ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

__________________________________________________________________

Справа №645/1287/16-к Головуючий 1 інстанції: Майстренко О.М

Провадження № 11-кп/818/1639/21

Категорія: ч.ч.3, 5 ст.27, п.п.6, 11 ч.2 ст.115,

ч.1 ст.263, ч.1 ст.309, ч.1 ст.359 КК України

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 березня 2021 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Харківського апеляційного суду у складі:

головуючого судді Люшні А.І.,

суддів Кружиліної О.А., Савенка М.Є.,

за участю секретаря Чепурної Ю.С.,

прокурора Саліхова А.А.,

захисників Курінного О.А., Корнієнко Л.М.,

обвинуваченого ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Харкові в режимі відеоконференції судове провадження за апеляційною скаргою обвинуваченого ОСОБА_1 на ухвалу Московського районного суду м.Харкова від 10 лютого 2021 року, -

УСТАНОВИЛА:

Цією ухвалою продовжено строк дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою щодо ОСОБА_1 , 1993 року народження, на 60 діб, до 10 квітня 2021 року.

В апеляційній скарзі обвинувачений ОСОБА_1 посилається на невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи та істотні порушення вимог кримінального процесуального закону. Зазначив, що суд, в порушення вимог ч.3 ст.331 КПК України, одночасно розглянув і клопотання захисника про зміну запобіжного заходу щодо ОСОБА_1 і питання щодо продовження тримання під вартою останнього. Крім того зазначив, що суд в порушення вимог ч.1 ст.199 КПК України вирішив питання про продовження строку тримання під вартою взагалі без клопотання прокурора. Указав, що в ухвалі суду, окрім тяжкості пред`явленої підозри, не зазначені ризики, які дають підстави вважати, що він може здійснити одну чи кілька із наведених дій як другу складову підстави обрання запобіжного заходу. Наголосив, що утримується під вартою з 07 жовтня 2015 року, станом на 10 лютого 2021 року, згідно норм ч.5 ст.72 КК України в редакції Закону України №838- VІІІ від 26.11.2015 року, строк тримання під вартою складає 10 років 8 місяців 6 днів. Відзначив, що:

-має постійне місце проживання у м.Харкові, де мешкає разом із своїми батьками, а тому посилання суду на відсутність міцних соціальних зав`язків є надуманими;

-на момент розгляду питання про продовження строку тримання під вартою всі свідки сторони обвинувачення були допитані, жодним із них не було заявлено про будь-який тиск на них з боку обвинувачених чи сторони захисту. Вважає, що постійне на протязі року посилання прокурора на кримінальне провадження за заявою свідка ОСОБА_2 про нібито здійснення на нього впливу з боку родичів ОСОБА_1 свідчить про те, що або розслідування по ньому не проводиться, або дало негативний для заявника та прокуратури результат. І те, і інше, на думку обвинуваченого, свідчить про те, що будь-якого впливу на свідків не було та не може бути;

-стороною обвинувачення не наведено факти чи обставини, які б свідчили про підготовку вчиняти обвинуваченим ОСОБА_1 інші правопорушення чи продовжувати вчиняти кримінальне правопорушення;

-відсутність офіційного працевлаштування не може бути поставлена в вину обвинуваченому. Указав, що він має вищу освіту, вільно володіє іноземною мовою, а тому існує висока вірогідність перспективи його офіційного працевлаштування. Крім того указав, що є раніше не судимим, служив у Збройних силах України, є учасником АТО, має позитивну характеристику з попереднього місця навчання;

-є зацікавленим, щоб в процесі судового розгляду були об`єктивно та законно встановлені всі обставини, які є предметом даного кримінального провадження.

Просить ухвалу суду скасувати, ухвалити нову, якою змінити йому запобіжний захід з тримання під вартою на домашній арешт.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення обвинуваченого ОСОБА_1 та його захисників Курінного О.А., Корнієнко Л.М., які підтримали доводи апеляційної скарги, думку прокурора, який вважав, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, перевіривши матеріали провадження, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Відповідно до вимог ст.177 КПК України підставою для застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті, тобто: переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.

Крім того, при вирішенні питання про обрання, продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою суд повинен врахувати обставини, передбачені ст.178 КПК України, зокрема, тяжкість кримінального правопорушення, у вчиненні якого обвинувачується особа та дані, які її характеризують і можуть свідчити на користь збільшення (зменшення) ризику переховування від правосуддя чи інших способів неналежної процесуальної поведінки.

Під час апеляційного розгляду, колегією суддів встановлено, що рішення суду першої інстанції є обґрунтованим та постановлено з дотриманням зазначених вимог чинного та міжнародного законодавства.

Колегія суддів погоджується висновками суду першої інстанції, щодо продовження існування ризиків передбачених ст.177 КПК України, оскільки ризиком у контексті кримінального провадження є певна ступінь ймовірності того, що особа, вдасться до вчинків, які будуть перешкоджати судовому розгляду або ж створить загрозу суспільству.

Зокрема, ризик втечі має оцінюватись у контексті чинників, пов`язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейним зв`язками та усіма видами зв`язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідування («Бекчиєв проти Молдови» §58). Серйозність покарання є ревалентною обставиною в оцінці ризику того, що обвинувачений може втекти («Ідалов проти Росії», «Гарицьки проти Польщі», «Храїді проти Німеччини», «Ілійков проти Болгарії»), а наявність судимості може стати підставою для обґрунтування того, що обвинувачений може вчинити новий злочин («Сельчук проти Туреччини», «Мацнеттер проти Австрії»).

