Постанова

Іменем України

05 березня 2021 року

м. Київ

справа № 428/8105/19

провадження № 61-85св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Фаловської І. М. (суддя-доповідач), Карпенко С. О.,

Мартєва С. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Луганська обласна військово-цивільна адміністрація,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Старовойтов Олександр Вікторович, на рішення Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 29 травня 2020 року у складі судді Кордюкової Ж. І. та постанову Луганського апеляційного суду

від 01 грудня 2020 року у складі колегії суддів: Луганської В. М.,

Коновалової В. А., Назарової М. В.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Луганської обласної військово-цивільної адміністрації про відшкодування матеріальної та моральної шкоди.

Позовна заява мотивована тим, що ОСОБА_1 є власником домоволодіння на АДРЕСА_1 , в якому вона провела капітальний ремонт у період з 2005 року до грудня 2013 року. Внаслідок бойових дій, які розпочались у травні 2014 року, та антитерористичної операції належний їй будинок був пошкоджений.

Вказувала, що 28 липня 2014 року в результаті терористичного акту в дах будинку попав снаряд, через що було пошкоджено чи знищено належне їй майно. Внаслідок обстрілу їй було спричинено матеріальну шкоду в розмірі 502 533,60 грн, яка включає в себе вартість пошкодженого та знищеного майна, а також вартість будівельних робіт.

Крім того, вищевказаними протиправними діями їй було спричинено моральну шкоду, яку вона оцінила у 1 151 540 грн.

На підставі викладеного ОСОБА_1 просила стягнути з Луганської обласної військово-цивільної адміністрації матеріальну шкоду в розмірі 502 533,60 грн та моральну шкоду в розмірі 1 151 540, грн.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

і мотиви їх прийняття

Рішенням Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 29 травня 2020 року в задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що Луганська обласна військово-цивільна адміністрація є неналежним відповідачем у цій справі, оскільки шкода заподіяна громадянам терористичним актом провадиться за рахунок коштів Державного бюджету України, тому до участі в цій справі мала бути залучена держава в особі відповідного органу державної влади. Крім того, позивачем не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження розміру матеріальної та моральної шкоди.

Постановою Луганського апеляційного суду від 01 грудня 2020 року рішення суду першої інстанції змінено. Виключено з мотивувальної частини рішення місцевого суду посилання на те, що позивачем не надано належних та допустимих доказів матеріальної і моральної шкоди. У решті рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що висновки суду першої інстанції про необґрунтованість позовних вимог є передчасними, оскільки позов пред`явлено до неналежного відповідача, а розгляд справи

з неналежним відповідачем позбавляє суд можливості зробити висновок щодо обґрунтованості або необґрунтованості позовних вимог по суті, що не позбавляє позивача права звернутись з позовом до суду до належного відповідача.

У решті апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, зокрема, що Луганська обласна військово-цивільна адміністрація є неналежним відповідачем у цій справі, оскільки шкода заподіяна громадянам терористичним актом провадиться за рахунок коштів Державного бюджету України.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат

Старовойтов О. В., просить скасувати рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду, ухвалити нове судове рішення про задоволення позову, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах, зокрема відсутній правовий висновок щодо стягнення матеріальної та моральної шкоди, завданої внаслідок проведення антитерористичної операції на Сході України, саме з військово-цивільних адміністрацій як органів виконавчої влади на місцях.

Судами попередніх інстанції не зазначено підстав неможливості Луганської обласної військово-цивільної адміністрації нести відповідальність за шкоду, завдану ОСОБА_1 внаслідок обстрілу її житлового будинку, оскільки зазначена адміністрація є органом виконавчої влади у Луганській області, фінансується за рахунок коштів Державного бюджету, тому має можливість відшкодувати як матеріальну, так і моральну шкоду, завдану внаслідок руйнування житлового будинку під час артилерійського обстрілу.

Інші учасники справи відзиву на касаційну скаргу не направили.

Провадження у суді касаційної інстанції

Касаційна скарга подана до Верховного Суду ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Старовойтов О. В., 31 грудня 2020 року.

Ухвалою Верховного Суду від 01 лютого 2021 рокувідкрито касаційне провадження у справі.

Встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини справи

Суди встановили, що ОСОБА_1 з 18 липня 1998 року зареєстрована

у будинку АДРЕСА_1 .

Відповідно до державного акта на право приватної власності на землю

від 27 лютого 1996 року серії ЛГ № 4195001676 ОСОБА_1 належить на праві приватної власності земельна ділянка площею 0,0682 га за вищевказаною адресою.

Позиція Верховного Суду, застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті постанови

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.

Так, частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з частинами першою та другою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Рішення суду першої інстанції у незміненій частині та постанова апеляційного суду мотивовані тим, що Луганська обласна військово-цивільна адміністрація є неналежним відповідачем у цій справі, оскільки шкода заподіяна громадянам терористичним актом провадиться за рахунок коштів Державного бюджету України, тому до участі в цій справі мала бути залучена держава в особі відповідного органу державної влади, що є підставою для відмови у задоволенні позову.

Колегія суддів Верховного Суду погоджується з висновками судів, враховуючи наступне.

Згідно з частиною першою статті 11 ЦПК України (в редакції, чинній на час звернення до суду з позовом) суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Аналогічна за змістом норма викладена у частині першій статті 13 ЦПК України (в редакції, чинній на час вирішення справи судами першої, апеляційної та касаційної інстанцій).

