Ухвала

11 березня 2021 року

м. Київ

справа № 644/7809/18

провадження № 61-2900ск21

Верховний Суд у складі судді Касаційного цивільного суду Лідовця Р. А. розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Харківського апеляційного суду від 08 лютого 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: Харківський міський відділ державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції в Харківській області, Департамент служб у справах дітей Харківської міської ради, про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, визнання батьківства, визнання права власності на частину квартири, земельної ділянки та житлового будинку,

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 08 вересня 2020 року позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: Харківський міський відділ державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції в Харківській області, Департамент служб у справах дітей Харківської міської ради, про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, визнання батьківства, визнання права власності на частину квартири, земельної ділянки та житлового будинку задоволено.

Встановлено факт спільного проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з жовтня 2011 року до 16 серпня 2018 року.

Визнано ОСОБА_1 батьком дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , народженого ОСОБА_2 .

Внесено зміни до актового запису про народження дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , номер актового запису про народження дитини № 245, вчинений Відділом державної реєстрації актів цивільного стану по м. Харкову реєстраційної служби Харківського міського управління юстиції 22 лютого 2013 року, де у відомостях про батьківство вказати батьком дитини ОСОБА_1 , змінивши прізвище дитини з « ОСОБА_2 » ( ОСОБА_2 ) на « ОСОБА_6 ».

Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 32,4 кв. м, житловою площею 16,3 кв. м, у порядку поділу майна, що є спільною сумісною власністю.

Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину житлового будинку АДРЕСА_2 , загальною площею 47,6 кв. м, житловою площею 28,5 кв. м, у порядку поділу майна, що є спільною сумісною власністю.

Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину земельної ділянки, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 , площею 0,15 га, кадастровий номер № 6310138500:14:015:0009, у порядку поділу майна, що є спільною сумісною власністю.

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Постановою Харківського апеляційного суду від 08 лютого 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено.

Рішення Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 08 вересня 2020 року скасовано та ухвалено нове судове рішення.

У задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

У лютому 2021 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 на постанову Харківського апеляційного суду від 08 лютого 2021 року.

Подана касаційна скарга не може бути прийнята судом касаційної інстанції, оскільки у порушення пункту 3 частини четвертої статті 392 ЦПК України до касаційної скарги не додано документ, що підтверджує сплату судового збору у встановленому порядку і розмірі.

Касаційна скарга містить квитанцію про часткову сплату судового збору ОСОБА_1 у розмірі 10 282,90 грн.

Згідно із частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Порядок сплати та розмір судового збору визначено Законом України

«Про судовий збір» від 08 липня 2011 року.

Відповідно до частини першої статті 4 Закону України «Про судовий збір» (у редакції, чинній на час звернення до суду з позовом) судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Станом на 01 січня 2018 року прожитковий мінімум для працездатних осіб був встановлений у розмірі 1 762 грн.

Згідно з пунктами 1, 2 частини третьої статті 6 Закону України «Про судовий збір» за подання позовної заяви, що має одночасно майновий і немайновий характер, судовий збір сплачується за ставками, встановленими для позовних заяв майнового та немайнового характеру.

У разі коли в позовній заяві об`єднано дві і більше вимог немайнового характеру, судовий збір сплачується за кожну вимогу немайнового характеру.

Відповідно до підпункту 2 частини першої статті 176 ЦПК України ціна позову визначається, зокрема, у позовах про визнання права власності на майно або його витребування - вартістю майна.

Згідно з підпунктом 9 частини першої статті 176 ЦПК України у позовах про право власності на нерухоме майно, що належить фізичним особам на праві приватної власності, - дійсною вартістю нерухомого майна, а на нерухоме майно, що належить юридичним особам, - не нижче його балансової вартості.

Підпунктом 1 пункту 1 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» (у редакції, чинній на час звернення до суду з позовом) визначено, що за подання до суду позовної заяви майнового характеру фізичною особою або фізичною особою - підприємцем ставка судового збору становить 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Відповідно до підпункту 2 пункту 1 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» (у редакції, чинній на час звернення до суду з позовом) за подання до суду позовної заяви немайнового характеру, яка подана фізичною особою, ставка судового збору становить 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

У жовтні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до відповідача та просив суд:

1. встановити факт його спільного проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу з ОСОБА_2 з жовтня 2011 року до 16 серпня 2018 року;

2. визнати його батьком дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , народженого ОСОБА_2 ;

3. зобов`язати Харківський міський відділ державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції в Харківській області внести зміни до актового запису про народження дитини;

4. визнати за ним право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 32,4 кв. м, житловою площею 16,3 кв. м, у порядку поділу майна, що є спільною сумісною власністю;

5. визнати за ним право власності на 1/2 частину житлового будинку АДРЕСА_2 , загальною площею 47,6 кв. м, житловою площею 28,5 кв. м, у порядку поділу майна, що є спільною сумісною власністю;

6. визнати за ним право власності на 1/2 частину земельної ділянки, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 , площею 0,15 га, кадастровий номер № 6310138500:14:015:0009.

Отже, судові рішення, які оскаржує заявник, свідчать про існування двох вимог немайнового характеру (щодо встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу та визнання батьківства) та вимоги майнового характеру щодо визнання права власності на 1/2 частини спірного нерухомого майна.

При цьому позовна вимога щодо зобов`язання Харківський міський відділ державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції в Харківській області внести зміни до актового запису про народження дитини є похідною вимогою від вимоги про визнання батьківства, а тому оплачується судовим збором за ставками встановленими для цих вимог.

При поданні позову за вимоги немайнового характеру судовий збір повинен був бути сплачений у розмірі 1 409,60 грн (1 762 грн * 0,4) * 2 = 1 409,60 грн).

Враховуючи, що зі змісту поданої касаційної скарги та оскаржуваних судових рішень неможливо встановити ціну позову станом на день звернення до суду із вимогами майнового характеру (визнання права власності на 1/2 частини спірного нерухомого майна), заявник зобов`язаний самостійно встановити й обґрунтувати розмір судового збору щодо вимог майнового характеру з наданням відповідних доказів.

Оскільки заявник сплатив судовий збір за подання касаційної скарги у розмірі 10 282,90 грн, то йому необхідно самостійно визначити і доплатити (у разі необхідності) судовий збір за подання касаційної скарги з урахуванням вимог майнового та немайнового характеру.

Відповідно до підпункту 7 пункту 1 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» за подання до суду касаційної скарги на рішення суду; заяви про приєднання до касаційної скарги на рішення суду ставка судового

збору становить 200 відсотків ставки, що підлягала сплаті при

поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги в розмірі оспорюваної суми.

Судовий збір за подання касаційної скарги до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду має бути перераховано або внесено до ГУК у м. Києві/Печерс. р-н/22030102, код отримувача (код за ЄДРПОУ): 37993783, банк отримувача: Казначейство України (ЕАП), рахунок отримувача: UA288999980313151207000026007, код класифікації доходів бюджету: 22030102, найменування податку, збору, платежу «Судовий збір (Верховний Суд, 055)».

Порядок сплати судового збору визначено статтею 6 Закону України «Про судовий збір». На підтвердження сплати судового збору необхідно суду надати документ, що підтверджує його сплату.

Також касаційна скарга ОСОБА_1 не може бути прийнята судом касаційної інстанції, оскільки в порушення пункту 5 частини другої статті 392 ЦПК України, заявником у касаційній скарзі не вказано підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 389 цього Кодексу підстави (підстав).

Абзацом першим частини другої статті 389 ЦПК України визначено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до абзаців першого, другого пункту 5 частини другої статті 392 ЦПК України у касаційній скарзі повинно бути зазначено підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 389 цього Кодексу підстави (підстав). У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні.

Як на підстави касаційного оскарження вказаного судового рішення заявник посилається на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України та зазначає про порушення апеляційним судом норм процесуального права, проте не зазначає конкретні обов`язкові підстави касаційного оскарження, визначені пунктом 4 частини другої статті 389 ЦПК України (частинами першою, третьою статті 411 ЦПК України), що унеможливлює вирішення питання про відкриття касаційного провадження.

Відповідно до пункту 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадку, якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Частинами першою, третьою статті 411 ЦПК України визначено, що судові рішення підлягають обов`язковому скасуванню з направленням справи на новий розгляд, якщо:

1) справу розглянуто і вирішено неповноважним складом суду;

2) в ухваленні судового рішення брав участь суддя, якому було заявлено відвід, і судом касаційної інстанції визнано підстави про відвід обґрунтованими, якщо касаційну скаргу обґрунтовано такою підставою;

3) судове рішення не підписано будь-яким із суддів або підписано не тими суддями, що зазначені в судовому рішенні;

4) судове рішення ухвалено суддями, які не входили до складу колегії, що розглянула справу;

5) справу розглянуто за відсутності будь-кого з учасників справи, належним чином не повідомлених про дату, час і місце судового засідання, якщо такий учасник справи обґрунтовує свою касаційну скаргу такою підставою;

6) судове рішення ухвалено судом з порушенням правил інстанційної або територіальної юрисдикції;

8) суд прийняв рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки осіб, що не були залучені до участі у справі.

Підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо:

1) суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу; або

2) суд розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу, що підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження; або

3) суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; або

4) суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.

Саме по собі посилання у касаційній скарзі на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права без зазначення на обґрунтування випадків (випадка), перелічених у пунктах 1, 2, 3, 4 частини другої статті 389 ЦПК України, не є виконанням вимог процесуального закону (пункт 5 частини другої статті 392 ЦПК України) щодо обов`язкового зазначення у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження.

Ураховуючи наведене, заявнику необхідно надіслати на адресу суду уточнену редакцію касаційної скарги, в якій повинно бути зазначено підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 389 ЦПК України підстави (підстав) та надіслати копії уточненої редакції касаційної скарги і доданих до неї матеріалів відповідно до кількості учасників справи.

Відповідно до вимог частини другої статті 393 ЦПК України у разі, якщо касаційна скарга оформлена з порушенням вимог, встановлених статтею 392 цього Кодексу, застосовуються положення статті 185 цього Кодексу, про що суддею постановляється відповідна ухвала.

Ураховуючи викладене, касаційну скаргу слід залишити без руху та надати заявнику строк для усунення її недоліків.

Керуючись статтями 185, 389, 392, 393 ЦПК України, статтями 4, 6 Закону України «Про судовий збір», Верховний Суд

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Харківського апеляційного суду від 08 лютого 2021 року залишити без руху та надати строк для виконання вимог ухвали протягом десяти днів з дня вручення копії цієї ухвали.

У разі невиконання у встановлений строк вимог цієї ухвали касаційна скарга вважатиметься неподаною та буде повернута заявникові.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та оскарженню не підлягає.

Суддя Р. А. Лідовець