Надаючи оцінку можливості обвинуваченого переховуватися від суду або незаконно впливати на інших учасників провадження, суд бере до уваги, що існує певна ймовірність того, що останній з метою уникнення покарання, передбаченого за вчинення інкримінованих злочинів може вдатися до відповідних дій.

Так, ОСОБА_1 обвинувачується у вчиненні, у тому числі, особливо тяжкого злочину, передбаченого п.п.6, 11 ч.2 ст. 115 КК України, за яке може бути призначене покарання, як до 15 років позбавлення волі, так і довічного позбавлення волі.

Поряд з цим, у розумінні практики Європейського суду з прав людини, тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. У справі «Ілійков проти Болгарії» №33977/96 від 26 липня 2001 року ЄСПЛ зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».

Крім того, Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватись в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин.

Згідно сформованої практики Європейського суду з прав людини, тримання особи під вартою може бути виправдане, якщо існують реальні ознаки наявності справжнього суспільного інтересу, який незважаючи на презумпцію невинуватості, переважає принцип поваги до особистої свободи. Застосовуючи запобіжний захід у виді тримання під вартою, необхідно виходити із того, що судове рішення повинно забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони прав і інтересів як суспільства, так і потерпілого. Визначення таких прав, як підкреслює Європейський суд з прав людини, вимагає від суспільства більшої суворості в оцінці цінностей суспільства («Летельє проти Франції»).

Крім того, відповідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, право людини на свободу є основоположним, але не абсолютним та може бути обмежено з огляду на суспільний інтерес.

З урахуванням фактичних обставин кримінального провадження, а саме того, що ОСОБА_1 інкримінується виконання замовного вбивства із корисливим мотивом та незаконне поводження зі зброєю, яка була знаряддям вчиненого злочину, на думку колегії суддів, у цьому кримінальному провадженні наявний суспільний інтерес, який полягає у необхідності захисту високих стандартів охорони прав і інтересів як суспільства, так і потерпілої.

При цьому належить врахувати, що саме внаслідок суспільної небезпечності таких дій є об`єктивні підстави вважати, що обвинувачений може переховуватись від правоохоронних органів та суду, що в свою чергу призведе до порушення розумних строків судового розгляду, а також належне дотримання сторонами їх процесуальних прав та обов`язків.

За таких обставин, посилання обвинуваченого на недоведеність існування ризиків, колегія суддів вважає безпідставними оскільки існування ризиків в тому числі і втечі від правоохоронних органів та суду об`єктивно вбачається з відомостей, що є наявними у кримінальному провадженні.

Крім того, відповідно до матеріалів провадження обвинувачений ОСОБА_1 не має міцних соціальних зав`язків, ніде не працює, що додатково підтверджує наявність ризику, що останній може переховуватись від правоохоронних органів та суду.

Посилання обвинуваченого ОСОБА_1 на те, що він раніше не судимий, має постійне місце проживання, де мешкає разом із своїми батьками, служив у Збройних силах України, є учасником АТО, має позитивну характеристику з попереднього місця навчання, в даному конкретному випадку недостатньо свідчить про належне виконання ним своїх процесуальних прав та обов`язків, в разі обрання щодо нього більш м`якого запобіжного заходу.

З огляду на значимі для даного провадження обставини, на переконання колегії суддів, суд першої інстанції прийняв рішення на основі всебічно з`ясованих обставин, з якими закон пов`язує можливість продовження виключного запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, при цьому дослідив належним чином всі наявні відомості в матеріалах провадження та навів в ухвалі мотиви, з яких прийняв відповідне рішення та дійшов обґрунтованого висновку про те, що ризики встановленні під час обрання запобіжного заходу на даний час не зменшилися та продовжують існувати.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що застосування інших, більш м`яких альтернативних запобіжних заходів не зможе забезпечити виконання обвинуваченим ОСОБА_1 його процесуальних прав та обов`язків, що безпосередньо впливає на дотримання розумних строків судового розгляду.

Відповідно до приписів ч.3 ст.331 КПК України суд зобов`язаний розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою до спливу двомісячного строку з дня надходження до суду обвинувального акта, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру чи з дня застосування судом до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою незалежно від наявності клопотань.

Зі змісту приписів цієї правої норми слідує, що обов`язкового подання прокурором клопотання про продовження строку тримання під вартою закон не вимагає, а враховуючи, що 18 лютого 2021 року закінчувався строк тримання обвинувачених під вартою, суд першої інстанції, відповідно до положень вищевказаної статті, розглянув у судовому засіданні 10 лютого 2021 року питання про продовження обвинуваченому строку тримання під вартою, у зв`язку з чим доводи апеляційної скарги обвинуваченого ОСОБА_1 в цій частині позбавлені підстав.

З урахуванням зазначеного, колегія суддів приходить до висновку про законність та обґрунтованість ухвали суду першої інстанції про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою щодо ОСОБА_1 та відсутності підстав для зміни чи скасування судового рішення за доводами апеляційної скарги.

Керуючись ст.ст. 404, 405, 407, 418, 419 КПК України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Ухвалу Московського районного суду м.Харкова від 10 лютого 2021 року щодо ОСОБА_1 залишити без змін, а апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_1 - без задоволення.

Звернути увагу суду першої інстанції на необхідність дотримання передбачених ст.28 КПК України розумних строків судового розгляду кримінального провадження.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та касаційному оскарженню не підлягає.

Головуючий:

Судді: