ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
Київської області
01032, м. Київ - 32, вул. Комінтерну, 16 | тел. 230-31-77 |
ПОСТАНОВА
Іменем України
"14" червня 2006 р. Справа № 223/7-06
10 год. 15 хв. м. Київ, вул. Комінтерну, 16
(зал судових засідань №205)
Господарський суд Київської області у складі головуючого судді Бабенка К.А. при секретарі Лялюк І.З. розглянув матеріали справи
за позовом Київського обласного відділення Фонду України соціального захисту інвалідів, м. Київ
до товариства з обмеженою відповідальністю „ЕКО –7”, м. Біла Церква
про стягнення штрафних санкції
за участю представників сторін:
від позивача: Пуш Н.М. (дов. №03-222/465 від 31.05.2006р.);
від відповідача: Гореліков І.В. (дов. №15 від 08.06.2006р.).
Суть спору:
до господарського суду Київської області звернулось Київське обласне відділення Фонду України соціального захисту інвалідів, м. Київ з позовною заявою до товариства з обмеженою відповідальністю „ЕКО –7”, м. Біла Церква про стягнення штрафних санкції.
Ухвалою про відкриття провадження в адміністративній справі від 10.05.2006р. її розгляд призначено на 14.06.2006р. (а.с. 1).
В судовому засіданні, яке відбулось 14.06.2006р. представник позивача позовні вимоги підтримав, вважає їх обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню. Представник відповідача проти позову заперечив та просить в позові відмовити.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, господарський суд
встановив:
Відповідно до частини першої ст. 19 Закону України „Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” від 05.07.2001 р. № 2606-ІІІ (далі –Закон) для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.
Пунктом 14 Положення про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 3 травня 1995 року № 314 “Про організацію робочих місць та працевлаштування інвалідів” (далі - Положення) встановлено, що підприємства у межах доведеного нормативу створюють за власні кошти робочі місця для працевлаштування інвалідів; щорічно до 1 лютого року, що настає за звітнім, подають відділенням Фонду соціального захисту інвалідів відомості про середню річну заробітну плату на підприємстві, середньо облікову чисельність штатних працівників облікового складу та про кількість працюючих інвалідів; інформують державну службу зайнятості та місцеві органи соціального захисту населення про вільні робочі місця та вакантні посади, на яких може використовуватися праця інвалідів; інформують державну службу зайнятості та місцеві органи соціального захисту населення про вільні робочі місця та вакантні посади, на яких може використовуватися праця інвалідів.
Отже, чинним законодавством щодо соціальної захищеності інвалідів в Україні на підприємства покладено обов’язок по забезпеченню певної кількості робочих місць для працевлаштування інвалідів, та інформування про наявність вільних робочих місць створених для інвалідів відповідних органів влади.
Як вбачається зі звіту відповідача про зайнятість та працевлаштування інвалідів за формою №10-ПІ, затвердженою наказом Мінпраці України №338 від 29.12.2004р. за 2005р., належним чином засвідчена копія якого наявна в матеріалах справи (а.с. 5), середньоблікова чисельність штатних працівників облікового складу становила 27 осіб, в зв’язку з чим кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів у відповідності до частини першої ст. 19 Закону становить 1 робоче місце (27 осіб х 4%), тоді як фактично у відповідача не було зайнято жодного робочого місця для інвалідів.
Згідно з п. 3 Положення, робоче місце інваліда вважається створеним, якщо воно відповідає встановленим вимогам робочого місця для інваліда відповідної нозології, атестоване спеціальною комісією підприємства за участю представників МСЕК, органів держнаглядохоронпраці, громадських організацій інвалідів, і введено в дію шляхом працевлаштування на ньому інваліда.
