П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 березня 2021 року

м. Рівне

Справа № 569/1223/20

Провадження № 22-ц/4815/241/21

Головуючий у Рівненському міському суді

Рівненської області: суддя Першко Д.В.

Рішення суду першої інстанції проголошено

(вступна і резолютивна частини):

о 16 год. 18 хв. 23.11.2020 в

м. Рівне Рівненської області

Повний текст рішення складено: 30.11.2020.

Рівненський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючий: суддя Хилевич С.В.

судді: Ковальчук Н.М., Шимків С.С.

секретар судового засідання: Пиляй І.С.

учасники справи:

позивач: ОСОБА_1 ;

відповідач1: Державний реєстратор Немовицької сільської ради Сарненського району Рівненської області: Ютовець Олег Федорович;

відповідач2: Немовицька сільська рада Сарненського району Рівненської області;

відповідач3: ОСОБА_2 ;

представники учасників справи:

позивача – адвокат Боярчук Жанна Володимирівна;

відповідача3 – адвокат Самороков Валентин Олександрович;

за участі: ОСОБА_2 , ОСОБА_1 та їх представників – адвокатів Орловської Ярослави Борисівни і Боярчук Жанни Володимирівни,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 23 листопада 2020 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Державного реєстратора Немовицької сільської ради Сарненського району Рівненської області Ютовця Олега Федоровича, Немовицької сільської ради Сарненського району Рівненської області, ОСОБА_2 про визнання протиправним та скасування рішення щодо реєстрації права власності на об`єкт нерухомого майна,

в с т а н о в и в:

У січні 2020 року в суд звернулася ОСОБА_1 з позовом до Державного реєстратора Немовицької сільської ради Сарненського району Рівненської області Ютовця О.Ф., ОСОБА_2 про визнання протиправним та скасування рішення щодо реєстрації права власності на об`єкт нерухомого майна, а саме нежитлового приміщення 9-го поверху, літ. "А-9", загальною площею 6, 2 м2, у АДРЕСА_1 , (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1989253956101; номер запису про право власності: 34673260). Мотивуючи вимоги, вказувалося про 13 грудня 2019 року відповідачем1 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно була зареєстрована заява ОСОБА_2 щодо державної реєстрації права власності на нежитлове приміщення 9-го поверху, літ. "А-9", загальною площею 6, 2 м2, по АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1989253956101.

Між тим, позивач вважає, що квартира АДРЕСА_2 належить їй та її чоловікові – ОСОБА_3 на праві спільної часткової власності. Біля квартири АДРЕСА_3 та квартири АДРЕСА_4 розміщений позаквартирний коридор площею 4, 8 м2 (фактична площа – 6, 2 м2), доступ до якого є обмеженим, адже відповідач3 у 2015 році незаконно влаштував перегородку і двері, які безпосередньо розділяють позаквартирні коридори. Двері є перешкодою для пересування до позаквартирного коридора.

В лютому 2019 року ОСОБА_2 квартиру АДРЕСА_5 відчужив на користь третьої особи, а в березні того ж року він вже звертався до суду з позовом про визнання права власності на спірне майно, однак його позовну заяву залишено без розгляду.

Посилаючись на витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, в грудні 2019 року відповідач3 вимагав від власників квартир №№ НОМЕР_1 і НОМЕР_2 звільнити належне йому на праві власності нежитлове приміщення загальною площею 6, 2 м2.

Позивач вважає, що державну реєстрацію прав на позаквартирний коридор було проведено державним реєстратором без необхідних документів, які засвідчували би право власності. Не було враховано, що подані для реєстрації документи, а саме витяг з протоколу засідання правління №2 ПАТ "Рівненський радіотехнічний завод" і довідка про сплату, не дають підстав встановити факт набуття речових прав на спірне приміщення. Тобто у вчиненні реєстраційної дії слід було відмовити.

Крім того, суб`єктами спільної власності допоміжних приміщень багатоквартирного будинку є не лише ОСОБА_2 , а й решта власників квартир. Прибудова перегородки та монтаж дверей у приміщенні загального користування здійснено ним без дотримання законодавства. Ці двері позбавили ОСОБА_1 та інших осіб вільного доступу до приміщення загального користування.

