Справа № 2-а-75/10
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
18 травня 2010 року Ульяновський районний суд Кіровоградської області в складі:
головуючого - судді Ясінського Л.Ю.,
при секретарі –Кашнікову І.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Ульяновка адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до управління Пенсійного фонду України в Ульяновському районі про поновлення пропущенного строку та перерахування державної допомоги дітям війни та її подальшої щомісячної виплати , -
ОСОБА_1 02.03.2010 року звернувся до суду з адміністративним позовом до управління Пенсійного Фонду у Ульяновському районі Кіровоградської області про поновлення пропущенного строку та перерахування державної допомоги дітям війни та її подальшої щомісячної виплати, посилаючись на те, що він являється «Дитиною війни» та повинен отримувати з 01.01.2006р. щомісячну державну соціальну допомогу у розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком, хоча в 2006-2007 рр. йому така допомога не виплачувалась, у 2008-2009 роках виплачувалась у значно меншому розмірі замість належних 30 % мінімальної пенсії за віком або прожиткового мінімуму, для осіб, які втратили працездатність.
Таким чином, перед позивачем виникла недоплачена відповідачем соціальна допомога.
Позивач вказує, що він порушив річний строк звернення до адміністративного суду з поважних причин, так як йому законні права було обмежено шляхом прийняття окремих неконституційних положень нормативно-правових актів вищої сили законів України, крім того про належні йому як «Дитині війни» виплати йому повідомлено не було, звернувшись до пенсійного фонду України в Ульяновському районі щодо перерахунку отримав відмову.
У зв’язку з наведеним позивач просить відновити пропущений строк для звернення до суду з захистом порушених прав, свобод та інтересів та зобов’язати відповідача нарахувати на його користь недоплачену йому як «Дитині війни» щомісячну державну соціальну допомогу з 01.01.2006р. до 1 січня 2009 року та зобов’язати відповідача нарахувати на його користь недоплачену їй як «Дитині війни» щомісячну державну соціальну допомогу з 1 січня 2009 року і виплачувати відповідно до вимог ч.1 ст.54 Закону України «Про Державний бюджет України на 2009 рік».
Управління Пенсійного Фонду України у Ульяновському районі Кіровоградської області надало суду заперечення на адміністративний позов в якому визнає той факт, що позивач має право на отримання доплати до пенсії як такий, що має статус "дитини війни" у відповідності до ст. 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни", але оскільки механізм реалізації положень вказаної норми відсутній і фінансове забезпечення державних соціальних гарантій, передбачених цим Законом, здійснюється за рахунок коштів державного бюджету України, а не коштів бюджету Пенсійного фонду України, тому вважає позовні вимоги до відповідача необгрунтованими.
Представник позивача в судовому засіданні підтримав позовні вимоги в повному обсязі та просить суд його задовольнити.
Представник відповідача в судове засідання не з»явився . Про час та місце судового розгляду був повідомлений у встановленому законом порядку. Направив в суд заяву в якій позов не визнав з підстав, зазначених в запереченні, просив суд в задоволенні позову відмовити.
Суд вислухавши доводи представника позивача, дослідивши матеріали справи, оцінивши надані учасниками судового процесу докази в їх сукупності, проаналізувавши положення чинного законодавства, дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог виходячи з наступного:
дослідивши надані докази вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню виходячи із наступного:
приписами ст. 1 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», визначено, що дитина війни, це особа, яка є громадянином України та якій на час закінчення Другої світової війни (2 вересня 1945р.) було менше 18 років.
В ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», № 2195-ІV від 18.11.2004р.(зі змінами), зазначено, що дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищується на 30 % мінімальної пенсії за віком
Позивач – ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1, відноситься до соціальної категорії - «Дитина війни», перебуває на обліку в УПФ України у Ульяновському районі Кіровоградської області, має право на пільги, встановлені законодавством України для дітей війни, що підтверджується копіями документів, які знаходяться в матеріалах адміністративної справи: копією паспорту громадянина України (а.с. 5), копією посвідчення з відміткою «ДИТИНА ВІЙНИ» (а.с. 7), тобто на нього розповсюджуються всі пільги та соціальні гарантії, передбачені Законом України «Про соціальний захист дітей війни» .
