Справа №428/2010/19

Провадження №2/428/51/2021

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 лютого 2021 року                                                м. Сєвєродонецьк

Сєвєродонецький міський суд Луганської області в складі

головуючого судді                     Кордюкової Ж.І.,

за участю секретаря                   Голуб Т.М.,

позивача                                      ОСОБА_1 ,

представника позивача              ОСОБА_2 ,

представника відповідача          ОСОБА_3 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 , ОСОБА_4 до держави Україна в особі Кабінету Міністрів України, Державної казначейської служби України про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, заподіяної внаслідок вчинення терористичних актів під час проведення антитерористичної операції в м. Луганськ Луганської області,- 

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 , ОСОБА_4 звернулись до суду з позовом до держави Україна в особі Кабінету Міністрів України, Державної казначейської служби України про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, заподіяної внаслідок вчинення терористичних актів під час проведення антитерористичної операції м. Луганськ Луганської області.

В обґрунтування заявлених вимог зазначено, що вони є власниками квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 .

05.08.2014 року в результаті проведення антитерористичної операції в м. Луганськ снарядами була зруйновна належна їм квартира та усе майно, яке в ній знаходилось (меблі, побутова техніка, посуд тощо).

За фактом руйнування квартири було відкрито кримінальне провадження №12014130370003078 від 14.09.2014 року, яке було об`єднане з кримінальним  провадженням №12014130040000684 від 03.07.2014 року за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст.414, ч.1, 2, 3 ст. 258 КК України.

Вони були змушені покинути квартиру та перемістились до м. Сєвєродонецька, де орендують житло для проживання.

В результаті проведення антитерористичної операції їм було спричинено матеріальну та моральну шкоду, обов`язок відшкодувати яку покладено на державу.

Розмір матеріальної шкоди становить 1400000 грн., розмір моральної шкоди – 1000000 грн.

Через руйнування квартири вони змушені були істотно змінити спосіб життя, місце проживання, постійно знаходяться в стані стресу та нервозності, через невизначеність відбувається постійне хвилювання, порушився сон, уклад життя, погіршився стан здоров`я.

20.05.2019 року судом постановлено ухвалу про відкриття провадження у справі та призначення справи до розгляду в порядку загального позовного провадження.

30.07.2019 року судом постановлено ухвалу про залишення позовної заяви без руху та надано позивачам строк для усунення недоліків.

08.10.2019 року судом постановлено ухвалу про звільнення позивачів від сплати судового збору за подання позовної заяви.

25.10.2019 року судом постановлено ухвалу про призначення будівельно-технічної експертизи та зупинення провадження у справі.

06.04.2020 року судом постановлено ухвалу про поновлення провадження у справі.

26.05.2020 року судом постановлено ухвалу про закриття підготовчого провадження, призначення справи до розгляду по суті та ухвалу про відмову і  в зупиненні провадження у справі.

30.05.2019 року представник відповідача Головне територіальне управління юстиції у Луганській області надав відзив на позовну заяву, в якому заперечував проти задоволення позовних вимог. Свою позицію обґрунтував тим, що позивачі пропустили трирічний строк для звернення до суду з заявленими позовними вимог. Не встановлено, що шкода, нанесена позивачем, спричинена саме внаслідок кримінального правопорушення, оскільки відповідного рішення не прийнято. Розмір матеріальної шкоди позивачі визначили відповідно до ч. 10 ст. 86 Кодексу цивільного захисту України, проте в позовній заяві зазначено, що шкода позивачам спричинена внаслідок проведення антитерористичної організації, а тому таке визначення розміру матеріальної шкоди не ґрунтується на законі. У позові не зазначено, виходячи з яких міркувань, вони визначили розмір моральної шкоди, доказів на щодо нанесення такої шкоди позивачами не надано.

18.06.2019 року позивачі надали відповідь на відзив на позовну заяву, в якому зазначили, що період та місце заподіяння шкоди їх майну відповідає періоду та місцю проведення антитерористичної операції. Їм не надано іншого житла замість пошкодженого. Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану громадянам терористичним актом, визначені Законом України «Про боротьбу з тероризмом, а механізм визначення шкоди – Кодексом цивільного захисту України. У 2014-2016 роках проходила активна фаза антитерористичної операції, через що вони не мали документів для підготовки позову до суду. Про руйнування квартири вони дізнались випадково з мережі Інтернет. Незалежно від спливу строків позовної давності заява про захист цивільного права має бути прийнята судом.

