Справа №  2-445

                                                                                                                                          2010 р.

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ    УКРАЇНИ

13 травня  2010 року.            Залізничний районний суд м.Львова в складі :

головуючої - судді                 Мельничук О.Я.

при секретарі                          Кравецькій Н.Н.

з участю представника

відповідача                             ОСОБА_1              

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові в залі суду цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства /ПАТ/ «Універсал Банк» про стягнення заборгованості по заробітній платі та інше, зустрічний позов Публічного акціонерного товариства «Універсал банк» до ОСОБА_2 про визнання п.п.4.2.1 пункту 4.2  Розділу 4  трудового контракту від 26.01.2006 року недійсним, суд-

В С Т А Н О В И В :

Позивач 01.02.2008 року звернулась до суду із позовом, який в подальшому уточнила, просить про стягнення з відповідача  заборгованості по заробітній платі та інше, в сумі 1018432 грн., мотивуючи вимоги тим, що 26.01.2006 року між нею та /ВАТ/ «Банк Універсальний» укладено Контракт про трудові відносини між сторонами, строком до 01.02.2008 року. п.8.1. розділу 8 Контракту передбачено особливі умови розірвання такого, що вступають в законну силу в випадку переходу права власності більше ніж на 51 % акцій товариства до інших осіб, зміну складу спостережної Ради банку, тощо. Згідно п.8.1 Контракту при настанні однієї з цих подій працівник вправі розірвати контракт за будь-яких умов, з обов»язковим попередженням роботодавця не менше ніж за 1 місяць до планової дати розірвання контракту. Згідно п.8.4 розділу 8 контракту працівнику встановлюється відповідна додаткова компенсація, яка полягає у виплаті при звільненні коштів в гривнях за курсом НБУ, еквівалентний 42000 доларів США. 26.02.2007 року Загальними зборами акціонерів ВАТ «Банк Універсальний»  припинено повноваження Спостережної Ради банку та обрано новий склад Спостережної Ради, зміни відбулися відповідно до Договору про продаж та купівлю 99,34 % акцій банку № 111К/06 від 18 липня 2006 року, банк набув статусу банку з іноземними інвестиціями та права на 99% акцій товариства перейшли до інших осіб, тобто вступив в дію розділ 8 Контракту. 17.09.2007 року нею подано заяву про звільнення її з роботи за власним бажанням, а 16.10.2007 р. звільнено з роботи за ст.38 КЗпП України, однак при звільнення відповідачем не виплачено компенсації, за невикористані відпустки при звільненні, в розмірі 59480 грн., матеріальної допомоги до відпустки за 2005 рік, в сумі 4091 грн.,  матеріальної допомоги до відпустки за 2006-2007 р.р., в розмірі 160949 грн. відповідно до п.3.6. трудового контракту, штрафні санкції за невиконання грошових зобов»язань та індексу інфляції за весь час прострочення  платежу на підставі ст..625 ЦК України, а всього на загальну суму 1018432 грн., а поскільки відповідач добровільно відмовляється виплатити вищевказану заборгованість, що вимусило її звернутися до суду із даним позовом.

 Відповідач 23.10.2008 року подав суду зустрічний позов, в якому просить визнати підпункт 4.2.1 пункту 4.2 Розділу 4 контракту від 26.01.2006 р. недійсним – в частині щодо встановлення ОСОБА_2 додаткової форми виплат заробітної плати з частини чистого прибутку позивача, в розмірі 1,5%, покликаючись на те, що дане положення контракту суперечить вимогам чинного законодавства, поскільки згідно з п.7.1 Статуту /ВАТ/ «Банк Універсальний», що діяв на момент укладення контракту, його прибуток підлягає розподілу за рішеннями Загальних зборів акціонерів, а згідно п.7.2 Статуту, дивіденди – чистий прибуток чи його частина, що залишається у розпорядженні /ВАТ/ «Банк Універсальний» після розрахунків з бюджетом та відрахування у фонди за результатами календарного року направляються за рішеннями Загальних зборів акціонерів на виплату акціонерам пропорційно кількості належних їм акцій, окрім цього жодний орган управління, окрім Загальних зборів акціонерів /ВАТ/ «Банк Універсальний» не вправі приймати будь-які рішення щодо розподілу витрат дивідендів відповідно до вимог ст..ст.47 Закону України «Про господарські товариства», ст..161 ч.1 ЦК України та Статуту, а відтак жодним чином не підлягало й не могло бути врегульоване положеннями контракту і саме за таких підстав вважає, що слід визнати укладений між ОСОБА_2 та/ВАТ/ «Банк Універсальний» контракт від 26.01.2006 року недійсним в частині, а саме: визнати недійсним підпункт 4.2.1. пункту 4.2. розділу 4 контракту з моменту його укладення.