Згідно ст. 72 КАС України дана обставина доказування не потребує як така, що визнається сторонами, суд не має сумнівів щодо достовірності цієї обставини та добровільності її визнання.
Згідно ст. 7 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» фінансове забезпечення соціальних гарантій, передбачених цим Законом, здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету.
Пунктом 17 статті 77 Закону України «Про Державний бюджет України на 2006 рік» було зупинено на 2006р. дію статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни».
Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2006 рік» від 19.01.2006р. №3367-ІV пункт 17 статті 77 вказаного Закону виключено, а статтю 110 викладено у новій редакції, якою встановлено, що пільги дітям війни, передбачені статтею 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни", запроваджуються у 2006 році поетапно, за результатами виконання бюджету у першому півріччі, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України за погодженням з Комітетом Верховної Ради України з питань бюджету.
Проте, протягом 2006р. Кабінетом Міністрів України вказаний порядок запровадження та виплати пільг дітям війни, які передбачені статтею 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни", визначений не був. Таким чином, фінансування виплат підвищення пенсії дітям війни з Державного бюджету у 2006р. не проводилось.
Вказані вище положення Закону України “Про Державний бюджет України на 2006 рік” неконституційними не визнавалися, отже для проведення позивачці спірних виплат у 2006р. правові підстави відсутні, тому позовні вимоги позивача про зобов’язання відповідача нарахувати та виплатити йому недоплачену соціальну допомогу з 01.01.2006р. по 01.01.2007р. задоволенню не підлягають.
Відповідно до п. 12 ст. 71Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» від 19.12.2006р. № 489-V (зі змінами) дію ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», № 2195-ІV від 18.11.2004р. (зі змінами) зупинено на 2007р.
Проте рішенням Конституційного Суду України від 09.07.2007р.№ -рп/2007, положення ст.71Закону України « Про Державний бюджет України на 2007 рік», від 19.12.2006р. № 489-V (зі змінами), яким зупинено на 2007р.дію ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» - визнано таким, що не відповідає Конституції України (визнано неконституційним).
Згідно п. 5 резолютивної частини вказаного рішення Конституційного Суду України зазначене рішення має преюдиціальне значення для судів загальної юрисдикції при розгляді ними позовів у зв’язку з правовідносинами, які виникли внаслідок дії положень статей Законів, що визнані неконституційними.
В ст. 152 Конституції України визначено, що закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, тобто рішення Конституційного Суду України № 6-рп/2007 від 09.07.2007р. зворотної дії в часі не має і на період до 09 липня 2007р. не поширюється.
З урахуванням вищезазначеного суд дійшов висновку, що з 09.07.2007р. - з дня прийняття рішення Конституційного Суду України № 6-рп/2007 відновлено право позивача – ОСОБА_1 на нарахування та отримання ним підвищення на 30% мінімальної пенсії за віком і вимоги позивача в цій частині підлягають задоволенню.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України та ч. 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України, органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові чи службові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно ч. 2 ст. 95 Конституції України виключно законом про Державний бюджет визначаються будь-які видатки держави на загальносуспільні потреби, розмір і цільове спрямування цих видатків.
П.п. 3, 4 ст. 22 Бюджетного кодексу України встановлено, що Управління Пенсійного Фонду, як головний розпорядник коштів місцевого бюджету отримує бюджетні призначення шляхом їх затвердження у Законі про державний бюджет України чи рішення про місцевий бюджет.
Статтею 23 Бюджетного кодексу України встановлено, що управління Пенсійного Фонду може здійснювати з бюджету будь-які бюджетні зобов’язання та платежі лише за наявності відповідного бюджетного призначення, які встановлюються Законом про Державний бюджет чи рішення про місцевий бюджет.
Враховуючи зазначені норми законодавства, суд не знаходить підстав для задоволення позовних вимог позивачки в частині стягнення на її користь недоплаченої, як дитині війни, щомісячної державної соціальної допомоги за період до 09.07.2007р.
Згідно з п. 41 розділу II Закону України „Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законоданчих актiв України” вiд 28.12.2007р., який набрав чинності з 01.01.2008р., ч. 1 ст. 6 Закону України „Про соцiальний захист дiтей вiйни”, викладена в новiй редакції, визначено, що дiтям вiйни (крiм тих, на яких поширюється дiя Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантiї їх соцiального захисту”) до пенсiї або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соцiальної допомоги, що виплачується замість пенсії, виплачується підвищення у розмірі надбавки, встановленої для учасників війни.
Ч. 4 ст. 14 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22.10.1993р. № 3551-ХІІ визначено, що учасникам війни пенсії підвищуються на 10 відсотків прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.
22 травня 2008р. Конституційним Судом України прийнято рішення № 10-рп/2008, згідно якого положення, п. 36-100 роздiлу II Закону України “Про Державний бюджет України на 2008 рiк та про внесення змiн до деяких законодавчих актів України” визнані неконституційними.
Отже, з 22 травня 2008р. відновлено право позивача на нарахування йому підвищення до пенсії у розмiрi 30 % мiнiмальної пенсiї за віком.
Позовні вимоги в частині нарахування позивачу недоплаченої, як дитині війни, щомісячної державної соціальної допомоги за період з 01 січня 2008р. по 22 травня 2008р. задоволенню не підлягають.
У відповідності до статті 22 Конституції України конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
У рішенні Конституційного Суду України № 26-рп/2008 від 27.11.2008р. зазначено, що зi змiсту частини другої статті 95 Конституцiї України, якою встановлюється, що виключно законом про Державний бюджет України визначаються будь-якi видатки держави на загальносуспiльнi потреби, розмiр i цiльове спрямування цих видаткiв, випливає, що вони не можуть визначатися iншими нормативно-правовими актами. Самі ж загальносуспільні потреби, до яких належить і забезпечення права на соціальний захист громадян України, проголошений у статтi 46 Конституцiї України, передбачаються у державних програмах, законах, інших нормативно-правових актах. Визначення вiдповiдних бюджетних видаткiв у Законi про Державний бюджет України не може призводити до обмеження загальносуспiльних потреб, порушення прав людини i громадянина, встановлених Конституцiєю України, зокрема щодо забезпечення рiвня життя для осiб, якi отримують пенсiї, iншi види соцiальних виплат та допомоги, що є основним джерелом iснування, не нижчого вiд прожиткового мiнiмуму, визначеного законом.
Таким чином, встановлена частиною третьою статті 46 Конституції України мінімальна соціальна гарантія для визначення пенсії та інших видів соціальних виплат, що є єдиним джерелом існування, - прожитковий мінімум, який встановлюється законом, не може бути зменшений ані законом, ані підзаконним нормативно-правовим актом.
Відповідно до ЗУ "Про Державний бюджет України на 2009 рік" від 26.12.2008, № 835-VI дія ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» від 18.11.2004 року не зупинялася на 2009 рік чинним законодавством, а тому відповідач повинен був здійснити перерахунок пенсії позивачу у розмірах, передбачених ст.6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни", відповідно з 01.01.2009 року по 31.12.2009 рік.
Встановлені в судовому засіданні обставини дають підставу суду зробити висновок про те, що в період з 01.01.2009 року по 31.12.2009 рік право позивача на підвищення пенсії на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком передбаченого ст. 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни", було обмежено відповідачем, який незаконно не здійснив відповідний перерахунок та виплату пенсії у відповідності до зазначеної норми Закону без належних для цього правових підстав, а тому суд приходить до висновку, що дії відповідача, щодо нездійснення перерахунку та виплати позивачу підвищення до пенсії в розмірі, встановленому ст. 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни” є неправомірними.
Відповідно до ч. 1 ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини», суди України при розгляді справ, застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та Протоколи до неї, а також практику Європейського суду - як джерело права.
В ст. 1 Протоколу № 1 до вказаної Конвенції, зазначено, що кожна фізична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Борги розглядаються у сенсі поняття «власності», яке міститься у ч. 1 ст. 1 Протоколу № 1 до Конвенції і яке не обмежене власністю на фізичні речі та залежить від формальної класифікації у національному законодавстві, борги, що становлять майно, можуть також розглядатись як «майнові права» і, таким чином, як власність.