03.07.2019 року представник відповідача Головне територіальне управління юстиції у Луганській області надав заперечення на відповідь на відзив на позовну заяву, в якому  зазначив, що позивачами пропущено строки позовної давності та не надано доказів, що майно зруйновано саме внаслідок вчинення кримінального правопорушення. Відповідачем у справі має бути заподіювач шкоди.

Позивачі ОСОБА_1 , ОСОБА_4 в судовому засіданні підтримали заявлений позов, підтвердили доводи, наведені в його  обґрунтування.

Позивач ОСОБА_4 згодом в судове засідання не з`явилась, надала заяву про розгляд справи без її участі.

В судовому засіданні представник позивача адвокат Хорольський І.В. підтримав заявлені позовні вимоги, підтвердив доводи, викладені в позовній заяві.

В судовому засіданні представник відповідача ОСОБА_5 та ОСОБА_3 позовні вимоги не визнали з підстав, зазначених у відзиві на позовну заяву.

Представник відповідача Державної казначейської служби України в судове засідання не з`явився, про причини неявки суд не повідомив та не подав відзив на позовну заяву.

В судовому засіданні свідок ОСОБА_6 пояснив, що позивачі - це батьки його дружини, з якими у нього нормальні стосунки. В серпні 2014 року в мережі Інтернет він побачив фотографії зруйнованої квартири ОСОБА_7 . В вересні 2014 року вони поїхали до м. Луганськ та потрапили в цю квартиру, в якій щось було розбито, щось розграбовано мародерами. В квартирі була пожежа, щось згоріло. Від квартири залишились лише стіни. Він припускає, що житло було зруйноване внаслідок артилерійського обстрілу, проте хто стріляв йому невідомо.

В судовому засіданні свідок ОСОБА_8 пояснила, що позивач ОСОБА_1 - це її батько. В серпні 2014 року з новин в мережі Інтернет вони довідались про те, що їх квартира, яка знаходиться на першому поверсі будинку за адресою: АДРЕСА_1 ,  постраждала від вибуху. В червні 2014 року вона виїхала з м. Луганськ через військові події, в липні 2014 року з міста виїхали батьки.  По телебаченню вони побачили, що їх квартира зруйнована. В вересні 2014 року вони потрапили до м. Луганськ і побачили розбиту квартиру, зайти в яку можна було просто з вулиці. Зі слів сусідів їй відомо, що житло було пошкоджене внаслідок вибуху.

Заслухавши пояснення учасників справи, свідчення свідків, дослідивши письмові матеріали справи, суд встановив наступні фактичні обставини та зміст спірних правовідносин.

ОСОБА_1 , ОСОБА_4 є власниками трикімнатної квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , та зареєстровані в цій квартирі, що підтверджується копією договору купівлі-продажу квартири від 01.10.2001 року та копіями паспортів позивачів.

05.08.2014 року в результаті проведення антитерористичної операції в м. Луганськ снарядами була зруйнована належна позивачам квартира та майно, яке в ній знаходилось, що підтверджується копією акту обстеження Міського комунального підприємства «Центрожилком» від 06.10.2014 року.

За фактом руйнування квартири було відкрито кримінальне провадження №12014130370003078 від 14.09.2014 року, яке було об`єднане з кримінальним  провадженням №12014130040000684 від 03.07.2014 року за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст.414, ч.1, 2, 3 ст. 258 КК України, що підтверджується копією листа Управління СБУ в Луганській області від 04.10.2017 року №63/3/8805 та копією витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань з кримінального провадження №12014130040000684 від 04.10.2017 року (епізод №19).

ОСОБА_1 , ОСОБА_4 взяті на облік як внутрішньо переміщені особи, які мають фактичне місце проживання за адресою: АДРЕСА_2 , що підтверджується копіями довідок від 08.11.2017 року №919-66617, від 18.11.2016 року №919-661370.

