Особи
Учасники процесу:
Ім`я Замінене і`мя Особа
Судове рішення #92912288





Справа  № 175/53/21

провадження 2/175/24/21

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 березня 2021 року Дніпропетровський районний суд

Дніпропетровської області

у складі: головуючого

судді Васюченко О.Г.

з секретарем Сотник Г.В.


розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного провадження з повідомленням сторін у приміщенні Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області в смт. Слобожанське цивільну справу за позовом Акціонерного товариства «Комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором і судових витрат,


ВСТАНОВИВ:


АТ «Приватбанк» 11 січня 2021 року звернулося до суду з позовом до відповідача ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором і судових витрат, позовні вимоги не змінювалися, не доповнювалися і не уточнювалися. Позивач в своєму позові посилається на те, що ОСОБА_2 підписав анкету заяву про приєднання до умов та правил надання банківських послуг № б/н від 04 серпня 2011 року, відповідно до умов якого відповідачу було відкрито кредитний рахунок та встановлено кредитний ліміт, утворилася заборгованість, в добровільному порядку погашення заборгованості не відбулося. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 помер, а оскільки відповідач постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, тому позивач вважає його таким, що він прийняв спадщину, також позивачем було направлено претензію кредитора до нотаріальної контори, яка повідомила, що на підставі вище вказаної заяви була відкрита спадкова справа, також лист претензію було направлено відповідачу, а тому на думку позивача він є спадкоємцем і повинен відповідати по боргам ОСОБА_2 , але він цього в добровільному порядку не робить. Вважає вказане незаконним і просив стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість по кредитному договору та витрат на судовий збір, задовольнивши позов у повному обсязі.

У своїй заяві до суду представник позивача просив, справу розглядати за його відсутності, ухвалити заочне рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

Представником відповідача було надано відзив на позовну заяву, з вимогами позову не погодився, оскільки позовні вимоги безпідставні і не доведені, тому просив в задоволенні позову відмовити у повному обсязі.

Відповідач та/або його представник в судове засідання не з`явилися, про день та час розгляду справи повідомлялися належним чином, у відзиві на позов фактично не заперечував проти розгляду справи за їх відсутності. Суд вважає можливим розгляд справи за вище вказаних обставин.

Перевіривши матеріали справи, оцінивши надані і добуті докази, суд вважає позовні вимоги не обґрунтованими і не підлягаючими задоволенню.

Статтею 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Згідно ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Згідно ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.


Відповідно до ч. 2 ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

В судовому засіданні встановлено, що відповідно до укладеного між позивачем АТ КБ «Приватбанк» (правонаступник ПАТ КБ «Приватбанк») та ОСОБА_3 договору б/н від 04 серпня 2011 року (про відкриття карткового рахунку, обслуговування платіжної картки, встановлення кредитного ліміту на платіжну картку) ОСОБА_2 отримав ліміт на карту, у розмірі 4 000 гривень, який у подальшому був збільшений до 8500 гривень для своїх потреб зі сплатою відсотків за користування кредитом.

Згідно ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок , а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту (ст. 527 Цивільного кодексу України). Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (частина 1 ст. 530 Цивільного кодексу України). Якщо кожна із сторін у зобов`язанні має одночасно і права і обов`язки, вона вважається боржником у тому, що вона зобов`язана вчинити на користь другої сторони, і одночасно кредитором у тому, що вона має право вимагати від неї (п. 3 ст. 510 ЦК України). Позичальник зобов`язується повернути (погасити) кредитодавцеві кредит, сплатити проценти згідно умов договору.

Відповідно до умов договору відповідач зобов`язаний повернути кредит позивачу у відповідності до графіку, що наведений у додатку до цього договору (як основного так і додаткового), який є його невід`ємною частиною. В разі порушення позичальником обов`язку повернути кредитодавцеві кредиту відповідності до умов цього договору, позичальник зобов`язаний сплатити кредитодавцеві пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період прострочення сплати, від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. У випадку прострочення повернення сум наданого кредиту (в тому числі часткового повернення), та прострочення сплати процентів за користування кредитом відповідно до цього договору, позичальник сплачує кредитодавцю штраф незалежно від строку прострочення. Штраф сплачується в національній валюті України за офіційним курсом НБУ на день сплати/стягнення.

ІНФОРМАЦІЯ_1 , згідно свідоцтва про смерть, ОСОБА_2 помер, 31 березня 2020 року позивачем було направлено претензію кредитора до нотаріальної контори, яка повідомила, що на підставі вище вказаної заяви 17 квітня 2020 року була відкрита спадкова справа, також лист претензію було направлено відповідачу.

З витребуваної з нотаріальної контори спадкової справи витікає, що з заявою чи з відмовою про прийняття спадщини, спадкоємець у встановлений законом строк не звертався, також не вбачається наявності у спадкодавця будь-якого рухомого чи нерухомого майна та його вартості.

Суд вважає позовну заяву не підлягаючою задоволенню з наступних підстав.

Стаття 15 ЦК України передбачає право на захист цивільних прав та інтересів: «1. Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання…». Стаття 16 ЦК України передбачає, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згiдно ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на якi вона посилається як на пiдставу своїх вимог i заперечень. Частиною 3 вказаної статтi передбачено, що доказуванню пiдлягають обставини, якi мають значення для ухвалення рiшення у справi i щодо яких у сторін та iнших осiб, якi беруть участь у справi, виникає спiр.

Вiдповiдно до ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Відповідач будь-якi (крім договірних) домовленості i зобов`язання стосовно позивача відносно кредиту, предмета спору заперчує, а позивач не довів незаконність дій відповідача. Твердження позивача про наявнiсть будь-яких iнших зобов`язань стосовно позовних вимог - є припущенням.

Водночас, за правилами ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Статтею 628 ЦК України, визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.

За вимог ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Частиною 1 та 2 ст. 639 ЦК України, визначено, що договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.

Таким чином, відповідно до умов та правил надання банківських послуг визначено, що пам`ятка, тарифи, а також заява про приєднання до умов та правил становить укладений договір про надання банківських послуг.

В той же час, АТ КБ «ПриватБанк» не надано суду доказів оформлення та укладання між сторонами та відповідно отримання позичальником Умов та правил надання банківських послуг, Тарифів банку, щоб в сукупності із заявою-анкетою свідчило б про укладений у належній формі договір між сторонами про надання банківських послуг.

Виходячи з правового аналізу вказаних норм не встановлено наявність належних і допустимих доказів, які б підтверджували, що саме ці умови розумів позичальник, підписуючи чи договір, чи заяву-анкету позичальника, чи Умови і правила надання банківських послуг (для пролонгації договору).

Обґрунтовуючи позовні вимоги, АТ КБ «ПриватБанк» зазначає, що сторони досягли згоди щодо всіх істотних умов договору, підписавши договір, заяву-анкету.

Доводи позивача в позовній заяві не можуть бути прийняті до уваги, оскільки матеріали справи не містять доказів, які підтверджують факт належного ознайомлення сторони відповідача з усіма істотними умовами договору. Відсутність підпису відповідача (спадкодавця) на умовах та правилах надання споживчого кредиту фактично надає можливість банку надавати умови в будь-якій редакції та стверджувати, що зазначені умови погоджені з вказаною стороною відповідача. Зазначення в заяві на видачу кредиту про ознайомлення спадкодавця відповідача з умовами надання кредиту без ідентифікації самих умов, як таких, що погоджені підписом стороною відповідача, не може бути належним доказом ознайомлення та погодження сторони відповідача саме з тією редакцією умов, на якій наполягає банк.

Таким чином, враховуючи, що за умовами договору, заяви-анкети позичальника, останній разом з Умовами та правилами надання банківських послуг та тарифами банку складає між позичальником та банком договір про надання банківських послуг, а долучений позивачем до матеріалів позовної заяви витяг з Умов та правил надання банківських послуг, не містить підпису вказаної сторони відповідача (спадкодавця), суд приходить до висновку, що позивачем не доведено, що під час підписання заяви-анкети позичальника останній був ознайомлений саме з цими умовами та правилами надання банківських послуг.

Положеннями ст. 77, 79, 80, 81 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд не збирає докази самостійно.

Відповідно до ст. 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав і обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права і обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті, за виключенням тих прав і обов`язків, що зазначені у статті 1219 ЦК України (ст.1218, 1231 ЦК України).

Часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою (ч. 2 ст. 1220 ЦК України).

Спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її (ч. 1 ст. 1268 ЦК України).

Дії, які свідчать про прийняття спадщини спадкоємцем спадщини визначені у ч. 3, 4 ст. 1268 та в ст. 1269 ЦК України.

Так, спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини.

Чинне законодавство розмежовує поняття прийняття спадщини (глава 87 ЦК України "Здійснення права на спадкування") та оформлення спадщини (глава 89 ЦК України «Оформлення права на спадщину»).

Відповідно до ч. 1 ст. 1296 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину.

Разом з тим, незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття (ч. 5 ст. 1268 ЦК України).

Згідно з ч. 1 ст. 1297 ЦК України, спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов`язаний звернутися до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно.

Однак, відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину (ч.3 ст. 1296 ЦК України).

Таким чином, спадкові права є майновим об`єктом цивільного права, оскільки вони надають спадкоємцям можливість успадкувати майно (прийняти спадщину), але право розпорядження нею виникає після оформлення успадкованого права власності у встановленому законом порядку.

Разом з тим суд враховує наступне.

Згідно зі ст. 1282 ЦК України спадкоємці зобов`язані задовольнити вимоги кредитора повністю, але в межах вартості майна, одержаного у спадщину. Кожен із спадкоємців зобов`язаний задовольнити вимоги кредитора особисто, у розмірі, який відповідає його частці у спадщині. Вимоги кредитора вони зобов`язані задовольнити шляхом одноразового платежу, якщо домовленістю між спадкоємцями і кредитором не встановлено інше. У разі відмови від одноразового платежу, суд, за позовом кредитора, накладає стягнення на майно, яке було передано спадкоємцям у натурі.

Системне тлумачення ст. 16 та ч. 2 ст. 1282 ЦК України дозволяє зробити висновок, що:

по-перше, норма ч. 2 ст. 1282 ЦК України є спеціальною у площині захисту прав кредиторів спадкодавця у межах спадкових правовідносин, в якій передбачено належний спосіб захисту прав кредиторів спадкодавця;

по-друге, до відносин між кредитором і спадкоємцями позичальника не повинні застосовуватися норми закону, які врегульовують загальні наслідки невиконання стороною договірних зобов`язань, зокрема примусове виконання обов`язку в натурі (пред`явлення в судовому порядку вимоги про стягнення заборгованості за кредитним договором).

Аналіз ч. 2 ст.1282 ЦК України свідчить, що задоволення вимоги кредитора до спадкоємців позичальника шляхом одноразового платежу, тобто шляхом сплати грошових коштів, можливе лише в позасудовому порядку.

Судовий спосіб захисту порушеного права кредитора, у разі відмови спадкоємців від одноразового платежу, полягає у пред`явленні до спадкоємців позову про накладення стягнення на майно.

За таких обставин, обраний позивачем спосіб захисту прав не відповідає вимогам ч. 2 ст. 1282 ЦК України, тому позовні вимоги щодо стягнення заборгованості не можуть бути задоволені.

З огляду на вищевикладене, беручи до уваги всі встановлені як судом факти і відповідні їм правовідносин, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності, суд приходить до висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог АТ КБ «ПриватБанк» щодо стягнення заборгованості, оскільки відповідач у спадок будь-якого майна не отримав, а позивачем не надано на підтвердження отримання майна у спадок останнім та вартості цього майна, одержаного у спадщину.

Крім того Умови та правила надання банківських послуг не містять жодних відміток та підписів позичальника, які свідчили про ознайомлення із ними та згоду.

Позовні вимоги обгрунтовані тим, що позичальник підписав заяву № б/н 04 серпня 2018 року, згідно з якою отримав кредит, чим самим підтвердив свою згоду на те, що дана Заява разом із «Умовами та правилами надання банківських послуг» та «Тарифами банку», які розміщені на банківському сайті, складають, укладений між позичальником та банком, договір про надання банківських послуг.

Вказане твердження позивача є не відповідаючим вимогам діючого законодавства України та судовій практиці, що склалася.

Так, згідно зі статтею 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові в розмірах та на умовах, установлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Відповідно до ч. 1 ст. 1055 ЦК України кредитний договір укладається у письмовій формі.

За змістом ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Згідно з ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Відповідно до ч. 1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів цього виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї зі сторін має бути досягнуто згоди (стаття 638 ЦК України).

Таким чином, кредитний договір має бути укладений у письмовій формі у вигляді одного документа (що містить усі істотні умови), підписаного обома сторонами, або у вигляді декількох документів, якими сторони обмінялися . При цьому документи, якими сторони обмінюються, також мають містити підписи відправників.

Між тим, аналіз документів, які, на думку позивача, є кредитним договором, про те, що такі підписи містяться лише в анкеті-заяві від 04 серпня 2011 року, яка жодних істотних умов договору, в тому числі умов щодо процентів, пені та інш.

З позовної заяви вбачається, що на думку позивача, такі істотні умови сторони догодили у витягу з тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» та витягу з Умов та правил надання банківських послуг у ПриватБанку. Така позиція є безпідставною, оскільки позивач не надав належних, допустимих, достовірних й достатніх доказів, які б підтвердили, що позичальник при складанні заяви ознайомився з будь-якими Умовами надання споживчого кредиту фізичним особам (як зазначено у заяві) та відповідними тарифами (зокрема, саме з тими, що надані позивачем).

Так, до позовної заяви позивачем не надано жодного доказу на підтвердження того, що позичальник, підписуючи анкету-заяву, розумів саме ті тарифи обслуговування кредитних шарі «Універсальна» і Умов та правил надання банківських послуг у ПриватБанку, що надано позивачем до позову. Крім того «Умови та правила про надання банківських послуг», що були актуальні на серпень 2011 року та з якими нібито був ознайомлений позичальник в письмовій формі, на офіційному сайті позивача взагалі відсутні.

Натомість зазначені Умови не містять підпису позичальника, сторони відповідача. При цьому, позивачем не надано належних і допустимих доказів, які б підтверджували, що саме ці Умови є складовою частиною укладеного між сторонами кредитного договору і що саме ці Умови мав на увазі позичальник, сторона відповідача, підписуючи заяву позичальника, та відповідно, чи брав на себе зобов`язання позичальник зі сплати винагороди та неустойки в разі порушення зобов`язання з повернення кредиту, а також проценти та штрафи, які нараховані позивачем у позовній заяві.

Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 12 березня 2017 року (справа № 6-2320цс16).

У відповідності до п. 1.1.7.12 Умов та Правил, договір діє протягом 12 місяців з моменту підписання. Якщо протягом цього строку жодна зі сторін не проінформує іншу сторону про припинення дії договору, він автоматично лонгується на той самий строк. Проте, які саме Умови та Правила були чинними на момент укладення договору, з якими начебто був ознайомлений відповідач при підписанні заяви, позивачем не зазначено.

Зі змісту довідки про умови кредитування з використання кредитки «Універсальна», долученої до позовної заяви вбачається, що вона не підписана позичальником, не вбачається які саме тарифи розповсюджувалися на сторону відповідача (оскільки довідка містить інформацію щодо карток: Універсальна, 30 днів пільгового періоду; Універсальна, 55 днів пільгового періоду; Універсальна контракт, Універсальна голд). При цьому, жодний доказ, долучений позивачем до позовної заяви не містить інформації яка ж саме кредитна картка Універсальна була видана позичальнику та які саме тарифи розповсюджувалися на сторону відповідача, в тому числі з якими саме тарифами позичальник був ознайомлений.

Як вбачається зі змісту долученого до позовної заяви розрахунку заборгованості нарахування відсотків здійснювалось банком в різних сумах. Тобто, протягом 2015-2019 років розмір процентів за користування кредитом зростав. Сторона відповідача, позичальник про зміни тарифів по карті «Універсальна» не повідомлявся. В матеріалах справи відсутні будь-які докази виконання банком своїх зобов`язань за кредитним договором щодо повідомлення клієнта про зміну тарифів.

Відповідно до п. п. 1.1.6.1, 1.1.6.2 Умов та правил надання банківських послуг, які додано до позовної заяви, зміни в «Умови та правила надання банківських послуг» вносяться банком щомісячно в односторонньому порядку, про що банк повідомляє клієнтів шляхом використання різних каналів зв`язку. При цьому, п. 1. 1. 3. 2. 4 Умов та правил надання банківських послуг передбачено обов`язок кредитора інформувати позичальника щодо внесення змін шляхом надання виписки по картковому рахунку.

Крім того, п. п. 1.1.3.1.9 встановлений обов`язок позивача: не рідше одного разу на місяць способом, зазначеним у Заяві, надавати власнику виписки про стан картрахунків і про здійснені за минулий місяць операції по картрахункам. Матеріали, додані до позовної заяви не містять доказів належного повідомлення відповідача про піну процентної ставки. Отже, позивачем не доведено факт отримання відповідачем повідомлення про зміну процентної ставки, тарифів.

З огляду на викладене, факт ознайомлення позичальника з тарифами обслуговування кредитних карт «Універсальна», а також Умовами та правилами надання банківських послуг ПриватБанку будь-яким доказом не підтверджено, а самі тарифи обслуговування кредитних карт «Універсальна» і Умови та правила надання банківських послуг у ПриватБанку не можна вважати складовою частиною укладеного між сторонами договору.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд України у постанові від 11 березня 2015 року (справа №6-16цс15), яка відповідно до статті 263 ЦПК підлягає урахуванню судом.

Крім того, таку ж позицію зайняв і новостворений Верховний Суд, який у постанові від 21 лютого 2018 року, ухваленій у цивільній справі № 203/5497/13-ц (провадження № 61-1391св18), постанові від 05 березня 2018 року, ухваленій у цивільній справі № 192/156/17 (провадження № 61- 2109св18), дійшов аналогічного висновку з тих самих правовідносин.

Відтак, позивачем не доведено те, що договір було укладено саме на тих умовах, на яких побудовано позов та доданий до нього розрахунок, у зв`язку з чим позовні вимоги АТ КБ «ПриватБанк» не підлягають задоволенню.

Звертає на себе увагу і та обставина, що позивач не надав будь-яких доказів на підтвердження того, що позичальник взагалі отримав кредит. Так, належним доказом цієї обставини є документ, який підтверджує зарахування кредитного ліміту на картковий рахунок позичальника та зняття останнім цих кредитних коштів.

З анкети-заяви від 04 серпня 2011 року вбачається, що кредитний ліміт за кредитною карткою «Універсальна» встановлений з урахуванням подальшого збільшення у розмірі 8 5000 грн. Будь-які інші заяви про збільшення кредитного ліміту позичальник не підписував, а отже й не погоджував таку істотну умову договору як зміну кредитного ліміту.

Розрахунок заборгованості не є належним доказом з огляду на вимоги ч. 1 ст. 77 ЦПК України, так як не містить інформації щодо умов договору та обставин його виконання, в тому числі про зарахування кредитних коштів на картку відповідача, їх використання відповідачем та детальний розрахунок штрафних санкцій та процентів, які нараховані позивачем.

Позов взагалі не містить посилання на дату порушення зобов`язань за договором.

Згідно ст. 627 ЦК України у договорах за участю фізичної особи - споживача враховуються вимоги законодавства про захист прав споживачів. Положення пунктів 22, 23 статті 1, статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» з подальшими змінами у взаємозв`язку з положеннями частини четвертої статті 42 Конституції України треба розуміти так, що їх дія поширюється на правовідносини між кредитодавцем та позичальником (споживачем) за договором про надання споживчого кредиту, що виникають як під час укладення, так і виконання такого договору.

За положеннями абзацу 3 частини четвертої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» кредитодавцю забороняється встановлювати в договорі про надання споживчого кредиту будь-які збори, відсотки, комісії, платежі тощо за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону. Умова договору про надання споживчого кредиту, яка передбачає здійснення будь-яких платежів за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону, є нікчемною.

Згідно із цим Законом послуга - це діяльність виконавця з надання (передачі) споживачеві певного визначеного договором матеріального чи нематеріального блага, що здійснюється за індивідуальним замовленням споживача для задоволення його особистих потреб; споживчий кредит - це кошти, що надаються кредитодавцем (банком або іншою фінансовою установою) споживачеві на придбання продукції (пункти 17 і 23 статті 1).

Отже, послугою з надання споживчого кредиту є діяльність банку або іншої фінансової установи з передачі споживачу коштів на придбання продукції для його особистих потреб, а тому встановлення кредитором будь-яких зборів, відсотків, комісій, платежів за інші дії, ніж надання коштів на придбання продукції, є незаконним, а такі умови споживчого кредиту є нікчемними і не потребують визнання недійсними.

Такий правовий висновок викладений Верховним Судом України у постанові від 06 вересня 2017 року по справі № 6-2071цс16.

Позиція позивача суперечить практиці і Верховного суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду, висловленій в ухвалі від 27 лютого 2019 року по справі № 342/180/17-ц, провадження № 61-28274св18.

Так, суд у цій ухвалі прийшов до наступного висновку: «у разі, якщо Умови та Правила надання банком кредиту, зокрема й умова про збільшення строку позовної давності, не містять підпису позичальника та при цьому банк не надає судам належних доказів, які б підтверджували, що саме ці Умови розумів відповідач, підписуючи заяву позичальника, а також те, що Умови та Правила містили ту чи іншу спірну умову, зокрема і щодо збільшеного строку позовної давності, у момент підписання заяви позичальника, або в подальшому не змінювались, то такі Умови та Правила надання банком кредиту не можуть вважатися складовою частиною кредитного договору банку з цим позичальникам.

Тобто, при розгляді справ з аналогічними фактичними обставинами банки, на підтвердження тих чи інших умов кредитування, повинні надавати судам підписані позичальником Умови та Правила надання банком кредиту або докази, які б підтверджували, що саме ці Умови розумів відповідач, підписуючи заяву позичальника, наприклад, підписану заяву позичальника, яка містить посилання на конкретну редакцію таких Умов, відповідно, із наданням суду цієї редакції Умов або докази на підтвердження того, яка саме редакція Умов була чинною на дату підписання заяви позичальником, тощо. Надані Умови та Правила надання банком кредиту, без підтвердження того, що саме ці Умови розумів відповідач, підписуючи заяву позичальника, не повинні оцінюватися судами, як належний доказу справах з аналогічними фактичними обставинами».