Ухвалою Рівненського міського суду Рівненської області від 04 вересня 2020 року клопотання представника позивача задоволено і до участі у справі залучено як співвідповідача Немовицьку сільську раду Сарненського району Рівненської області.

Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 23 листопада 2020 року позов задоволено частково.

Визнано протиправним і скасовано рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 50262913 від 17.12.2019 11:06:46, прийняте державним реєстратором Ютовцем О.Ф. Немовицької сільської ради Сарненського району Рівненської області про реєстрацію права власності на об`єкт нерухомого майна, а саме нежитлове приміщення 9-го поверху, літ. "А-9", загальною площею 6, 2 м2, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1989253956101, номер запису про право власності: 34683260) за ОСОБА_2 .

В задоволенні позову до Державного реєстратора Немовицької сільської ради Сарненського району Рівненської області Ютовця О.Ф., Немовицької сільської ради Сарненського району Рівненської області відмовлено.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 840, 80 гривень судових витрат.

У поданій апеляційній скарзі позивач покликається на незаконність та необґрунтованість рішення суду першої інстанції, які полягали у неправильному застосуванні норм матеріального права.

На її обґрунтування зазначалося про свою незгоду із висновками суду, оскільки відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" державна реєстрація не є підставою для набуття права власності, а лише засвідчує від імені держави набуття особою права власності, що унеможливлює ототожнення набуття права власності з фактом його державної реєстрації. Тобто рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав із внесенням відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно вичерпує свою дію, а тому після внесення такого запису скасування зазначеного рішення не може бути належним способом захисту права або інтересу позивача. Ці обставини засвідчені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі №925/1265/16, від 04 вересня 2018 року у справі №915/127/18, від 29 травня 2019 року у справі №367/2022/15-ц. Отже, вважає, що заявлена позивачем вимога про скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень є неефективним способом захисту права власності (постанова Верховного Суду від 25 листопада 2020 року у справі №653/1713/19).

Заявник звертав увагу на те, що 20 березня 2002 року він придбав у ВАТ "Рівненський радіотехнічний завод" за власні кошти житлову секцію № НОМЕР_1 в буд. АДРЕСА_1 . Правління ВАТ "Рівненський радіотехнічний завод" своїм рішенням від 04 грудня 2003 року №23 надало дозвіл на викуп частини нежитлового приміщення (тупикової сторони коридора), що прилягає до кімнати, яку він купив. Актом приймання-передачі нежитлового приміщення від 21 серпня 2019 року йому було передане спірне приміщення.

Тому вважає, що правомірно набув право на спірне приміщення і, відповідно, державна реєстрація також проведена в межах закону.

На думку ОСОБА_2 , посилання суду на постанову Великої Палати Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі №598/175/15-ц є помилковим, оскільки стосується правовідносин, які не є подібними. Хибно суд використовує поняття "багатоквартирний будинок", тоді як це є гуртожиток і щодо нього застосовується інша правова природа.

З викладених міркувань просить скасувати рішення суду першої інстанції, прийнявши нове – про відмову ОСОБА_1 у позові до Державного реєстратора Немовицької сільської ради Сарненського району Рівненської області, Немовицької сільської ради Сарненського району Рівненської області та ОСОБА_2 про визнання протиправним і скасування рішення про реєстрацію права власності на об`єкт нерухомого майна.

У поданому відзиві позивач, вважаючи оскаржуване рішення законним і обґрунтованим, просила залишити його без змін, а апеляційну скаргу – відхилити. При цьому посилалася на те, що до 16 січня 2020 року чинною була редакція ст. 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", відповідно до якої у разі скасування на підставі рішення суду рішення про державну реєстрацію прав, документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування записів про проведену державну реєстрацію прав до Державного реєстру прав вноситься саме запис про скасування державної реєстрації прав. Отже, на час ухвалення оскаржуваного рішення законодавець уже виключив такий спосіб захисту порушених речових прав як скасування запису про проведену державну реєстрацію права, а відтак ОСОБА_1 застосовано належний спосіб захисту.