15.01.2020 року ОСОБА_1 укладено договір оренди квартири, за адресою: АДРЕСА_2 , строком на один рік.

У копії висновку експерта №3089-3091 за результатами судової будівельно-технічної експертизи від 11.06.2020 року зазначено:

причиною руйнування квартири за адресою: АДРЕСА_1 , станом на 05.08.2014 року є механічний вплив (вибухова хвиля) на конструкції будівлі внаслідок влучання артилерійського снаряду;

зазначена квартира станом на момент складання документації відноситься до 4 категорії технічного стану, що відповідає аварійному, отже виключає можливість проживання у ній людей;

розмір матеріальної шкоди, спричиненої внаслідок руйнування зазначеної квартири  станом на 05.08.2014 року може дорівнювати її ринковій вартості на цю дату, яка в еквіваленті долару США складає 24581 долар США.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Статтею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права.

Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Забороняється відмова у розгляді справи з мотивів відсутності, неповноти, нечіткості, суперечливості законодавства, що регулює спірні відносини.

Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно зі статтею 16 ЦК України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, в тому числі, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

Відповідно до частини першої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Згідно із частиною першою статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Статтею 21 Конституції України передбачено, що усі люди є вільні і рівні у своїй гідності та правах. Права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними.

У статті 22 Конституції України проголошено, що права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними.Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Зобов`язання держави стосовно поваги та захисту прав людини не зникають і в умовах збройних конфліктів. Підтвердженням того виступають положення самих міжнародних договорів про права людини, які не виключають їх застосування у період збройних конфліктів, хоча й передбачають можливість відступу держави від окремих зобов`язань під час надзвичайної ситуації.

У рішенні від 08.01.2004 року у справі «Айдер та інші проти Туреччини» ЄСПЛ указав, що відповідальність держави носить абсолютний характер і має об`єктивну природу, засновану на теорії соціального ризику. Таким чином, держава може бути притягнута до відповідальності з метою компенсації шкоди тим, хто постраждав від дій невстановлених осіб або терористів, коли держава визнає свою нездатність підтримувати громадський порядок і безпеку або захищати життя людей і власність (п. 70).

Отже, правова позиція ЄСПЛ ґрунтується на принципі про абсолютну відповідальність держави, зобов`язаної забезпечити в суспільстві мир і порядок і особисту безпеку людей, що знаходяться під її юрисдикцією. Тому порушення громадського порядку і миру, створення загрози безпеці людей є для держави самостійними підставами відповідальності за заподіяну шкоду.

Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном.

Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів (стаття 1 Першого протоколу до Конвенції).

Відповідно до ч.1 ст.16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди (п.8, 9 ч.2 ст.16 ЦК України).

Частиною 3 ст. 386 ЦК України встановлено, що власник, права якого порушені, має право на відшкодування завданої йому майнової та моральної шкоди.

Частинами 1, 2 ст. 1166 ЦК України визначено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; 3) в інших випадках, встановлених законом (стаття 1167 ЦК України).

Відповідно до ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування.

Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

Позивачі стверджували, що шкоду їм було спричинено внаслідок обстрілу, який відбувся 05.08.2014 року в м. Луганську, де проводилась антитерористична операція.

В судовому засіданні дійсно було встановлено, що позивачі є власниками квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , яка була пошкоджена в серпні 2014 року через механічний вплив (вибухову хвилю) на конструкції будівлі внаслідок влучання артилерійського снаряду. Розмір матеріальної шкоди, спричиненої внаслідок руйнування зазначеної квартири, станом на 05.08.2014 року може дорівнювати її ринковій вартості на цю дату, яка в еквіваленті долару США складає 24581 долар США.

Місто Луганськ включене до Переліку населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, затвердженого розпорядженням КМ України від 7 листопада 2014 року №1085-р «Про затвердження переліку населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, та переліку населених пунктів, що розташовані на лінії зіткнення».

14.04.2014 року згідно з Указом Президента України від 14.04.2014 року №405/2014 введено в дію рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України».

