Справа №22ц-34/09

Категорія: 02

Головуючий у і-й інстанції: Гірник Т.А.

Доповідач в 2-й інстанції: Бакус В.Я.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 березня 2009 року м. Львів

Колегія суддів Судової палати у цивільних справах апеляційного суду Львівської області в складі:

головуючого: суддя Зубарєва К.П.,

суддів: Бакуса В.Я., Монастирецького Д.І.,

при секретарі: Терземан Б.В.,

з участю: ОСОБА_1, представника Личаківської районної адміністрації Львівської міської ради ОСОБА_2, представника ОСОБА_3 -ОСОБА_4 та адвоката ОСОБА_5,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційними скаргами Личаківської районної адміністрації Львівської міської ради та ОСОБА_1 на рішення Личаківського районного суду м. Львова від 13 червня 2008 року у справі за позовом Личаківської районної адміністрації Львівської міської ради до ОСОБА_3, треті особи: ОСОБА_1, Львівська міська рада, про демонтаж самовільно збудованих приміщень, та за позовом ОСОБА_3 до Личаківської районної адміністрації Львівської міської ради, треті особи: ОСОБА_1, Львівське обласне комунальне підприємство Львівської обласної ради „Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки", про визнання права власності на збудовані приміщення, -

ВСТАНОВИЛА:

у вересні 2006 року Личаківська районна адміністрація Львівської міської ради звернулася до суду з вказаним позовом та просила винести рішення, яким зобов’язати ОСОБА_3 демонтувати самовільно збудовані приміщення, мотивуючи тим, що така без відповідного дозволу вчинила реконструкцію будинку АДРЕСА_1, внаслідок якої вчинила самовільну прибудову, будівництво сараю та будинку.

У січні 2008 року ОСОБА_3 звернулася до суду з вказаним вище позово;м-та просила визнати право власності на добудовані приміщення, що зазначені в технічному паспорті під літерами: житлове приміщення А2-І розміром 8,80 х 3,78, сарай „Г" розміром 2,10 х 4,50 та житлову будову В-І розміром 11,55 х 6,05 м. В обгрунтування своїх вимог посилалась на те, що вона є співвласником житлового будинку АДРЕСА_1. На підставі рішення виконавчого комітету Львівської міської ради від 06.02.1961 року, яким було дозволено колишньому співвласнику будинку (власником частки якої вона є на даний час) здійснити його реконструкцію, вона провела реконструкцію та будову спірних приміщень. Оскільки ці спірні приміщення розташовані на земельній ділянці, що знаходяться в її користуванні, просила задовольнити позов.

Оскаржуваним рішенням Личаківського районного суду м. Львова від 13 червня 2008 року у позові Личаківської районної адміністрації Львівської міської ради відмовлено. Позов ОСОБА_3 задоволено частково. Визнано за позивачкою право власності на самовільно збудоване приміщення прибудови до житлового будинку АДРЕСА_1, а саме: на приміщення коридору площею 4,5 кв. м., приміщення кімнати площею 10,0 кв. м., приміщення кухні і суміщеного санвузла площею 7,9 кв. м. Решту позовних вимог залишено без задоволення.

Рішення суду оскаржила Личаківська районна адміністрація Львівської міської ради та ОСОБА_1

Личаківська районна адміністрація Львівської міської ради просить рішення скасувати й ухвалити нове, яким відмовити у задоволені позову, посилаючись на те, що рішення прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права та не відповідає зібраним матеріалам справи. Апелянт зазначає, що суд не врахував, що відповідачка ОСОБА_3 не вчинила дій щодо узаконення самовільного будівництва, було прийнято рішення про демонтаж спірних приміщень, а земельна ділянка під будівництво спірних приміщень не надавалась.

Апелянт ОСОБА_1 просить рішення суду скасувати й ухвалити нове, яким позов Личаківської районної адміністрації Львівської міської ради задовольнити, а в позові ОСОБА_3 - відмовити, посилаючись на незаконність та необґрунтованість рішення, оскільки суд не врахував деяких обставин. Так, апелянт зазначає, що суд не врахував, що ОСОБА_3 провела будівництво самовільно, не вчинила дій на його узаконення, що передбачено Положенням про порядок врегулювання питань самовільного будівництва у м. Львові, затвердженого рішенням виконкому Львівської міської ради 06.05.2005 р. Також апелянт зазначає, що суд помилково прийшов до висновку, що дозволене будівництво стосувалось обох колишніх співвласників будинку - її матері та чоловіка ОСОБА_3

Заслухавши суддю-доповідача, учасників процесу, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційних скарг та позовних вимог, заявлених у судді першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку про відхилення апеляційних скарг.