Проте, як зазначено у листі Бюро медико-соціальної експертизи №210/183 від 15.09.2004р., копію якого долучено до матеріалів справи №11/7-06 за позовом Київського обласного відділення Фонду України соціального захисту інвалідів до сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю „Требухівське” про стягнення штрафних санкцій та до матеріалів даної справи, в зв’язку з тим, що конкретні вимоги стосовно робочого місця інваліда визначені в індивідуальній програмі реабілітації інваліда, без наявності конкретного інваліда неможливо провести атестацію робочого місця для інваліда, тому, господарський суд дійшов висновку, що атестація робочого місця інваліда без працевлаштування на нього конкретної особи неможливе.
А пунктом 2 Положення передбачено, що робочим місцем інваліда може бути звичайне робоче місце, якщо за умовами праці та з урахуванням фізичних можливостей інваліда воно може бути використано для його працевлаштування.
Відповідно до частини першої ст.18 Закону, працевлаштування інвалідів, здійснюється органами Міністерства праці та соціальної політики України, органами місцевого самоврядування, громадськими організаціями інвалідів.
Відповідно до частини першої ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтується її вимоги та заперечення. А згідно частини першої ст. 69 цього Кодексу доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Як вбачається з Актів обстеження працевлаштування інвалідів на підприємстві Білоцерківської міжрайонної МСЕК та інструкції для посади чергового (інваліда), відповідачем було створено робоче місце для працевлаштування інваліда. А відповідно до звітів про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) та потребу в працівниках за формою 3-ПН, затвердженою Наказом Державного комітету статистики №244 від 06.07.1998р. за 2005 рік, належним чином завірені копії яких наявні в матеріалах справи, відповідач повідомляв Білоцерківський міськрайонний центр зайнятості про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) для інвалідів, що підтверджено графою „наявність вільних робочих місць (вакантних посад) для інвалідів” зазначених вище звітів. Згідно довідки Білоцерківського міськрайонного центру зайнятості №01-8-2-1006 від 26.05.2006р. інвалід по зазначеній заявці в звіті відповідача не направлявся, із-за відсутності на обліку інвалідів, бажаючих працювати на даному робочому місці.
Таким чином, господарський суд дійшов висновку, що відповідачем виконано вимоги законодавства щодо інформування відповідних органів влади про наявність вільних робочих місць створених для інвалідів, а незайнятість необхідної кількості робочих місць для працевлаштування інвалідів виникла саме в зв’язку з не направленням органами Міністерства праці та соціальної політики України, органами місцевого самоврядування та громадськими організаціями інвалідів для працевлаштування інвалідів до товариства з обмеженою відповідальністю „ЕКО –7”, тобто не з вини відповідача.
Як зазначалось раніше, відповідно до ст. 18 Закону обов’язок працевлаштування інвалідів покладено на органи Міністерства праці та соціальної політики України, органи місцевого самоврядування, громадські організації інвалідів, в зв’язку з чим у позивача відсутні підстави для нарахування відповідачу штрафних санкцій.
Тому, враховуючи викладене вище, господарський суд відмовляє позивачу в задоволенні позовних вимог повністю.
Відповідно до частини четвертої ст. 94 КАС України у справах, в яких позивачем є суб’єкт владних повноважень, а відповідачем – фізична чи юридична особа, судові витрати, здійсненні позивачем, з відповідача не стягуються.
На підставі викладеного та керуючись частиною першою ст. 18, частиною першою ст. 19 Закону України „Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” від 05.07.2001 р. № 2606-ІІІ; частиною першою ст. 69, частиною першою ст. 71, частиною четвертою ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України, господарський суд
постановив:
1. В позові відмовити повністю.
Дану Постанову може бути оскаржено у 10-денний термін або у 20-денний термін після подання в 10-денний термін заяви про апеляційне оскарження.
Дана Постанова набирає законної сили після закінчення 10-денного терміну на подання заяви про апеляційне оскарження, апеляційної скарги у разі їх не подання або після закінчення 20-денного терміну після подання заяви про апеляційне оскарження у випадку неподання апеляційної скарги, або після закінчення апеляційного розгляду скарги і залишення її без задоволення, а Постанови суду –без змін.
Суддя Бабенко К. А.