Справа № 2-1345/10

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М      У К Р А Ї Н И

(заочне)

18 травня 2010 року Солом’янський районний суд м. Києва

в складі головуючого  судді        - Калініченко О.Б.

при    секретарі                            - Кучерявець О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві справу за позовом  ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої внаслідок ДТП, -

В С Т А Н О В И В :

Позивач звернувся до суду з зазначеним позовом, в якому просить стягнути з солідарно відповідачів на його користь матеріальну шкоду завдану внаслідок ДТП у розмірі 9892,64 грн. та 1650,00 грн. моральної шкоди.

Вказує в позові на те, що 12.02.2007 року близько 11-40 год. на вул. Урицького в м. Києві відповідач ОСОБА_2, керуючи належним на праві власності відповідачці ОСОБА_3 автомобілем НОМЕР_1, не вибрав безпечної швидкості руху, не врахував дорожню обстановку та стан транспортного засобу, не дотримався безпечної дистанції, внаслідок чого здійснив зіткнення з автомобілем НОМЕР_2, яким керував позивач.

Постановою Солом'янського районного суду м. Києва від 28.03.2007 року відповідача ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні ДТП та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в дохід держави у розмірі 17 грн.

В результаті зіткнення автомобілю позивача було заподіяно механічні ушкодження. Згідно звіту про оцінку вартості матеріального збитку, заподіяного ушкодженням транспортного засобу №20/06/07 від 11.06.2007 року вартість матеріального збитку заподіяного власнику автомобіля марки «Субару» становить 9442,64 грн., цю суму і просив стягнути позивач.

Крім того, позивач просить стягнути всі судові витрати та витрати, пов’язані з проведенням авто-товарознавчого дослідженням.

23.03.2010 року позивач надав суду заяву про уточнення позовних вимог, в якій просить стягнути солідарно з відповідачів на його користь матеріальну шкоду завдану внаслідок ДТП у розмірі 13206,85 грн. та 5000,00 грн. моральної шкоди.

В судове засідання позивач не з’явився, надавши суду заяву з проханням слухати справу у його відсутність. Проти ухвалення заочного рішення на підставі наявних у справі доказів не заперечував.

В письмових поясненнях від 01.03.2010 року на попереднє судове засідання відповідач ОСОБА_2 зазначав, що у нього не було правових підстав для керування автомобілем, а він управляв автомобілем він з дозволу та в присутності відповідачки ОСОБА_3 в порядку передбаченому п.2.2 Правил дорожнього руху, згідно з яким власник транспортного засобу, а також особа, яка використовує такий транспортний засіб на законних підставах, можуть передавати у своїй присутності керування транспортним засобом іншій особі, що має при собі  посвідчення на право керування транспортним засобом відповідної категорії.  

Виходячи з цього, вважає, що відповідно до вимог ст.1187 ЦК України шкода має бути відшкодована власником транспортного засобу як володільцем джерела підвищеної небезпеки.

В судове засідання відповідачі не з’явилися, будучі належним чином повідомленими про дату та час слухання справи.

Згідно ст. 224 Цивільного Процесуального Кодексу України у разі неявки в судове засідання відповідача, який належним чином повідомлений і від якого не надійшло повідомлення про причини неявки або якщо зазначені ним причини визнані неповажними, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів, якщо позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

Таким чином, суд, дослідивши письмову заяву представника позивача, вважає можливим ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів.

Дослідивши матеріали справи,  суд  вважає, що  позов підлягає  задоволенню, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що 12.02.2007 року близько 11 год. 40 хв. на вул. Урицького в м. Києві відповідач ОСОБА_2, керуючи належним на праві власності відповідачці ОСОБА_3 автомобілем НОМЕР_1, не вибрав безпечної швидкості руху, не врахував дорожню обстановку та стан транспортного засобу, не дотримався безпечної дистанції, внаслідок чого здійснив зіткнення з автомобілем НОМЕР_2, яким керував позивач.