Частиною 1 ст. 1 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» встановлено, що період проведення антитерористичної операції - час між датою набрання чинності Указом Президента України «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України» від 14 квітня 2014 року № 405/2014 та датою набрання чинності Указом Президента України про завершення проведення антитерористичної операції або військових дій на території України.

Таким чином, дійсно матеріальну шкоду було спричинено позивачам у період проведення антитерористичної операції на території м. Луганська.

Суд відзначає, що особа, яка має майновий інтерес, може розглядатись як така, що має «легітимне очікування» успішної реалізації її права вимоги (зокрема, відшкодування державою шкоди) у сенсі статті 1 Першого протоколу до Конвенції, коли для цього інтересу є достатні підстави у національному законодавстві.

Позивачі звернулися до суду, мотивувавши позов, зокрема тим, що право на судовий захист гарантовано Конституцією України, у тому числі щодо захисту права власності, а право на відшкодування шкоди передбачено статтею 19 Закону України «Про боротьбу з тероризмом», статтею 86 Кодексу цивільного захисту України.

Частина перша статті 19 Закону України «Про боротьбу з тероризмом» передбачає спеціальне правило, відповідно до якого відшкодування шкоди, заподіяної громадянам терористичним актом, провадиться за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до закону і з наступним стягненням суми цього відшкодування з осіб, якими заподіяно шкоду, в порядку, встановленому законом. Крім того, у порядку, визначеному законом, провадиться відшкодування шкоди, заподіяної терористичним актом організації, підприємству або установі (частина друга статті 19 вказаного Закону).

З огляду на зміст вказаних положень реалізація права на отримання зазначеного відшкодування поставлена у залежність від існування компенсаційного механізму, що має бути встановлений в окремому законі. Закон, який регулює порядок відшкодування за рахунок коштів Державного бюджету України шкоди, заподіяної терористичним актом об`єктам нежитлової нерухомості громадян, відсутній як на час виникнення спірних правовідносин, так і на час розгляду справи судами.

При цьому у законодавстві України відсутня не тільки процедура виплати означеного відшкодування (див. для порівняння mutatis mutandis рішення ЄСПЛ від 24 квітня 2014 року у справі «Будченко проти України» (Budchenkov. Ukraine), заява № 38677/06, § 42), але й чіткі умови, необхідні для заявлення майнової вимоги до держави про надання такого відшкодування (див. mutatis mutandis ухвалу ЄСПЛ щодо прийнятності від 30 вересня 2014 року у справі «Петльований проти України» (Petlyovanyy v. Ukraine, заява № 54904/08).

Крім того, відповідно до частини восьмої статті 86 і частини третьої статті 89 Кодексу цивільного захисту України постановою Кабінету Міністрів України від 18 грудня 2013 року № 947 був затверджений Порядок надання та визначення розміру грошової допомоги або компенсації постраждалим від надзвичайних ситуацій, які залишилися на попередньому місці проживання (далі - Порядок), який викладений у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 10 липня 2019 року № 623, механізм застосування якого не визначений.

Таким чином, передбачене у статті 19 Закону України «Про боротьбу з тероризмом» право на відшкодування відповідно до закону шкоди, заподіяної громадянам терористичним актом, не породжує легітимного очікування на отримання від держави України такого відшкодування за пошкоджену у період проведення антитерористичної операції квартиру.

Отже, право на отримання за рахунок держави компенсації за шкоду, заподіяну у період проведення антитерористичної операції внаслідок пошкодження під час терористичного акта належної позивачам на праві власності квартири, не має у законодавстві України такої юридичної основи, що дає змогу визначити конкретний майновий інтерес позивачів.

Так, стаття 86 Кодексу цивільного захисту України регламентує забезпечення житлом постраждалих внаслідок надзвичайних ситуацій і встановлює умови як такого забезпечення, так і його заміни грошовою компенсацією. Тому припис частини 10 вказаної статті (який передбачає, що розмір грошової компенсації за зруйновану або пошкоджену квартиру (житловий будинок) визначається за показниками опосередкованої вартості спорудження житла у регіонах України відповідно до місцезнаходження такого майна) не можна застосувати безвідносно до інших приписів цієї статті, зокрема частини дев`ятої, яка передбачає умовою забезпечення житлом постраждалого або виплати грошової компенсації за рахунок держави добровільне передання постраждалим зруйнованого або пошкодженого внаслідок надзвичайної ситуації житла місцевим державним адміністраціям або органам місцевого самоврядування, суб`єктам господарювання).

Кодекс цивільного захисту України не покладає тягар виплати відшкодувань винятково на державу, так як передбачає існування страхування у сфері цивільного захисту, метою якого, зокрема, є страховий захист майнових інтересів суб`єктів господарювання і громадян від шкоди, яка може бути заподіяна внаслідок надзвичайних ситуацій, небезпечних подій або проведення робіт із запобігання чи ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій (пункт 1 частини першої статті 49 цього Кодексу). Відшкодування матеріальних збитків постраждалим здійснюються за рахунок не заборонених законодавством джерел, зокрема коштів за договорами добровільного страхування, укладеними відповідно до законодавства про страхування (пункт 3 частини третьої статті 84 Кодексу цивільного захисту України).

Суд вважає, що вимоги позивачів про відшкодування матеріальної шкоди за пошкоджене під час терористичного акту майно на підставі статті 19 Закону України «Про боротьбу з тероризмом» та статті 86 Кодексу цивільного захисту України та моральної шкоди відповідно до приписів статті 23 Цивільного кодексу України є безпідставними.

Позивачі помилково вважають, що мають право вимоги до держави про відшкодування за її рахунок шкоди, завданої пошкодженням (знищенням) внаслідок терористичного акта квартири у розмірі реальної її вартості.

Закон, який регулює порядок відшкодування за рахунок коштів Державного бюджету України шкоди, заподіяної пошкодженням квартири внаслідок терористичного акта, відсутній як на момент виникнення спірних правовідносин, так і на момент розгляду справи (позитивний матеріальний обов`язок).

Крім того, станом на час розгляду справи досудове розслідування у кримінальному провадженні №12014130040000684 від 03.07.2014 року триває, відомостей про те, що проведено об`єктивне та незалежне розслідування випадку заподіяння майнової шкоди позивачам (позитивний процесуальний обов`язок), суду надано не було.

Оскільки Конвенція покликана захищати права, які є практичними й ефективними, порушення державою будь-якого з конвенційних обов`язків може зумовлювати необхідність присудження за це компенсації. Така компенсація може мати різні форми та встановлюватися, зокрема, залежно від виду порушення (див., наприклад, вирішення проблеми відповідальності держави за порушення права заявників на доступ до їхнього майна: рішення ЄСПЛ від 29 червня 2004 року щодо суті та від 13 липня 2006 року щодо справедливої сатисфакції у справі «Доган та інші проти Туреччини» (Dogan and Others v. Turkey), заява № 8803-8811/02 й інші; рішення ЄСПЛ від 16 червня 2015 року щодо суті у справі «Чірагов та інші проти Вірменії» (Chiragov and Others v. Armenia), заява № 13216/05, § 188-201; рішення ЄСПЛ від 16 червня 2015 року щодо суті у справі «Саргсян проти Азербайджану» (Sargsyan v. Azerbaijan), заява № 40167/06, § 152-242).

Відсутність у законодавстві України відповідних положень щодо відшкодування власникові шкоди, заподіяної його об`єкту житлової нерухомості терористичним актом, не перешкоджає особі, яка вважає, що стосовно її права власності на таке майно певний позитивний обов`язок не був виконаний, вимагати від держави компенсації за це невиконання на підставі статті 1 Першого протоколу до Конвенції.

Разом з тим позивачі мають право на компенсацію від держави за невиконання державою свого позитивного матеріального та процесуального обов`язку за статтею 1 Першого протоколу до Конвенції.

Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження (стаття 13 Конвенції).

Засоби юридичного захисту, які вимагаються за статтею 13 Конвенції, повинні бути ефективними як у теорії, так і на практиці; використанню засобів захисту не повинні невиправдано та необґрунтовано перешкоджати дії чи бездіяльність органів влади держави-відповідача.

