Справа №22ц-761/09
Категорія: 51
Головуючий у І інстанції: Юрків О.Р.
Доповідач в 2-й інстанції: Бакус В.Я.
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
23 березня 2009 року м. Львів
Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Львівської області в складі:
головуючого: судді Зубарєвої К.П.,
суддів: Бакуса В.Я., Монастирецького Д.І.,
при секретарі: Терземан Б.В.,
з участю: представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3, представника Державного територіально - галузевого об’єднання „Львівська залізниця" та ОСОБА_4 - ОСОБА_5,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 на рішення Галицького районного суду м. Львова від 03 грудня 2008 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Державного територіально - галузевого об’єднання „Львівська залізниця", третя особа ОСОБА_4, про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, стягнення страхових сум та моральної шкоди, -
ВСТАНОВИЛА:
в березні 2008 року ОСОБА_2 звернулася до суду та, з врахуванням доповнень та уточнень позовних вимог, просила поновити її на роботі на посаді провідника пасажирського вагону (в поїздах міжнародного та фірмового сполучення хвостового вагона) відокремленого підрозділу „Пасажирське вагонного депо Львів" Державного територіально-галузевого об’єднання „Львівська залізниця", стягнути з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу, 20 000 грн. на відшкодування моральної шкоди, страхові суми, що підлягають виплаті у зв’язку з тимчасовою втратою непрацездатності.
В обґрунтування своїх вимог позивачка посилалась на те, що працювала у відповідача на посаді провідника пасажирських вагонів. В період з 27 червня 2007 року по 07 лютого 2008 року перебувала на лікуванні у зв’язку із захворюванням. Коли 07 лютого 2008 року вийшла на роботу, то дізналась про те, що наказом відповідача за № 1434/ос від 14.08.2007 року та наказом по пасажирському вагонному депо за № 230/к від 14.08.2007 р. була звільнена з роботи за п. 4 ст. 40 КЗпП з 28 червня 2007 року.
А відтак в березні 2008 року вимушена була звернулась до суду щодо визнання вказаних вище наказів незаконним та поновлення на роботі. Під час розгляду справи наказом відповідача за № 1281/ос від 16 липня 2008 року та наказом по пасажирському вагонному депо за № 289/к від 16.07.2008 р. вказані вище накази про її звільнення за прогули були відмінені та її було поновлено на роботі з 28.06.2007 року. Але в цей же день наказом відповідача за № 1282/ос від 16 липня 2008 року її було звільнено з роботи за п.5 ст. 40 КЗпП України - нез’явлення на роботу протягом більш як чотирьох місяців підряд внаслідок тимчасової непрацездатності.
Оскаржуваним рішення Галицького районного суду м. Львова від 03 грудня 2008 року у задоволені позову ОСОБА_2 відмовлено за безпідставністю.
Рішення суду оскаржив представник позивача, просить його скасувати й ухвалити нове, яким позовні вимоги позивачки задовольнити, посилаючись на те, що рішення районного суду винесено з порушенням норм законодавства, а саме: невідповідність висновків суду обставинам справи та неправильне і однобічне застосування п. 5 ст. 40 КЗпП України.
Заслухавши суддю-доповідача, учасників процесу, проаналізувавши обставини та матеріали справи, законність і обгрунтованість рішення суду в межах позовних вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення.
Відповідно до п.5 ст. 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку нез’явлення на роботу протягом більш як чотирьох місяців підряд внаслідок тимчасової непрацездатності, не рахуючи відпустки по вагітності і родах, якщо законодавством не встановлений триваліший строк збереження місця роботи (посади) при певному захворюванні. За працівниками, які втратили працездатність у зв’язку з трудовим каліцтвом або професійним захворюванням, місце роботи (посада) зберігається до відновлення працездатності або встановлення інвалідності.
Таким чином, за змістом зазначеної норми вирішальне значення для припинення трудового договору із зазначених підстав має факт тимчасової непрацездатності працівника, перебування працівника поза місцем роботи та існування потреби у заміні відсутнього працівника.
Як встановлено судом позивачка ОСОБА_2 з 27 червня 2007 року по 07 лютого 2008 року перебувала на лікуванні у зв’язку із захворюванням, що стверджується копіями листків непрацездатності. На роботу позивачка вийшла 07 лютого 2008 року, а за зазначеної підстави (п.5 ст. 40 КЗпП) була звільнена 16 липня 2008 року, тобто розірвання з нею трудового договору було здійснене не під час її відсутності у зв’язку з тимчасовою непрацездатністю понад строк, встановлений цією нормою, а коли після закінчення лікування вона з’явилася на роботу, з часу її виходу на роботу після лікарняних пройшло більше п’яти місяців та після того, як відповідачем її було поновлено на роботі. Таким чином у відповідача відпала підстава припинення трудового договору за п.5 ст. 40 КЗпП, а відтак наказ відповідача за № 1282/ос від 16.07.2008 року про звільнення позивачки є незаконним.
Про те, що позивачка знаходиться на лікуванні відповідач достовірно знав ще за рік до видачі оскаржуваного наказу, а саме 16 липня 2007 року, про що свідчить акт, складений працівниками відповідача (а.с.37), з якого слідує, що останні з’ясували, що позивачка перебуває на лікуванні.
