановлені судом фактичні обставини справи

Судом встановлено, що будинок АДРЕСА_1 належить ОСОБА_1 - позивачу по справі, що стверджується матеріалами справи.

Із довідки про склад сім`ї позивача ОСОБА_1 вбачається, що в будинку АДРЕСА_1 зареєстровані відповідачі по справі - ОСОБА_2 та ОСОБА_3 (сини позивача).

Із акту обстеження матеріально побутових умов проживання ОСОБА_1 від 30.11.2020 року відомо, що в будинку АДРЕСА_1 в даному будинку відповідач ОСОБА_2 не проживає більше дев`яти років, а відповідач ОСОБА_3 - більше чотирьох років.

Згідно відповіді виконавчого комітету Павлівської сільської ради Володимир-Волинського району Волинської області ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 зареєстровані за адресою: АДРЕСА_1 .

Водночас відповідачі знятими з реєстрації за вказаною вище адресою, не значиться.

V. Застосоване судом законодавство та висновки суду

Відповідно до положень ст. 1 ЦПК України, завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Згідно з цим принципом норми цивільного законодавства не передбачають такого способу захисту як визнання дійне законними.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Згідно ч.ч. 1-4 ст. 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Положеннями статті 13 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, в межах заявлених нею вимог та на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом.

У відповідності до ст.15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Виходячи зі змісту положень ст.16 ЦК України кожна особа має право звернутись до суду за захистом свого особистого майнового або немайнового права та інтересу в спосіб, передбачений цією нормою Закону, або у спосіб передбачений договором чи законом.

Як слідує зі ст. 316 ЦК України, право власності являє собою право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

За змістом ст.ст. 317, 319 ЦК України, власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном, яким він розпоряджається на власний розсуд.

Стаття 321 ЦК України передбачає, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права або обмежений у його здійсненні, крім випадків, встановлених законом та у встановленому законом порядку.

Власник може вимагати усунення будь-яких порушень його права, хоч би ці порушення і не були поєднані з позбавленням володіння (ст.391 ЦК України).

Отже із вищенаведеного вбачається, що власник має право вимагати від осіб, які не є членами його сім`ї, а також не відносяться до кола осіб, які постійно проживають разом з ним і ведуть з ним спільне господарство, усунення порушень свого права власності у будь-який час.

Аналіз положень глави 32 ЦК України свідчить, що сервітут - це право обмеженого користування чужою нерухомістю в певному аспекті, не пов`язане з позбавленням власника нерухомого майна правомочностей володіння, користування та розпорядження щодо цього майна.

Слід зазначити те, що відповідачі по справі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , постійно мешкали у спірному житловому будинку разом з позивачем, та таким чином набули право користуванням чужим майном, яке по своїй суті є сервітутом.

Відповідно до частини першої статті 402, частини першої статті 405 ЦК України члени сім`ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону.

Відповідно до частини першої статті 156 ЖК УРСР члени сім`ї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням. За згодою власника будинку (квартири) член його сім`ї вправі вселяти в займане ним жиле приміщення інших членів сім`ї.

Члени сім`ї власника будинку (квартири) зобов`язані дбайливо ставитися до жилого будинку (квартири). Повнолітні члени сім`ї власника зобов`язані брати участь у витратах по утриманню будинку (квартири) і придомової території та проведенню ремонту.

До членів сім`ї власника будинку (квартири) належать особи, зазначені в частині другій статті 64 цього Кодексу. Припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє їх права користування займаним приміщенням. У разі відсутності угоди між власником будинку (квартири) і колишнім членом його сім`ї про безоплатне користування жилим приміщенням до цих відносин застосовуються правила, встановлені статтею 162 цього Кодексу.

Таким чином, відповідачі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 будучи членами сім`ї позивача набули особистого сервітуту, що полягав у праві користування будинку. Такий сервітут є тимчасовим.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 406 ЦК України сервітут припиняється у разі припинення обставини, яка була підставою для встановлення сервітуту.

Відповідно до частини другої статті 406 ЦК України сервітут може бути припинений за рішенням суду на вимогу власника майна за наявності обставин, які мають істотне значення.

Як встановлено судом, відповідачі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 зареєстровані за адресою: АДРЕСА_1 .

Разом з тим, ОСОБА_2 починаючи з 2011 року, а ОСОБА_3 з 2016 року покинули будинок та не проживають у ньому із зазначеного часу, тому їхнє право на користування чужим майном підлягає припиненню на вимогу власника цього майна на підставі пункту 4 частини першої, частини другої статті 406 ЦК України.