Вважав, що ВАТ "Рівненський радіотехнічний завод" не мав підстав і повноважень 21 серпня 2019 року передавати відповідачу3 нежитлове приміщення, що прилягає до кімнати АДРЕСА_5 , адже даний будинок не перебуває на його балансі з 2006 року. Більше того, акт приймання-передачі, на який покликається ОСОБА_2 , не є правочином в розумінні ст. 202 ЦК України.

Допоміжні приміщення, в т.ч. і позаквартирні (позакімнатні) коридори, колясочні, комори, сміттєкамери тощо, є спільним майном багатоквартирного будинку. Вважає, що відповідач3 набув право на спірне нежитлове приміщення всупереч вимог законодавства з порушенням прав позивача як співвласника допоміжних приміщень будинку. З огляду на дії ОСОБА_2 ОСОБА_1 позбавлена права користуватися позаквартирним коридором на 9-му поверсі будинку, де розташована належна їй на праві власності секція.

У відповіді на відзив ОСОБА_4 вказував про перекручування позивачем обставин, які мають значення для справи. Зокрема, на ст. 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" в редакції, що діяла до 16 січня 2020 року, а також постанов Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі №925/1265/16, від 04 вересня 2018 року у справі №915/127/18 та від 29 травня 2019 року у справі №367/2022/15-ц.

Решту заперечень ОСОБА_5 вважав необґрунтованими і помилковими.

Заслухавши суддю-доповідача, думку осіб, які беруть участь у справі і з`явилися в судове засідання, перевіривши матеріали справи та доводи заявника, колегія суддів дійшла висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення.

Ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції правильно виходив із доведеності і обґрунтованості позову в частині вимог позивача до ОСОБА_2 , оскільки відповідач3 набув право власності на спірне нежитлове приміщення всупереч положенням законодавства з порушенням суб`єктивних цивільних прав ОСОБА_1 як співвласника допоміжних приміщень будинку.

Оскільки позивач позбавлена права користуватися позаквартирним коридором на дев`ятому поверсі будинку, де розташована належна їй на праві спільної часткової власності секція, тобто її права вбачаються порушеними, тому оспорюване рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 50262913 від 17.12.2019, що прийняте державним реєстратором Немовицької сільської ради Сарненського району Рівненської області Ютовцем О.В., є протиправним і його слід скасувати.

Як з`ясовано судом, і ці обставини вбачаються із витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно Комунального підприємства "Рівненське міське бюро технічної інвентаризації" №25443581 від 01.03.2010 та свідоцтва про право власності на житло від 22.02.2010, виданим Управлінням житлово-комунального господарства виконавчого комітету Рівненської міської ради, ОСОБА_1 належить на праві спільної часткової власності 25/100 частки секції НОМЕР_2 в гуртожитку по АДРЕСА_1 .

Поряд з належною позивачу секцією знаходиться секція № НОМЕР_1 , яка була об`єктом права власності ОСОБА_2 з 20 березня 2002 року по лютий 2019 року, а між ними розташоване спірне нежитлове приміщення – позаквартирний коридор, літ. "А-9", загальною площею 6, 2 м2.

На підставі розпорядження Рівненського міського голови №1650-р від 16.08.1999 "Про погодження перепланування гуртожитку" погоджено ВАТ "Рівненський радіотехнічний завод" часткове перепланування гуртожитку по АДРЕСА_1 під квартири для малосімейних відповідно до розробленого проекту.

З робочого проекту Перепланування гуртожитку під квартири для малосімейних за вказаною адресою (зареєстровано в Рівненській міській інспекції державно-будівельного контролю, видано дозвіл на виконання БМР №176 від 24.06.2003) вбачається, що його розроблено на основі замовлення і архітектурно-планувального завдання. Коригування планів житлових чарунок передбачає розподіл кухні загального користування на два окремих приміщення, тобто житлова чарунка перетворюється в дві окремі квартири; збільшення житлової площі окремих квартир за рахунок суміжних холів. В зв`язку з перетворенням гуртожитку в житловий будинок необхідність в користуванні холами відпадає; передбачено утеплення зовнішніх стін; для кожної кухні передбачається окремий вихід на балкон. При цьому можливість збільшення площі окремих квартир за рахунок суміжних коридорів цим проектом не передбачалася.