В суді ОСОБА_2 позов підтримала покликаючись на мотиви такого та пояснила, що працювала на посаді головного бухгалтера /ПАТ/ «Універсал банк» з 26.01.2006 року, про що укладено контракт про трудові відносини, згідно п.8.4 розділу 8 контракту працівнику встановлюється відповідна додаткова компенсація, яка полягає у виплаті при звільненні коштів в гривнях за курсом НБУ, еквівалентний 42000 доларів США, 17.09.2007 р. подала заяву про звільнення з роботи за власним бажанням,  а з 16.10.2007 р. звільнена з роботи, а поскільки при звільнення відповідач не виплатив їй компенсації за невикористані відпустки при звільненні, в розмірі 59480 грн., матеріальної допомоги до відпустки за 2005 рік, в сумі 4091 грн.,  матеріальної допомоги до відпустки за 2006-2007 р.р., в розмірі 160949 грн. відповідно до п.3.6. трудового контракту, штрафні санкції за невиконання грошових зобов»язань та індексу інфляції за весь час прострочення  платежу на підставі ст..625 ЦК України, а всього на загальну суму 1018432 грн., просить про стягнення таких виплат в судовому порядку. Просить позов задоволити,а в зустрічному позові просить відмовити.

 Представник відповідача по первинному позову в суді заперечив проти первинного позову та пояснив, що оспорюване положення контракту, а саме п.п.4.2.1. п.4.2. Контракту всупереч нормам закону, передбачало можливість відповідачу отримувати частину чистого прибутку ВАТ «Банк Універсальний», на яку ОСОБА_2 яка не є акціонером не мала та не має жодних прав, так як частина прибутку належить до розподілу лише серед акціонерів останнього пропорційно кількості належних їм акцій, окрім цього п.8.4 розділу 8 на який посилається ОСОБА_2, визначено виключні підстави виплати додаткової компенсації, а саме – дострокове припинення контракту в порядку та з підстав, передбачених розділом 8 контракту або не укладення з працівником контракту на наступний термін, а ОСОБА_2 було власноручно написано заяву про звільнення за власним бажанням. Окрім цього, уточнені позовні вимоги ОСОБА_2 від 30.04.2009 року не підлягають до задоволення, поскільки  у відповідності до вимог ст.ст.57, 60 ЦПК України неаргументовані та безпідставні, не зазначено чим передбачено коригування матеріальної допомоги та компенсації, в чому вони полягають, а що ж стосується вимог штрафних санкцій та інфляційних згідно з вимогами ст.625 ЦК України, то вказані вимоги не є предметом даного спору і регулюються нормами трудового, а не цивільного законодавства, а тому не підлягають до задоволення в повному обсязі, а тому просить відмовити в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2  про стягнення заборгованості по заробітній платі та інше, а зустрічний позов Публічного акціонерного товариства «Універсал банк» до ОСОБА_2 про визнання п.п.4.2.1 пункту 4.2 контракту від 26.01.2006 року недійсним з моменту його укладення задоволити.

  Суд, заслухавши пояснення сторін, вивчивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що в  первинному позові слід відмовити, а зустрічний позов слід задоволити з наступних підстав.

Відповідно до ч.1 ст.116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства провадиться в день звільнення. Якщо працівник у день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред”явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.

Згідно ч.2 ст.4 Закону України «Про господарські товариства» від 19.09.1991 року з наступними змінами та доповненнями, компетенція органів господарського товариства та порядок прийняття ними рішень закріплюються в установчих документах.

Відповідно до вимог ст.37 Закону України «Про господарські товариства», порядок виплати частини прибутку визначається статутом акціонерного товариства, а окремі повноваження вищого органу управління акціонерного товариства – Загальних зборів акціонерів, можуть передаватися спостережній раді тільки відповідно до установчих документів акціонерного товариства.

