Справа №22ц-168/09
Категорія: 51
Головуючий у 1 інстанції: Дячишин В.Ф.
Доповідач в 2-й інстанції: Бакус В.Я.
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
16 лютого 2009 року м. Львів •-
Колегія суддів Судової палати у цивільних справах апеляційного суду Львівської області у складі:
головуючого: судді Зубарєвої К.П.,
суддів: Бакуса В.Я., Монастирецького Д.І.,
при секретарі: Гуняк О.Я.,
з участю: представника ТзОВ „М.С.Л." Чубай В.В., ОСОБА_1
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою представника товариства з обмеженою відповідальністю „М.С.Л." Чубая Володимира Вікторовича на рішення Франківського районного суду м. Львова від 24 березня 2008 року у справі за позовом ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю (далі ТзОВ) „М.С.Л." про визнання причин звільнення неправильним, зміну формулювання та підстав звільнення, -
ВСТАНОВИЛА:
у березні 2007 року ОСОБА_1 звернувся до суду із зазначеним позовом та просив скасувати наказ № 21-к від 26.02.2007 року про його звільнення, визнати формулювання причин звільнення - за п.2 ст. 41 КЗпП України неправильним, змінивши формулювання звільнення з п.2 ст. 41 на п.4 ст. 36 КЗпП України.
Свої вимоги позивач обґрунтовував тим, що з 07 листопада 2005 року працював на посаді керівника Львівського представництва ТЗоВ „М.С.Л.". 01 лютого 2007 року написав заяву про звільнення за власним бажанням, однак вищевказаним наказом відповідача був звільнений з посади у зв’язку з втратою довір’я. Вважає, що звільнення з цих підстав є невірним, оскільки з приводу нестачі товароматеріальних цінностей, що були зазначені в акті, дав пояснення на спростування його вини. Крім того в його обов’язки не входило безпосереднє обслуговування грошових або товарних цінностей.
Оскаржуваним рішенням Франківського районного суду м. Львова від 24 вересня 2008 року позов задоволено. Визнано причини звільнення позивача з 27.02.2007 року з посади керівника Львівського представництва ТЗоВ „М.С.Л." на підставі п.2 ст. 41 КЗпП України згідно наказу №21-к від 26.02.2007 р. неправильним. Змінено формулювання та підстави звільнення позивача на звільнення за власним бажанням на підставі ст. 38 КЗпП України з 27.02.2007 р. та зобов’язано відповідача привести наказ про звільнення відповідача у відповідність.
Рішення оскаржив представник відповідача, просить його скасувати й ухвалити нове про відмову у задоволені вимог позивача, посилаючись на те, що таке винесене з порушенням норм матеріального та процесуального права.
Зокрема, апелянт зазначає, що позивач був матеріально відповідальною особою і в його посадові обов’язки входило обслуговування матеріальних цінностей. А проаналізувавши акт перевірки та пояснення позивача щодо недостачі відповідач: мав підстави для звільнення його у зв’язку із втратою довір’я.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, учасників процесу, перевіривши матеріали справи, законність і обгрунтованість рішення суду в межах позовних вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення.
Вирішуючи спір, суд повно і всебічно перевірив обставини, за яких було позивача звільнено з роботи за втратою довір’я, і обгрунтовано дійшов висновку, що у відповідача не було підстав для розірвання з ним трудового договору за п.2 ст. 41 КЗпП.
Так, пунктом 2 ч. 1 ст. 41 КЗпП передбачено, що трудовий договір з ініціативи власника або уповноваженого ним органу може бути розірваний у випадку винних дій працівника, який безпосередньо обслуговує грошові або товарні цінності, якщо ці дії дають підстави для втрати довір’я до нього з боку власника або уповноваженого ним органу.
Відповідно до ч.2 п.28 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 р. № 9 ( з наступними змінами та доповненнями) звільнення з підстав втрати довір’я (п.2 ст. 41 КЗпП) суд може визнати обґрунтованим, якщо працівник, який безпосередньо обслуговує грошові або товарні цінності (зайнятий їх прийманням, зберіганням, транспортуванням, розподілом тощо), вчинив умисно або необережно такі дії, які дають власнику або уповноваженому ним органу підстави для втрати до нього довір’я (зокрема, порушення правил проведення операцій з матеріальними цінностями).
Таким чином, з мотиву втрати довір’я можуть бути звільненні лише ті працівники, які безпосередньо обслуговують грошові і товарні цінності, тобто з такими, з якими може бути укладено договір про повну матеріальну відповідальність або які зайнятті на роботах, пов’язаних з прийманням, зберіганням, транспортуванням і розподілом грошових та товарних цінностей.
Статтею 135-1 КЗпП передбачено, що письмові договори про повну матеріальну відповідальність може бути укладено підприємством, установою, організацією з працівниками (що досягли вісімнадцятирічного віку), які займають посади або виконують роботи, безпосередньо зв’язані із зберіганням, обробкою, продажем (відпуском), перевезенням або застосуванням у процесі виробництва переданих їм цінностей. Перелік таких посад і робіт, а також типовий договір про повну індивідуальну матеріальну відповідальність затверджується в порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України.
Постановою Верховної Ради України „Про порядок тимчасової дії на території України окремих актів законодавства Союзу РСР" від 12.09.1991 р. № 1545 визначено, що на території України діють законодавчі акти СРСР, якщо вони не суперечать законодавству України.
Оскільки на даний час такий Перелік посад і робіт, а також Типовий договір не затверджений та не визначений Кабінетом Міністрів України, існує Перелік таких посад і робіт затверджений постановою Держкомпраці СРСР та Секретаріату ВЦРПС від 28.12.1977 р. №447/24.
Відповідно до зазначеного Переліку посад і робіт, які заміщуються або виконуються працівниками, з якими підприємство, установа, організація можуть укладати письмові договори про повну матеріальну відповідальність за незабезпечення схоронності цінностей, переданих їм для зберігання, обробки, продажу (відпуску), перевезення або застосування у процесі виробництва, затвердженого постановою Держкомпраці СРСР та Секретаріату ВЦРПС від 28.12.1977 р. № 447/24, позивач не належить до категорії працівників (за займаною посадою і виконуваною роботою), з яким підприємство повинно укладати письмовий договір про повну матеріальну відповідальність. Крім того, встановлено, що в обов’язки позивача безпосередньо не входило обслуговування грошових і товарних цінностей та не встановлено безпосередньо його вини у недостачі.
А тому, враховуючи вимоги ст. 9 КЗпП, договір про повну матеріальну відповідальність, укладений з позивачем, є недійсним і не створює юридичних обов’язків.
Враховуючи, що судом правильно встановлено фактичні обставини справи, правильно застосовано матеріальний закон та дотримана процедура розгляду справи, а доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, то за таких обставин підстав для задоволення апеляційної скарги немає.
Керуючись ст. ст. 303, п.1 ч. 1 ст. 307, ст. 308, п.1 ч. 1 ст. 314, ст. ст. 313,317 ЦПК України, колегія суддів, -
УХВАЛИЛА:
апеляційну скаргу представника товариства з обмеженою відповідальністю „М.С.Л." Чубай Володимира Вікторовича відхилити, а рішення Франківського районного суду м. Львова від 24 березня 2008 року залишити без зміни.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду України протягом двох місяців.