Відповідно до рішення Правління ПАТ "Рівненський радіотехнічний завод" №23 від 04.12.2003 ОСОБА_2 та договору №162-Н-03, укладеному між Рівненською міжрегіональною універсальною товарно-майновою біржею та відповідачем3, 15 грудня 2003 року сплатив за викуп частини нежитлового приміщення площею 4, 8 м2, що прилягає до кімнат № НОМЕР_1 згідно з планом реконструкції гуртожитку ВАТ "Рівнерадіозавод" по АДРЕСА_1 суму у 874 гривні. В судовому засіданні ОСОБА_2 підтвердив, що у 2004 році він встановив у спірному нежитловому приміщенні вхідні двері, а тому користуватися ним міг лише він. 22 лютого 2018 року на його замовлення виготовлено технічний паспорт на будинок – нежитлове приміщення 9-го поверху, літ. "А-9", АДРЕСА_1 , інвент. справа №37013-8, за яким спірне приміщення має площу 6, 2 м2 і знаходиться між секціями №№ НОМЕР_1 і НОМЕР_2 .

Рішенням 4 сесії 5 скликання Рівненської міської ради від 17 жовтня 2006 року №21 гуртожиток по АДРЕСА_1 прийнято в комунальну власність м. Рівне з передачею його на баланс житлово-комунального підприємства "Галицьке". Статус гуртожитку збережено і станом на час вирішення спірних відносин, про що свідчить лист Житлово-комунального підприємства "Галицьке" №514 від 22 травня 2019 року.

За актом приймання-передачі відповідно до протоколу засідання правління ВАТ "Рівненський радіотехнічний завод" №23 від 21 серпня 2019 року у будинку АДРЕСА_1 ПАТ "Рівненський радіотехнічний завод" передав, а відповідач3 прийняв нежитлове приміщення 9-го поверху, що прилягає до кімнат № НОМЕР_1 по АДРЕСА_1 .

17 грудня 2019 року державним реєстратором Немовицької сільської ради Сарненського району Рівненської області Ютовцем О.Ф. прийнято рішення про державну реєстрацію прав і їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 5026913, про реєстрацію права власності на об`єкт нерухомого майна, а саме нежитлове приміщення 9-го поверху, літ. "А-9", загальною площею 6, 2 м2 в АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1989253956101, номер запису про право власності: 34683260) за відповідачем3 на підставі технічного паспорта, серія та номер: 37013-8, видавник: Комунальне підприємство "Рівненське міське бюро технічної інвентаризації"; витягу з протоколу засідання правління, серія і номер: 23; видавник: ПАТ "Рівненський радіотехнічний завод"; довідки про сплату, серія та номер: б/н, видавник ПАТ "Рівненський радіотехнічний завод".

Цей факт стверджено витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності №193383893 від 17.12.2019.

Вважаючи, що суб`єктами спільної чи часткової власності допоміжних приміщень будинку, зокрема, спірного нежитлового приміщення, є не лише ОСОБА_2 , а й інші власники квартир, а рішення від 17 грудня 2019 року про державну реєстрацію прав та їх обтяжень з індексним номером: 50262913, за яким відповідач3 зареєстрував за собою право власності на приміщення загального користування – коридор загальною площею 6, 2 м2 по АДРЕСА_1 , прийняте державним реєстратором на підставі заяви ОСОБА_2 усупереч вимог Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" та Закону України "Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку" і здійснює перешкоди іншим власникам, в т.ч. позивачу, в доступі до приміщення загального користування (позаквартирного коридору), ОСОБА_1 у січні 2020 року звернулася в суд з відповідним позовом до відповідачів.

Повно і правильно з`ясувавши обставини справи та встановивши, що при вирішенні спірних правовідносин до застосування підлягають норми матеріального права, на застосуванні яких наполягала позивач, суд першої інстанції обґрунтовано частково задовольнив позов, визнавши протиправним і скасувавши оспорюване рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 50262913 від 17 грудня 2019 року, що прийняте державним реєстратором Немовицької сільської ради Сарненського району Рівненської області Ютовцем О.Ф. на спірне нежитлове приміщення за ОСОБА_2 .

При цьому в задоволенні позову в частині вимог до державного реєстратора Немовицької сільської ради Сарненського району Рівненської області Ютовця О.Ф. і Немовицької сільської ради Сарненського району Рівненської області відмовлено.

Згідно із ст.ст. 1, 3, п. 2 ст. 10 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" в редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносин, допоміжні приміщення житлового будинку – приміщення, призначені для забезпечення експлуатації будинку та побутового обслуговування мешканців будинку (сходові клітини, вестибюлі, перехідні шлюзи, позаквартирні коридори, колясочні, кладові, сміттєкамери, горища, підвали, шахти і машинні відділення ліфтів, вентиляційні камери та інші технічні приміщення).

Передача у власність громадян житлових приміщень у гуртожитках здійснюється з одночасною передачею їм у спільну сумісну власність допоміжних приміщень.

Власники квартир багатоквартирних будинків є співвласниками допоміжних приміщень у будинку, технічного обладнання, елементів зовнішнього благоустрою і зобов`язані брати участь у загальних витратах, пов`язаних з утриманням будинку і прибудинкової території відповідно до своєї частки у майні будинку. Допоміжні приміщення (кладовки, сараї і т.ін.) передаються у власність квартиронаймачів безоплатно і окремо приватизації не підлягають.

Як правильно покликався суд попередньої інстанції, пунктом 10 постанови Кабінету Міністрів України від 08 жовтня 1992 року №572 "Про механізм впровадження Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" передбачено, що мешканці квартири, житлового приміщення у гуртожитку, в яких проживає два і більше співвласники, наймачі (орендарі) мають рівні права на користування підсобними приміщеннями і обладнаннями.

Обґрунтовано також суд послався і на те, що на час виникнення та існування спірних правовідносин ці права та обов`язки регулюються Законом України "Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків".

Норми статті 11, ч.ч. 1, 2 ст. 6 Закону України "Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків" вказують, що допоміжні приміщення у гуртожитку – приміщення у гуртожитку, призначені для забезпечення експлуатації гуртожитку як житлового комплексу та побутового обслуговування і задоволення санітарно-гігієнічних потреб його мешканців (кухні, санвузли, сходові клітки, вестибюлі, перехідні шлюзи, позаквартирні (позакімнатні) коридори, колясочні, кладові, сміттєзбірні камери, горища, підвали, шахти і машинні відділення ліфтів, вентиляційні камери та інші технічні приміщення); жилі приміщення у гуртожитку – приміщення у гуртожитку (жилі кімнати, жилі блоки чи жилі секції), призначені та придатні відповідно до вимог законодавства до житла, призначеного для постійного проживання у ньому; нежилі приміщення у гуртожитку – приміщення адміністративного, господарського та іншого призначення (для проведення культурно-масових заходів, навчання, спортивних занять, відпочинку, громадського харчування, медичного і побутового обслуговування тощо), що входять до житлового комплексу гуртожитку, але не належать (не віднесені) до жилих (житлових) приміщень і є самостійними об`єктами цивільно-правових відносин.

Власники житлових приміщень у гуртожитку є співвласниками допоміжних приміщень у гуртожитку і зобов`язані брати участь у загальних витратах, пов`язаних з утриманням будинку і прибудинкової території, відповідно до своєї частки у майні гуртожитку. Допоміжні приміщення у гуртожитку передаються у спільну сумісну власність безоплатно і окремо приватизації не підлягають.

Співвласники допоміжних приміщень у гуртожитку зобов`язані не перешкоджати іншим особам у правомірному користуванні такими приміщеннями.

За правилами пункту 2 ст. 10 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" власники квартир багатоквартирних будинків та житлових приміщень у гуртожитку є співвласниками допоміжних приміщень у будинку чи гуртожитку, технічного обладнання, елементів зовнішнього благоустрою і зобов`язані брати участь у загальних витратах, пов`язаних з утриманням будинку і прибудинкової території відповідно до своєї частки у майні будинку чи гуртожитках. Допоміжні приміщення (кладочки, сараї і т. ін.) передаються у власність квартиронаймачів безоплатно і окремо приватизації не підлягають.

Рішення Конституційного Суду України від 02 березня 2004 року у справі №4-рп/2004 (справа про права співвласників на допоміжні приміщення багатоквартирних будинків) свідчить, що в аспекті конституційного звернення і конституційного подання положення частини першої статті 1, положення пункту 2 статті 10 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" треба розуміти так: допоміжні приміщення (підвали, сараї, кладочки, горища, колясочні та інше) передаються безоплатно у спільну власність громадян одночасно з приватизацією ними квартир (кімнат у квартирах) багатоквартирних будинків. Підтвердження права власності на допоміжні приміщення не потребує здійснення додаткових дій, зокрема, створення об`єднання співвласників багатоквартирного будинку, вступу до нього. Власник (власники) неприватизованих квартир багатоквартирного будинку є співвласником (співвласниками) допоміжних приміщень нарівні з власниками приватизованих квартир. Питання щодо згоди співвласників допоміжних приміщень на надбудову поверхів, улаштування мансард у багатоквартирних будинках, на вчинення інших дій стосовно допоміжних приміщень (оренда тощо) вирішується відповідно до законів України, які визначають правовий режим власності.

З Рішення Конституційного Суду України від 09 листопада 2011 року №14-рп/2011 вбачається, що положення пункту 2 статті 10 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" необхідно розуміти так, що власники квартир дво- або багатоквартирних житлових будинків та житлових приміщень у гуртожитку, незалежно від підстав набуття права власності на такі квартири, житлові приміщення, є співвласниками допоміжних приміщень у будинку чи гуртожитку, технічного обладнання, елементів зовнішнього благоустрою.

Тому встановлено, що законодавством не передбачено механізму передачі у власність громадян окремо допоміжних приміщень будинку шляхом приватизації, викупу тощо, також як і право власників квартир багатоквартирних будинків та власників житлових приміщень у гуртожитку на розпорядження своєю частиною зазначених приміщень. При цьому судом взято до уваги і правила ст. 1 Закону України "Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку", де вказується, що нежиле приміщення – це приміщення, яке належить до житлового комплексу, але не відноситься до житлового фонду і є самостійним об`єктом цивільно-правових відносин.

Подібні норми містяться і ч. 3 ст. 4 ЖК УРСР, де зазначено, що у багатоквартирних жилих будинках можуть розташовуватися і нежилі приміщення, які призначені для торговельних, побутових та інших потреб непромислового характеру і є самостійним об`єктом цивільно-правових відносин. Ці приміщення до житлового фонду не входять і в результаті приватизації квартир такого будинку їх мешканцями право власності в останніх на них не виникає.

Для розмежування допоміжних приміщень багатоквартирного жилого будинку, які призначені для забезпечення його експлуатації та побутового обслуговування мешканців будинку і входять до житлового фонду, та нежилих приміщень, які призначені для торговельних, побутових та інших потреб непромислового характеру і є самостійним об`єктом цивільно-правових відносин, до житлового фонду не входять, слід виходити як з місця їхнього розташування, так і з загальної характеристики сукупності властивостей таких приміщень, зокрема способу і порядку їх використання.

Така правова позиція висловлена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 23 жовтня 2019 року у справі №598/175/15-ц (провадження №14-363цс19).

За правилами ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Приходячи до переконання про відхилення апеляційної скарги, колегією суддів береться до уваги, що позаквартирний коридор загальною площею 6, 2 м2, що знаходиться між секціями №№902-903 і НОМЕР_2 на 9-му поверсі в будинку АДРЕСА_1 є допоміжним приміщенням і, отже, місцем загального користування, тобто передається винятково у спільну сумісну власність власників житлових приміщень у гуртожитку і окремо передачі у власність осіб через приватизацію, викуп тощо не належить. При цьому ОСОБА_2 набув на нього право власності з порушенням законних прав ОСОБА_1 як співвласника допоміжних приміщень будинку, внаслідок чого позивача позбавлена права користуватися спірним позаквартирним коридором.

