Справа №22ц-489/09
Категорія: 5
Головуючий у 1 інстанції: Гірник Т.А.
Доповідач в 2-й інстанції: Бакус В.Я.
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
10 березня 2009 року м. Львів
Колегія суддів Судової палати в цивільних справах апеляційного суду Львівської області в складі:
головуючого: судді Зубарєвій К.П.,
суддів: Бакуса В.Я., Монастирецького Д.І.,
при секретарі: Макойда Н.З.,
з участю: ОСОБА_1, ОСОБА_2, адвоката ОСОБА_3, ОСОБА_4 та адвоката ОСОБА_5,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на рішення Личаківського районного суду м. Львова від 02 грудня 2008 року у справі за позовом ОСОБА_4, що діє в своїх інтересах та інтересах неповнолітньої дочки ОСОБА_6, до ОСОБА_2, ОСОБА_1, третя особа - орган опіки та піклування Личаківської районної адміністрації Львівської міської ради, про визначення ідеальних часток, стягнення грошової компенсації за частку у спільному майні, -
ВСТАНОВИЛА:
у червні 2006 року позивачка, яка діє в своїх інтересах та інтересах неповнолітньої дочки, звернулася до суду та просила виділити їй та дочці належні їм частки в квартирі АДРЕСА_1, яка належить сторонам на праві спільної сумісної власності.
В червні 2008 року позивачка уточнила позовні вимоги та просила визначити ідеальні частки та стягнути з відповідачів грошову компенсацію за частки, які належить їй та неповнолітній дитині. В обґрунтування своїх вимог позивачка посилалась на те, що спірна квартира є неподільною, а згоди щодо порядку користування квартирою сторони не досягли, а відтак просила стягнути з відповідачів на її користь 375 964 грн. грошової компенсації вартості її та дочки часток у квартирі.
Оскаржуваним рішенням Личаківського районного суду м. Львова від 02 грудня 2008 року позов задоволено. Визначено, що частка кожного із співвласників спірної квартири у праві спільної сумісної власності становить по V* ідеальній частині. Постановлено стягнути з ОСОБА_2, ОСОБА_1 солідарно на користь позивачки ОСОБА_4 375 964 грн. грошової компенсації за належну їй та неповнолітній дочці Циган Тетяні Віталіївні частки у квартирі. Вирішено питання про судові витрати.
Рішення суду в частині стягнення грошової компенсації оскаржили відповідачі ОСОБА_2 та ОСОБА_1, просять його в цій частині скасувати, а справу направити на новий розгляд, посилаючись на те, що рішення суду є необгрунтованим, неповним та однобічним, оскільки судом не було з’ясовано всі обставини, що мають значення для справи.
Так, апелянти зазначають, що неприязних відносин між сторонами не існує, відповідачі не заперечують проти проживання в квартирі позивачів, а грошову компенсацію, присуджену судом, не спроможні сплатити із-за матеріального стану.
Вислухавши суддю-доповідача, учасників процесу, перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та позовних вимог, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково.
Як роз’яснив Пленум Верховного Суду України в п.1 постанови від 29 грудня 1976 року № 11 рішення законним є тоді коли суд, виконавши всі вимоги цивільного процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а за їх відсутності - на підставі закону, що регулює подібні відносини, або виходячи із загальних засад і змісту законодавства України. Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими у судовому засіданні.
Оскільки апелянти оскаржили рішення в частині стягнення грошової компенсації за частки позивачів у спільному майні, судова колегія відповідно до принципу диспозитивності не робить висновків щодо неоскарженої частини.
Ухвалюючи рішення про задоволення позову щодо стягнення з відповідачів грошової компенсації, районний суд виходив з того, що позивачка бажає такого та має право на одержання від відповідачів як інших співвласників квартири грошової компенсації вартості належної їй та її дочці часток в спільній частковій власності на квартиру, оскільки квартира є неподільною.
Однак погодитись з таким висновком колегія суддів не може з наступних підстав.
Статтею 364 ЦК України встановлено, що співвласник має право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній частковій власності.
Якщо виділ у натурі частки із спільного майна не допускається згідно із законом або є неможливим, співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки.
Компенсація співвласникові може бути надана лише за його згодою.
У той же час, відповідно до части 4 та 5 ст. 319 ЦК України власність зобов’язує, власник не може використовувати право власності на шкоду правам та свободам громадян.
Установлено, що сторонам, які є родичами, (відповідачі: ОСОБА_2 і її син ОСОБА_1, позивачі: дочка ОСОБА_4 і внучка ОСОБА_6 відносно ОСОБА_2) на праві спільної сумісної власності належала трьохкімнатна квартира АДРЕСА_1. Рішенням Личаківського районного суду м. Львова визначено, що ідеальна частка кожної сторони у справі належить по 1/4 частці і це не оспорюється сторонами. Виділ належної позивачці та її неповнолітній дитині - дочці ОСОБА_6 часток квартири (1/2) в натурі неможливий. Згоди щодо порядку користування квартирою сторони як співвласники не досягли. Відповідачі на виплату компенсації за частки позивачки та її дочки у квартирі та набуття в такий спосіб права власності на всю квартиру не згідні.
За змістом ст. 364 ЦК присудження грошової компенсації на користь співвласника, який бажає виділу, з іншого співвласника є можливим лише за згодою обох співвласників. Наслідком такого буде набуття права власності одним із співвласників на частку іншого, який бажає виділу, зі сплатою на його користь вартості цієї частки. За таких обставин присудження за рішенням суду грошової компенсації частки одного з співвласників, який бажає виділу, з іншого співвласника та визнання за" останнім всупереч його волі права власності на частку співвласника, який бажає виділу, є нічим іншим як використання одним співвласником свого права власності на шкоду іншого співвласника шляхом примушування його до набуття права власності, що суперечить одному із фундаментальних принципів свободи людини в майновому обороті - свободі договору, закріпленому в п. 3 ст. 3 ЦК України як одна із загальних засад цивільного законодавства.
При вирішенні спору районний суд цього не врахував, як і не врахував того, що відповідачі не згідні на стягнення з них на користь позивачки грошової компенсації за належну останній та її дитині частки в спільній частковій власності на квартиру.
Крім того, районний суд, застосовуючи норми закону, які передбачають наявність у особи - співвласника квартири, права вимагати компенсації, не звернути увагу і на наявність у цієї особи обов’язків власника відповідно до положень ст. 3 19 ЦК та те, що відповідачі не мають можливості сплатити позивачу грошову компенсацію, а покладення на них обов’язку зі сплати визначеної судом суми призведе до звернення стягнення на квартиру, її примусового продажу й порушення прав безпосередньо відповідачів.
А відтак, враховуючи викладене, рішення суду підлягає скасуванню з ухваленням нового про відмову у задоволені позову в цій частині.
Керуючись ст. ст. 319,364 ЦК України, ст. ст. 303,305, п.2 ч. 1 ст. 307, ст. 309, ч.2 ст. 314, ст. ст. 313,317 ЦПК України, колегія суддів, -
ВИРІШИЛА:
апеляційну скаргу ОСОБА_2 та ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Личаківського районного суду м. Львова від 02 грудня 2008 року в частині стягнення грошової компенсації за частку у спільному майні скасувати та ухвалити нове, яким в позові ОСОБА_4, що діє в своїх інтересах та інтересах неповнолітньої дочки ОСОБА_6, до ОСОБА_2, ОСОБА_1, третя особа - орган опіки та піклування Личаківської районної адміністрації Львівської міської ради, про стягнення грошової компенсації за частку у спільному майні, відмовити.
Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржене в касаційному порядку до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня набрання ним законної сили.