ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

іменем України

03 березня 2021 року м. Чернігів

Унікальний номер справи № 750/2254/19

Головуючий у першій інстанції – Карапута Л. В.

Апеляційне провадження № 22-ц/4823/168/21

Чернігівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого –  судді Бечка Є.М.,

суддів: Євстафіїва О.К., Скрипки А.А.,

секретар: Бивалькевич Т.В.,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Укрсоцбанк» (правонаступником якого є АТ «Альфа-Банк») на рішення Деснянського районного суду м.Чернігова від 17 квітня 2019 року у справі за позовом ОСОБА_1 до державного реєстратора Чернігівської районної державної адміністрації Пінчука Івана Юрійовича, Акціонерного товариства «Укрсоцбанк» про скасування рішення про державну реєстрацію права власності на майно,

дата та місце складання повного тексту рішення: 17 квітня 2019 року, м.Чернігів,

                                     В С Т А Н О В И В :

В лютому 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом в якому просила скасувати рішення державного реєстратора Чернігівської районної державної адміністрації Чернігівської області Пінчука І.Ю. про державну реєстрацію прав та обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 45423963 від 08 лютого 2019 року 08:50:32, та запис про проведену державну реєстрацію права власності №30197490, дата час державної реєстрації – 05 лютого 2019 року 09:52:38 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно; визнати за нею право власності на квартиру АДРЕСА_1 ; визнати неправомірними дії державного реєстратора Чернігівської районної державної адміністрації Чернігівської області Пінчука І.Ю. щодо прийняття рішення про державну реєстрацію прав та обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 45423963 від 08 лютого 2019 року 08:50:32 та внесення запису про проведену державну реєстрацію права власності №30197490, дата час державної реєстрації – 05 лютого 2019 року 09:52:38 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Позовна заява мотивована тим, що 25 квітня 2008 року між ОСОБА_1 та АКБСР «Укрсоцбанк», правонаступником якого є АТ «Укрсоцбанк», укладено договір іпотеки, згідно з яким вона стала майновим поручителем її колишнього чоловіка - ОСОБА_2 , та нею була передана в іпотеку однокімнатна квартира АДРЕСА_1 , яка належить їй на праві власності. З інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 25 лютого 2019 року позивачці стало відомо, що право власності на вказану квартиру зареєстровано за АТ «Укрсоцбанк» на підставі рішення державного реєстратора Чернігівської районної державної адміністрації Чернігівської області Пінчука І.Ю. від 08 лютого 2019 року за №45423963.

Позивачка вказувала, що АТ «Укрсоцбанк» порушило положення Закону України «Про іпотеку», не врахувавши, що наразі діє мораторій на стягнення майна громадян України відповідно до Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті».

Крім того, вищевказаними діями порушено права неповнолітньої дитини, яка зареєстрована та проживає разом з матір`ю у спірній квартирі, оскільки не отримано дозвіл на вчинення правочину від органу опіки та піклування.

При цьому державний реєстратор провів реєстрацію не за місцезнаходженням нерухомого майна, чим порушив вимоги законодавства про порядок реєстрації прав на нерухоме майно.

Рішенням Деснянського районного суду м. Чернігова від 17 квітня 2019 року у позов ОСОБА_1 задоволено частково, скасовано рішення державного реєстратора Чернігівської РДА Чернігівської обл. Пінчука І.Ю. про державну реєстрацію прав та обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 45423963 від 08 лютого 2019 року 08:50:32 та запис про проведену державну реєстрацію права власності №30197490, дата, час державної реєстрації – 05 лютого 2019 року 09:52:38 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Суд виходив з того, що між сторонами не укладався договір про добровільну передачу предмета іпотеки у власність іпотекодержателю, і ОСОБА_1 , як іпотекодавець не надавала своєї згоди на передачу предмета іпотеки у власність іпотекодержателю, а тому, враховуючи відсутність укладеного між сторонами договору про задоволення вимог іпотекодержателя, тобто у спосіб, визначений іпотечним договором, ненадання такого договору державному реєстратору та залишення ним без перевірки наявності чи відсутності факту виконання відповідних умов правочину, з яким закон пов`язує можливість переходу права власності, рішення державного реєстратора щодо реєстрації права власності на спірну квартиру, власником якої залишався позивач, дійшов висновку про те, що прийняття державним реєстратором рішення про передачу спірної квартири у власність банку та державну реєстрацію права власності, як такого, що виникає на підставі договору іпотеки, є протиправним.