На момент ДТП відповідач ОСОБА_2 керував автомобілем «ЗАЗ», д/н НОМЕР_1, не маючи відповідного документу на право керування даним автомобілем.

Постановою Солом’янського районного суду м. Києва від 28.03.2007 року відповідач ОСОБА_2 визнаний винним в порушенні вимог п. 12.1 Правил дорожнього руху, оскільки він не вибрав безпечної швидкості руху, не врахував дорожню обстановку та стан транспортного засобу, не дотримався безпечної дистанції, та здійснив зіткнення з автомобілем яким керував позивач, що призвело до механічних пошкоджень транспортних засобів. За вчинення ДТП на відповідача було накладене адміністративне стягнення у вигляді штрафу в дохід держави у розмірі 17 грн.

Згідно з положеннями ст. 61 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказується при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, а отже, виходячи з даних правил, постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, якою встановлена вина притягнутої до адміністративної відповідальності особи, є обов'язковою для суду, що розглядає справу про цивільно-правові наслідки дій особи, стосовно якої ухвалено постанову, з питань щодо того, чи мали місце ці дії та чи вчинені вони цією особою.

Враховуючи викладене, суд вважає вину відповідача ОСОБА_2 у скоєнні ДТП доведеною і приходить до висновку про правомірність пред'явлених позивачем вимог до відповідача ОСОБА_2

Відтак, внаслідок ДТП, яка сталася з вини відповідача ОСОБА_2 через порушення ним п.12.1 Правил дорожнього руху, завдано пошкоджень автомобілю «Субару», належному позивачу ОСОБА_1

Згідно звіту №17-ф/03/09 актуалізованого про оцінку матеріального збитку, завданого власнику КТЗ, від 06.03.2010 року вартість матеріального збитку завданого власнику автомобіля марки «Субару», д/н НОМЕР_2, становить 12606,85 грн.

Постановою №11 Пленуму Верховного Суду України від 29.12.11976 року «Про судове рішення» (з наступним змінами) передбачено, що відповідно до принципу безпосередності судового розгляду рішення може бути обґрунтоване лише тими доказами, які одержані у визначеному законом порядку і перевірені в тому судовому засіданні, в якому постановлюється рішення.

Відповідно до ст.ст.59,60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.    

Отже, суд приймає вказаний звіт оцінювача як належний та достовірний доказ по справі, оскільки доказів, які б спростували звіт про оцінку розміру матеріального збитку, суду не надані, тому суд вважає, що матеріальна шкода, завдана позивачу, підлягає задоволенню у зазначеному обсязі.

На підставі ст.ст.22, 1166 ЦК України шкода, завдана майну фізичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала, за винятком випадків, передбачених законом. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Згідно ст. 1190 ЦК України  особи, спільними діями або бездіяльністю яких було завдано шкоди, несуть солідарну відповідальність перед потерпілим.

Статтею 1188 ЦК України передбачено, що завдана шкода при взаємодії двох джерел підвищеної небезпеки відшкодовується виною особою.

Згідно статті 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов’язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних  та інших речовин, утримання бійцівських порід тощо , що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює та інших осіб.

Шкода завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє  транспортним засобом, механізмом, іншим об’єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Особа, яка неправомірно заволоділа транспортним засобом, механізмом, іншим об’єктом, завдала шкоди діяльністю  щодо його використання, зберігання або утримання, зобов’язана відшкодувати її на загальних підставах. Якщо неправомірному заволодінню іншою особою транспортним засобом, механізмом, іншим об’єктом сприяла недбалість її власника (володільця), шкода завдана діяльністю щодо його використання, зберігання або утримання, відшкодовується ними спільно, у частці, яка визначається за рішенням суду з урахуванням обставин, які мають істотне значення.

Згідно Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» №6 від 27.03.92 року, володілець джерела підвищеної небезпеки не відповідає за шкоду, заподіяну цим джерелом, якщо доведе, що воно вибуло з його володіння внаслідок протиправних дій інших осіб, а не з його вини. Особи, які вчинили ці протиправні дії, відшкодовують шкоду за правилами відповідальності володільців джерел підвищеної небезпеки, а коли цьому сприяла винна поведінка володільця (не була забезпечена належна охорона і т.п.), відповідальність за шкоду, заподіяну джерелом підвищеної небезпеки, може бути покладено на особу, що протиправно заволоділа цим джерелом, і на його володільця відповідно до ступеня вини кожного з них.      

Згідно вищевказаної Постанови Пленуму під володільцем джерела підвищеної небезпеки розуміється юридична особа або громадянин, що здійснюють експлуатацію джерела підвищеної небезпеки в силу права власності, повного господарського відання, оперативного управління або з інших підстав (договору оренди, довіреності тощо).

Відповідач ОСОБА_2, вина якого в ДТП встановлена, був допущений до самостійного керування автомобілем власником автомобіля, тобто володільцем джерела підвищеної небезпеки, – відповідачкою ОСОБА_3 без оформлення довіреності на керування чи іншого документу з зазначенням належної правової підстави на користування автомобілем. При цьому неправомірне заволодіння транспортним засобом в діях відповідача ОСОБА_2 відсутнє.

Згідно ст. 1190 ЦК України  особи, спільними діями або бездіяльністю яких було завдано шкоди, несуть солідарну відповідальність перед потерпілим.

З’ясувавши дійсні обставини справи, права та обов’язки сторін, суд встановив, що шкоду заподіяно відповідачем ОСОБА_2, винні дії якого знаходяться в безпосередньому причинному зв’язку зі заподіяною позивачу шкодою, а також це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, власник якого – відповідачка ОСОБА_3 відповідає незалежно від наявності вини.

На підставі викладеного, суд приходить до висновку, що завдана позивачу внаслідок ДТП матеріальна шкода у розмірі 12606,85 грн. підлягає стягненню з обох відповідачів в солідарному порядку.

Щодо заявлених позивачем вимог про стягнення моральної шкоди, то суд відповідно до ст.ст. 23, 1167 ЦК України, в яких закріплено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав, вбачає підстави для задоволення позовних вимог про відшкодування моральної шкоди, оскільки у зв’язку з  ДТП він пережив нервовий стрес, відчував негативні емоції та зазнав моральних переживань у зв’язку з цим, а також був позбавлений можливості керувати автомобілем, втратив спокій і життєвий ритм та ділову активність, виходячи з того, що сама по собі ситуація ДТП є стресовою і підтвердження моральних страждань на цей момент не потребує, тому суд проходить до висновку про стягнення солідарно з відповідачів на користь позивача моральну шкоду у розмірі 5000,00 грн.  

Крім того, відповідно до ст.88 ЦПК України суд стягує з відповідачів на користь позивача вартість експертно-оціночного обслуговування в сумі 200,00 грн. та 450,00 грн., судовий збір – 126,06 грн. та 8,50 грн., та витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи – 120,00 грн.

Керуючись ст. ст. 1166, 1167, 1187, 1188, 1190 ЦК України, ст.ст. 10-11, 57-60, 88, 169, 209, 212-215, 224-226  ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В :

Позов  задовольнити.

Стягнути солідарно з ОСОБА_2, ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 матеріальний збиток в сумі 12606,85 грн., 5000,00 грн. моральної шкоди, вартість експертно-оціночного обслуговування в сумі 200,00 грн. та 450,00 грн., судовий збір – 126,06 грн. та 8,50 грн., витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи – 120,00 грн.

Рішення може бути оскаржене до Апеляційного суду м. Києва протягом 20 днів після подачі заяви про апеляційне оскарження, яка подається протягом 10 днів з дня проголошення рішення.

Рішення може бути переглянуто судом, який його постановив, за письмовою заявою відповідача, яка має бути подана протягом 10 днів з дня отримання його копії.

Суддя :