Аналогічний висновок зроблений Верховним Судом України у постановах від 09 жовтня 2019 року та від 19.08.2019 року в справах №№695/2427/16-ц, 369/9681/17, відповідно, що користування чужим майном підлягає припиненню на вимогу власника цього майна відповідно до положень частини другої статті 406 ЦК України.

Згідно з ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до положень ч.ч. 1, 2 ст. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно з ч.ч. 1, 5, 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Суд розглядає справу дотримуючись принципів змагальності і диспозитивності цивільного судочинства, оцінюючи докази у справі у їх сукупності за своїм внутрішнім переконанням згідно ст. 229 ЦПК України, захищаючи порушені, невизнані або оспорюванні права, свободи чи інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб згідно ст. 2 ЦПК України.

В ході розгляду справи судом не встановлено наявності домовленостей між відповідачами ОСОБА_2 та ОСОБА_3 та позивачем ОСОБА_1 , як власником житла, щодо порядку користування даним житловим будинком або щодо збереження за відповідачами права на користування житлом на час їхньої відсутності. Не встановлено судом і обставин, які б свідчили про поважність причин відсутності відповідачів у належному позивачу житловому будинку у період з 2011 року по даний час та з 2016 року по даний час, факту чинення їм перешкод щодо користування та проживання у даному будинку чи вчинення відповідачами дій у зазначений період часу, які б свідчили про їх намір зберегти право на користування даним житловим приміщенням.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Таким чином, враховуючи те, що відповідачі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , без поважних причин були відсутні у спірному жилому приміщенні понад встановлений законом строк збереження права користування житлом, останні самостійно залишили дане жиле приміщення і протягом тривалого часу (понад дев`ять років та понад чотири роки) не намагалися вселитись у таке, перешкод в користуванні спірним житловим будинком їм не чинилось і вони добровільно обрали собі інше місце проживання, а також те, що учасниками справи не надано будь-яких доказів, які б ствердили протилежне, з огляду на те, що формальна реєстрація відповідачів у спірному житловому будинку є такою, що перешкоджає позивачу у здійснені ним права користування та розпорядження своїм майном, суд приходить до висновку, що є всі підстави для задоволення позову в повному обсязі та визнання відповідачів ОСОБА_2 та ОСОБА_3 такими, що втратили право користування жилим приміщенням у житловому будинку АДРЕСА_1 .

VІ. Судові витрати

За змістом статті 141 ЦПК судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Так, згідно квитанції від 09.12.2020 року позивачем було сплачено 840,80 грн. судового збору. Позивачем заявлено вимогу, котра була задоволена в повному обсязі, а тому у зв`язку із задоволенням позову на користь позивача з кожного відповідача підлягає стягненню судовий збір у розмірі по 420,40 грн.

Керуючись ст.ст. 12, 13, 76-81, 89, 141, 247, 258, 259, 264, 265, 268, 280-284 ЦПК України, суд

у х в а л и в:

Позов ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 мешканця: АДРЕСА_1 до ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстрованих за адресою: АДРЕСА_1 про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням - задовольнити.

Визнати ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 таким, що втратив право користування будинком АДРЕСА_1 , який належить ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Визнати ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 таким, що втратив право користування будинком АДРЕСА_1 , який належить ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Стягнути із ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 в користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 понесені ним витрати зі сплати судового збору у розмірі 420,40 грн. (чотириста двадцять гривень 40 коп.).

Стягнути із ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 в користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 понесені ним витрати зі сплати судового збору у розмірі 420,40 грн. (чотириста двадцять гривень 40 коп.).

Учасникам справи, які не були присутні в судовому засіданні, або якщо судове рішення було ухвалено поза межами судового засідання чи без повідомлення (виклику) учасників справи, копія судового рішення надсилається протягом двох днів з дня його складення у повному обсязі в електронній формі у порядку, визначеному законом, - у випадку наявності у особи офіційної електронної адреси, або рекомендованим листом з повідомленням про вручення - якщо така адреса відсутня.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених Цивільного процесуальним кодексом України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку, встановленому Цивільним процесуальним кодексом України, до Волинського апеляційного суду. До дня початку функціонування єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи через Іваничівський районний суд Волинської області.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлено в разі пропуску з інших поважних причин.

Суддя І. Є. Малюшевська