справа № 156/71/21

Провадження № 2/156/179/21

рядок статзвіту 54

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

02 березня 2021 року смт Іваничі

Іваничівський районний суд Волинської області в складі:

головуючого судді Малюшевської І.Є.,

за участю секретаря судового засідання Киці Л.Ф.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду смт. Іваничі у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства "Волиньвугілля" про стягнення заробітної плати,

учасники справи:

позивач ОСОБА_1 - не з`явилася,

відповідач ДП "Волиньвугілля" - представник не з`явився,

в с т а н о в и в:

І. Суть спору

Позивач ОСОБА_1 03.02.2021 року звернулася до суду із зазначеним позовом, покликаючись на те, що з 18.04.2018 року по даний час вона працює у відокремленому підрозділі «Санаторій «Шахтар» ДП "Волиньвугілля" покоївкою з оплатою праці згідно штатного розпису. Стверджує, що за період з вересня по грудень 2020 року включно відповідач нарахував, однак не виплатив їй належну заробітну плату. Зазначає, що згідно виданої довідки про доходи від 13.01.2021 року заборгованість по заробітній платі за період з вересня по грудень 2020 року становить 8 127,58 грн. Оскільки відокремлений підрозділ «Санаторій «Шахтар» не є юридичною особою, то сума заборгованості по заробітній платі підлягає стягненню з відповідача - ДП "Волиньвугілля". Так, як зі сторони відповідача жодних дієвих заходів не вживалося, заробітна плата не виплачена по даний час, то вона змушена звернутися до суду за захистом своїх порушених прав. З огляду на наведене, у зв`язку із неможливістю врегулювання спору у позасудовому порядку, просить суд стягнути з відповідача ДП "Волиньвугілля" в її користь невиплачену заробітну плату за період з вересня 2020 року по грудень 2020 року в розмірі 8 127,58 грн., а також понесені нею судові витрати.

ІІ. Позиція учасників справи

В судове засідання позивач ОСОБА_1 , не з`явилася, подала до суду заяву про розгляд справи без її участі, підтримання позовних вимог в повному обсязі та прохання їх задовольнити.

Представник відповідача ДП "Волиньвугілля" Марчук Н.Є. була своєчасно і належним чином повідомленою про дату, час і місце розгляду справи, однак в судове засідання не з`явилася, подала до суду заяву про проведення розгляду справи без її участі, у вирішенні спору покладається на розсуд суду, просить врахувати позицію відповідача, викладену у відзиві від 15.02.2021 року. Згідно поданого до суду відзиву на позовну заяву відповідач визнав наявність заборгованості перед позивачем за період із вересня 2020 року по грудень 2020 року в розмірі 8 127,58 грн., а також визнав суму понесених позивачем судових витрат, однак, при вирішенні справи просить врахувати скрутне фінансове становище підприємства.

ІІІ. Процесуальні дії у справі

Ухвалою судді від 03.02.2021 року відкрито провадження у даній справі та постановлено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін, встановлено відповідачу 15-тиденний строк з дня вручення даної ухвали для подання відзиву на позовну заяву.

У встановлений судом строк представник відповідача - в.о. генерального директора ДП «Волиньвугілля» Ключковський Ю.І. подав до суду відзив в якому визнав наявність заборгованості у підприємства перед позивачем за період із вересня 2020 року по грудень 2020 року в розмірі 8 127,58 грн., а також визнав суму понесених позивачем судових витрат, однак, при вирішенні справи просить врахувати скрутне фінансове становище підприємства.

Оскільки в судове засідання не з`явилися всі учасники справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу, відповідно до вимог ч. 2 ст. 247 ЦПК України, не здійснюється.

ІV. Обставини справи, встановлені судом

З копії трудової книжки ОСОБА_1 слідує, що остання 18.04.2018 року прийнята на посаду покоївки санаторію ВП «Санаторій «Шахтар» ДП «Волиньвугілля». (а.с.3)

Згідно довідки відповідача ВП «Санаторій «Шахтар» ДП «Волиньвугілля» №7 від 13.01.2021 року заборгованість по виплаті заробітної плати ОСОБА_1 з вересня 2020 року по грудень 2020 року становить 8 127,58 грн. (а.с.2)

Станом на день розгляду справи заборгованість по заробітній платі в сумі 8 127,58 грн. відповідачем позивачу не виплачено.

V. Застосоване судом законодавство

Приписами ст.43 Конституції України встановлено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає; право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Правові засади і гарантії здійснення громадяни України права розпоряджатися своїми здібностями до продуктивної і творчої праці визначено Кодексом законів про працю (відповідно до преамбули цього Кодексу).

Згідно із частиною першою статті 3 та статтею 4 КЗпП, трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами, регулюються законодавством про працю, яке складається з Кодексу законів про працю та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.

Так, відповідно до частини 1 статті 94 КЗпП України, приписи якої кореспондуються із частиною першою Закону України «Про оплату праці», заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану роботу.

Згідно із статтею 1 Конвенції «Про захист заробітної плати» №95, ухваленої Генеральна конференція Міжнародної організації праці та ратифікованої Україною 30.06.1961 року, термін «заробітна плата» означає, незалежно від назви й методу обчислення, будь-яку винагороду або заробіток, які можуть бути обчислені в грошах, і встановлені угодою або національним законодавством, що їх роботодавець повинен заплатити, на підставі письмового або усного договору про наймання послуг, працівникові за працю, яку виконано, чи має бути виконано, або за послуги, котрі надано, чи має бути надано.

Рішенням від 15.10.2013 року, №8-рп/2013 у справі №1-13/2013 Конституційний Суд України встановив, що поняття «заробітна плата» і «оплата праці», які використано у законах, що регулюють трудові правовідносини, є рівнозначними в аспекту наявності у сторін, які перебувають у трудових відносинах, прав і обов`язків щодо оплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконання цих обов`язків, а також дійшов висновку, що під заробітною платою, що належить працівникові, необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, установлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.

Таким чином, заробітною платою є винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Відповідно до ст. 97 КЗпП України, оплата праці працівникам здійснюється в першочерговому порядку. Всі інші платежі здійснюються власником або уповноваженим ним органом після зобов`язань щодо оплати праці.

Відповідно до ч. 1 ст. 21 ЗУ «Про оплату праці» працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору.

Відповідно до ч. 1 ст. 115 КЗпП України, ч. 1 ст. 24 ЗУ «Про оплату праці» заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

Відповідно до ч. 2 ст. 233 КЗпП України в разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Проаналізувавши зміст частини 2 статті 233 КЗпП України, можна зробити висновок про те, що в разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці працівник має право без обмежень будь-яким строком звернутись до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, незалежно від того, чи здійснив роботодавець нарахування таких виплат.

Статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, закріплено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

В розумінні Європейського Суду з прав людини мирне володіння своїм майном включає не тільки «класичне» право власності, яке розглядається в Україні, а й, до прикладу, виплати за трудовим договором та інші виплати.

Отже, відсутність коштів у роботодавця жодним чином не може слугувати поважною причиною невиплати працівникові всіх належних йому сум, а невиплата заробітної плати розцінюється Європейським судом з прав людини як порушення права на мирне володіння своїм майном.

ЦПК України встановлено, що:

-відповідно до положень ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом і кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. (статті 12 і 81);

-суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина 1 статті 13);

-обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання (частина 1 статті 82);

-доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина 1 статті 76);

-належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень (стаття 77);

-згідно ст.78 ЦПК України суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

-у відповідності до ст.79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

-статтею 80 ЦПК України визначено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

-відповідно до положень ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

-відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

VI. Висновки суду

Отже, судом встановлено, що всупереч вимогам ст. 115 КЗпП України станом на день розгляду справи нарахована за період з вересня 2020 року по грудень 2020 року заробітна плата в сумі 8 127,58 грн. відповідачем позивачу не виплачена. Суд вважає, що з відповідача на користь позивача слід стягнути заборгованість з нарахованої, але невиплаченої заробітної плати за період роботи з вересня 2020 року по грудень 2020 року у розмірі 8 127,58 грн. При цьому, суд зазначає, що тяжке фінансове положення підприємства не може свідчити про відсутність вини роботодавця у невиплаті працівникові належних коштів і не є підставою для звільнення роботодавця від обов`язку сплатити зазначені кошти позивачу.

Таким чином, всебічно, повно, об`єктивно та безпосередньо дослідивши наявні у справі докази, з`ясувавши обставини, на які посилалася позивач, як на підставу своїх вимог, оцінивши належним чином зібрані по справі докази кожен окремо на їх достовірність та допустимість, а також їх достатність та взаємний зв`язок у сукупності, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають до задоволення.

VII. Розподіл судових витрат між сторонами

Відповідно до ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Так, як позивачку на підставі п. 1 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» під час розгляду даної категорії справи звільнено від сплати судового збору та у зв`язку із повним задоволенням позову, суд вважає, що з відповідача в дохід держави підлягає стягненню судовий збір в розмірі 908,00 грн. щодо позовних вимог про стягнення заборгованої заробітної плати.

Щодо вимог про стягнення витрат на правничу допомогу в розмірі 1 500 грн., що заявлені позивачем слід зазначити наступне.

Згідно ч. 2 ст. 141 ЦПК України, інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

На підтвердження понесених ОСОБА_1 витрат на правничу допомогу до матеріалів справи додано наступні документи: копія договору про надання правничої допомоги № 12-6 від 15.09.2020 року, копію попереднього розрахунку до договору № 12-6 від 15.09.2020 року, квитанція до прибуткового ордера № 3 від 14.01.2021 року, копія акту наданих правничих послуг від 01.02.2021 року. За таких обставин, суд вважає розмір таких витрат обґрунтованим, пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову та значення справи для сторін, у зв`язку з чим наявні підстави для стягнення таких витрат з відповідача на користь позивача.

На підставі вищевикладеного та керуючись ст.ст.12, 13, 89, 141, 197, 259, 265, 268, 273, 293-294, 315-319 Цивільно-процесуального кодексу України суд, -

у х в а л и в:

Позов ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ), мешканки: АДРЕСА_1 , Волинської області Державного підприємства «Волиньвугілля» (код ЄДРПОУ 32365965), місцезнаходження: вул. Луцька, 1 м. Нововолинськ Володимир-Волинського району Волинської області про стягнення заробітної плати - задовольнити.

Стягнути з Державного підприємства «Волиньвугілля» на користь ОСОБА_1 8 127,58 грн. (вісім тисяч сто двадцять сім гривень 58 коп.) заборгованості по виплаті заробітної плати за період з вересня 2020 року по грудень 2020 року включно.

Стягнути з Державного підприємства «Волиньвугілля» на користь ОСОБА_1 1 500,00 грн. (одна тисяча п`ятсот гривень 00 коп.) понесених нею витрат на правничу допомогу.

Стягнути з Державного підприємства «Волиньвугілля» в дохід держави 908,00 грн. (дев`ятсот вісім гривень 00 коп.) судового збору.

Згідно підп. 15.5 Перехідних положень ЦПК України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга на рішення суду подається до суду апеляційної інстанції через Іваничівський районний суд Волинської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя І. Є. Малюшевська