Європейський Суд з прав людини при розгляді справи «Кечко проти України» (заява № 63134\00) зауважив, що в межах свободи дій держави визначати які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, припиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах, доки відповідні положення є чинними (п. 23 рішення суду). У зв'язку з чим Європейський суд не прийняв до уваги позицію уряду України про колізію двох нормативних актів - Закону України, відповідно до якого встановлені надбавки з бюджету і який є діючим, та Закону України «Про державний бюджет» на відповідний рік, де положення останнього Закону, на думку уряду України, превалювали як lex specialis. Європейський суд не прийняв аргумент уряду України щодо бюджетних асигнувань, постільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань.
Розмір мінімальної пенсії за віком визначається лише за правилами, передбаченими частиною першою статті 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", іншого нормативно-правового акта, який би визначав цей розмір або встановлював інший розмір, немає, а тому суд не приймає до уваги посилання відповідача на ч. 3 ст. 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" з якої випливає, що мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений абзацом першим частини першої цієї статті, застосовується виключно для визначення розмірів пенсій, призначених згідно з цим Законом, оскільки наявність такої норми за відсутності іншого мінімального розміру пенсії за віком не є підставою для відмови в реалізації позивачу конституційної гарантії та права на отримання підвищення до пенсії у розмiрi 30 % мiнiмальної пенсiї за віком, як дитині війни.
Відповідно до ст. 162 Кодексу адміністративного судочинства України при вирішенні справи по суті суд може задовольнити адміністративний позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково.
Виходячи з вищевикладеного, позовні вимоги позивачки про зобов’язання управління Пенсійного Фонду України в Ульяновському районі Кіровоградської області нарахувати та виплатити недоплачену допомогу до пенсії, підлягають частковому задоволенню, а саме в частині зобов’язання відповідача нарахувати і виплатити ОСОБА_1 підвищення до пенсії, передбачене ст. 6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни”, у розмiрi 30 % мінімальної пенсії за віком виходячи з розрахунку прожиткового мінімуму для осіб, якi втратили працездатність, визначеного Законом України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» за період з 9.07.2007р. до 31.12.2007р., з 22.05.2008р. по 31.12.2009 року, а вимоги позивачки щодо зобов’язання відповідача провести перерахунок та виплачувати їй пенсію за 2006р. задоволенню не підлягають.
Згідно частини 2 статті 99 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється річний строк, якщо не встановлено інше.
Рішеннями Конституційного Суду України № 6-рп/2007, № 10-рп/2008, № 26-рп/2008 встановлено недопустимість обмеження загальносуспiльних потреб, порушення прав людини i громадянина, встановлених Конституцiєю України, зокрема щодо забезпечення рiвня життя для осiб, якi отримують пенсiї, iншi види соцiальних виплат та допомоги, що є основним джерелом iснування.
Порушення прав позивачки, за захистом яких вона звернулась до суду тривало з 09.07.2007р.
Статтею 46 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» та статтею 87 Закону України «Про пенсійне забезпечення» встановлено, що суми пенсій виплачуються за минулий час не більше як за 3 роки.
В частині 3 ст. 99 КАС України зазначено, що строки для звернення до адміністративного суду можуть встановлюватися іншими законами.
Оскільки, такі строки встановлені вищезазначеними законами, суд приходить до висновку, що позивачем строк звернення до суду не пропущений, тому відсутні підстави для задоволення вимог позивача у поновленні строку на звернення до адміністративного суду.
Як свідчить позиція Європейського Суду у справі Yvonne van Duym v. Home Office (Case 41/74 van Duym v. Home Office) принцип юридичної визначеності означає, що зацікавлені особи повинні мати змогу покладатися на зобов’язання, взяті державою, навіть якщо такі зобов’язання містяться у законодавчому акті, який загалом не має автоматичної прямої дії. Така дія зазначеного принципу пов’язана з іншим принципом – відповідальності держави, який полягає у тому, що держава не може посилатися на власне порушення зобов’язань для запобігання відповідальності. При цьому, якщо держава чи орган публічної влади схвалили певну концепцію, в даному випадку - надання підвищення пенсії дітям війни, держава чи орган вважатимуться такими, що діють протиправно, якщо вони відступлять від такої політики чи поведінки, оскільки схвалення такої політики чи поведінки дало підстави для виникнення обґрунтованих сподівань у фізичних осіб стосовно додержання державою чи органом публічної влади такої політики чи поведінки.
