Постанова

Іменем України

22 березня 2021 року

м. Київ

справа № 606/2021/19

провадження № 61-9923св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Литвиненко І. В. (суддя-доповідач), Висоцької В. С., Грушицького А. І.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: Державна казначейська служба України, Управління Міністерства внутрішніх справ в Тернопільській області, прокуратура Тернопільської області,

третя особа - Управління Національної поліції в Тернопільській області,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу Управління Міністерства внутрішніх справ в Тернопільській області на рішення Теребовлянського районного суду Тернопільської області від 23 грудня 2019 року у складі судді Марціцкої І. Б. та постанову Тернопільськогоапеляційного суду від 15 червня 2020 року у складі колегії суддів: Костів О. З., Сташків Б. І., Щавурська Н. Б.,

у справі за позовомОСОБА_1 до Державної казначейської служби України, Управління Міністерства внутрішніх справ в Тернопільській області, прокуратури Тернопільської області, третя особа - Управління Національної поліції в Тернопільській області, про відшкодування шкоди, завданої незаконними діями,

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Державної казначейської служби України (далі - ДКС України), Управління Міністерства внутрішніх справ в Тернопільській області (далі - УМВС в Тернопільській області), прокуратури Тернопільської області, третя особа - Управління Національної поліції в Тернопільській області, про відшкодування шкоди, завданої незаконними діями.

Свої позовні вимоги обґрунтовував тим, що вироком Теребовлянського районного суду Тернопільської області від 21 вересня 2018 року, залишеним без змін ухвалою Тернопільського апеляційного суду від 09 січня 2019 року, його визнано невинуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статтею 368 КК України та виправдано. Зазначав, що він незаконно перебував під слідством та судом протягом 3 років 6 місяців та 25 днів, а саме: з 31 липня 2015 року по 09 січня 2019 року. Вважав, що за час перебування під слідством та судом були суттєво порушені його нормальні життєві зв`язки, він був змушений доводити свою невинуватість перед рідними, знайомими, сусідами, втрачалися зв`язки з дорогими для нього людьми, внаслідок чого він зазнав глибоких душевних страждань та переніс нервове потрясіння, погіршився стан його здоров`я. Розмір моральної шкоди позивач оцінив у 700 000 грн.

Крім цього, до нього двічі застосовувався захід забезпечення кримінального провадження у вигляді відсторонення від посади. При цьому, відсторонення від посади відбувалось без збереження заробітної плати, внаслідок чого йому не виплачено 17 732,91 грн, що складає суму майнової шкоди.

Враховуючи наведене, з урахуванням уточнених позовних вимог, ОСОБА_1 просив суд стягнути із відповідача 17 732,19 грн майнової шкоди та 700 000 грн моральної шкоди, яка завдана незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування та прокуратури, а також 10 500 грн витрат, сплачених за надану юридичну допомогу у кримінальному провадженні та 8 500 грн витрат на правничу допомогу, понесені в даній справі.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Теребовлянського районного суду Тернопільської області від 23 грудня 2019 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Стягнуто з ДКС України за рахунок коштів Державного бюджету України, шляхом безспірного списання коштів з єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_1 грошові кошти в розмірі 200 000 грн моральної шкоди; 17 732,91 грн майнової шкоди та 8 500 грн витрати на правничу допомогу по цивільній справі понесені ОСОБА_1 .

В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Суд першої інстанції виходив з того, що після оголошення підозри ОСОБА_1 обрався запобіжний захід у виді особистого зобов`язання, двічі застосувався такий захід забезпечення кримінального провадження як відсторонення від посади, ОСОБА_1 змушений був з`являтися на неодноразові виклики до органів досудового розслідування, суду, що призвело до порушення його нормальних життєвих зв`язків і вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя. ОСОБА_1 зазнав душевних переживань, оскільки доводив свою невинуватість перед рідними, знайомими, сусідами, переніс нервове потрясіння. Додаткових моральних страждань завдали публікації в Інтернет виданнях про те, що головного лікаря спіймали на хабарі, в подальшому поширюючи інформацію, що не зважаючи на доводи суд виправдав хабарника і т. д. Розміщена неправдива інформація по відношенню до позивача викликала допитливість у сусідів по будинку, серед багатьох знайомих, у численних колег по роботі, у тому числі різних лікувальних закладів. Враховуючи наведене, суд дійшов висновку про те, що моральна шкода в розмірі 200 000 грн буде співрозмірна із перенесеними ОСОБА_1 моральними стражданнями. Разом з тим, відповідно до розрахунку відшкодування заробітної плати ОСОБА_1 за період відсторонення з 09 червня 2015 року до 09 серпня 2015 року та з 23 грудня 2015 року по 20 лютого 2016 року становить всього 17 732,91 грн, а тому позовні вимоги ОСОБА_1 про відшкодування майнової шкоди в сумі 17 732,19 грн підлягали задоволенню в повному обсязі. При цьому, позовні вимоги про відшкодування ОСОБА_1 витрат на правничу допомогу в кримінальному провадженню у розмірі 10 500 грн не підлягали задоволенню, оскільки долучена позивачем копія квитанції про оплату не містить належних реквізитів, які б свідчили про оформлення вказаного документу відповідно до вимог законодавства, крім того в матеріалах справи відсутній розрахунок таких витрат. Вирішуючи питання про стягнення витрат на правничу допомогу на користь позивача, понесені в даній справі, суд прийшов до висновку, що позивачем надано докази, які свідчать про понесення ним таких витрат в сумі 8 500 грн.