У даній справі, Умови та Правила, на які посилається у своєму позові позивач, не містять підпису відповідача. При цьому, позивачем не надано належних і допустимих доказів, які б підтверджували, що саме ці Умови є складовою частиною укладеного між сторонами кредитного договору і що саме ці Умови мав на увазі відповідач, підписуючи заяву позичальника, та відповідно, чи брав на себе зобов`язання відповідач зі сплати винагороди та неустойки в разі порушення зобов`язання з повернення кредиту, а також проценти та штрафи, які нараховані позивачем у позовній заяві.

З урахуванням наведеного, витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку, який наданий позивачем в якості додатку до позовної заяви є неналежним доказом та не може вважатися складовою частиною кредитного договору банку, а тому суд не повинен оцінювати даний документ як доказ.

Щодо доводів позивача про законність підвищення процентної ставки:

відповідно до п. п. 1.1.6.1, 1.1.6.2 Умов та правил надання банківських послуг, які додано до позовної заяви, зміни в «Умови та правила надання банківських послуг» вносяться банком щомісячно в односторонньому порядку, про що банк повідомляє клієнтів шляхом використання різних каналів зв`язку. При цьому, п. 1.1.3.2.4 Умов та правил надання банківських послуг передбачено обов`язок кредитора інформувати позичальника щодо внесення змін шляхом надання виписки по картковому рахунку.

Крім того, п. п. 1.1.3.1.9 встановлений обов`язок позивача: не рідше одного разу на місяць способом, зазначеним у Заяві, надавати власнику виписки про стан картрахунків і про здійснені за минулий місяць операції по картрахункам.

До позовної заяви позивач надає роздруківки (які ніким не засвідченні та не містять інформації, що це за роздруківки), які начебто підтверджують факт повідомлення позичальника про зміну процентної ставки.

Однак, такі роздруківки не можуть бути прийняти судом в якості доказу, оскільки вони суперечать вимогам ст. 76-80 ЦПК України, в тому числі, позивачем не зазначено, яким чином виготовлено дану роздруківку, ким та коли її виготовлено, та з якого документу виготовлено дану роздруківку. Крім того, роздруківка не засвідчена а ні підписом посадової особи, яка її виготовила, а ні печаткою позивача.

Матеріали, додані до позовної заяви не містять доказів належного повідомлення позичальника про зміну процентної ставки, як того вимагають Умови та правила надання банківських послуг, які додано до позовної заяви. Отже, позивачем не доведено факт інформування позичальника про зміну процентної ставки, тарифів шляхом направлення йому відповідної виписки по картковому рахунку.

Щодо наданого позивачем розрахунку заборгованості, суд зазначає про те, що розрахунок наданий ним до позовної заяви не є первинним документом, а тому надає виписку по рахунку, яка має статус первинного документа.

Доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Згідно вказаної норми Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це не можливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Відповідно до пункту 62 Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 04 липня 2018 року № 75, виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту.

Однак, роздруківки, які були надані позивачем в якості виписки з особового рахунку не містять будь-яких реквізитів, містять інформацію з різних карток та не містять ані підпису посадової особи, яка сформувала таку виписку, ані печатки установи, якою така інформація надається.

Така виписка оформлена з грубим порушенням вимог документообігу, не засвідчена належним чином та не відповідає вимогам, які пред`являються до офіційного документу, а тому не може слугувати доказом у справі. Роздруківки, які були надані позивачем в якості виписки з особового рахунку не містять будь-яких реквізитів, містять інформацію з різних карток та не містять ані підпису посадової особи, яка сформувала таку виписку, ані печатки установи, якою така інформація надається.

З огляду на що така виписка оформлена з грубим порушенням вимог документообігу, не засвідчена належним чином та не відповідає вимогам, які пред`являються до офіційного документу, а тому не може слугувати доказом у справі.

Згідно до ст. 19 Конституції України ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законом. Згідно ст. 82 ЦПК України обставини, визнані сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, не підлягають доказуванню. Обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.