Згідно з ч.3 ст.47 ЗУ «Про господарські товариства» від 19.09.1991 року з наступними змінами та доповненнями, Правління товариства діє від імені акціонерів товариства лише в межах, встановлених статутом акціонерного товариства та законом.

У відповідності до ч.3 ст.142 Господарського кодексу України,  порядок використання прибутку суб»єкта господарювання визначає власник або уповноважений ним орган відповідно до законодавчих та установчих документів.

Згідно з вимогами ст.57 ЦПК України, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких, суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до вимог ст.60 ЦПК України, кожна сторона зобов»язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.

З матеріалів справи вбачається, що 26.01.2006 року між ОСОБА_2 та ВАТ «Банк Універсальний» укладено контракт, який згідно з п.1.1. є строковим трудовим договором. Відповідно до п.п.4.2.1 п.4.2. вищевказаного контракту ВАТ «Банк Універсальний» встановлено додаткова форма виплати заробітної плати з частини чистого прибутку Банку ОСОБА_2 в розмірі 1,5% /а.с.8-14/.

Як вбачається з долученого до матеріалів справи ксерокопії Статуту ВАТ «Банк Універсальний» /нова редакція/ /а.с.47-67/, а також змін до вказаного Статуту /а.с.67-73/, де в п.7.1 зазначено, що прибуток Банку, який утворюється з надходжень від господарської діяльності після покриття матеріальних та інших витрат, включаючи витрати на оплату праці, а також сплати податків та інших обов»язкових платежів в бюджет, підлягає розподілу за рішенням Загальних зборів акціонерів/а.с.47-67, 67-73/.

   У відповідності до п.7.2 Статуту ВАТ «Банк Універсальний» вказано, що  дивіденди – чистий прибуток чи його частина, що залишається у розпорядженні Банку після розрахунків з бюджетом та відрахування у фонди Банку за результатами календарного року, направляються за рішеннями Загальних зборів акціонерів на виплату акціонерам пропорційно кількості належних їм акцій.

   Згідно  п.п.10.9.6 вищевказаного Статуту, повноваження Загальних зборів акціонерів на прийняття рішення щодо розподілу прибутку є виключно компетенцією Загальних зборів акціонерів і не можуть бути делеговані іншим органам управління та контролю.

   Судом встановлено, що між ОСОБА_2 та ВАТ «Банк Універсальний» укладено контракт, який згідно з п.1.1. є строковим трудовим договором, відповідно до п.п.4.2.1 п.4.2. вищевказаного контракту ВАТ «Банк Універсальний» встановлено додаткова форма виплати заробітної плати з частини чистого прибутку ОСОБА_2 у розмірі 1,5% , однак суд вважає,  що вказані пункти контракту суперечать вимогам чинного законодавства, поскільки у відповідності до вимог ст.ст.10, 47 Закону України «Про господарські товариства» та Статуту  ВАТ «Банк Універсальний», жодний орган управління, окрім Загальних зборів акціонерів ВАТ «Банк Універсальний», не вправі приймати будь-які рішення щодо розподілу дивідендів – чистого прибутку Банку, а право на отримання дивідендів – чистого прибутку мають лише акціонери ВАТ «Банк Універсальний» у розмірі пропорційному кількості належних їм акцій, що передбачено ст..6 ч.1 Закону України «Про цінні папери та фондовий ринок», а також  передбачено, що право на отримання прибутку акціонерного товариства надає акція.

   Окрім цього, слід зазначити, що укладення від імені ВАТ «Банк Універсальний» Контракту з ОСОБА_2, а саме: підпункт 4.2.1. пункту 4.2. Розділу 4 було здійснено представниками Банку, що підписали його /голова правління Стратонов С.А., голова спостережної Ради Павленко О.В./ з перевищенням наданих їм законом та Статутом ВАТ «Банк Універсальний» повноважень, внаслідок чого стало наявність у Контракті оспорюваного положення, яке за своїм змістом суперечить закону та яким регулюється питання виплати заробітної плати ОСОБА_2 у виді додаткової форми виплат з частини чистого прибутку Банку в розмімі 1,5%, так як питання розподілу частини чистого прибутку є виключною компетенцією Загальних зборів акціонерів ВАТ «Банк Універсальний».

   Між тим, оспорюване положення Контракту /п.п.4.2.1. п.4.2./ передбачає можливість ОСОБА_2 отримувати частину чистого прибутку ВАТ «Банк Універсальний» , на яку ОСОБА_2,  яка не являється акціонером  не мала та не  має жодних прав.

   А поскільки зміст  підпункт 4.2.1. пункту 4.2. Розділу 4 Контракту, укладеного між ОСОБА_2 та ВАТ «Банк Універсальний» від 26.01.2006 року, як правочин суперечить вимогам ст.ст. 203, 215 ЦК України та іншим актам цивільного законодавства, а підставою недійсності правочину є недодержання в момент його вчинення стороною вимог, які встановлені ч.ч.1, 2, 3, 5 ст.203 ЦК України і саме за таких підстав слід визнати недійсним підпункт 4.2.1 пункту 4.2 Розділу 4 контракту від 26.01.2006 року з моменту його укладення.

   Що ж стосується уточнення позовних вимог ОСОБА_2 від 30.04.2009 року, в частині стягнення з ВАТ «Банк Універсальний» матеріальної допомоги до відпустки за 2006-2007 р.р., в розмірі 160949 грн., коригування матеріальної допомоги до відпустки за 2005 р., отриманої в серпні 2007 р. на підставі п.3.6 Контракту, в розмірі 40491 грн., коригування компенсації за невикористані відпустки при звільненні на суму 59480 грн., то вказані вимоги на думку суду є недоведеними та безпідставними. Що ж стосується вимог ОСОБА_2 в частині стягнення з відповідача в її користь штрафних санкцій за невиконання грошових зобов»язань та індексу інфляції за весь час прострочення платежу у відповідності до ст.625 ЦК України, в сумі 176439 грн., то суд вважає, що вищевказані вимоги є необґрунтованими та безпідставними, поскільки правовідносини сторін за трудовим Контрактом, що виникли між сторонами на підставі вказаного Контракту є предметом даного судового розгляду по даній справі, регулюються нормами трудового, а не цивільного законодавства, а тому не можуть бути задоволені у спорі, що виник з трудових правовідносин, з підстав та норм, що регулюють інші правовідносини, в даному випадку цивільно-правовових і саме за таких підстав суд відмовляє у задоволенні первинного позову ОСОБА_2, а зустрічний позов задоволює повністю.

Керуючись ст.ст. 15, 57-58, 60, 80-88, 203, 208-209, 213-215, 293-295 ЦПК України, ст..ст.79, 87, 142 ГПК України, ст..ст.84, 87, 88, 154, 161, 203, 215 ЦК України, ст..6 Закону України «Про цінні папери та фондовий ринок» від 17.09.23008 року з наступними змінами та доповненнями, ст.ст. 1,4, 37, 46, 47 Закону України «Про господарські товариства» від 19.09.1991 року з наступними змінами та доповненнями,  суд –

В И Р І Ш И В :

В  позові ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства /ПАТ/ «Універсал Банк» про стягнення заборгованості по заробітній платі та інше – відмовити за безпідставністю вимог.                                                              

Зустрічний позов Публічного акціонерного товариства «Універсал банк» до ОСОБА_2 про визнання п.п.4.2.1 пункту 4.2 контракту Розділу 4 контракту від 26.01.2006 року недійсним з моменту його укладення  –  задоволити.

 Визнати підпункт 4.2.1. пункту 4.2. Розділу 4 контракту, укладеного між Відкритим Акціонерним Товариством «Універсал Банк» та ОСОБА_2 від 26.01.2006 року недійсними з моменту укладення.

Стягнути з ОСОБА_2 в користь Публічного акціонерного товариства «Універсал Банк » 07 грн. 50 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи, 17.00 грн. – судового збору.

Стягнути з ОСОБА_2 в користь держави  34 грн. – судового збору та 29 грн.50 коп. – витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи.

Заяву про апеляційне  оскарження рішення суду може бути подана  протягом десяти днів з дня проголошення рішення суду. Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана на протязі двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.

С у д д я :

Оригінал рішення.