Частиною 1 ст. 71 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. Ч. 2 ст. 71 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладаються на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідач, заперечуючи проти позову, не надав належних доказів та не довів суду правомірність невиплати позивачці щомісячної державної соціальної допомоги позивачці як дитині війни.
Згідно ч.ч. 3 та 4 ст. 8 КАС України звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується, забороняється відмова в розгляді та вирішенні адміністративної справи з мотивів неповноти, неясності, суперечливості чи відсутності законодавства, яке регулює спірні правовідносини.
Таким чином, доводи відповідача в частині неврегульованості на законодавчому рівні порядку здійснення доплат особам, які мають статус дітей війни не може бути підставою для не здійснення таких виплат або відмови в задоволенні позову.
Відповідно до п. 1, п. 3, п. 15 положення про Пенсійний Фонд України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 24.10.2007р. № 1261 Пенсійний Фонд України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра праці та соціальної політики, одним з основних завдань якого є забезпечення своєчасного і в повному обсязі фінансування та виплати пенсій, допомоги на поховання, інших виплат, які згідно із законодавством здійснюється за рахунок коштів Пенсійного Фонду України та інших джерел, визначених законодавством. Пенсійний Фонд України здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворенні в установленому порядку головні управління Фонду в Автономній Республіці Крим, областях, м. Києві та Севастополі, управління в районах, містах і районах у містах.
Відповідно до ст. 44 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» пенсія призначається та перераховується відповідним територіальним органом Пенсійного Фонду України.
Позивачкою пред’явлено позовні вимоги до управління Пенсійного Фонду України у Ульяновському районі Кіровоградської області.
Судом встановлено, що позивачка перебуває на обліку як пенсіонер та особа, що має статус «Дитина війни» в управлінні Пенсійного Фонду України у Ульяновському районі Кіровоградської області.
Таким чином, обов’язок по нарахуванню та виплаті доплати до пенсії позивачки, передбаченої ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» покладено на УПФ України у Ульяновському районі Кіровоградської області, за місцем проживання позивачки.
Задовольняючи частково позовні вимоги, суд вважає, що вимоги про стягнення з відповідача доплати до пенсії у визначеній позивачкою грошовій сумі не підлягають задоволенню, оскільки такі виплати не були йому нараховані, а суд не може перебирати на себе функцію здійснення перерахунку та нарахування пенсії замість органу, на який покладено такі повноваження.
Керуючись ст.ст. 19, 22, 46, 95, 152 Конституції України, ст. ст. 6, 7, 71, ч. 2, 3 ст. 99, 158-163, 167 КАС України суд, -
п о с т а н о в и в:
Адміністративний позов ОСОБА_1 до управління Пенсійного Фонду України у Ульяновському районі Кіровоградської області про поновлення пропущенного строку та перерахування державної допомоги дітям війни та її подальшої щомісячної виплати, задовольнити частково.
Поновити строк звернення до адміністративного суду для захисту порушених прав.
Визнати дії управління Пенсійного фонду України в Ульяновському районі Кіровоградської області щодо не здійснення перерахунку та виплати ОСОБА_1 пенсії в розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком у відповідності до ст. 6 ЗУ "Про соціальний захист дітей війни", за період з 09 липня 2007 року по 31 грудня 2007 року, за період з 22 травня 2008 року по 31 грудня 2009 року - неправомірними.
Зобов'язати управління Пенсійного Фонду України в Ульяновському районі Кіровоградської області провести перерахунок пенсії ОСОБА_1 з підвищенням її на 30 % мінімальної пенсії за віком , передбачене ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», виходячи з розміру, встановленого ч. 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» та провести відповідні виплати за період з 09 липня 2007 року по 31 грудня 2007 року, за період з 22 травня 2008 року по 31 грудня 2009 року з урахуванням сплачених сум в цей період.
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Постанова суду може бути оскаржена до Кіровоградського апеляційного суду через Ульяновський районний суд шляхом подачі в 10-денний строк з дня винесення постанови заяви про апеляційне оскарження і поданням після цього протягом 20 днів апеляційної скарги, або в порядку ч. 4 ст 295 ЦПК України шляхом подання апеляційної скарги в строк, передбачений для подання заяви про апеляційне оскарження. Одночасно копія апеляційної скарги направляється до апеляційної інстанції.
Суддя :