Постанова

Іменем України

03 березня 2021 року

м. Київ

справа № 395/1186/16-ц

провадження № 61-45717св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого -Висоцької В. С.,

суддів: Грушицького А. І., Калараша А. А., Литвиненко І. В., Ткачука О. С. (суддя-доповідач),

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Новомиргородської міської ради Кіровоградської області про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди за касаційною скаргою ОСОБА_1 , поданою представником ОСОБА_2 , на рішення Новомиргородського районного суду Кіровоградської області від 25 квітня 2018 року додаткове рішення цього ж суду від 14 травня 2018 року, ухвалені суддею Орендовським В. А., та постанову Апеляційного суду Кіровоградської області від 04 вересня 2018 року, ухвалену колегією суддів у складі Письменного О. А., Єгорової С. М., Кіселика С. А.

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду з указаним позовом, в якому посилалася на те, що з 2009 року до 21 липня 2016 року працювала завідуючою дошкільним навчальним закладом № 3 «Сонечко» у м. Новомиргороді Кіровоградської області. 17 березня 2016 року вона звернулася до міського Голови із заявою про надання їй щорічної основної відпустки, проте її заяву повернено у зв`язку з незазначенням періоду та кількості днів відпустки. 19 квітня 2016 року вона вдруге звернулася із заявою про надання відпустки за період роботи 2015-2016 роки. 21 квітня 2016 року їй було відкрито лікарняний, про що вона повідомила секретаря міської ради та заступника міського Голови по фінансовій частині. Під час перебування на лікарняному їй було повідомлено, що їй надано щорічну основну відпустку тривалістю 42 календарні дні з 25 квітня по 09 червня 2016 року. На лікарняному вона перебувала з 21 квітня 2016 року по 06 травня 2016 року та з 26 травня по 13 червня 2016 року, тобто частина лікарняних припала на період відпустки. 23 червня 2016 року вона звернулася із заявою про продовження щорічної основної відпустки з 24 червня 2016 року, однак дана заява розглянута не була.

За дорученням Новомиргородського міського Голови Кіровоградської області їй було запропоновано пояснити причини відсутності на робочому місці з 14 до 17 червня 2016 року. 15 липня 2016 року вона надала письмові пояснення, проте ці пояснення враховані не були. Розпорядженням Новомиргородського міського Голови Кіровоградської області від 21 липня 2016 року ОСОБА_1 була звільнена із займаної посади за прогули без поважних причин, а саме за часткове самовільне продовження щорічної основної відпустки.

Посилаючись на те, що вона мала право на продовження відпустки у зв`язку з хворобою у період наданої їй відпустки, позивачка просила визнати незаконним та скасувати розпорядження від 21 липня 2016 року № 251 «Про звільнення ОСОБА_1 », поновити її на посаді завідуючої дошкільним навчальним закладом (далі - ДНЗ) № 3 «Сонечко» м. Новомиргорода Кіровоградської області та надати дозвіл працювати вихователем у вказаному ДНЗ з навантаженням 10 годин на тиждень з 21 липня 2016 року, стягнути на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу з 21 липня 2016 року до дня поновлення на роботі, а також моральну шкоду в розмірі 20 тис. грн, завдану незаконним звільненням, зобов`язати міського голову м. Новомиргорода Забажана І. В. виключити відомості про її звільнення з трудової книжки.

Короткий зміст судових рішень

Ухвалою Новомиргородського районного суду Кіровоградської області від 24 лютого 2017 року замінено первісних відповідачів належним відповідачем - Новомиргородською міською радою Кіровоградської області.

Рішенням Новомиргородського районного суду Кіровоградської області від 25 квітня 2018 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Судове рішення мотивоване тим, що ОСОБА_1 повинна була приступити до роботи після відпустки 14 червня 2016 року, проте фактично приступила до роботи лише 21 червня 2016 року. При цьому суд послався на те, що вона не зверталася до роботодавця із заявою про перенесення днів невикористаної відпустки, а самовільно не вийшла на роботу.

Додатковим рішенням Новомиргородського районного суду Кіровоградської області від 14 травня 2018 року доповнено рішення Новомиргородського районного суду Кіровоградської області від 25 квітня 2018 року. Стягнено з ОСОБА_1 на користь Новомиргородської міської ради Кіровоградської області судові витрати у справі, пов`язані з правничою допомогою адвоката, в сумі 11 тис. грн.

Постановою Апеляційного суду Кіровоградської області від 04 вересня 2018 року рішення Новомиргородського районного суду Кіровоградської області від 25 квітня 2018 року та додаткове рішення цього ж суду від 14 травня 2018 року залишено без змін.

Судове рішення апеляційної інстанції мотивоване тим, що позивач із заявою про продовження відпустки не зверталася, а самовільно без погодження із відповідачем не вийшла на роботу 14 червня 2016 року після закінчення відпустки, чим вчинила прогул.

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги

У жовтні 2018 року ОСОБА_1 через свого представника ОСОБА_2 звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просить скасувати зазначені вище судові рішення та ухвалити нове рішення, яким задовольнити її позовні вимоги.

Касаційна скарга мотивована тим, що вона мала право на продовження відпустки на підставі статті 11 Закону України «Про відпустки», оскільки перебувала на лікарняному в період наданої їй відпустки.

Доводи інших учасників справи

У січні 2019 року Новомиргородська міська рада подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому послалась на законність та обґрунтованість судових рішень та просила залишити їх без змін, а касаційну скаргу ОСОБА_1 - без задоволення.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 14 грудня 2018 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі.

Ухвалою Верховного Суду від 17 червня 2020 року касаційне провадження у даній справі зупинено до закінчення перегляду в касаційному порядку Об`єднаною палатою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду справи № 712/9213/18 (провадження № 61-14934сво19).

Правовідносини у справі, яка переглядається, є подібними із правовідносинами, що виникли у справі № 712/9213/18, яка передана на розгляд Об`єднаній палаті Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.

Ухвалою Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 01 липня 2020 року справу № 712/9213/18 передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

04 грудня 2020 року оприлюднено постанову Великої Палати Верховного Суду від 13 жовтня 2020 року у справі № 712/9213/18, до розгляду якої було зупинено провадження у даній справі.

13 січня 2021 року згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями справу передано на розгляд суддів: Ткачука О. С. (судді-доповідача), Петрова Є. В. та Калараша А. А.

Ухвалою Верховного Суду від 21 січня 2021 року касаційне провадження було поновлено.

Ухвалою Верховного Суду від 04 лютого 2021 року справу призначено до розгляду у складі п`яти суддів.

Обставини справи, встановлені судами

З 31 серпня 2009 року ОСОБА_1 працювала у дошкільному навчальному закладі № 3 «Сонечко», а з 15 січня 2014 року була призначена на посаду завідувача вказаного закладу.

Розпорядженням міського голови від 20 квітня 2016 року їй надано щорічну основну відпустку тривалістю 42 календарні дні з 25 квітня 2016 року до 09 червня 2016 року.

З 21 квітня 2016 року до 06 травня 2016 року ОСОБА_1 перебувала на лікарняному.

З 10 червня 2016 року до 17 червня 2016 року ОСОБА_1 була відсутня на робочому місці. Дорученням Новомиргородського міського голови Кіровоградської області їй було запропоновано пояснити причини відсутності на робочому місці.

15 липня 2016 року ОСОБА_1 надала Новомиргородському міському голові письмове пояснення, в якому вказала, що в період відпустки вона перебувала на лікарняному і відповідно до Закону України «Про відпустки» має право на продовження відпустки.

Розпорядженням Новомиргородського міського голови Кіровоградської області від 21 липня 2016 року ОСОБА_1 звільнена із займаної посади за прогули (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин, а саме за часткове самовільне продовження щорічної основної відпустки, з липня 2016 року.

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України в редакції, чинній на момент подачі касаційної скарги, підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

За частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

08 лютого 2020 року набув чинності Закон України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».

Пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень цього Закону установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону постанова апеляційного суду не відповідає.

Відмовляючи у задоволені позову, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що при звільненні позивачки не були порушені вимоги трудового законодавства, однак з таким висновком судів погодитися не можна з огляду на таке.

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 80 КЗпП України щорічна відпустка повинна бути перенесена на інший період або продовжена у разі тимчасової непрацездатності працівника, засвідченої у встановленому порядку.

Пунктом 1 частини другої статі 11 Закону України «Про відпустки» (далі - Закон № 504/96-ВР) передбачено, що в разі тимчасової непрацездатності працівника, засвідченої у встановленому порядку, щорічна відпустка повинна бути продовжена або перенесена на інший період.

У разі перенесення щорічної відпустки новий термін її надання встановлюється за згодою між працівником і власником або уповноваженим ним органом. Якщо причини, що зумовили перенесення відпустки на інший період, настали під час її використання, то невикористана частина щорічної відпустки надається після закінчення дії причин, які її перервали, або за згодою сторін переноситься на інший період (частина четверта статті 11 Закону № 504/96-ВР).

Приписів щодо обов`язкового погодження продовження відпустки в разі тимчасової непрацездатності працівника, засвідченої у встановленому законом порядку, під час тривалості відпустки та звернення працівника з відповідною заявою до роботодавця у випадку саме «продовження» відпустки зазначені норми не містять.

Продовження відпустки не потребує спеціальних дій з боку працівника, тоді як перенесення вимагає згоди роботодавця та ініціативи працівника. Так само й коли працівник уже подав заяву про відпустку, то в разі вибору ним варіанта «продовження» відпустки немає необхідності подавати ще одну заяву, оскільки відпочинок поновлюється після перерви. Разом з цим у разі вибору варіанта «перенесення» відпустки працівник погоджує з роботодавцем новий час відпочинку і повинен написати заяву про таке бажання, а роботодавець - видати новий наказ.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13 жовтня 2020 року у справі № 712/9213/18 (провадження № 14-108цс20) дійшла висновку, що продовження щорічної відпустки в разі тимчасової непрацездатності працівника, що настала під час відпустки, відбувається автоматично, є обов`язком роботодавця, для виконання якого йому достатньо отримати від працівника повідомлення про тимчасову непрацездатність, засвідчене у встановленому порядку (тобто про наявність листа непрацездатності), незалежно від того, чи подав працівник відповідну заяву.

Відсутність заяви від працівника щодо продовження відпустки не може скасувати законодавчо встановлений обов`язок роботодавця продовжити відпустку на дні тимчасової непрацездатності, а тим більше не може бути вирішальною підставою для притягнення працівника до дисциплінарної відповідальності у вигляді звільнення за прогул без поважних причин.

Велика Палата Верховного Суду у названій постанові дійшла висновку, що працівник, який належним чином повідомив роботодавця про волевиявлення щодо продовження відпустки на період, що йде безпосередньо за днем припинення тимчасової непрацездатності, про наявність листка непрацездатності чи надав останньому листок непрацездатності, скористався своїм правом щодо продовження щорічної відпустки.

При цьому ні КЗпП України, ні Закон № 504/96-ВР не передбачають виключно письмової форми повідомлення про тимчасову непрацездатність. І таке повідомлення може бути вчинене у будь-який спосіб. А надання листа непрацездатності можливе після виходу з відпустки, що буде підтвердженням правомірності такого продовження і унеможливить обмеження прав працівника та не порушить прав роботодавця, який за відсутності належного підтвердження настання тимчасової непрацездатності не позбавлений можливості прийняти рішення про притягнення працівника до дисциплінарної відповідальності.

У разі відсутності у роботодавця можливості продовжити відпустку він може скористатися правом відкликання працівника з відпустки, якщо для цього існують законодавчо встановлені підстави.

Суди першої та апеляційної інстанцій не перевірили доводів позивача про те, що вона усно повідомила роботодавця про перебування на лікарняному під час відпустки та про своє бажання продовжити відпустку, а також не дали належної оцінки її доводам про те, що листок непрацездатності вона здала до бухгалтерії 11 травня 2016 року, тобто до закінчення основної щорічної відпустки, а відтак, відповідач був обізнаний про перебування ОСОБА_1 на лікарняному під час відпустки.

Крім того, не врахувавши наведені вище положення КЗпП України та Закону № 504/96-ВР, суди взагалі не досліджували вимогу позивача про відшкодування моральної шкоди, глибину її страждань та співмірність заявленої суми з її переживаннями та порушеннями її життєвого устрою.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Ураховуючи те, що суд касаційної інстанції позбавлений права досліджувати докази, які не були предметом дослідження судами першої та апеляційної інстанцій, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, відтак, і ухвалити своє рішення не має процесуальної можливості.

Згідно з частиною третьою статті 411 ЦПК Українипідставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

За правилами частини четвертої статті 411 ЦПК України справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

За викладених обставин доводи, наведені в касаційній скарзі ОСОБА_1 колегія суддів вважає обґрунтованими та достатніми для скасування судових рішень з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 400, 402, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_2 , задовольнити частково.

Рішення Новомиргородського районного суду Кіровоградської області від 25 квітня 2018 року, додаткове рішення цього ж суду від 14 травня 2018 року та постанову Апеляційного суду Кіровоградської області від 04 вересня 2018 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий В. С. Висоцька

Судді А. І. Грушицький

А. А. Калараш

І. В. Литвиненко

О.С. Ткачук