Оскільки відповідач 16 липня 2008 року поновив позивачку на роботі, скасувавши свій наказ про її звільнення з 28 червня 2007 року, та враховуючи те, що позивачка знаходилась на лікарняному з 27 червня 2007 року по 07 лютого 2008 року, то за таких обставин відповідач повинен виплатити позивачці заробітну плату з 07.02.2008 року до 16.07.2008 року - з часу виходу позивачки на роботу після лікування до видачі відповідачем наказу про її поновлення на роботі.
Для визначення розміру середньої заробітної плати, яка підлягає стягненню з відповідача за вказаний вище період та за час вимушеного прогулу позивачки - з 16 липня 2008 року до дня винесення апеляційним судом рішення, суд виходить з Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8.02.1995" року № 100. А відтак суд бере виплати заробітної плати позивачки за останні два повні відпрацьовані нею календарні місяці її роботи, що передували її захворюванню (захворіла в червні 2007 р. і хворіла до 07 лютого 2008 р.). Після виходу з лікарняного заробітна плата відповідачем позивачці не начислялась до її звільнення.
Середньоденний заробіток позивачки становить 126 грн. 87 коп. (з/п за квітень 07 р. - 2498 грн. 76 коп. + з/п за травень 07 р. - 2 576 грн. ділимо на 40 робочих днів за ці місяці).
А відтак середній заробіток множимо на кількість робочих днів, за які відповідач повинен оплатити позивачці до її звільнення - з 07.02. до 16.07.2008 року, що становить 13 701 грн. 96 коп. (108 днів х 126,87 грн.) Робочі дні - лютий 08 р. - 17 робочих днів, березень - 20, квітень - 21, травень - 19, червень - 19, липень - 12 днів. Для обчислення середнього заробітку за час вимушеного прогулу (з 16.07.2008 р. до дня ухвалення рішення) беремо середньоденний заробіток множимо на кількість днів вимушеного прогулу позивачки, а це становить 173 робочих днів (липень - 12, серпень - 20, вересень -22, жовтень - 23, листопад - 20, грудень - 23, січень 2009 р. - 20, лютий - 20, березень - 15 робочих днів). А відтак до виплати позивачці належить (173 робочих днів х 126,87 грн.) 21 948 грн. 51 коп. середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу. Таким чином загальна сума до виплати становить 35 650 грн. 47 коп.
Що стосується невиплачених всіх коштів, які належні позивачці як страхові суми у зв’язку тимчасовою втратою нею працездатності за період з 27 червня 2007 року до 07 лютого 2008 року, то такі вимоги до задоволення не підлягають, оскільки встановлено, що така невиплата пов’язана з неналежним оформленням позивачкою листків непрацездатності та такі страхові виплати проводяться з фонду соціального страхування, а не з фонду відповідача.
Що стосується стягнення вимог моральної шкоди, то з урахуванням обставин справи судова колегія приходить до висновку, що саме поновлення на роботі позивачки та стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу є сатисфакцією задоволення вимог позивачки, а відтак відмовляє у стягненні з відповідача грошових коштів на відшкодування моральної шкоди.
А тому, враховуючи викладене, обставини та матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку про скасування рішення районного суду та ухвалення нового про часткове задоволення позову - поновлення позивача на посаді та виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Крім того, з відповідача слід стягнути судовий збір та витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи виходячи із задоволених вимог.
Керуючись п.5 ст. 40, ст. ст. 235,237-1 КЗпП України, ст.ст. 303,305, п.2 ч. 1 ст. 307, ст. 309, ч.2 ст. 314, ст. ст. 313,317 ЦПК України, колегія суддів,
ВИРІШИЛА:
апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.
Рішення Галицького районного суду м. Львова від 03 грудня 2008 року в частині поновлення на роботі та стягнення заробітку та середнього заробітку за час вимушеного прогулу скасувати та ухвалити нове, яким позов ОСОБА_2 задовольнити частково.
Визнати незаконними та скасувати наказ № 1282/ос від 16 липня 2008 року начальника відокремленого підрозділу „Пасажирське вагонного депо Львів" Державного територіально-галузевого об’єднання „Львівська залізниця".
Поновити ОСОБА_2 на посаду провідника пасажирського вагону (в поїздах міжнародного та фірмового сполучення хвостового вагона) відокремленого підрозділу „Пасажирське вагонного депо Львів" Державного територіально-галузевого об’єднання „Львівська залізниця".
Стягнути з відокремленого підрозділу „Пасажирське вагонного депо Львів" в користь ОСОБА_2 заборгованість по заробітній платі з 08.02.2008 року до 16.07.2008 року та середній заробіток за час вимушеного прогулу - з 16 липня 2008 року по день ухвалення рішення суду в сумі 35 650 (тридцять п’ять тисяч шістсот п’ятдесят) грн. 47 коп.( сума визначена без урахування податку та інших платежів, що підлягають стягненню при виплаті заробітної плати) та 350 грн. судового збору в дохід
держави і 30 грн. витрат пов’язаних з інформаційно-технічним забезпеченням розгляду справи.
В решті рішення районного суду залишити без зміни.
Рішення суду в частині стягнення середнього заробітку за один місяць та поновлення на роботі допустити до негайного виконання.
Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржене до Верховного Суду України протягом 2 місяців з дня вступу його в законну силу шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.