Вирішення даної цивільної справи та прийняття відповідного обґрунтованого по ній рішення неможливе без встановлення фактичних обставин, вибору норми права та висновку про права та обов`язки сторін. Всі ці складові могли бути з`ясовані лише в ході доказової діяльності, метою якої є, відповідно до ЦПК, всебічне і повне з`ясування всіх обставин справи, встановлення дійсних прав та обов`язків учасників спірних правовідносин.

Подавши свої докази, сторони реалізували своє право на доказування і одночасно виконали обов`язок із доказування, оскільки ст. 81 ЦПК закріплює правило, за яким кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обов`язок із доказування покладається також на осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси (ст. 43, 49 ЦПК України). Тобто, процесуальними нормами встановлено як право на участь у доказуванні (ст. 43 ЦПК України), так і обов`язок із доказування обставини при невизнані них сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.

Крім того, суд безпосередньо не повинен брати участі у зборі доказового матеріалу. Слід також зазначити, що позивач в разі наявності труднощів щодо витребування доказів по справі, відповідно до статті 84 ЦПК України, міг би скористатися своїм процесуальним правом та звернутися до суду з відповідним клопотанням про витребування доказів. Але в даному разі цього зроблено не було.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємозв`язок доказів у їх сукупності.

Всебічне дослідження усіх обставин справи та письмових доказів, з урахуванням допустимості доказів та узгодженістю і несуперечністю між собою дають об`єктивні підстави вважати, що позов не підлягає задоволенню повністю.

При таких обставинах суд вважає можливим АТ «Комерційний банк «Приватбанк» в задоволенні позову до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором і судових витрат відмовити.

Таким чином позовні вимоги про стягнення заборгованості за кредитним договором та витрат не знайшли своє підтвердження в ході судового засідання, не ґрунтуються на законі і не підлягають задоволенню.

На підставі викладеного, керуючись ст. 3, 8, 19, 33, 55, 124, 129 Конституції України, ст. 15, 16, 95, 256, 257, 261, 509, 510, 512, 514-519, 526, 527, 530, 532, 533, 534, 536, 545, 546, 549, 550, 551, 610, 611, 612, 629, 1048-1050, 1054, 1055, ч. 2 ст. 1282 ЦК України, ст. 92, 95 Закону України «Про банки та банківську діяльність», ст. 4, 5, 18, 43, 49, 76-81, 84, 89, 258, 259, 263-265, 268 ЦПК України, суд


ВИРІШИВ:


Акціонерному товариству «Комерційний банк «Приватбанк» в задоволенні позову до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором і судових витрат відмовити.

Рішення може бути оскаржено в Дніпровський апеляційний суд протягом 30 днів з дня проголошення рішення в порядку, передбаченому ч. 1 ст. 354 ЦПК України з урахуванням положень ч. 3 Розділу XII ПРИКІНЦЕВИХ ПОЛОЖЕНЬ ЦПК України.

Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом тридцяти днів з дня отримання копії цього рішення в порядку, передбаченому ч. 1 ст. 354 ЦПК України з урахуванням положень ч. 3 Розділу XII ПРИКІНЦЕВИХ ПОЛОЖЕНЬ ЦПК України.




Суддя – О.Г. Васюченко



  • Номер: 22-ц/803/9286/22
  • Опис: про стягнення заборгованості за кредитним договором і судових витрат
  • Тип справи: на цивільну справу за апеляційною скаргою (а)
  • Номер справи: 175/53/21
  • Суд: Дніпровський апеляційний суд
  • Суддя: Васюченко О.Г.
  • Результати справи:
  • Етап діла: Призначено склад суду
  • Департамент справи:
  • Дата реєстрації: 08.12.2022
  • Дата етапу: 08.12.2022
Коментарі
Коментарі відсутні
Потрібна автентифікація

Потріблно залогінитись, щоб коментувати

Логін Реєстрація