ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

вул. Київська, 150, м. Сімферополь, Автономна Республіка Крим, Україна, 95493

ПОСТАНОВА

Іменем України

14.05.10Справа №2а-3335/10/16/0170

(10:28)

Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим у складі головуючого судді Александрова О.Ю. , при секретарі Габрись П.С., розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом   ОСОБА_1          

до   Державної податкової інспекції в м. Євпаторії АР Крим              

про скасування податкових повідомлень-рішень

за участю представників сторін:

представник відповідача - Добридень О.В., довіреність № 3909/9/10-0  від 25.08.09р.;

представник позивача – Савєльєв А.С., довіреність № 2298  від 02.11.09р.  

 Суть спору: позивач звернувся до Окружного адміністративного суду АР Крим з адміністративним позовом до відповідача про скасування податкових повідомлень-рішень №0000511701/0 від 24.02.10р. та №0000501701/0 від 24.02.10р.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що на думку позивача відповідачем при проведенні перевірки не був встановлений фактичний обсяг виручки від реалізації робіт послуг за перевіряємий період. Позивач вважає, що при визначення обсягу виручки від реалізації робіт та послуг, для цілей оподаткування, неприпустимо посилатися на Постанову правління НБУ про затвердження Положення «Про порядок ведення касових операцій в національній валюті України» від 15.12.04р. №637. Позивач зазначає, що відповідно до акту позапланової перевірки №218/17-1-20-2279721141 від 16.02.10р. сума комісійних винагород, тобто фактичний обсяг виручки, не перевищив 500 000грн. На думку позивача нарахування податкових зобов’язань по сплаті податку з доходів фізичних осіб та податку на додану вартість є помилковим та незаконним тому, що позивач не здійснювала імпорт (постачання товару), а проводила митне оформлення товарів згідно договорам комісії та додатковим угодам до них.

У судове засідання, що відбулося 15.04.10р., відповідач надав заперечення на позов, у яких повідомляє суду, що перевіркою правильності і визначення обсягу виручки, відображеного в звітах платника єдиного податку з даними, встановленими в ході перевірки встановлена розбіжність у сумі 10481034,06грн. Відповідач вважає, що сума фактично отримана суб’єктом підприємницької діяльності – платником єдиного податку на розрахунковий рахунок або (та) в касу за здійснення операції за договором комісії, включаючи суму винагороди, вважається виручкою від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг), і згідно положення Указу Президента України від 03.07.1998 №727/98 «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва», не повинна перевищувати протягом календарного року 500 000грн. Відповідач зазначає, що за 2008-2009 роки, відповідно до ч.1 ст. 13 Декрету Кабінету Міністрів України «Про прибутковий податок з громадян» від 26.12.92р. №13-92, визначеній п.7.1 ст. 7, ст. 13 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» 889 від 22.05.03р. позивачу донараховано податку з доходів фізичних осіб за 2008р. в сумі 502,50грн., за 9 місяців 2009р. в сумі 4395грн., всього 4897,50гр. В період з 21.07.08р. по 31.12.08р. обсяг виручки позивача склав 9796134грн. (перевищення в 2 кв. 2008р). Відповідач вважає, що позивач повинен був перейти на загальну систему оподаткування та підлягав обов’язковій реєстрації платником ПДВ. На думку відповідача,  комісіонер, який отримує на власний розрахунковий рахунок на виконання умов договорів комісії кошти від реалізації товару, які потім перераховуються на рахунок комітента, тим не менш повинен зареєструватися платником податку на додану вартість та перейти на загальну систему оподаткування, у разі перевищення обсягу надходжень на рахунок 500 000грн. Враховуючи вищевикладене, перевіркою за період з 21.07.08р. по 30.09.09р. встановлено заниження позивачем ПДВ усього у сумі 1959227грн. У зв’язку із тим, що на думку відповідача недотримання строків вищенаведеної перереєстрації тягне за собою встановлену законом відповідальність, відповідачу нараховано 979636,50грн. штрафних санкцій.

Враховуючи вищевикладене відповідач просить суд у задоволені адміністративного позову відмовити.

У судовому засіданні, що відбулося 14.05.10р., позивач наполягав на задоволенні позовних вимог у повному обсязі, відповідач заперечував проти позову за мотивами, викладеними у письмових запереченнях.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши надані докази, заслухавши представників сторін, суд -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 26.11.04р. зареєстрована Виконавчим комітетом Євпаторійської міської ради АРК у якості фізичної особи – підприємця, що підтверджується витягом з ЄДР (а.с.42), свідоцтвом про державну реєстрацію НОМЕР_1.

   З 29.11.2004р. фізична особа-підприємець ОСОБА_1 взята на облік як платник податків за № 3901, що підтверджується довідкою № 1073/28-1 від 29.11.04р.

     Державною податковою інспекцією в м. Євпаторії АР Крим  на підставі п. 3 ч.6 ст. 11-1 Закону України “Про державну податкову службу в Україні” від 04.12.1990р. №509-ХІІ відповідно до направлення від 03.02.10р. №86, виданого ДПІ, та наказів начальника ДПІ від 03.02.10р. №93 та №116 від 10.02.10р., проведена документальна позапланова перевірка фінансово-господарської діяльності з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства суб’єктом підприємницької діяльності – фізичною особою ОСОБА_1 за період  з 26.05.08р. по 30.09.09р., за результатами якої складений Акт перевірки від 16.02.2010 р. №218/17-1-20-2279721141 (а.с.10-37).

 Судом встановлено, що не погодившись з висновками вищенаведеного Акту перевірки позивач подала заперечення (вих. №01 від 19.02.10р.) (а.с.38-39).

У відповіді на заперечення до Акту перевірки від 16.02.2010 р. №218/17-1-20-2279721141 (вих. №1852/10/17-2 від 24.02.10р.) відповідач зазначив, що донарахування податку з доходів від зайняття підприємницькою діяльністю в сумі 4897,50грн., податку на додану вартість  усього у сумі 1959227грн. є законним правомірним та обґрунтованим (а.с.40-41).

На   підставі   вказаного   акту   перевірки   відповідачем   були   винесені   податкові повідомлення - рішення №0000511701/0 від 24.02.10р., у якому ФОП ОСОБА_1 визначено суму податкового зобов’язання з ПДВ в розмірі 2938863,50грн. в тому числі за основним платежем 1959227грн. та штрафні санкції в розмірі 979636,50грн. та №0000501701/0 від 24.02.10р., у якому ФОП ОСОБА_1 визначено суму податкового зобов’язання з ПДФО в розмірі 4897,50грн. (а.с.8,9).

Проаналізувавши матеріали справи та пояснення представників сторін, оцінивши докази по справі у їх сукупності, суд приходить до висновку про те, що позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають повному задоволенню, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що позивач перебуває на обліку як платник податків в ДПІ з 29.11.04р., а в 2008,2009 роках перебував на спрощеній системі оподаткування та був платником єдиного податку.

Звітність платника єдиного податку ФОП ОСОБА_1 надавалась своєчасно, заборгованості зі сплати податку немає.  

При проведенні перевірки відповідачем виявлені порушення позивачем ст. 13 Декрету Кабінету Міністрів України «Про прибутковий податок з громадян» від 26.12.92р. №13-92 (зі змінами та доповненнями), донараховано податку за 2008р. в сумі 502,50грн., за 9 місяців 2009р. в сумі 4395грн., всього 4897,50гр.; п.п. 7.3.1, п. 7.3 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997р. №168-97-ВР (зі змінами та доповненнями), донараховано податку на додану вартість  усього у сумі 1959227грн.

Під час проведення перевірки на підставі даних банківських рахунків позивача, наданих банківськими установами, даних податкового розрахунку п. ф. 1 ДФ було встановлено, що за період з 26.05.08р. по 30.09.09р. фактично обсяг виручки від реалізації товарів складає 10513684,06грн., в тому числі за 2008р. сума виручки за даними платника складає 4150грн., за даними перевірки 11 39020грн., у т.ч. комісійна винагорода – 3350грн., розбіжність складає 1135670грн.; за 2009р. сума виручки за даними платника складає 29300грн., за даними перевірки 9374664,06грн., у тому числі комісійна винагорода – 29300грн., розбіжність складає 9345364,06грн. Таким чином, перевіркою правильності і визначення обсягу виручки, відображеного в звітах платника єдиного податку з даними, встановленими в ході перевірки встановлена розбіжність у сумі 10481034,06грн.

За даними перевіряючих позивач здійснював діяльність на підставі договорів комісії, згідно яких він виступає «Комісіонером», а підприємства – покупці «Комітентами».

У Акті перевірки зазначено, що передоплата або оплата митного збору, мита та ПДВ;  відшкодування витрат по оформленню ВМД; відшкодування витрат з надання транспортних послуг; комісійна винагорода - всього у сумі 10545304,06грн. надійшла на рахунок позивача від ТОВ «Нуржеан», ПП «Експоімпортгруп», ПП «ЕДК», ТОВ «Дайсан» згідно з договорами комісії та додатковими угодами. Згідно договорів комісії та додаткових угод позивачем отримано комісійної винагороди рахунок 26.06.08р. п/п 48 від ПП «Експортгруп» у сумі 2550грн., 09.09.08р. п/п. №39 від ПП «Експоімпортгруп» у сумі 800грн., у 2009р. -29300грн.

Згідно ст. 1 Закону України "Про державну підтримку малого підприємництва" від 19.10.2000р. № 2063-III (далі Закон № 2063) фізичні особи, зареєстровані у встановленому законом порядку як суб'єкти підприємницької діяльності є суб'єктами малого підприємництва.

Стаття 4 Закону №2063 передбачає, що метою державної підтримки малого підприємництва є створення умов для позитивних структурних змін в економіці України; сприяння формуванню і розвитку малого підприємництва, становлення малого підприємництва як провідної сили в подоланні негативних процесів в економіці та забезпечення сталого позитивного розвитку суспільства; підтримка вітчизняних виробників; формування умов для забезпечення зайнятості населення України, запобігання безробіттю, створення нових робочих місць.

Згідно ст. 5 Закону №2063 напрямами державної підтримки малого підприємництва є, зокрема, встановлення системи пільг для суб'єктів малого підприємництва; запровадження спрощеної системи оподаткування, бухгалтерського обліку та звітності.

Статтею 1 Указу Президента України “Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва” від 03.07.1998р. № 727/98 (далі Указ) встановлено, що спрощена система оподаткування, обліку та звітності запроваджується для таких суб’єктів малого підприємництва – фізичних осіб, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і у трудових відносинах з якими, включаючи членів їх сімей, протягом року перебуває не більше 10 осіб та обсяг виручки яких від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за рік не перевішує 500 тис. грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Указу суб'єкти малого підприємництва - фізичні особи мають право самостійно обрати спосіб оподаткування доходів за єдиним податком шляхом отримання свідоцтва про сплату єдиного податку.

Статтею 6 Указу передбачено, що суб'єкт малого підприємництва, який сплачує єдиний податок, не є платником,  зокрема, податку на додану вартість, крім випадку, коли юридична особа обрала спосіб оподаткування доходів за єдиним податком за ставкою 6 відсотків, та податку на доходи фізичних осіб.

Пунктом 5 Постанови КМУ від 16.03.2000р. № 507 "Про роз'яснення Указу Президента України від 3 липня 1998 р. N 727" передбачено, що на суб'єктів малого підприємництва - фізичних осіб, які відповідно до абзацу четвертого частини першої статті 6 не є платниками податку на доходи фізичних осіб, не поширюються вимоги розділу IV Декрету Кабінету Міністрів України від 26 грудня 1992 р. N 13 "Про прибутковий податок з громадян" (у частині доходів від провадження підприємницької діяльності, що здійснюється відповідно до зазначеного Указу).

Таким чином, діюче законодавство виключає подвійне оподаткування доходів від підприємницької діяльності платників єдиного податку вказаними видами податків.

Посилаючись на те, що згідно ст. 1 Указу Президента України "Про спрощену систему оподаткування" виручкою від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) вважається сума, фактично отримана суб'єктом підприємницької діяльності на розрахунковий рахунок або (та) в касу за здійснення операцій з продажу продукції (товарів, робіт, послуг), в той час, як в самому Указі та інших нормативних актах ДПА України, які стосуються спрощеної системи оподаткування, прямо не зазначено яким чином визначається виручка від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) для цілей оподаткування, відповідачем зроблено висновок, що всі грошові надходження є виручкою позивача.

Суд вважає довільним і неправомірним тлумачення відповідачем норм чинного законодавства, оскільки не враховано, що ст. 1011 Цивільного кодексу України чітко визначено, що за договором комісії одна сторона (комісіонер) зобов'язується за дорученням другої сторони (комітента) за плату вчинити один або кілька правочинів від свого імені, але за рахунок комітента, при цьому право власності на товар, переданий на реалізацію залишається за комітентом. Йому ж належать і грошові кошти, отримані від продажу цього товару, а виручкою комісіонера (позивача) в цілях оподаткування є лише комісійна винагорода за виконання такого договору комісії, саме така комісійна винагорода і повинна враховуватися для визначення обсягу виручки позивача за відповідний рік з метою перебування позивачем на спрощеній системі оподаткування.

Згідно п. 7 Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 15 "Дохід", що затверджено наказом Мінфіну України від 29.11.1999р. № 290, та зареєстровано  в Мінюсті України 14.12.1999р. за №860/4153 (далі Положення), визнані доходи класифікуються в бухгалтерському обліку за такими групами: а) дохід (виручка) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг); б) інші операційні доходи; в) фінансові доходи; г) інші доходи; д) надзвичайні доходи.

Таким чином зі змісту п.7, а також п.п. 8,13-15 Положення можливо дійти до висновку ідентичності понять «дохід» та «виручка» від реалізації продукції (товарів, робіт послуг).

Згідно п.п. 6.2 п.6 наведеного Положення не визнається доходом, а саме й виручкою, сума надходжень за договором комісії, агентським та іншим аналогічним договором на користь комітента, принципала тощо. Тобто такі кошти є виручкою комітента.

Відповідно до листа Комітету Верховної ради України з питань фінансів і банківської діяльності № 06-10/206 від 11.04.01, у нормах Указу № 727/98 мова може йти лише про виручку від реалізації (продажу) продукції (товарів, робіт, послуг), що належить суб'єкту підприємницької діяльності - фізичній особі за правом власності. При цьому Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств» (в редакції Закону України від 22.05.97р. №283/97-ВР) встановлено, що продаж товарів – це будь які операції, що здійснюються згідно з договорами купівлі – продажу, міни, поставки та іншими цивільно – правовими договорами, які передбачають передачу прав власності на такі товари за плату або компенсацію, незалежно від строків її надання, а також операції з безплатного надання товарів. Не вважаються продажем операції з надання товару у межах договорів комісії, схову (відповідального зберігання), доручення, інших цивільно – правових договорів, які не передбачають передачу прав власності на такі товари (п. 1.31 ст. 1 Закону). Таке ж положення міститься і в Законі України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997р. № 168/97-ВР.

Обсяг виручки фізичної особи - суб'єкта підприємницької діяльності, який є платником єдиного податку згідно з Указом та здійснює діяльність згідно з договором комісії і виступає у цьому договорі комісіонером, складається з сум комісійної винагороди, отримуваної таким комісіонером згідно з договором комісії.

Згідно п.1. 4 ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997р. №168/97-ВР поставка товарів - будь-які операції, що здійснюються згідно з договорами купівлі-продажу, міни, поставки та іншими цивільно-правовими договорами, які передбачають передачу прав власності на такі товари за компенсацію незалежно від строків її надання, а також операції з безоплатної поставки товарів (результатів робіт) та операції з передачі майна орендодавцем (лізингодавцем) на баланс орендаря (лізингоотримувача) згідно з договорами фінансової оренди (лізингу) або поставки майна згідно з будь-якими іншими договорами, умови яких передбачають відстрочення оплати та передачу права власності на таке майно не пізніше дати останнього платежу. Не належать до поставки операції з передачі товарів в межах договорів схову (відповідального зберігання), довірчого управління, оперативної оренди (лізингу), інших цивільно-правових договорів, які не передбачають передачу права власності (користування або розпорядження) на такі товари іншій особі.

З урахуванням викладеного суд вважає, що підстав для реєстрації позивача як платника податку на додану вартість у порядку передбаченому п.п. 2.3.1 п. 2.3 ст. 2 Закону України «Про податок на додану вартість» та сплати податку на додану вартість немає.

Що стосується посилання відповідача на Положення «Про порядок ведення касових операцій в національній валюті України», що затверджено Постановою правління НБУ від 15.12.04р. №637, суд вважає таке посилання неспроможним тому, що воно стосується порядку ведення касових операцій та не містить жодної норми, яка визначає порядок надходження саме комісійних винагород.

Отже, аналізуючи норми діючого законодавства, суд дійшов до висновку, що виручкою від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) та відповідно об'єктом оподаткування єдиним податком є лише комісійна винагорода, яка надійшла суб'єкту підприємницької діяльності - платнику єдиного податку як плата за надані послуги, а ні вся сума транзитних грошових коштів, які підлягають обов'язковому перерахуванню третій особі (комітенту). Тобто, грошові кошти, що надійшли суб'єкту підприємницької діяльності - платнику єдиного податку, не є його власністю, оскільки піддягають обов'язковому перерахуванню третій особі (комітенту); а тому ці кошти не є виручкою (доходом) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) та не можуть бути об'єктом оподаткування єдиним податком та не можуть враховуватися для визначення обсягу виручки за відповідний рік з метою визначення можливості застосування спрощеної системи оподаткування.

Враховуючи викладене, суд вважає, що включення органом податкової служби до складу оподатковуваної виручки і транзитних коштів, отриманих підприємцем від договорів комісії законодавчо не обґрунтовано. Тобто виручкою є лише комісійна винагорода підприємця, а не вся сума, що поступила йому на рахунок.

Як встановлено Актом перевірки та визнається сторонами всього у 2008р. винагорода отримана  позивачем склала 3350грн., а у 2009р. – 29300грн. (а.с.17). При цьому суд вважає за необхідне зазначити, що обсяг комісійної винагороди сторонами не заперечувався, таким чином, всього виручка, отримана позивачем від здійснення підприємницької діяльності протягом 2008-2009р.р., яка враховується для визначення можливості застосування спрощеної системи оподаткування, склала 32650 грн.

Матеріали справи, що містять засвідчені копії договорів комісії та додаткових угод до них, що укладені між позивачем та ТОВ «Нуржеан», ПП «Експоимпортгруп», ТОВ «Кокет», ТОВ «Нуржеан», ПП «ЕДК», ТОВ «Дайсан»; ЗЕД контрактів «GISAD DIS TICARET A.S.», «IMAMOGLU MENSUCAN SAN. TIC. LTD. STI.», «NTG Tekstil Ins. San. Ve Dis Tic. LTD. STI., «ENPLAST PLASTIK KIMYA SAN. Ve TIC. A.S.», «KEREM PLASTK ELK. TIC. LTD. STI. », «PETAS GRANULE COMPANI, LTD », «OKYANUS TEMIZLIK MAD. KIMYA SAN. Ve TIC. A.S.»; виписок з особових рахунків ОСОБА_1 із ПАТКБ «ПРАВЕКС-БАНК», АТ «ОТП-Банк», СФ АБ «Укргазбанк»; книги обліку доходів та витрат по ф.10, яка зареєстрована в ДПІ м. Євпаторії 15.11.07р. під № 1078; актів приймання-передачі виконаних робіт; звітів комісіонера за 2008-2009 р.р.; листа ТОВ «Нуржеан»  вих. № 22 від 29.10.09р.; рахунків на виплату комісійної винагороди, підтверджують викладені обставини.

Відповідно до вимог частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони обґрунтовано, тобто, з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення ( вчинення дії).

Враховуючи вищевикладене суд дійшов до висновку, що за результатами роботи за 2008-2009р.р. обсяг виручки від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) позивача не перевищив встановлені ст. 1 Указу обсяг у 500000,00 грн., а тому висновки Акту перевірки про перевищення позивачем обсягу виручки, на підставі яких відповідачу донараховано податок з доходів фізичних осіб в розмірі 4897,50грн., податок на додану вартість в розмірі 1959227грн. не відповідають дійсності та не підтвердилися під час розгляду справи. Необґрунтоване нарахування податку на додану вартість в розмірі 1959227грн. мало наслідком безпідставне застосування до позивача штрафних санкцій в розмірі 979636,50грн.           Вказане свідчить про обґрунтованість позовних вимог.

           В силу ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

           Суд прийшов до висновку, що відповідач не довів правомірність винесення оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

           Згідно Закону України  «Про систему оподаткування», при визначенні зобов’язань по сплаті податків та зборів (обов’язкових платежів) повинен бути забезпечений однаковий підхід до всіх платників.  

 Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

 Відповідно до ч. 2 ст. 11 КАС України суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб.

Суд вважає, що для повного захисту прав позивача слід визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення – рішення №0000511701/0 від 24.02.10р. та №0000501701/0 від 24.02.10р.

Судові витрати, понесені позивачем, підлягають стягненню на його користь у розмірі 3,40грн. із державного бюджету України в порядку ч.1 ст. 94 КАС України.

У судовому засіданні 14.05.10р. проголошені вступна та резолютивна частини постанови, постанова в повному обсязі складена 14.05.2010 року.

На підставі викладеного, керуючись 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд  

ПОСТАНОВИВ:

 1.    Адміністративний позов задовольнити.

2. Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення – рішення №0000511701/0 від 24.02.10р. та №0000501701/0 від 24.02.10р.

3. Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, рахунки невідомі) судовий збір у розмірі 3 гривні 40 копійок.

У разі неподання заяви про апеляційне оскарження, постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України - з дня складення в повному обсязі.

Якщо постанову було проголошено у відсутності особи, яка бере участь у справі, то постанова набирає законної сили через 10 днів з дня отримання особою копії постанови, у разі неподання нею заяви про апеляційне оскарження.

Якщо після подачі заяви  про апеляційне оскарження, апеляційна скарга не подана, постанова вступає в законну силу через 20 днів після подання заяви про апеляційне  оскарження.  

Постанова може бути оскаржена в порядку і строки передбачені ст. 186 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя                                                                Александров О.Ю.