До подібних правових висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04.09.2019 року у справі № 265/6582/16-ц.

Якщо держава не запровадила дієві компенсаційні механізми за пошкоджене/зруйноване майно в умовах збройного конфлікту на територіях, підконтрольних Уряду України впродовж декількох років, це не має унеможливлювати захист права власності позивача, який гарантований Конституцією України.

Враховуючи відсутність в Україні спеціальних підзаконних нормативно-правових актів щодо відшкодування власникові шкоди, заподіяної його майну, яке було пошкоджене або знищене під час проведення антитерористичної операції на окремих територіях Донецької та Луганської областей, а також порядку визначення її розміру, суд, вважає, що певний позитивний обов`язок з боку держави не був виконаний стосовно права власності позивачів на таке майно, а тому порушення їх права, встановленого статтею 1 Першого протоколу до Конвенції підлягає захисту шляхом виплати компенсації від держави.

Аналогічний висновок зроблений Верховним судом у постанові від 26.02.2020 року під час розгляду справи №423/450/16-ц за подібними правовідносинами.

Отже, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, а за  рахунок держави на користь позивачів підлягає стягненню грошова компенсації, яку суд визначає виходячи з відсутності компенсації завданої шкоди впродовж тривалого часу та невідновлення квартири позивачів; відсутності в державі спеціального порядку відшкодування за пошкоджену внаслідок терористичного акту квартиру; нездатність держави захищати власність; відсутність об`єктивного і незалежного розслідування випадку заподіяння шкоди за встановленого у відповідному кримінальному провадженні факту пошкодження квартири позивачів внаслідок терористичного акту.

Визначаючи розмір такої компенсації, суд, враховуючи фактичні обставини справи, керуючись принципом розумності та справедливості, враховуючи наведену вище практику ЄСПЛ та Верховного суду, дійшов висновку, що  в якості компенсації за порушене прав позивачів стягненню підлягає грошова сума у розмірі 100 000 грн.

Щодо заяви представника відповідача про застосування до вимог позивачів про відшкодування матеріальної та моральної шкоди строків позовної давності суд відзначає, що оскільки суд відмовив позивачам в задоволенні позову через підставність цих вимог, то строки позовної давності застосуванню не підлягають.

Відповідно до приписів ст. 141 ЦПК України судові витрати по цій справі слід віднести за рахунок держави, оскільки позивачі були звільнені від сплати судового збору. Витрати позивачів на проведення експертизи в сумі 7256,74 грн. за рахунок держави не відшкодовуються, оскільки суд дійшов висновку про необгрунтованість позовних вимог про відшкодування матеріальної та моральної шкоди.

Керуючись ст.ст. 4, 12, 13, 81, 141, 258-259, 263-265, 268, 273, 352, 354-355, Перехідними положеннями ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 , ОСОБА_4 задовольнити частково.

Стягнути з Держави України в особі Кабінету Міністрів України за рахунок коштів Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 , ОСОБА_4 грошову компенсацію у розмірі 100 000 (сто тисяч) грн. 00 коп.

Решту позовних вимог залишити без задоволення.

Рішення може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Луганського апеляційного суду через Сєвєродонецький міський суд Луганської області протягом тридцяти днів з дня його складення. Учасник справи, якому рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому відповідного рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення в повному обсязі складене 04.03.2021 року.

Позивач: ОСОБА_1 , місце проживання: АДРЕСА_2 .

Позивач: ОСОБА_4 , місце проживання: АДРЕСА_2 .

Представник позивача: адвокат Хорольський Ігор Володимирович, місцезнаходження: Луганська область, м. Сєвєродонецьк, вул. Гоголя, буд. 24.

Відповідач: Держава Україна в особі Кабінету Міністрів України місцезнаходження: м. Київ, вул. Грушевського, б. 12/2.

Представники відповідача: Сідабрас Олена Сергіївна, ОСОБА_3 , місцезнаходження: Луганська область, м. Сєвєродонецьк, вул. Єгорова, б.22.

Відповідач: Державна казначейська служба України, місцезнаходження: м. Київ, вул. Бастіонна, буд. 6.

Суддя                                                        Ж.І. Кордюкова