Відповідач - це особа, яка має безпосередній зв`язок зі спірними матеріальними правовідносинами, та на думку позивача, порушила, не визнала або оспорила його права, свободи чи інтереси і тому притягується до участі у цивільній справі для відповіді за пред`явленими вимогами.

Пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо неналежного відповідача. Тобто, визначення відповідачів, предмета та підстав спору

є правом позивача.

Подібні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду

від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц (провадження № 14-61цс18).

Визначення позивачем у позові складу сторін у справі (позивача та відповідача) має відповідати реальному складу учасників спору у спірних правовідносинах та має на меті ефективний захист порушених прав (свобод, інтересів) особи, яка вважає, що вони порушені, із залученням необхідного кола осіб, які мають відповідати за позовом. Незалучення до участі у справі особи як співвідповідача за умови наявності обов`язкової процесуальної співучасті є підставою для відмови у задоволенні позову через неналежний суб`єктний склад.

Тобто, пред`явлення позову до неналежного відповідача є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову.

Установивши, що позов про відшкодування матеріальної та моральної шкоди внаслідок бойових дій було пред`явлено до Луганської обласної військово-цивільної адміністрації, яка є неналежним відповідачем у справі, суд першої інстанції у незміненій частині та апеляційний суд дійшли правильного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог до вказаного відповідача.

Разом з тим, суд першої інстанції обґрунтовано відмовив у задоволенні клопотання Луганської обласної військово-цивільної адміністрації про її заміну на належного відповідача, оскільки спосіб захисту порушеного права обирає позивач, ініціатива щодо заміни неналежного відповідача повинна виходити саме від позивача, який повинен подати клопотання, в якому необхідно обґрунтувати необхідність такої заміни, а саме чому первісний відповідач є неналежним і хто є відповідачем належним, а суд повинен розглянути позов щодо тих відповідачів, яких зазначив позивач.

Подібний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 04 липня

2018 року у справі № 752/19715/14-ц (провадження № 61-9427св18).

При цьому ОСОБА_1 вказувала, що належним відповідачем у цій справі є саме Луганська обласна військово-цивільна адміністрація, а також зазначала, що право на заміну первісного відповідача належить лише позивачу.

Доводи ОСОБА_1 про порушення судами права на судовий захист,

є безпідставними, оскільки судові рішення про відмову у задоволенні позову з підстав його пред`явлення до неналежного відповідача не перешкоджає позивачу захистити свої права шляхом пред`явлення у встановленому законом порядку цього позову до належного відповідача.

Не заслуговують на увагу доводи касаційної скарги ОСОБА_1 , що позов пред`явлено до належного позивача, оскільки відшкодування шкоди, заподіяної громадянам терористичним актом, провадиться за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до закону і з наступним стягненням суми цього відшкодування з осіб, якими заподіяно шкоду, в порядку, встановленому законом. Позивач помилково не визначила Кабінет Міністрів України представником Держави України як відповідача, оскільки Кабінет Міністрів України має повноваження не тільки з організації боротьби з тероризмом в Україні, але й із забезпечення її необхідними силами, засобами та ресурсами.

Подібні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду

від 04 вересня 2019 року у справі № 265/6582/16-ц (провадження

№ 14-17цс19).

Держава є особливим суб`єктом цивільного судочинства, оскільки не може здійснювати у суді свої права безпосередньо.

Відповідно до статті 43 Бюджетного Кодексу України встановлено, що при виконання державного і місцевих бюджетів застосовується казначейське обслуговування бюджетних коштів.

З урахуванням, викладеного належними відповідачами у цій справі є Держава Україна в особі Кабінету Міністрів України та Державна казначейська служба України.

Висновок судів попередньої інстанції про те, що Луганська обласна військово-цивільна адміністрація є неналежним відповідачем по справі є правильний та відповідає вимогам закону. Крім того, правильним є висновок апеляційного суду про те, що суд першої інстанції не мав права давати правової оцінки щодо обґрунтованості заявлених вимог позивача по суті спору та оцінки наданим доказам.

Європейський суд з прав людини вказав, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Серявін та інші проти України», заява

№ 4909/04, від 10 лютого 2010 року).

Інші наведені у касаційній скарзі доводи зводяться до переоцінки доказів, що в силу вимог статті 400 ЦПК України виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції. Наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження в судах попередніх інстанцій з наданням відповідної правової оцінки всім обставинам справи.

Наявність обставин, за яких відповідно до частини першої статті 411 ЦПК України судові рішення підлягають обов`язковому скасуванню, касаційним судом не встановлено.

За таких обставин суд касаційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для скасування рішення суду першої інстанції у незміненій частині та постанови апеляційного суду, оскільки суди попередніх інстанцій, ухвалили судові рішення в указаних частинах з додержанням норм матеріального

і процесуального права, що відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України є підставою для залишення касаційної скарги без задоволення, а рішення місцевого суду у незміненій частині та постанови суду апеляційної інстанції без змін.

Щодо судових витрат

Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Старовойтов Олександр Вікторович, залишити без задоволення.

Рішення Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 29 травня 2020 року у незміненій частині та постанову Луганського апеляційного суду від 01 грудня 2020 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: І. М. Фаловська

С. О. Карпенко

С. Ю. Мартєв