Справа №2-1632/09
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
03 лютого 2009 року місто Одеса
Малиновський районний суд міста Одеси в складі:
головуючого судді - Плавича І.В.,
при секретарі - Бабаєвій З.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання права власності в порядку спадкування, -
ВСТАНОВИВ:
В провадженні вказаного складу відповідного районного суду знаходиться на розгляді цивільна справа за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання права власності в порядку спадкування.
Як посилалась позивач, на підставі договору купівлі-продажу від 10 грудня 1998 року, квартира АДРЕСА_1 належить ОСОБА_4 та ОСОБА_1.
Згодом, 02 серпня 2004 року чоловік позивача - ОСОБА_4 - помер, після чого відкрилась спадщина до відповідної частки вказаної квартири, яку фактично прийняла ОСОБА_1
ОСОБА_1 пояснювала, що реалізуючи свої цивільні права та законні інтереси, з метою належного оформлення спадкових прав, вона зверталась до компетентної державної нотаріальної контори із відповідною заявою, в результаті чого отримала свідоцтво про право на спадщину стосовно іншого майна померлого. Щодо вказаної частки квартири, заявникові було в письмовій формі вмотивовано й обґрунтовано роз'яснено, що в правовстановлюючому документі на квартиру АДРЕСА_1 належним чином не визначені ідеальні частки, які належать кожному співвласникові, що унеможливлює прийняття рішення про видачу свідоцтва про право на спадщину в частині даного майна. Викладене й змусило ОСОБА_1 звернутись в суд з даним позовом.
У відкритому судовому засіданні ОСОБА_1 підтримала заявлені позовні вимоги, просила суд позов задовольнити в повному обсязі.
Відповідачі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 у відкрите судове засідання з'явились, заявлені вимоги визнали, не заперечували проти задоволення позову.
На підставі ст. 174 ч.4 ЦПК України, у разі визнання відповідачем позову, суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову.
Таким чином, у зв'язку з тим, що позивач від позову не відмовилась, а відповідачі вимоги визнали, суд вважає можливим ухвалити рішення про задоволення сього позову.
Під час розгляду справи й на підставі наявних в останній доказів, судом встановлено, що 10 грудня 1998 року між ОСОБА_5, ОСОБА_6 - з одної сторони, та ОСОБА_4, ОСОБА_1 - з іншої сторони, - був укладений договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, загальною площею 45,0кв.м., відповідно до умов якого позивач ОСОБА_1 та її чоловік ОСОБА_4 придбали наведене нерухоме майно.
Вказаний договір на момент укладання був зареєстрований на Одеській універсальній біржі „Вітязь" в „Журналі реєстрації біржових угод з нерухомістю" під реєстровим №98/С-0068 від 10 грудня 1998 року, а також зареєстрований в КП „ОМБТІ та РОН" під №233пр. стр.76 р.1370, про що свідчить відмітка підприємства на самому документі від 26 січня 1999 року.
Як регламентують ст.ст. 8, 9, 15 Закону України „Про товарну біржу", членами товарної біржі є прийняті до її складу згідно із статутом біржі вітчизняні та іноземні юридичні і фізичні особи. Член товарної біржі має право здійснювати біржові операції на біржі. Водночас, біржовою операцією визнається угода, якщо вона являє собою купівлю-продаж товарів, допущених до обігу на товарній біржі.
Відповідно до ст. 655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона передає або зобов'язується передати майно у власність другій стороні, а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно і сплатити за нього певну грошову суму.
Зі згаданого договору від 10 грудня 1998 року випливає, що суму вартості відчужуваного майна у повному обсязі продавці ОСОБА_5, ОСОБА_6 отримали від покупців ОСОБА_4, ОСОБА_1 до підписання договору, засвідчивши цей факт власними підписами.
Безумовно, як чітко вказує ст. 657 ЦК України, договір купівлі-продажу, зокрема, квартири або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації.
Однак водночас, як зазначає ст. 220 ч.2 ЦК України, якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним. У цьому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається.
У згідності зі ст. 328 ч.1 ЦК України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. При цьому, на підставі ст. 328 ч.2 ЦК України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, й вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Як регламентує ст. 202 ч.1 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Зважаючи на дані вимоги законодавства й регламентацію виниклих між відповідними особами правовідносини, судом не встановлена неправомірність дій продавців відносно підстав для відчуження зазначеної раніше квартири. В той же час, суд не вбачає незаконності в придбанні ОСОБА_4 та ОСОБА_1 вказаної квартири.
Однак пізніше, 02 серпня 2004 року ОСОБА_4 помер, що підтверджується Свідоцтвом про смерть НОМЕР_1, виданим Відділом РАЦС Великомихайлівського РУЮ Одеської області від 05 серпня 2004 року, про що установою було зроблено актовий запис №59 від 5 серпня 2004 року.
Після смерті ОСОБА_4, відкрилась спадщина до певного майна, яке належало йому на праві власності.
Судом було звернуто увагу на той факт, що при складанні наведеного вище біржового договору купівлі-продажу від 10 грудня 1998 року в п.6., вказано:" квартира продана і її новими власниками стали ОСОБА_4 та ОСОБА_1 ...". Тобто суд в даному випадку вважає частки вказаних осіб у праві спільної власності рівними, що дорівнює відповідно по 1/2 частці на кожного співвласника.
Згідно ст. 1216 ЦК України, спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Відповідно до ст. 1217 ЦК України, спадкування здійснюється за заповітом або за законом. Як наводить ст. 1218 ЦК України, до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Згідно ст. 1258 ч.ч.1,2 ЦК України, спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. При цьому, кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 цього Кодексу.
Як закріплене в ст. 1261 ЦК України, у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.
З викладеного випливає, що й позивач по справі й відповідачі - спільні діти - являються спадкоємцем першої черги померлого ОСОБА_4, що підтверджується документами, які знаходяться у справі та з'ясовують родинні відносини. Факт існування останніх між вказаними особами у суду сумнівів не викликає.
Разом з тим, відповідно до ст. 1268 ч.ч.1,3,5 ЦК України, спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. При цьому, спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї. Разом з тим, незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.
Судом досліджено фотокопії документів, які складають Спадкову справу №422/04, заведену Великомихайлівською державною нотаріальною конторою Одеської області до майна померлого ОСОБА_4. З даних матеріалів випливає, що до установи із заявою про прийняття спадщини своєчасно звернулась лише дружина померлого ОСОБА_1, в результаті чого конторою було видане на її ім'я Свідоцтво про право на спадщину за законом від 20 травня 2005 року під реєстровим №2-1095 стосовно спадкового майна у вигляді певної земельної частки (паю) та певних грошових заощаджень. Адже, питання стосовно 1/2 частки квартири АДРЕСА_1 залишилось не вирішеним.
Як встановлено судом, до нотаріальної контори відповідачі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 не звертались, зустрічних вимог в суді до ОСОБА_1 не заявляли, вимоги останньої визнали. Отже, зважаючи на позов, вимоги й посилання ОСОБА_1, суд приходить до висновку, що за позивачем визнанню підлягає право власності на спірну квартиру цілком, оскільки 1/2 її частка належить ОСОБА_1 на підставі згадуваного договору купівлі-продажу від 10 грудня 1998 року, а інша 1/2 частка - підлягає визнанню за нею в порядку спадкування за законом після померлого чоловіка ОСОБА_4
Керуючись ст.ст. 10, 11, 15, 57, 60, 79, 88,208, 209,212, 213, 214, 215, 218 ЦПК України, суд-
ВИРІШИВ:
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання права власності в порядку спадкування - задовольнити у повному обсязі.
Визнати за ОСОБА_1 право приватної власності на квартиру АДРЕСА_1, загальною площею 45,0кв.м. - в порядку спадкування за законом після померлого ОСОБА_4.
Рішення суду в частині визнання права власності підлягає державній реєстрації.
Рішення суду являється підставою для державної реєстрації КП „ОМБТІ та РОН" права приватної власності на квартиру АДРЕСА_1, загальною площею 45,0кв.м. - за ОСОБА_1, після набрання рішенням суду законної сили.
Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку шляхом подачі заяви про апеляційне оскарження протягом десяти днів з дня його проголошення. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження, або в порядку ст. 295 ч.4 ЦПК України.