Постановою Тернопільськогоапеляційного суду від 15 червня 2020 року апеляційну скаргу УМВС в Тернопільській області залишено без задоволення.

Рішення Теребовлянського районного суду Тернопільської області від 23 грудня 2019 року залишено без змін.

Судове рішення мотивовано тим, що задовольняючи частково позовні вимоги про відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством та судом, суд першої інстанції правильно застосував положення частини третьої статті 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» та стягнув суму 200 000 грн в рахунок відшкодування моральної шкоди. Крім того, розмір заробітної плати, яку позивач не отримав, викладена у розрахунку головного бухгалтера Микуленецької районної лікарні, а тому суд першої інстанції правильно задовольнив позовні вимоги ОСОБА_1 про стягнення майнової шкоди в сумі 17 732,19 грн.

При цьому, згідно довідки про доходи середньомісячна заробітна плата ОСОБА_1 за березень-квітень 2015 року становила 4 442 грн (середньоденна 211,52 грн). Тобто, заробітна плата, яку позивач не отримав, складає 17 767,68 грн (84 робочих дні х 221,52 грн), що на 34,77 грн більше, ніж стягнуто судом.

Взявши до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у сукупності, апеляційний суд прийшов до висновку про законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції та відсутність підстав для його скасування з мотивів, викладених в апеляційній скарзі.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У серпні 2020 року УМВС в Тернопільській областіподало касаційну скаргу на рішення Теребовлянського районного суду Тернопільської області від 23 грудня 2019 року та постанову Тернопільського апеляційного суду від 15 червня 2020 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга УМВС України в Тернопільській області мотивована тим, що суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів, а саме довідці про доходи від 05 лютого 2020 року № 43.

Позивачем всупереч абзацу 3 пункту 2 розділу 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати не надав суду належну довідку про суму отримання заробітної плати за останні два місяці які передували події та не надано копії наказу про встановлення посадового окладу та додаткових видів заробітної плати. Суд апеляційної інстанції не врахував висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 26 лютого 2020 року у справі № 199/2128/15-ц, від 01 квітня 2020 року у справі № 686/23071/18, від 01 червня 2020 року у справі № 331/106/17 та постанові Верховного Суду України від 14 вересня 2016 року у справі № 523/18850/14-ц, щодо обов`язковості використання норм та правил Порядку при обрахунку середньої заробітної плати.

Разом з тим, сам факт наявності виправдувального вироку не є доказом заподіяння позивачу моральної шкоди та беззаперечною підставою для її відшкодування. На дані правовідносини жодним чином не розповсюджується презумпція моральної шкоди. Право на відшкодування моральної шкоди реалізується шляхом процесуального доведення наявності шкоди та чіткого розрахунку суми відшкодування. Судами попередніх інстанцій не аргументовано в чому саме проявилися порушення нормальних взаємозв`язків позивача та яких додаткових зусиль він докладав для організації свого життя.

Крім того, щодо відшкодування позивачу витрат на правничу допомогу надану в рамках розгляду даної справи слід зазначити, що договір про надання правничої допомоги від 25 вересня 2019 року не зареєстрований належним чином, оскільки в ньому не зазначено номера під яким він зареєстрований, що в свою чергу може свідчити про формальний характер його створення. Також, серед істотних умов договору не вказано ціни договору.

Відзив на касаційну скаргу від інших учасників справи до Верховного Суду не надходив

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 23 вересня 2020 року відкрито провадження у цій справі та витребувано її матеріали із Теребовлянського районного суду Тернопільської області.

07 жовтня 2020 року справа № 606/2021/19 надійшла до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Як встановлено вироком Теребовлянського районного суду Тернопільської області від 21 вересня 2018 року, 03 червня 2015 року ОСОБА_1 повідомлено про підозру за частиною третьою статті 368 КК України. 27 липня 2019 року ОСОБА_1 повідомлено про зміну підозри на частин першу статті 368 КК України.

04 червня 2015 року ухвалою слідчого судді Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області до ОСОБА_1 застосовано запобіжний захід - особисте зобов`язання строком на 2 місяці.

Відповідно до обвинувального акта у кримінальному провадженні, внесеному в Єдиний державний реєстр досудових розслідувань № 12015210000000202 від 14 травня 2015 року, ОСОБА_1 обвинувачувався в одержанні службовою особою неправомірної вигоди для себе за вчинення такою службовою особою в інтересах третьої особи будь-якої дії з використанням наданого йому службового становища.

Вироком Теребовлянського районного суду Тернопільської області від 21 вересня 2018 року (справа № 606/1634/15-к) ОСОБА_1 визнано невинуватим та виправдано через відсутність в його діях складу кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 368 КК України.

Ухвалою Тернопільського апеляційного суду від 09 січня 2019 року вирок Теребовлянського районного суду Тернопільської області від 21 вересня 2019 року, яким ОСОБА_1 визнано невинуватим та виправдано за частиною першою статті 368 КК України за відсутністю в його діях складу кримінального правопорушення за частиною першою статті 368 КК України, залишено без змін.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Статтею 1176 ЦК України встановлено, що шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом. Порядок відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, встановлюється законом.

Пунктом 1 частини першої статті 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» передбачено, що відповідно до положень цього Закону підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок: незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян.

Частиною другою статті 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» встановлено, що у випадках, зазначених у частині першій цієї статті, завдана шкода відшкодовується в повному обсязі незалежно від вини посадових осіб органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 2 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадках закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати.

У наведених в статті 1 цього Закону випадках громадянинові відшкодовуються (повертаються), зокрема, заробіток та інші грошові доходи, які він втратив внаслідок незаконних дій; суми, сплачені громадянином у зв`язку з поданням йому юридичної допомоги (стаття 3 вказаного Закону).

Статтею 4 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» встановлено, що відшкодування шкоди у випадках, передбачених пунктами 1, 3, 4 і 5 статті 3 цього Закону, провадиться за рахунок коштів державного бюджету. Відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного та психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.

Пункт 2 частини другої статті 1167 ЦК України передбачає, що моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала, якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.

Відповідно до частин другої та третьої статті 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» розмір моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством. Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом проводиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.

Вказана норма закону свідчить про те, що межі відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом визначаються судом у розмірі, співмірному з мінімальним розміром заробітної плати, визначеної законодавством за кожен місяць перебування під слідством чи судом, виходячи з мінімальної заробітної плати, встановленої законодавством на момент відшкодування.

Пунктом 1 статті 2 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» встановлено, що право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених ним, виникає, зокрема, у випадку постановлення виправдувального вироку суду.

Так, згідно з частиною другою статті 23 ЦК України моральна шкода полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із протиправною поведінкою щодо неї самої та у зв`язку із приниженням її честі, гідності а також ділової репутації; моральна шкода відшкодовується грішми, а розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом з урахуванням вимог розумності і справедливості.

Відповідно до частини першої статті 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній особі незаконними рішеннями чи дією органу державної влади відшкодовується державою незалежно від вини цього органу.

Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Вказані правові висновки наведені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 383/596/15.

Стаття 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» передбачає перелік випадків, коли громадянинові відшкодовуються (повертаються), у тому числі, заробіток та інші грошові доходи, які він втратив внаслідок незаконних дій.

Відповідно до статті 4 вказаного Закону визначено, що відшкодування шкоди у випадках, передбачених пунктами 1, 3, 4 і 5 статті 3 цього Закону, провадиться за рахунок коштів державного бюджету. Розмір сум, які передбачені пунктом 1 статті 3 цього Закону і підлягають відшкодуванню, визначається з урахуванням заробітку, не одержаного громадянином за час відсторонення від роботи (посади), за час відбування кримінального покарання чи виправних робіт як адміністративного стягнення.

Згідно з частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

Згідно із частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно з положеннями статей 12, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Частиною першою статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Щодо позовних вимог про відшкодування моральної шкоди

Відповідно до статті 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2019 рік» установлено у 2019 році мінімальну заробітну плату у місячному розмірі: з 1 січня - 4 173 грн.