З аналізу ст. 376 ЦК України випливає, що судовий порядок щодо самовільного будівництва застосовується на підставі ч. 3 ст. 376 ЦК у справах щодо визнання права власності на самочинне збудоване нерухоме майно за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку під уже збудоване нерухоме майно; на підставі ч.5 цієї ж статті у справах щодо визнання на вимогу власника (користувача) земельної ділянки за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб; на підставі ч.7 зазначеної статті у справах за позовами відповідних органів державної влади або органів місцевого самоврядування щодо здійснення перебудови або знесення самочинного будівництва у разі істотного відхилення від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, істотного порушення будівельних норм і правил.

Як вбачається з матеріалів справи ОСОБА_3 та ОСОБА_1 до рішення Личаківського районного суду м. Львова від 19.05.2006 року були співвласниками будинку АДРЕСА_1 - по 1/2 частці. Зазначеним рішенням суду змінено ідеальні частки сторін у будинку внаслідок добудови до будинку ОСОБА_1 (відповідно 23/100 та 77/100) і проведено реальний поділ будинку (а.с.49 т.1).

ОСОБА_3, до проведення реального поділу будинку між сторонами, дала згоду ОСОБА_1 на узаконення проведеної нею добудови до своєї частки і остання таку узаконила.

Рішенням Личаківського районного суду м. Львова від 29.08.2007 року, яке залишено без змін ухвалою апеляційного суду Львівської області від 03.12.2007 року та ухвалою Верховного Суду України від 07 листопада 2008 року, встановлено порядок користування земельною ділянкою, що була передана рішенням виконавчого комітету Львівської міської ради № 61 від 06.02.1961 р., та залишено в користування сторін по 284 кв. м (а.с.62 т.2).

Оскільки ОСОБА_6, який розпочав прибудову, помер, а ОСОБА_3 єйого спадкоємцем, то з врахуванням ст. ст. 1216,1219 ЦК України до спадкоємця переходить і право звернення до суду з вимогами про визнання права власності на самочинне будівництво.

Твердження апелянта ОСОБА_1 про те, що дозволена реконструкція будинку № 23 стосувалась лише її матері - ОСОБА_7, як одного із колишніх співвласників спірного будинку, є помилковим, оскільки, як вбачається з рішення № 94 від 06.02.1961 року виконкому Львівської міської ради депутатів трудящих, викон|к6м, беручи до уваги заяву ОСОБА_7 та ОСОБА_6, як співвласників будинку, змінив межі земельної ділянки для обслуговування будинку та дозволив ОСОБА_7 та ОСОБА_6. 3дійснити реконструкцію власного житлового будинку (с.28 інвентаризаційної справи та а.с.37,38 т.2).

Оскільки земельна ділянка, що закріплена за будинком, відноситься до земель забудови, будівництво проведене на земельній ділянці, що знаходиться у користуванні ОСОБА_3, а відповідно до висновку № 243 від 15.05.2008 р. будівельно-технічного дослідження можлива експлуатація самовільно споруджених будинків, а відповідно до висновку спеціаліста № 9/09с будівельно-технічного дослідження приміщення прибудови під літ. А-1 в будинку АДРЕСА_1 відповідають державним будівельним нормам, суд вірно, на підставі ст. 376 ЦК, визнав право власності на самочинно збудоване нерухоме майно за ОСОБА_3, з урахуванням того, що таке будівництво не порушує прав третьої особи.

На підставі ст. 376 ЦК передбачено можливість знесення самочинного будівництва за позовом відповідного органу державної влади або органу місцевого самоврядування, і то лише у разі істотного відхилення від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, істотного порушення будівельних норм і правил, та в разі неможливості проведення відповідної перебудови або відмови особи, яка здійснила (здійснює) будівництво від її проведення.

З врахуванням вимог правової норми та вищенаведеного, що прибудова не суперечить суспільним інтересам та не порушує прав інших осіб, висновком № 243 від 15.05.2008 р. будівельно-технічного дослідження визнано можливу експлуатацію самовільно споруджених приміщень, суд вірно відмовив у задоволені позову Личаківської районної адміністрації про знесення самовільно збудованих приміщень.

Таким чином судом правильно встановлено фактичні обставини справи, правильно застосовано матеріальний закон та дотримана процедура розгляду справи, доводи апелянтів висновків суду не спростовують, а відтак підстав для задоволення апеляційних скарг немає.

Керуючись ст. ст. 303,305, п.1 ч. 1 ст. 307, ст. 308, п.1 ч. 1 ст. 314, ст. ст. 313,317 ЦПК України, колегія суддів,

УХВАЛИЛА:

апеляційну скаргу Личаківської районної адміністрації Львівської міської ради та ОСОБА_1 відхилити, а рішення Личаківського районного суду м. Львова від 13 червня 2008 року залишити без зміни.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду України протягом двох місяців.