Не погоджуючись з вказаним рішенням АТ «Укрсоцбанк» звернулось до суду з апеляційною скаргою, посилаючись на неповне з`ясування обставин справи, просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині скасування рішення державного реєстратора Чернігівської районної державної адміністрації Чернігівської області Пінчука І.Ю. про державну реєстрацію прав та обтяжень та запису про проведення державної реєстрації права власності №30197490 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, у решті рішення залишити без змін.

Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що підписанням договору іпотеки ОСОБА_1 засвідчила, що вона надає іпотекодержателю згоду на прийняття ним одностороннього рішення про перехід права власності на предмет іпотеки до банку. При цьому банк 10 вересня 2018 року надіслав ОСОБА_1 та ОСОБА_2 повідомлення-вимогу про обов`язок сплатити заборгованість за кредитним договором та майже через п`ять місяців з моменту надіслання даного повідомлення державним реєстратором Пінчуком І.Ю. прийнято рішення про реєстрацію прав та обтяжень, яким зареєстровано право власності АТ «Укрсоцбанк» на предмет іпотеки та внесено відповідний запис до реєстру.

Особа, яка подає апеляційну скаргу зазначає, що банком було у повній мірі дотримані положення Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, для реалізації іпотекодержателем позасудового способу звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності на нього за загальним правилом необхідні тільки воля та вчинення дій з боку іпотекодержателя, якщо договором не передбачено іншого порядку.

Крім того, особа, яка подає апеляційну скаргу посилається на постанову Верховного Суду від 31 січня 2018 року по справі №910/6592/16.

Від ОСОБА_1 надійшов відзив в якому позивачка просила відмовити у задоволенні вимог АТ «Укрсоцбанк», а рішення Деснянського районного суду м.Чернігова від 17 квітня 2019 року залишити без змін.

Доводи відзиву полягають в тому, що в апеляційній скарзі не зазначено які обставини не з`ясовані судом у повному обсязі, порушення норм законодавства нічим не підтверджено, а наведена судова практика є частково неактуальною та не відповідає обставинам справи.

Ухвалою Чернігівського апеляційного суду від 01 серпня 2019 року постановлено провести розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи та зупинено апеляційне провадження у справі до закінчення перегляду у касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи №205/578/14-ц.

Постановою Верхвоного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 07 жовтня 2020 року касаційну скаргу АТ «Укрсоцбанк» залишено без задоволення, ухвалу Чернігівського апеляційного суду від 01 серпня 2019 року залишено без змін.

Протокольною ухвалою Чернігівського апеляційного суду від 20 січня 2021 року замінено АТ «Укрсоцбанк» на його правонаступника – АТ «Альфа-Банк».

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників справи, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву, перевіривши законність рішення суду першої інстанції, колегія суддів вважає, що скарга не підлягає задоволенню.

Відповідно до ст.263 ЦПК України передбачено, що рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосування норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Даним вимогам в повній мірі відповідає рішення суду першої інстанції виходячи з наступного.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 25 квітня 2008 року між ОСОБА_3 та АКБСР «Укрсоцбанк» було укладено договір іпотеки, за умовами якого позивачка виступила майновим поручителем ОСОБА_2 , та нею була передана в іпотеку однокімнатна квартира, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , загальною площею 28,8 кв.м. і яка належить позивачці на праві власності (а.с.10-17, 76-85 т.1).

Рішенням Деснянського районного суду від 20 січня 2014 року шлюб між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 було розірвано (а.с.18-19 т.1).

ОСОБА_4 05 вересня 2014 року зареєструвала шлюб з ОСОБА_5 та змінила прізвище на ОСОБА_6 (а.с.20 т.1).

З інформаційної довідки Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна від 25 лютого 2019 року право власності на квартиру позивачки, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , зареєстровано за АТ «Укрсоцбанк». Підставою для внесення відповідного запису до реєстру стало рішення Державного реєстратора Чернігівської районної державної адміністрації Чернігівської області Пінчука І.Ю. від 08 лютого 2019 року за №45423963 (а.с.7-9, 95 т.1).

Згідно довідки Управління адміністративних послуг Чернігівської міської ради від 26 лютого 2019 року № 2093 позивачка та її син зареєстровані за адресою: АДРЕСА_2 (а.с.21 т.1).

ОСОБА_1 та ОСОБА_2 23 серпня 2017 року подали письмові заяви до Голови правління ПАТ «Укрсоцбанк» на добровільну реалізацію нерухомого майна, переданого в іпотеку, а саме квартири АДРЕСА_1 . Вказане майно останні згідно поданих заяв передають банку на продаж з метою погашення заборгованості за кредитним договором №985/08-040 від 25 квітня 2008 року (а.с.58, 59 т.1). Також ОСОБА_4 повідомила ОСОБА_7 , що має малолітню дитину – сина,  ОСОБА_8 , 2007 року народження, який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_3 , що підтверджується відповідною довідкою (а.с.60, 61 т.1).

Матеріали справи містять копію Повідомлення АТ «Укрсоцбанк» про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору та анулювання залишку заборгованості за основним зобов`язанням від 10 вересня 2018 року, направленого на адресу ОСОБА_2 та ОСОБА_4 (а.с.62, 94 т.1), та надано копії вкладень у цінний лист та реєстр відправлень даних повідомлень (а.с.65-67).

Також матеріали справи містять копію заяви АТ «Укрсоцбанк» про державну реєстрацію прав та їх обтяжень на квартиру АДРЕСА_1 (а.с.71 т.1), відомості з бази даних про реєстрацію заяв та запитів Державного реєстру речових прав (а.с.72 т.1), копію рішення державного реєстратора Пінчука І.Ю. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 08 лютого 2019 року (а.с.75 т.1); докази направлення на адресу ОСОБА_2 та ОСОБА_4 повідомлення про звернення стягнення з яких вбачається, що боржники не отримали дане повідомлення (а.с.86-93 т.1)

Інших доказів щодо предмету доказування матеріали справи не містять.

Згідно ч.1 ст.15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Спосіб захисту цивільного права чи інтересу – це дії, які спрямовані на попередження порушення або на відновлення порушеного, невизнаного, оспорюваного цивільного права чи інтересу. Спосіб захисту цивільного права чи інтересу має бути доступним та ефективним.

Способи захисту цивільного права чи інтересу можуть бути судові (ст.16 ЦК України) та позасудові (ст.ст.17-19 ЦК України).

За кредитним договором банк або інша фінансова, установа зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (ч.1 ст.1054 ЦК України).

Згідно ч.1 ст.1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором.

Статтею 1 Закону України «Про іпотеку» визначено, що іпотека – це вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Статтею 3 даного закону передбачено, що іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду. До іпотеки, яка виникає на підставі закону або рішення суду, застосовуються правила щодо іпотеки, яка виникає на підставі договору, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до статей 12 і 33 Закону України «Про іпотеку», одним зі способів захисту прав та інтересів іпотекодержателя є звернення стягнення на предмет іпотеки.

Підставами звернення стягнення на предмет іпотеки є: рішення суду, виконавчий напис нотаріуса або договір про задоволення вимог іпотекодержателя (ч.3 ст.33 Закону).

Згідно ч.1 ст.35 Закону України «Про іпотеку» у разі порушення основного зобов`язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. У цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов`язань, вимога про виконання порушеного зобов`язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору.

Статтею 36 Закону України «Про іпотеку» (у редакції, яка діяла на час укладення договору іпотеки) передбачала, що сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, який підлягає нотаріальному посвідченню і може бути укладений у будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки.

Відповідно до пункту 4.5.3 укладеного між сторонами іпотечного договору звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання зобов`язання можливе у порядку, встановленому статтею 37 Закону, тобто шляхом укладання договору про задоволення вимог іпотекодержателя, який передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання.

А положеннями статті 37 Закону України «Про іпотеку» (у редакції, чинній на час укладення договору іпотеки) визначено, що договір про задоволення вимог іпотекодержателя, який передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання, є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки.

Згідно п.61 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року №1127, для державної реєстрації права власності на підставі договору іпотеки, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, також подаються:

1) копія письмової вимоги про усунення порушень, надісланої іпотекодержателем іпотекодавцеві та боржникові, якщо він є відмінним від іпотекодавця;

2) документ, що підтверджує наявність факту завершення 30-денного строку з моменту отримання іпотекодавцем та боржником, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмової вимоги іпотекодержателя у разі, коли більш тривалий строк не зазначений у відповідній письмовій вимозі;

3) заставна (якщо іпотечним договором передбачено її видачу).

Сторони договору дійсно досягли згоди про можливість позасудового врегулювання питання про задоволення вимог іпотекодержателя, що випливає з пунктів 4.2 та 4.5.3 договору іпотеки. Однак, як встановлено судом, ні ОСОБА_1 , ні боржник за кредитним договором – ОСОБА_2 не отримали повідомлення кредитора про сплату боргу за договором від 27 серпня 2018 року.

Закон визначає такі способи звернення стягнення на предмет іпотеки: судовий (звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі рішення суду); позасудовий: захист прав нотаріусом (звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі виконавчого напису нотаріуса) або самозахист (згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя).

Способами задоволення вимог іпотекодержателя під час звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідного застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, є (частина третя статті 36 Закону): 1) передача іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання у порядку, встановленому статтею 37 Закону; 2) право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому статтею 38 Закону.

Аналогічні висновки Велика Палата Верховного Суду сформулювала у пунктах 14-20, 57-60 постанови від 29 травня 2019 року у справі № 310/11024/15-ц.

Встановивши, що під час прийняття рішення державним реєстратором щодо реєстрації права власності на спірну квартиру договору про її добровільну передачу у власність між ПАТ «Укрсоцбанк» та ОСОБА_1 укладено не було, що статтею 37 Закону України «Про іпотеку» (у редакції, чинній на час укладення договору іпотеки) визначено, що саме договір про задоволення вимог іпотекодержателя, який передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання, є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки, що позивачка не була належним чином повідомлена про наявність заборгованості, не отримала вимогу банку та, як іпотекодавець, не надавала своєї згоди на передачу предмета іпотеки у власність іпотекодержателю, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про часткове задоволення позову ОСОБА_1 в частині вимог про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію та запису про проведену державну реєстрацію права власності.

Доводи апеляційної скарги, що підписанням договору іпотеки ОСОБА_1 засвідчила, що вона надає іпотекодержателю згоду на прийняття ним одностороннього рішення про перехід права власності на предмет іпотеки до банку, ґрунтуються на невірному розумінні відповідачем норм права та самої суті іпотечного договору, укладеного між сторонами.

Доводи, що банк 10 вересня 2018 року надіслав ОСОБА_1 та ОСОБА_2 повідомлення-вимогу про обов`язок сплатити заборгованість за кредитним договором та майже через п`ять місяців з моменту надіслання даного повідомлення державним реєстратором Пінчуком І.Ю. прийнято рішення про реєстрацію прав та обтяжень, яким зареєстровано право власності АТ «Укрсоцбанк» на предмет іпотеки, не можуть бути підставою для скасування рішення, оскільки відповідачем не надано належних та достовірних доказів, що ОСОБА_1 чи ОСОБА_2 отримали повідомлення-вимогу.

Посилання відповідача на постанову Верховного Суду від 31 січня 2018 року по справі №910/6592/16 не можуть бути підставою для скасування рішення суду першої інстанції, оскільки у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 травня 2018 року в справі №373/1281/16-ц зазначено, що «під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де тотожними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних відносин». У справі, що переглядається, позивачка звернулася з даним позовом, як фізична особа, посилалась на умови іпотечного договору, неповідомлення її про наявність заборгованості, посилалась на Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», та те, що спірна квартира є її єдиним місцем проживання з неповнолітньою дитиною.

У справі №910/6592/16, на яку посилається відповідач, спір виник між юридичними особами, які регулюються іншими нормами закону, висновки щодо застосування норми права зроблені за інших фактичних обставин, а тому не підлягають до застосування у справі, що переглядається. Крім того, суд першої інстанції, ухвалюючи, рішення виходив з інших, зазначених вище підстав.

Щодо інших доводів апеляційної скарги, колегія суддів зазначає, що оскаржуване рішення суду не може бути скасовано з одних лише формальних міркувань, а також звертає увагу на те, що Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Оцінивши всі зібрані у справі докази, правильно встановивши характер правовідносин та вірно застосувавши норми матеріального права, суд першої інстанції із урахуванням встановлених обставин справи обґрунтовано дійшов висновку про часткове задоволення позову.

Згідно ч.1 ст.376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи;  порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Оскільки доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають підстав для висновку про незаконність чи необґрунтованість оскаржуваного рішення, відповідно до положень ст.375 ЦПК України апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції – без змін.

Відповідно до частини другої статті 141 ЦПК України судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову – на відповідача. Враховуючи те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, підстав для перерозподілу судових витрат немає.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381, 382, 384, 390 ЦПК України, апеляційний суд

                                        П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Укрсоцбанк» залишити без задоволення, а рішення Деснянського районного суду м.Чернігова від 17 квітня 2019 року – без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повної постанови.

Повний текст постанови складено 04 березня 2021 року.

Головуючий:                               Судді: