Справа №22-1130/09

Головуючий у 1 інстанції: Чаус М.О. Доповідач: Шебуєва В.А.

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 лютого 2009 року Колегія суддів Судової палати в цивільних справах Апеляційного суду м. Києва

в складі: головуючого: Шебуєвої В.А.

суддів: Матвєєвої О.А., Черненко В.А.,

при секретарі: Бутенко В.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1, який діє від імені та в інтересах ОСОБА_2, на рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 10 листопада 2008 року в справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , треті особи: Десята Київська державна нотаріальна контора, Головне управління юстиції у м.Києві про визнання договору дарування недійсним, стягнення матеріальної та моральної шкоди,

встановила:

В січні 2007 р. ОСОБА_2 звернулася з позовом до ОСОБА_3 про визнання недійсним договору дарування квартири АДРЕСА_1, посвідченого 13 січня 2000 року державним нотаріусом Десятої Київської державної нотаріальної контори Юрко Л.О. Заперечує факт підписання нею такого договору та вважає його фіктивним. Посилається на те, що дізналась про наявність вказаного договору три місяці тому від відповідачки, яка є її онукою. Також ОСОБА_2 просить стягнути з відповідачки завдану моральну шкоду в розмірі 100000 грн.

В ході розгляду справи представник позивачки змінив підставу позовних вимог ОСОБА_2 в частині визнання недійсним договору дарування. Посилається на те, що оспорюваний договір був вчинений ОСОБА_2 під впливом обману зі сторони ОСОБА_3, яка скористалась довірою позивачки та не повідомила про наслідки вчинення такого договору. Підписуючи договір дарування, позивачка вважала, що підписує заповіт, який зможе в будь-який час скасувати. Також підставою для визнання договору дарування недійсним зазначає укладення його на вкрай невигідних умовах, оскільки втрачала єдине житло, а також вплив тяжких обставин - хвороби та непорозуміння із сином. Протягом тривалого часу вона марно намагалась домовитися з відповідачкою про відмову від правочину.

На підставі ст.203 ЦК України просить зобов'язати ОСОБА_3 відшкодувати завдані ОСОБА_2 збитки у подвійному розмірі та стягнути 940000 грн., виходячи з ринкової вартості однокімнатної квартири на даний час.

Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 10 листопада 2008 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 відмовлено.

В апеляційній скарзі представник позивачки просить скасувати рішення суду та ухвалити нове про задоволення позовних вимог ОСОБА_2 Посилається на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, неналежну оцінку доказів та невідповідність висновків суду обставинам справи. Вважає, що при вирішенні спору судом безпідставно застосовані положення ЦК України 1963 р.

В апеляційній інстанції представник ОСОБА_2 підтримав апеляційну скаргу та просить її задовольнити.

Відповідачка ОСОБА_3 та її представник просять відхилити подану апеляційну скаргу, а рішення суду залишити без змін.

Заслухавши доповідь судді Шебуєвої В.А., пояснення учасників судового розгляду, з'ясувавши обставини справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, суд дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Судом встановлено, що 13 січня 2000 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 укладений договір дарування, за умовами якого позивачка подарувала, а відповідачка прийняла в дар квартиру АДРЕСА_1. Вказаний договір посвідчений державним нотаріусом Десятої Київської державної нотаріальної контори Юрко Л.О.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 на підставі ст. 57 ЦК України 1963 року, суд першої інстанції виходив з недоведеності позивачкою омани з боку ОСОБА_3 та збігу тяжких обставин при укладанні договору, невигідності його умов, а також спростування доводів позивачки показами допитаних в судовому засіданні свідків ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9

Підставою для відмови у задоволенні позову ОСОБА_2 суд також зазначив пропуск встановленого ст. 71 ЦК України 1963 року загального строку позовної давності та відсутності поважності причин його пропуску.

Судова колегія дійшла висновку, що при вирішенні позовних вимог ОСОБА_2 суд першої інстанції повно з'ясував обставини, що мають значення для справи, правильно застосував норми матеріального права в частині відмови у задоволенні позову з підстав пропуску загального строку позовної давності.

Оспорюваний позивачкою договір укладений між сторонами 13 січня 2000 року. Позовні вимоги про визнання недійсним договору у зв'язку з введенням в оману, збігом тяжких обставин та невигідністю його умов заявлені позивачкою в червні 2008 року. При цьому позивачкою не зазначено, що про наявність договору дарування вона дізналась в межах останніх трьох років, а також ОСОБА_2 не порушує питання про поважність причин пропуску строку позовної давності.

Відповідно до п.4 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України 2003 року положення цього Кодексу застосовуються до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності. Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав та обов'язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності. Відповідно до п.6 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України 2003 року правила цього Кодексу про позовну давність застосовуються до позовів, строк пред'явлення яких, встановлений законодавством, що діяло раніше, не сплив до набрання чинності цим Кодексом.

Права та обов'язки за оспорюваним договором виникли до набрання чинності ЦК України 2003 року, а тому суд першої інстанції правильно застосував до спірних правовідносин положення ЦК України 1963 року.

Відповідно до ст.71 ЦК України 1963 року загальний строк для захисту права за позовом особи, право якої порушено (позовна давність), встановлюються в три роки. Згідно ст. 75 ЦК України 1963 року позовна давність застосовується судом незалежно від заяви сторони. За ст. 80 ЦК України 1963 року закінчення строку позовної давності до пред'явлення позову є підставою для відмови в позові. Якщо суд визнає поважною причину пропуску строку позовної давності, порушене право підлягає захистові.

Судом не встановлено поважних причин пропуску ОСОБА_2 позовної давності для визнання недійсним укладеного 13 січня 2000 року між нею та відповідачкою договору дарування.

З підстав пропуску строку позовної давності суд правильно відмовив у задоволенні позовних вимог та застосував ст. 80 ЦК України 1963 року.

В апеляційній скарзі представник позивачки ОСОБА_2 не спростовує правильність висновків суду щодо відсутності підстав для поновлення строку позовної давності, а лише посилається на недоцільність в такому випадку проведення судом першої інстанції чисельних судових засідань та призначення судово-почеркознавчої експертизи.

Разом з тим, судова колегія дійшла висновку, що суд першої інстанції помилково визначив дві підстави для відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 - недоведеності омани з боку ОСОБА_3, збігу тяжких обставин при укладанні договору та невигідністю його умов для позивачки, а також пропуску строку позовної давності.

Закінчення строку позовної давності до пред'явлення позову ОСОБА_2 та встановлення відсутності поважних причин його пропуску є самостійною підставою для відмови у задоволенні позовних вимог ( ст.. 80 ЦК України 1963 року). Посилання суду на недоведеність підстав визнання недійсним оспорюваного договору за ст.57 ЦК України 1963 року підлягає виключенню.

Позовні вимоги ОСОБА_2 вирішені судом першої інстанції з повним та всебічним з'ясуванням обставин справи. Рішення суду підлягає зміні лише в частині визначення однієї підстави для відмови у задоволенні позовних вимог про визнання недійсним договору дарування - ст.ст.71, 80 ЦК України 1963 року.

Позовні вимоги ОСОБА_2 в частині стягнення збитків та моральної шкоди задоволенню не підлягають у зв'язку з відмовою у задоволенні вимог про визнання недійсним оспорюваного договору

Керуючись ст.ст. 303, 304, 307, 309, 313-315 ЦПК України, апеляційний суд,-

Вирішив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1, який діє від імені та в інтересах ОСОБА_2, задовольнити частково.

Рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 10 листопада 2008 року змінити, виключивши з його мотивувальної частини посилання на ст. 57 ЦК України 1963 року .

В решті рішення Дніпровського районного суду м.Києва залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржено до Верховного Суду України в касаційному порядку протягом двох місяців.