У х в а л а

ІМЕНЕМ   УКРАЇНИ

 

Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах

Верховного Суду України у складі:

 

головуючого	Кравченка  К.Т.
суддів	Пивовара В.Ф., Самелюка П.О.

розглянула у судовому засіданні 17 серпня 2006 року в м. Києві кримінальну справу за касаційними скаргами засуджених ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на вирок Солом'янського районного суду м. Києва від 24 березня 2005 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 13 вересня 2005 року.

 

         Вироком місцевого суду засуджено:

 

ОСОБА_1,

ІНФОРМАЦІЯ_1 року народження,

уродженку та мешканку м. Києва,

судимості не має,

 

за ч. 3 ст. 365 КК України, із застосуванням ст.69 КК України, на  три роки позбавлення волі, з позбавленням права займатися діяльністю, пов'язаною із організаційно-розпорядчими та адміністративно-господарськими функціями строком на 2 роки.

 

         На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_1 звільнено від відбування покарання з випробуванням, з іспитовим строком 2 роки.

 

         Відповідно до ст. 76 КК України на ОСОБА_1 покладено обов'язки не виїжджати за межі України без дозволу органу кримінально-виконавчої системи, повідомляти цей орган про зміну місця роботи чи проживання.

 

ОСОБА_2,

ІНФОРМАЦІЯ_2року народження,

уродженку м. Новокузнецьк Кемеровської

області Російської Федерації,

жительку м. Києва, судимості не має,

 

за ч. 3 ст. 365 КК України, із застосуванням ст. 69 КК України, на  три роки позбавлення волі, з позбавленням права обіймати посади пов'язані із організаційно-розпорядчими та адміністративно-господарськими функціями строком на 2 роки.

 

         На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_2звільнено від відбування покарання з випробуванням, з іспитовим строком 2 роки.

 

Відповідно до ст. 76 КК України на ОСОБА_2покладено обов'язки не виїжджати за межі України без дозволу органу кримінально-виконавчої системи, повідомляти цей орган про зміну місця роботи чи проживання.

 

Ухвалою апеляційного суду м. Києва від 13 вересня 2005 року апеляції захисника та обох засуджених залишені без задоволення, а вирок Солом'янського районного суду м. Києва від 24 березня 2005 року - без зміни.

 

         Як визнав місцевий суд, ОСОБА_1, працюючи на посаді голови правління ЖБК “ІНФОРМАЦІЯ_3” та займаючи посаду головного бухгалтера кооперативу, а ОСОБА_2. працюючи на посаді керуючого ЖБК, будучи службовими особами, наділеними організаційно-розпорядчими та адміністративно-господарськими функціями, перевищуючи свої службові повноваження, умисно вчинили дії, які явно виходять за межі наданих їм прав, що спричинили тяжкі наслідки за таких обставин.

 

         Так, ОСОБА_1 та ОСОБА_2. видали наказ № НОМЕР_1 від 10 липня       2000 року, за підписом ОСОБА_2, відповідно до якого було прийнято рішення про плату навчання дочки ОСОБА_1 - ОСОБА_3у вищому навчальному закладі. 14 липня 2000 року, засуджені, діючи без згоди правління ЖБК “ІНФОРМАЦІЯ_3”, перевищуючи службові повноваження,  перерахували належні кооперативу гроші у сумі 2000 грн., шляхом надання банку платіжного доручення, на рахунок ІНФОРМАЦІЯ_4, за навчання ОСОБА_3у        2000 навчальному році.

 

         НОМЕР_6 вересня 2000 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2., знову надали банку платіжне доручення про перерахування 2000 грн., що належали кооперативу, на рахунок ІНФОРМАЦІЯ_4, за навчання ОСОБА_3у 2001 навчальному році, попередньо видавши доповнення до наказу № НОМЕР_1, яке продовжило його дію на 2001 рік.

 

         Продовжуючи свою злочинну діяльність, ОСОБА_1 та ОСОБА_2.,         НОМЕР_3листопада 2002 року, 30 січня та НОМЕР_7лютого 2003 року, без згоди правління кооперативу, з нову перерахували гроші на рахунок ІНФОРМАЦІЯ_5 за навчання ОСОБА_3 за  грудень 2002 року, лютий та березень 2003 року за кожен місяць по 298 грн., що належали ЖБК “ІНФОРМАЦІЯ_3”.

 

         Крім того, 17 березня 1999 року, ОСОБА_1 та ОСОБА_2., перевищуючи свої службові повноваження, перерахували кошти в сумі           42 грн. 90 коп., що теж належали кооперативу, у дитячий дошкільний заклад за утримання молодшої дочки ОСОБА_1 - ОСОБА_4

 

         Таким чином у вказаний спосіб ОСОБА_1 та ОСОБА_2. заподіяли ЖБК “ІНФОРМАЦІЯ_3” збитки на загальну суму 4936 грн. 90 коп., що у 250 і більше разів перевищує неоподаткований мінімум доходів громадян.

 

         У касаційних скаргах засуджені ОСОБА_1 та ОСОБА_2. просять судові рішення щодо них скасувати, оскільки вважають, що висновок суду не відповідає фактичним обставинам справи. Вказують, що злочин не вчиняли, а перераховували кошти на підставі договору-доручення довгострокової позики, що вони не були службовими особами, тяжкі наслідки від їх дій не настали і матеріальну шкоду ЖБК “ІНФОРМАЦІЯ_3” не заподіяно. Засуджені також зазначають, що на досудовому слідстві було порушено кримінально-процесуальний закон.

 

Заслухавши доповідача, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи скарг, колегія суддів  не знаходить підстав для їх задоволення.

 

         Висновок суду першої інстанції щодо доведеності винності        ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у вчиненні ними злочину, передбаченого ч. 3       ст. 365 КК України, ґрунтується на сукупності зібраних у справі доказів, і є правильним.

 

         На обґрунтування свого висновку, суд підставно послався на показання свідків ОСОБА_5, ОСОБА_6та ОСОБА_7, ОСОБА_8 та ОСОБА_9

 

         Так, зокрема, свідок ОСОБА_5 у суді стверджувала, що з             1996 року по березень 2003 року, голова правління ОСОБА_2. жодного разу не звітувала перед членами правління ЖБК “ІНФОРМАЦІЯ_3” про фінансово-господарську діяльність та використання коштів кооперативу і перешкоджала проведенню загальних зборів членів кооперативу. В ході перевірки діяльності кооперативу, нею та членами ревізійної комісії, було виявлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2., на порушення Статуту ЖБК “ІНФОРМАЦІЯ_3”, усупереч інтересам його членів та без рішення загальних зборів, неодноразово використовували внески і грошові кошти кооперативу в особистих інтересах. Показання ОСОБА_5 повністю узгоджуються із показаннями інших свідків у справі та даними, що є в акті ревізійної комісії від 10 лютого 2004 року, платіжних дорученнях про перерахування коштів       № НОМЕР_3від 16 березня 1999 року, №НОМЕР_2 від 14 липня 2000 року, № НОМЕР_4 від             10 вересня 2001 року, № НОМЕР_5 від 27 листопада 2002 року, № НОМЕР_6 від 30 січня 2003 року, № НОМЕР_7від 27 лютого 2003 року.

 

         Доводи засуджених про відсутність у їх діях складу злочину, були предметом перевірки суду як першої, так і апеляційної інстанцій, і підставно визнані такими, що не підлягають задоволенню. З таким рішенням погоджується і колегія суддів Верховного Суду України.

 

         Судом достовірно встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2. діяли всупереч інтересам членів кооперативу і на порушення положень п.п.50, 52 Статуту ЖБК “ІНФОРМАЦІЯ_3”, відповідно до якого лише правління кооперативу має право розпоряджатися наявними коштами, які зберігаються на рахунку в банку, без згоди членів правління, перераховували кошти ЖБК за навчання старшої дочки ОСОБА_1 та за утримання у дошкільному дитячому закладі її молодшої дочки.

 

         За таких обставин вважати, що висновок суду не відповідає фактичним обставинам справи, немає підстав.

 

         Посилання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на те, що вони не були службовими особами, є надуманими, і спростовані доказами, що є у матеріалах справи.

 

         Твердження засуджених про те, що їхніми діями не заподіяно тяжких наслідків, є безпідставними. Як видно зі справи, ОСОБА_1 та ОСОБА_2., у проміжок часу з березня 1999 року по лютий 2003 року, заподіяли ЖБК “ІНФОРМАЦІЯ_3” матеріальну шкоду на загальну суму 4936 грн., яка у 250 разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян, встановлений законодавством України на час вчинення злочинів.

        

         Суд першої інстанції належним чином умотивував своє рішення, щодо винуватості ОСОБА_1 та ОСОБА_2 і його рішення є переконливим. Доводи засуджених аналогічні за змістом доводам касаційних скарг були предметом перевірки суду апеляційної інстанції і обґрунтовано визнані безпідставними.

 

Істотних порушень кримінально-процесуального закону, що тягнуть скасування чи зміну судових рішень, не встановлено.

 

Призначаючи ОСОБА_1 та ОСОБА_2покарання, суд керувався вимогами ст. 65 КК України і призначив покарання, яке є необхідним для їх виправлення.

 

Не вбачаючи підстав для задоволення касаційних скарг засуджених, колегія суддів не знаходить підстав і для призначення справи до касаційного розгляду з викликом осіб, зазначених у ст. 384 КПК України.

 

Керуючись ст. 394 КПК України, колегія суддів

 

у х в а л и л а:

 

у задоволенні касаційних скарг засудженим ОСОБА_1та ОСОБА_2 - відмовити.

 

С у д д і:

 

Кравченко К.Т.                            Пивовар В.Ф.                       Самелюк П.О.