За таких обставин, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, встановивши, що ОСОБА_1 незаконно перебував під слідством та судом у період часу з 03 червня 2016 року по 09 січня 2019 року, після оголошення підозри ОСОБА_1 обрався запобіжний захід у виді особистого зобов`язання, двічі застосувався такий захід забезпечення кримінального провадження як відсторонення від посади, позивач змушений був з`являтися на неодноразові виклики до органів досудового розслідування та виходячи з вказаних норм матеріального права, дійшов обґрунтованого висновку, що позивачу завдано моральної шкоди, яка виразилася в тяжкості вимушених змін у життєвих і виробничих стосунках, зусиллях, необхідних для відновлення попереднього стану, у розмірі 200 000 грн.

Щодо позовних вимог про відшкодування майнової шкоди

Судами встановлено, що відповідно до наказу Комунального некомерційного підприємства Теребовлянської районної ради «Микулинецька районна лікарня» (далі - КНП Теребовлянської районної ради «Микулинецька районна лікарня») від 09 червня 2015 року № 40 ОСОБА_1 головного лікаря з 09 червня 2015 року згідно розпорядження Теребовлянської районної ради від 08 червня 2015 року № 72 відсторонено від займаної посади без збереження заробітної плати терміном на два місяці.

Відповідно до наказу КНП Теребовлянської районної ради «Микулинецька районна лікарня» від 23 грудня 2015 року № 94 ОСОБА_1 головного лікаря з 23 грудня 2015 року згідно розпорядження Теребовлянської районної ради від 23 грудня 2015 року № 177 відсторонено від займаної посади без збереження заробітної плати терміном на два місяці.

Розпорядження Теребовлянської районної ради від 23 грудня 2015 року № 177 ОСОБА_1 відсторонено від посади на підставі ухвали Теребовлянського районного суду Тернопільської області від 18 грудня 2015 року та листа Теребовлянської місцевої прокуратури.

Вказані відомості свідчать про те, що відсторонення позивача від посади відбулося в межах кримінального провадження, ініціатором якого був орган досудового розслідування.

Відповідно до розрахунку відшкодування заробітної плати ОСОБА_1 за період відсторонення з 09 червня 2015 року до 09 серпня 2015 року (43 робочих дні) та з 23 грудня 2015 року по 20 лютого 2016 року (41 робочий день), всього становить - 17 732,91 грн.

При цьому, суд апеляційної інстанції правильно зазначив, що згідно з довідкою про доходи середньоденна заробітна плата ОСОБА_1 становила 211,52 грн. Тобто, заробітна плата, яку позивач не отримав, складає 17 767,68 грн (84 робочих дні х 221,52 грн).

Проте, ОСОБА_1 просив суд стягнути з відповідача саме 17 732,91 грн.

Враховуючи викладене, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, правильно задовольнив позовні вимоги ОСОБА_1 про відшкодування 17 732,91 грн майнової шкоди, розмір якої не є явно необґрунтованим. Крім того, суди попередніх інстанцій, враховуючи надані позивачем докази щодо понесених витрат на правничу допомогу в сумі 8 500 грн, дійшли правильного висновку про стягнення вказаної суми з відповідача.

Отже, розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суди першої та апеляційної інстанцій правильно визначилися з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідили наявні у справі докази і дали їм належну оцінку, правильно встановили обставини справи, внаслідок чого ухвалили законні й обґрунтовані судові рішення, які відповідають вимогам матеріального та процесуального права.

Доводи касаційної скарги про те, що суд апеляційної інстанції не врахував висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 26 лютого 2020 року у справі № 199/2128/15-ц, від 01 квітня 2020 року у справі № 686/23071/18, від 01 червня 2020 року у справі № 331/106/17 та постанови Верховного Суду України від 14 вересня 2016 року у справі № 523/18850/14-ц колегія суддів не приймає до уваги, оскільки у зазначених справах та у цій справі правовідносини не є подібними, вони відрізняються за предметом позовів, змістом позовних вимог, характером спірних правовідносин, в них встановлено відмінні фактичні обставини та у них різний склад учасників справи.

Таким чином, доводи касаційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у мотивувальній частині оскаржуваних судових рішень, та зводяться до переоцінки доказів, незгоди заявника з висновками щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження судів.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено як статтями 58, 59, 212 ЦПК України у попередній редакції 2004 року, так і статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів не встановлено, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Однакове застосування закону забезпечує загальнообов`язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдина практика застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя.

Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ (рішення у справах «Пономарьов проти України», «Рябих проти Російської Федерації», «Нєлюбін проти Російської Федерації») повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

Таким чином, наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Управління Міністерства внутрішніх справ в Тернопільській області залишити без задоволення.

Рішення Теребовлянського районного суду Тернопільської області від 23 грудня 2019 року та постанову Тернопільського апеляційного суду від 15 червня 2020 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: І. В. Литвиненко

В. С. Висоцька

А. І. Грушицький