Тобто рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (із відкриттям розділу), індексний номер: 50262913 від 17 грудня 2019 року, прийняте державним реєстратором Немовицької сільської ради Сарненського району Рівненської області Ютовцем О.В. про реєстрацію права власності нежитлового приміщення 9-го поверху, літ. "А-9", загальною площею 6, 2 м2, по АДРЕСА_1 , правильно визнано судом протиправним і скасовано його.

Згідно із ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Тому рішення суду попередньої інстанції в іншій частині апеляційним судом не перевірялося.

Щодо доводів апеляційної скарги про хибність застосування норм матеріального права та правових позицій, викладених у постановах Верховного Суду, то вони спростовуються правильністю висновків суду першої інстанції і тому є необґрунтованими. Крім того, як правильно зазначалося, постановою Великої Палати Верховного Суду від 01 квітня 2020 року у справі №520/13067/17 вказується, що спір у позивача є саме з ТзОВ "Кей-Колект" з приводу порушення ним права власності позивача на квартиру внаслідок дій ТзОВ "Кей-Колект" щодо реєстрації за ним такого права. Отже, позовна вимога про визнання незаконною та скасування державної реєстрації права власності на квартиру не може бути звернена до приватного нотаріуса, яку позивач визначила співвідповідачем. Державний реєстратор, зокрема і приватний нотаріус, зобов`язаний виконати рішення суду щодо скасування державної реєстрації речового права або його обтяження незалежно від того, чи був цей реєстратор залучений до участі у справі третьою особою, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, чи не був залучений.

Також обґрунтованим є і посилання на постанову Великої Палати Верховного Суду від 04 вересня 2018 року у справі №823/2042/16 (провадження №11-377апп18), звідки видно, що обраний позивачем спосіб захисту порушеного цивільного права у виді визнання протиправним і скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень є ефективним і правильним, а розгляд такої справи належить до юрисдикції цивільного або господарського судочинства (залежно від суб`єктного складу її учасників).

Не можна погодитися з огляду на їх правову неспроможність і з аргументами заявника про законність підстав набуття ним права власності на спірне нежитлове приміщення. Так, судом детально, об`єктивно і повно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, та застосовано норми права, які належали до застосування при вирішенні справи, а також зроблено висновки, які відповідають матеріалам справи і вимогам закону.

Решта тверджень автора апеляційної скарги є необґрунтованими, а тому колегією суддів відхиляються.

Перегляд судового рішення у суді апеляційної інстанції забезпечує виконання головного завдання appelatio – дати новим судовим розглядом додаткову гарантію справедливості судового рішення, реалізації права на судовий захист. Ця гарантія полягає в тому, що сам факт другого розгляду дозволяє уникнути помилки, що могла виникнути при першому розгляді. Апеляція, по суті, є надання новим судовим розглядом додаткової гарантії справедливості судового рішення, реалізації права на судовий захист.

У справі "Рябих проти Росії" (заява №52854/99, рішення від 24 липня 2003 року) Європейський суд з прав людини зазначив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване ст. 6 § І Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, має тлумачитися в світлі Преамбули Конвенції, яка проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним із основних аспектів верховенства права є принцип юридичної певності, який, серед іншого, вимагає, щоб остаточні рішення судів не могли бути поставлені під сумнів. Правова певність передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, недопустимості повторного розгляду вже вирішеної справи. Цей принцип наполягає на тому, що жодна сторона не має права домагатися перегляду кінцевого і обов`язкового рішення тільки з метою нового слухання і вирішення справи. Повноваження судів вищої ланки переглядати рішення мають використовуватися для виправлення судових помилок, помилок у здійсненні правосуддя, а не заміни рішень.

Справедливість, добросовісність та розумність відповідно до п. 6 ст. 3 ЦК України є одними із загальних засад цивільного законодавства.

Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абз. десятий п. 9 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року №3-рп2003).

Підставою для залишення оскаржуваного рішення без змін відповідно до ст. 375 ЦПК України є додержання судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при його ухваленні.

Керуючись ст. ст. 368, 375, 381-384, 388-391 ЦПК України, апеляційний суд

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення, а рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 23 листопада 2020 року в оскаржуваній частині – без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня проголошення.

       Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено: 30.03.2021

Головуючий :                                                                С.В. Хилевич

Судді:                 Н.М.Ковальчук

С.С.Шимків