У Х В А Л А
іменем України
27 травня 2010 року м. Рівне
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Рівненської області в складі:
головуючого – судді: Хилевича С.В.
суддів: Гордійчук С.О., Шеремет А.М.
при секретарі судового засідання Колесовій Л.В.
за участю прокурора Квятковського Я.А., Заводної Г.О., Заводного Г.П.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою прокурора Рівненського району на рішення Рівненського районного суду від 12 березня 2010 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення 1\2 частини вартості земельної ділянки,
в с т а н о в и л а:
Рішенням Рівненського районного суду від 12 березня 2010 року відмовлено в задоволенні зазначеного позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення 1\2 частини вартості земельної ділянки.
Не погодившись із законністю та обґрунтованістю рішення, прокурор Рівненського району, який здійснює представництво інтересів позивача, подав апеляційну скаргу, де покликався на порушення судом першої інстанції норм матеріального права.
На обґрунтування апеляційної скарги зазначав про судом першої інстанції при вирішенні спору і ухваленні рішення не було враховано вимог ст.ст. 22, 24 КЗпШС України щодо спільної сумісної власності подружжя на майно, нажите за час шлюбу. Вважав, що земельна ділянка виділена відповідачеві рішенням Городищенської сільської ради під час шлюбу із ОСОБА_1. а тому не може бути роздільним майном подружжя і має бути визнана відповідно до ст. 25 КЗпШС України спільною сумісною власністю подружжя. Оскільки спірна ділянка відчужена ОСОБА_2 на користь третьої особи, тому переконаний про право позивача на 1\2 частину вартості цього нерухомого майна, а саме на 25 000 гривень.
Просив скасувати рішення Рівненського районного суду від 12 березня 2010 року і ухвалити нове, яким стягнути із відповідача на користь ОСОБА_1 зазначену суму.
У судовому засіданні прокурор підтримав апеляційну скаргу, надавши пояснення в межах її доводів.
ОСОБА_1 визнала апеляційну скаргу повністю, просила апеляційний суд її задовольнити.
ОСОБА_2, заперечуючи проти задоволення апеляційної скарги, покликався на законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення.
Заслухавши доповідача, пояснення осіб, які беруть участь у справі, і з’явились в судове засідання, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про її відхилення.
Відмовляючи ОСОБА_1 в позові, суд першої інстанції виходив з того, що
Справа №22-802-10 Головуючий у суді 1 інстанції: Остапчук Л.В.
Категорія: 46 Доповідач у апеляційному суді: Хилевич С.В.
відповідач набув права власності на спірну земельну ділянку через її приватизацію, в порядку одержання громадянином частки із державного земельного фонду, а тому вона є його особистою власністю.
Вважаючи зазначені висновки районного суду обґрунтованими і такими, що зроблені у відповідності до вимог закону, колегія суддів погоджується з ними, при цьому виходячи з такого.
З матеріалів справи безспірно вбачається, і це з’ясовано в судовому засіданні поясненнями осіб, які беруть участь у справі, що протягом часу із 21 травня 1967 року по 21 березня 2000 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у подружніх відносинах. Рішеннями Городищенської сільської ради Рівненського району від 6 серпня 1993 року (тобто під час шлюбу сторін) №57 виділено позивачу земельну ділянку площею у 0, 11 га під будівництво житлового будинку, а від 20 лютого 1996 року №80 – її передано безоплатно у приватну власність ОСОБА_2. Сторони спільно користувалися цією ділянкою та обробляли її.
21 серпня 2007 року відповідачу було видано державний акт на право власності на земельну ділянку НОМЕР_1. 15 жовтня 2007 року на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого нотаріально та зареєстрованого в реєстрі за №2101, ОСОБА_2 продав зазначену земельну ділянку ОСОБА_5, за що одержав 50 000 гривень.
Оспорюючи право ОСОБА_2 на одноособове відчуження земельної ділянки без згоди другого співвласника і вважаючи, що земельна ділянка була об’єктом спільної сумісної власності подружжя, позивач звернулась до суду, вимагаючи стягнути із відповідача на її користь 1\2 частину вартості цієї ділянки, тобто 25 000 гривень.
Як обґрунтовано встановив при вирішенні спору і ухваленні рішення районний суд, з висновками якого погодилася колегія суддів, позивач не надала доказів про те, що спірна ділянка знаходилася у спільній сумісній власності сторін як подружжя. Оскільки ОСОБА_2, хоча і в період шлюбу із позивачем, як громадянин України одержав у власність земельну ділянку для будівництва і обслуговування жилого будинку як частку із земельного фонду, тому повноваження на цю ділянку є його суб’єктивним правом. Таким чином, спірна земельна ділянка не є майном, нажитим подружжям у шлюбі, а позовна вимога про стягнення із відповідача на користь ОСОБА_1 1\2 частини вартості земельної ділянки об’єктивно не підлягає задоволенню.
Правильність зроблених місцевим судом висновків підтверджена роз’ясненнями Пленуму Верховного Суду України, даних у п. 18 (2) постанови від 16 квітня 2004 року №7 (з наступними змінами, внесеними постановами Пленуму Верховного Суду України від 19 березня 2010 року №2), згідно з якими відповідно до положень статей 81, 116 ЗК України окрема земельна ділянка, одержана громадянином у період шлюбу в приватну власність шляхом приватизації, є його особистою приватною власністю, а не спільною сумісною власністю подружжя, оскільки йдеться не про майно, нажите подружжям у шлюбі, а про одержану громадянином частку із земельного фонду.
З огляду на наведені обставини доводи апеляційної скарги про скасування оскаржуваного рішення на увагу не заслуговують і є необґрунтованими.
Рішення суду ухвалено без порушень норм матеріального і процесуального права, судом з’ясовано обставини, що мають значення для справи, в повній мірі, а апеляційна скарга не містить посилань на закон, з порушенням якого ухвалено рішення, та не спростовує правильності висновків суду, а тому колегія суддів не знаходить підстав для його скасування.
Керуючись ст.ст. 307, 308, 313-315, 324-325 ЦПК України, колегія суддів апеляційного суду
у х в а л и л а:
Апеляційну скаргу прокурора Рівненського району відхилити.
Рішення Рівненського районного суду від 12 березня 2010 року залишити без змін.
Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили негайно. Сторони, інші особи, які беруть участь у справі, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їх права та обов’язки, мають право оскаржити у касаційному порядку ухвалу апеляційного суду до Верховного Суду України протягом двох місяців, починаючи з дня набрання нею законної сили.
Головуючий: Судді: