У Х В А Л А
іменем України
27 травня 2010 року м. Рівне
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Рівненської області в складі:
головуючого – судді: Хилевича С.В.
суддів: Гордійчук С.О., Шеремет А.М.
при секретарі судового засідання Колесовій А.М.
за участю ОСОБА_1, представника ОСОБА_1 – адвоката ОСОБА_2, представника Відкритого акціонерного товариства «Рівнеазот» - Лук’янчука С.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Рівненського міського суду від 10 березня 2010 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Відкритого акціонерного товариства «Рівнеазот», треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача: ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7; про стягнення винагороди за використання винаходу, пені, суми за прострочення виконання грошового зобов’язання і різниці в індексі інфляції,
в с т а н о в и л а:
Рішенням Рівненського міського суду від 10 березня 2010 року відмовлено в задоволенні позову ОСОБА_1 до Відкритого акціонерного товариства «Рівнеазот» (далі – ВАТ «Рівнеазот»), треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача: ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7; про стягнення винагороди за використання винаходу, пені, суми за прострочення виконання грошового зобов’язання і різниці в індексі інфляції.
Не погодившись із законністю та обґрунтованістю рішення, позивач подав апеляційну скаргу, де покликався на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права і невідповідність зроблених висновків обставинам, що мають значення для справи.
На обґрунтування апеляційної скарги зазначав про неправильність застосування судом попередньої інстанції положень ст. 1 Закону України «Про охорону прав на винаходи та корисні моделі», залишивши при цьому без уваги лист Державного департаменту інтелектуальної власності вих.№ 01-7\09 від 02.02.2010 року, де роз’яснено термінологію винаходу, через що пов’язування існування винаходу з умовами надання правової охорони винаходу є необґрунтованим.
Вважав хибним твердження місцевого суду про преюдиціальність обставин, встановлених рішенням Господарського суду м. Києва від 18.11.2008 року, яким визнано повністю недійсним деклараційний патент на винахід «Спосіб отримання вапняково-аміачної селітри» №56091 А, а тому і відсутність майнових прав ОСОБА_1 як винахідника.
Також за переконанням апелянта, суд першої інстанції вийшов за межі позовних вимог і перебрав на себе функції експерта, позаяк в оскаржуваному рішенні містяться
Справа №22-711-10 Головуючий у суді 1 інстанції: Мельник О.В.
Категорія: 13.14 Доповідач у апеляційному суді: Хилевич С.В.
висновки, які по-різному тлумачать одні і ті самі обставини. Твердження про відсутність кваліфікаційної експертизи суперечить висновку про невідповідність винаходу «Спосіб отримання вапняково-аміачної селітри» умовам патентоздатності. Посилався на необґрунтованість висновків про недоведеність обсягів виробництва ВАТ «Рівнеазот» вапняно-аміачної селітри, а оскаржуване рішення вважав таким, що суперечить вимогам ст.ст. 16 і 33 Закону України «Про авторське право та суміжні права».
З наведених міркувань просив скасувати рішення Рівненського міського суду від 10 березня 2010 року і ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити.
У судовому засіданні ОСОБА_1 та його представник, підтримавши апеляційну скаргу повністю, надали пояснення в межах її доводів.
Представник ВАТ «Рівнеазот», заперечуючи проти задоволення апеляційної скарги, вважав оскаржуване рішення законним і обґрунтованим.
Треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача, бувши повідомленими належним чином про час і місце розгляду справи, в судове засідання не з’явились; про поважність причин своєї відсутності не повідомили.
Заслухавши доповідача, пояснення осіб, які беруть участь у справі, і з’явились в судове засідання, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про її відхилення.
Відмовляючи ОСОБА_1 в позові, суд першої інстанції виходив з того, що винахід «Спосіб отримання вапняково-аміачної селітри», описаний у деклараційному патенті №56091 А, не є винаходом по суті, оскільки не відповідає правилам патентоздатності через відсутність обов’язкової умови «винахідницький рівень». Також суд попередньої інстанції досягнув висновку про недоведеність позовних вимог у зв’язку з неприйнятністю довідки про обсяг (кількість) та ціну щодо реалізації на експорт вапняково-аміачної селітри за час з січня 2003 року по квітень 2006 року, позаяк ця довідка не містить вказівки про випуск вапняно-аміачної селітри відповідачем шляхом застосування запатентованого позивачем винаходу.
Вважаючи зазначені висновки міського суду обґрунтованими і такими, що зроблені у відповідності до вимог закону, колегія суддів погоджується з ними, при цьому виходячи з такого.
З матеріалів справи безспірно вбачається, і це з’ясовано в судовому засіданні поясненнями осіб, які беруть участь у справі, що 14 січня 2003 року відповідач подав заявку на винахід способу одержання вапняково-аміачної селітри винахідників ОСОБА_4, ОСОБА_1, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7. Внаслідок проведення формальної експертизи Державним департаментом інтелектуальної власності визнано заявку на винахід такою, що відповідає вимогам ст. 12 Закону України «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі». 15 квітня 2003 року в бюлетені «Промислова власність» за №4 опубліковано інформацію про видачу Державним департаментом інтелектуальної власності на користь ВАТ «Рівнеазот» деклараційного патенту №56091 А на винахід «Спосіб отримання вапняково-аміачної селітри». 22 липня 2003 року між ОСОБА_1, третіми особами, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - з однієї сторони та відповідачем - з другої сторони укладено договір про винагороду, за умовами якого ВАТ «Рівнеазот» зобов’язався видати авторам винагороду у випадку використання винаходу у власному виробництві розміром у 20 % від доходу, одержуваного щорічно, нарахованого в гривні, і сплачувати її авторам щорічно, не пізніше 10 років в грошовій формі та не пізніше 3-х місяців після закінчення поточного року використання винаходу.
Як правильно зазначив суд попередньої інстанції у своєму рішенні, пункт 1 цього договору вказує про те, що його предметом є винахід «Спосіб отримання вапняково-аміачної селітри» (заявка №2003010352 від 14.01.2003 року), а зобов’язання відповідача перед ОСОБА_1 є обов’язками роботодавця перед винахідником, що ґрунтуються на винаході.
При вирішенні спору і ухваленні рішення міським судом вірно взято до уваги рішення Господарського суду м. Києва від 18.11.2008 року у справі за позовом ВАТ «Рівнеазот» до Державного департаменту інтелектуальної власності про визнання недійсними деклараційних патентів на винаходи №№56091 А, 56110 А, що залишене без змін постановою Вищого господарського суду України від 06.10.2009 року та ухвалою Верховного Суду України від 03.12.2009 року. Цим рішенням суду визнано деклараційний патент на винахід «Спосіб отримання вапняково-аміачної селітри» №56091 А недійсним повністю з моменту його видачі і встановлено, що зазначений винахід не відповідає такій умові патентоздатності як «винахідницький рівень», а за положеннями ст. 6 Закону України «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі» правова охорона надається винаходу лише за умови його відповідності умовам патентоздатності.
Колегія суддів погоджується з обґрунтованістю застосування судом попередньої інстанції фактів, встановлених господарськими судами, позаяк правила ч. 3 ст. 61 ЦПК України вказують про преюдиціальність обставин, встановлених судовим рішенням у господарській справі, що набрало законної сили, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
Наведеними судовими рішеннями встановлено, що недійсний деклараційний патент на винахід «Спосіб отримання вапняково-аміачної селітри» №56091 А вважається таким, що не набрав чинності з 15.04.2003 року (дата публікації відомостей про видачу деклараційного патенту відповідно до Положення про державний реєстр патентів і деклараційних патентів України на винахід, затверджений наказом Міністерства освіти і науки України від 12.04.2001 року №291), а тому права та обов’язки, що випливають з деклараційного патенту, також є нечинними і не породжують жодних правових наслідків.
З виписки з Державного реєстру патентів України на винаходи видно, що відомості про визнання деклараційного патенту недійсним за рішенням суду з 15.04.2003 року повністю було опубліковано 27.04.2009 року, в зв’язку з чим дія патенту вважається припиненою (а.с. 4, т. 2).
Згідно із ч. 4 ст. 33 Закону України «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі» - патент або його частина, визнані недійсними, вважаються такими, що не набрали чинності, від дати публікації відомостей про видачу патенту.
З огляду на означене колегія суддів знаходить, що договір від 22 липня 2003 року між ВАТ «Рівнеазот» і позивачем та третіми особами, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача втратив свою чинність через визнання Господарським судом м. Києва повністю недійсним деклараційного патенту на винахід, який не відповідає умовам патентоздатності і поняттю «винахідницький рівень». Вбачається безсумнівним те, що підставою для укладення цього договору був винахід «Спосіб отримання вапняково-аміачної селітри», що засвідчувався деклараційним патентом №56091 А, який визнаний судом недійсним, а тому умов для здійснення прав і виконання обов’язків контрагентами за договором не встановлено.
Помимо наведеного, судом першої інстанції вірно враховано висновок №530 додаткової судової експертизи об’єктів інтелектуальної власності від 15.07.2009 року, яким визнано, що в період з 2002 року по 2007 рік включно виробництво вапняково-аміачної селітри на ВАТ «Рівнеазот» здійснювалось переважно з використанням кожної ознаки незалежного пункту формули винаходу за деклараційним патентом України на винахід №56091 А.
Заслуговують на увагу твердження місцевого суду про те, що даний висновок експерта встановлює лише факт використання відповідачем способу одержання вапняково-аміачної селітри, який разом з тим не був постійним, однак не спростовує висновку про те, що цей спосіб не є винаходом по суті через невідповідність його умові патентоздатності «винахідницький рівень».
Тому за таких обставин правильним є висновок суду попередньої інстанції, з яким погоджується і колегія суддів, про те, що позивач не надав належних і переконливих доказів на підтвердження своїх вимог щодо обсягів випуску ВАТ «Рівнеазот» вапняно-аміачної селітри через застосування способу, визначеного договором про винагороду від 22.07.2003 року, точних обсягів реалізації цього виду добрив, а також розмір доходу, одержаного відповідачем від реалізації селітри.
Таким чином, доводи апеляційної скарги слід вважати необґрунтованими, а в задоволенні позовних вимог про стягнення винагороди за використання винаходу, пені, суми за прострочення виконання грошового зобов’язання і різниці в індексі інфляції судом попередньої інстанції відмовлено правильно.
Рішення суду ухвалено без порушень норм матеріального і процесуального права, судом з’ясовано обставини, що мають значення для справи, в повній мірі, а апеляційна скарга не містить посилань на закон, з порушенням якого ухвалено рішення, та не спростовує правильності висновків суду, а тому колегія суддів не знаходить підстав для його скасування.
Керуючись ст.ст. 307, 308, 313-315, 324-325 ЦПК України, колегія суддів апеляційного суду
у х в а л и л а:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.
Рішення Рівненського міського суду від 10 березня 2010 року залишити без змін.
Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили негайно. Сторони, інші особи, які беруть участь у справі, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їх права та обов’язки, мають право оскаржити у касаційному порядку ухвалу апеляційного суду до Верховного Суду України протягом двох місяців, починаючи з дня набрання нею законної сили.
Головуючий: Судді: