СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

проспект Незалежності, 13, місто Харків, 61058

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"29" березня 2021 р.                                                                   Справа № 905/855/20  

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Сіверін В.І., суддя Терещенко О.І. , суддя  Тихий П.В.

за участю секретаря судового засідання Новікової Ю.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу позивача (вх. №192 Д/1) на рішення господарського суду Донецької області від 08.12.2020 ухвалене у приміщенні вказаного суду суддею Аксьоновою К.І., повний текст якого складено у справі

за позовом: Маріупольської міської ради Донецької області, м. Маріуполь, Донецька область,

до: Товариства з обмеженою відповідальністю “Меблева компанія Маріуполя “Меком”, м. Маріуполь, Донецька область,

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: Головного управління Державної податкової служби у Донецькій області, м. Маріуполя, Донецька область,

про стягнення безпідставно збережених коштів у сумі 382165,88 грн.

ВСТАНОВИЛА:

Позивач, Маріупольська міська рада Донецької області звернувся до господарського суду Донецької області з позовом до відповідача, Товариства з обмеженою відповідальністю “Меблева компанія Маріуполя “Меком” про стягнення безпідставно збережених коштів у сумі 382165,88грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що відповідач з метою обслуговування належних на праві власності об`єктів нерухомого майна, що розташовані за адресою: Донецька область, м. Маріуполь, пр. Будівельників, буд.156а (разом з іншими співвласниками нерухомого майна) використовує земельні ділянки з кадастровими номерами 141230000:04:018:0314 та 1412300000:04018:0170, без виникнення права власності, користування та державної реєстрації прав на спірні земельні ділянки відповідно до вимог ст.ст.125, 126 Земельного кодексу України, внаслідок чого відповідачем безпідставно збережено кошти в розмірі орендної плати за рахунок позивача.

Рішенням господарського суду Донецької області від 08.12.2020 у задоволені позову відмовлено.

Місцевий господарський суд відмовляючи у задоволені позову зазначив, що правовстановлюючі документи на належні відповідачу об`єкти нерухомості (договори купівлі-продажу) містять посилання на земельну ділянку з кадастровим номером 141230000:04:018:0314. Матеріали справи не доводять використання відповідачем земельної ділянки з кадастровим номером 1412300000:04018:0170. Твердження позивача, що загальна площа нежитлових приміщень за адресою: Донецька область, м. Маріуполь, пр. Будівельників, буд.156а (належать різним власникам) на рівні  2155кв.м., не підтверджена матеріалами справи; посилання позивача на встановлення розміру частки об`єкту нерухомості, що належить відповідачу як співвласнику, у розмірі 40,14% суд першої інстанції не прийняв до уваги з мотивів недоведеності.

Позивач із вказаним рішенням місцевого господарського суду не погодився, звернувся до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить поновити строк на апеляційне оскарження; це рішення скасувати, ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю. Судові витрати покласти на відповідача.

В обґрунтування апеляційної скарги Маріупольська міська рада Донецької області зазначає, що судом першої інстанції порушено принцип змагальності та диспозитивності сторін у судовому процесі: ті докази, які позивач самостійно не зміг надати суду та які були витребувані судом, не надано учасниками справи без будь-яких пояснень поважності причини їх неподання. Що у свою чергу не тільки позбавило позивача можливості довести наведені у позовній заяві вимоги, але й призвело до ситуації, за якої судом не було з`ясовано всі обставини справи.

На переконання позивача спірна будівля розташована на двох земельних ділянках (з кадастровим номером 1412300000:04:018:0314 площею 0,4637 га та з кадастровим номером 1412300000:04:018:0170 площею 0,5186 га), які сформовані відповідно до вимог статті 79-1 Земельного кодексу України як об`єкти цивільних прав, записи про них внесені до Державного земельного кадастру України. Вважає, що за існуючої конфігурації спірної будівлі, а також з врахуванням хаотичного розміщення приміщень, належних співвласникам, кожен з них може у повній мірі користуватися обома земельними ділянками для обслуговування належної йому частки.

Також позивачем подане клопотання про витребування доказів, у якому просить витребувати у відповідача ТОВ “Меблева компанія Маріуполя “Меком”: належним чином завіренні копії правовстановлюючих документів на право власності на частини будівлі, розташованої за адресою: Донецька область, м. Маріуполь, пр. Будівельників, 156-а; належним чином завіренні копії податкових декларацій по платі за землю за 2017-2019 роки стосовно земельної ділянки, розташованої за адресою: Донецька область, м. Маріуполь, пр. Будівельників, 156-а; витребувати у третій особи Головного управління Державної податкової служби у Донецькій області належним чином завіренні копії податкових декларацій по платі за землю, які подавалися ТОВ “Меблева компанія Маріуполя “Меком” за 2017-2019 роки стосовно земельної ділянки, розташованої за адресою: Донецька область, м. Маріуполь, пр. Будівельників, 156-а.

В обґрунтування вказаного клопотання зазначає, що у відповідності до ст. 81 ГПК України учасник справи у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування доказів судом. Зауважує, що відповідач і третя особа під час розгляду справи у суді першої інстанції не виконали вимог ухвал господарського суду Донецької області від 05.10.2020 і від 05.11.2020, не надали документи, які мають інформацію щодо суті спору.

29.03.2021 судове засідання проведено без застосування системи онлайн сервісу "EasyCon" у справі №905/855/20 через відсутність будь якого зв`язку  з Донецьким апеляційним судом. Дані обставини підтверджуються актом про несправність (неналежне функціонування) системи відеоконференцзв`язку від 29.03.2021 № 12-33/155.

Відповідач і третя особа не скористалися правом участі представника в судових засіданнях апеляційної інстанції, про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги повідомлялися шляхом надсилання процесуальних документів по справі на адреси, що містяться у справі, в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань; ухвали суду оприлюднені в Єдиному державному реєстрі судових  рішень.

Явка представників  в судове засідання не визнавалася обов`язковою.

Відповідно до ст.42 Господарського процесуального кодексу України, участь представника у судовому засіданні є правом учасника справи, а не його обов`язком.

Колегія суддів розглянувши клопотання позивача про витребування доказів дійшла висновку про відмову у його задоволені з огляду на наступне.

У відповідності до вимог ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Відповідно до ч. 2 ст. 81 ГПК України у клопотанні про витребування судом доказів повинно бути зазначено: який доказ витребовується (крім клопотання про витребування судом групи однотипних документів як доказів); обставини, які може підтвердити цей доказ, або аргументи, які він може спростувати; підстави, з яких випливає, що цей доказ має відповідна особа; заходи, яких особа, яка подає клопотання, вжила для отримання цього доказу самостійно, докази вжиття таких заходів та (або) причини неможливості самостійного отримання цього доказу; причини неможливості отримати цей доказ самостійно особою, яка подає клопотання.

Колегія суддів зазначає, що апелянтом у клопотанні про витребування доказів не наведено підстав та не надано доказів неможливості подання документів до суду першої інстанції, з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Скаржником не обґрунтовано правомірності звернення з відповідним клопотанням, та причини неможливості отримати цей доказ самостійно.

Разом, з цим колегія суддів зазначає, що належним чином завіренні копії правовстановлюючих документів на право власності за ТОВ “Меблева компанія Маріуполя “Меком” на частини будівлі, розташованої за адресою: Донецька область, м. Маріуполь, пр. Будівельників, 156-а наявні в матеріалах справи.

Частиною 1 статті 9 Конституції України встановлено, що чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (далі — Конвенція) ратифікована Верховною Радою України 17 липня 1997 p. і набула чинності в Україні 11 вересня 1997 p.

З прийняттям у 2006 році Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини”, Конвенція та практика Суду застосовується судами України як джерело права.

Частиною 4 статті 11 Господарського процесуального кодексу України передбачено застосування судом Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

У рішеннях Європейського суду з прав людини у справах "Ryabykh v.Russia" від 24.07.2003 року, "Svitlana Naumenko v. Ukraine" від 09.11.2014 року зазначено, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване частиною 1 статті 6 Конвенції, повинно тлумачитись у світлі Преамбули Конвенції, яка проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін.

“Розумність” строку визначається окремо для кожної справи. Для цього враховують її складність та обсяг, поведінку учасників судового процесу, час, необхідний для проведення відповідної експертизи (наприклад, рішення Суду у справі “G. B. проти Франції”), тощо. Отже, поняття “розумний строк” є оціночним, суб`єктивним фактором, що унеможливлює визначення конкретних строків судового розгляду справи, тому потребує нормативного встановлення.

Точкою відліку часу розгляду цивільної справи протягом розумного строку умовно можна вважати момент подання позовної заяви до суду.

Роль національних суддів полягає у швидкому та ефективному розгляді справ (&51 рішення Європейського суду з прав людини від 30.11.2006 у справі "Красношапка проти України").

Разом з цим, відповідно до ч. 1 ст. 273 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції розглядається протягом шістдесяти днів з дня постановлення ухвали про відкриття апеляційного провадження у справі.

Враховуючи, що ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 01.02.2021 року відкрито апеляційне провадження, то строк розгляду означеної апеляційної скарги спливає 01.04.2021 року.

З огляду на викладене та зважаючи, що на думку суду обставини справи свідчать про наявність у справі матеріалів достатніх для її розгляду та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, а також те, що судом сторонам були створені належні умови для надання усіх необхідних доказів (надано достатньо часу для підготовки до судового засідання, ознайомитись із матеріалами справи, зняти з них копії, надати нові докази тощо), позиція позивача стосовно оскаржуваного рішення достатньо повно викладена в апеляційній скарзі, подальше відкладення розгляду справи суперечитиме вищезгаданому принципу розгляду справи впродовж розумного строку.

Згідно зі статтею 270 ГПК України у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі.

У відповідності до вимог ч.ч. 1, 2, 5 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Дослідивши матеріали справи, а також викладені у апеляційній скарзі доводи, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим доказам, та повторно розглянувши справу у межах доводів та вимог апеляційної скарги в порядку ст. 269 ГПК України, колегія суддів зазначає наступне.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено місцевим господарським судом, згідно з інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно від 17.10.2019 №185189807 та від 17.10.2019 №185189720 за Товариством з обмеженою відповідальністю “Меблева компанія Маріуполя “Меком”: 25.06.2013 зареєстровано право власності на нерухоме майно, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , приміщення 1,2  загальною площею 140,1кв.м.; підстава виникнення – договір купівлі-продажу №984 від 16.07.2012; розмір частки - 3/10; 25.06.2013 зареєстровано право власності на нерухоме майно, що знаходиться за адресою: Донецька область, м. Маріуполь, пр.Будівельників, буд.156а, приміщення 1, загальною площею 143,8кв.м.; підстава виникнення – договір купівлі-продажу №985 від 16.07.2012; розмір частки - 1/1; 25.06.2013 зареєстровано право власності на нерухоме майно, що знаходиться за адресою: Донецька область, м.Маріуполь, пр. Будівельників, буд.156а, приміщення 1, 2, загальною площею 419,7кв.м.; підстава виникнення – договір купівлі-продажу №986 від 16.07.2012; розмір частки - 1/1; 15.06.2016 зареєстровано право власності на нерухоме майно, що знаходиться за адресою: Донецька область, м. Маріуполь, пр. Будівельників, буд.156а, приміщення 1, 2, загальною площею 536,00кв.м. (у зв`язку з проведенням перепланування); підстава виникнення – договір купівлі-продажу №2536 від 15.06.2016; розмір частки - 3/10. За вказаною адресою у спірний період також розташовані об`єкти нерухомості, що належать ОСОБА_1 та ТОВ “ВІД”.

Згідно з інформацією Державного земельного кадастру про право власності та речові права на земельну ділянку від 23.04.2020 земельна ділянка площею 0,4637га з кадастровим номером 141230000:04:018:0314, для функціонування офісу та майстерні та земельна ділянка площею 0,5186га з кадастровим номером 1412300000:04018:0170, для експлуатації та обслуговування офісу та дільниці для збирання меблів, місцем розташування яких є Донецька область, м. Маріуполь, пр. Будівельників, буд.156а, перебувають в комунальній власності Маріупольської міської ради.

Земельна ділянка площею 0,4637га з кадастровим номером 141230000:04:018:0314, Донецька область, м. Маріуполь, пр. Будівельників, буд.156а, перебувала в оренді Товариства з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційна фірма “ВІД”, договір оренди земельної ділянки від 30.06.2009; земельна ділянка площею 0,5186га з кадастровим номером 1412300000:04018:0170, Донецька область, м.Маріуполь, пр.Будівельників, буд.156а, перебувала в оренді Товариства з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційна фірма “ВІД”, договір оренди земельної ділянки від 01.09.2004.

Рішенням Маріупольської міської ради Донецької області №6/6-464 від 29.03.2011 Товариству з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційна фірма “ВіД” припинено право оренди земельної ділянки площею 0,4637га з кадастровим номером 141230000:04:018:0314. Земельна ділянка площею 0,5186га з кадастровим номером 1412300000:04018:0170 перебувала в оренді у Товариства з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційна фірма “ВІД” до 21.07.2014 згідно умов договору оренди земельної ділянки від 01.09.2004.

Маріупольська міська рада Донецької області вказуючи, що відповідач без правовстановлюючих документів в період з 01.01.2017 по 31.10.2019 використовує земельні ділянки з кадастровими номерами 141230000:04:018:0314 та 1412300000:04018:0170 за адресою: Донецька область, м. Маріуполь, пр. Будівельників, буд.156а, для обслуговування належної останньому нежитлової будівлі, внаслідок чого Товариство з обмеженою відповідальністю “Меблева компанія Маріуполя “Меком” зберігає кошти, не сплачуючи орендної плати за користування земельними ділянками за відсутності укладеного договору, внаслідок чого збільшує вартість власного майна, а Маріупольська міська рада втрачає належне їй майно (кошти у вигляді належної до сплати орендної плати), тобто відбувається факт безпідставного збереження коштів у розмірі орендної плати за рахунок Маріупольської міської ради. Як наслідок, Маріупольська міська рада вважає, що Товариство з обмеженою відповідальністю “Меблева компанія Маріуполя “Меком”,  як фактичний землекористувач на підставі ст.1212 Цивільного кодексу України зобов`язаний повернути збережені кошти позивачу.

Товариство з обмеженою відповідальністю “Меблева компанія Маріуполя “Меком” набувши право власності на об`єкти нерухомого майна, розташовані  на земельних ділянках комунальної власності за адресою: Донецька область, м. Маріуполь, пр. Будівельників, буд.156а, належним чином та у встановленому порядку не оформило речового права на  земельні ділянки для розміщення та обслуговування об`єктів нерухомості.

На поточний час договір оренди вказаних земельних ділянок між Маріупольською міською радою Донецької області та Товариством з обмеженою відповідальністю “Меблева компанія Маріуполя “Меком” не укладений, право оренди за останнім не зареєстровано.

Листом №18722/10/05-99-54-04 від 30.10.2019 Головне управління ДФС у Донецькій області повідомило Маріупольську міську раду про те, що Товариством з обмеженою відповідальністю “Меблева компанія Маріуполя “Меком” самостійно надавались податкові декларації по платі за землю (земельний податок) за ставкою 1%, в яких за період листопад -грудень 2018 нарахована сума орендної плати за земельну ділянку площею 0,2782га, розташовану за адресою Донецька область, м. Маріуполь, пр. Будівельників, буд.156а, складає 4617,47грн. Нормативна грошова оцінка на 2018 – 17596623,81грн/га. На 17.10.2019 СГД сплачена сума земельного податку 143801,82грн. Станом на 17.10.2019 борг за вищевказану земельну ділянку відсутній.

Сплату відповідачем земельного податку на рівні 1% від нормативної грошової оцінки, позивач вважає помилковим, однак при розрахунку ціни позову сплачена відповідачем сума земельного податку, а саме 143801,82грн врахована.

Розрахунок розміру безпідставно збережених Товариством з обмеженою відповідальністю “Меблева компанія Маріуполя “Меком” коштів у розмірі орендної плати здійснювався позивачем з урахуванням листа Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області №1889/105-19 від 17.10.2019, в додатку до якого визначено нормативну грошову оцінку земельних ділянок розташованих за адресою Донецька область, м. Маріуполь, пр. Будівельників, буд.156а (кадастрові номери 141230000:04:018:0314 та 1412300000:04018:0170); розрахунок здійснено, виходячи з загального розміру збитків, завданих кожним зі співвласником, який розрахований залежно від величини їх процентної частки у нерухомому майні, де частка відповідача складає 40,14%, виходячи з площі 865,1кв.м. нежитлового приміщення, де загальна площа складає 2155кв.м.

Згідно з наданими Маріупольською міською радою Донецької області розрахунками, розмір збережених Товариством з обмеженою відповідальністю “Меблева компанія Маріуполя “Меком”  коштів від безпідставно набутого майна, який підлягає відшкодуванню останнім за період користування земельною ділянкою з 01.01.2017 по 31.10.2019 становить 382165,88грн (525867,70грн -  143801,82грн).

Рішенням місцевого господарського суду у задоволені позову відмовлено, з підстав викладених вище.

Маріупольська міська рада Донецької області з оскаржуваним рішенням господарського суду Донецької області не погодилась та звернулась з апеляційною скаргою до Східного апеляційного господарського суду.

Вирішуючи питання про наявність або відсутність правових підстав для задоволення вимог апеляційної скарги, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ст.120 Земельного кодексу України у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об`єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення.

Водночас за змістом ст.125 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

З моменту виникнення права власності на нерухоме майно у власника виникає обов`язок оформити та зареєструвати речове право на відповідну земельну ділянку, розташовану під цією будівлею.

Відповідно до положень ст.80 Земельного кодексу України суб`єктами права власності на землі комунальної власності є територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування.

Статтею 83 Земельного кодексу України   встановлено, що землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, є комунальною власністю.

За змістом ст.ст.122, 123, 124 Земельного кодексу України міські ради передають земельні ділянки у власність або користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб. Надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.

Відповідно до ст.206 Земельного кодексу України використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

У разі надання земельної ділянки в оренду укладається договір оренди земельної ділянки, яким за положенням ч.1 ст.21 Закону України “Про оренду землі” визначається орендна плата за землю як платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою.

Плата за землю є обов`язковим платежом у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку або орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності (пп.14.1.147 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України).

Земельним податком є обов`язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів, а орендною платою за земельні ділянки державної і комунальної власності - обов`язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою (пп.14.1.72 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України).

Відповідно до ч.ч.1,2 ст.1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення глави Цивільного кодексу України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

До моменту оформлення власником об`єкта нерухомого майна права оренди земельної ділянки, на якій розташований цей об`єкт, відносини з фактичного користування земельною ділянкою без укладеного договору оренди та недоотримання її власником доходів у вигляді орендної плати є за своїм змістом кондикційними. Фактичний користувач земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг у себе кошти, які мав сплатити за користування нею, зобов`язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі ч.1 ст.1212 Цивільного кодексу України.

Матеріали справи не містять доказів укладання сторонами договору оренди земельної ділянки, на якій розміщені об`єкти нерухомого майна відповідача за адресою: Донецька область, м. Маріуполь, пр. Будівельників, буд.156а, що сторонами визнається.

Товариством з обмеженою відповідальністю “Меблева компанія Маріуполя “Меком” самостійно сплачена плата за землю у спірний період у сумі 143801,82грн. Позивач вважає належним розміром плати за землю 525967,70грн.

Розрахунки проведені позивачем, виходячи з таких розрахункових показників:  загальної площі земельних ділянок 141230000:04:018:0314, 1412300000:04018:0170 - 0,9823га; загальна площа нежитлових приміщень за адресою Донецька область, м.Маріуполь, пр.Будівельників, буд.156а (належать різним власникам) - 2155кв.м.; частка ТОВ “Меком” - 40,14%.

Перевіривши розрахунок заявленої до стягнення суми плати за землю, колегією суддів встановлено, що розрахунок позивача є методологічно невірним, з огляду на таке.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що твердження позивача в апеляційній скарзі, що належні відповідачу об`єкти нерухомості розташовані на двох земельних ділянках: площею 0,4637га з кадастровим номером 141230000:04:018:0314, а також площею 0,5186га з кадастровим номером 1412300000:04018:0170, матеріалами справи не підтверджуються. Правовстановлюючі документи на належні відповідачу об`єкти нерухомості (договори купівлі-продажу) містять посилання на земельну ділянку з кадастровим номером 141230000:04:018:0314. Матеріали справи не доводять використання відповідачем земельної ділянки з кадастровим номером 1412300000:04018:0170. Посилання позивача на те, що кожен із співвласників може у повній мірі користуватися обома земельними ділянками для обслуговування належної йому частки не підтверджується належними та допустимими доказами і є тільки припущенням апелянта та не підтверджено документально.

Твердження позивача, що загальна площа нежитлових приміщень за адресою: Донецька область, м. Маріуполь, пр. Будівельників, буд.156а (належать різним власникам) на рівні  2155кв.м. на земельних ділянках з кадастровим номером 141230000:04:018:0314 та кадастровим номером 1412300000:04018:0170, не підтверджена матеріалами справи, а отже посилання позивача на встановлення розміру частки об`єкту нерухомості, що належить відповідачу як співвласнику, у розмірі 40,14% є необґрунтованим.

У апеляційній скарзі позивач зазначає, що судом першої інстанції порушено принцип змагальності та диспозитивності сторін у судовому процесі: ті докази, які позивач самостійно не зміг надати суду та які були витребувані судом, не надано учасниками справи без будь-яких пояснень поважності причини їх неподання, дані обставини на думку позивача позбавили його можливості довести наведені у позовній заяві вимоги, але й призвело до ситуації, за якої судом не було з`ясовано всі обставини справи.

Однак, колегія суддів вважає такі твердження передчасними з огляду на наступне.

Відповідно до частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 73 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Разом з цим, довести зазначені обставини сторона має доказами, наділеними такими обов`язковими ознаками, як: допустимість, відносність, достовірність та достатність.

Так, відповідно до статі 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини справи, які входять до предмету доказування.

Статтею 77 Господарського процесуального кодексу України визначене поняття «допустимість доказів», яке полягає в тому, що обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно зі статтею 78 Господарського процесуального кодексу України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Як вказано у статті 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Отже, тягар доведення обставин, на які посилається сторона в обґрунтування своїх вимог та заперечень покладено саме на неї.

Проте позивачем не доведено належними, допустимими, достатніми та достовірними доказами, що саме ненадання відповідачем та третьою особою доказів позбавило позивача можливості довести наведені у позовній заяві вимоги.

Разом з цим колегія суддів зазначає, що основою для визначення розміру орендної плати для земель державної і комунальної власності є нормативна грошова оцінка земель, а зміна нормативної грошової оцінки земельної ділянки є підставою для перегляду розміру орендної плати, який в будь-якому разі не може бути меншим, ніж встановлено положеннями пункту 288.5.1 статті 288 ПК України (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду від 10.09.2018 по справі №920/739/17).

Відповідно до частини 2 статті 20 та частини 3 статті 23 Закону України "Про оцінку земель" дані про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки оформляються як витяг з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель. Витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки видається центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.

З наведених норм законодавства не вбачається можливості визначення даних про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки в інший спосіб, ніж шляхом оформлення витягу з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель, тому необґрунтованими є будь-які розрахунки, зроблені за відсутності такого витягу, а також доводи про необов`язковість витягу з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель для розрахунку розміру орендної плати.

Вказаний висновок узгоджується з усталеною практикою Верховного Суду, яким неодноразово зазначалося, що при стягненні безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати, нарахування мають здійснюватися позивачем не самостійно (шляхом арифметичного розрахунку без проведення нормативної грошової оцінки землі), а виключно на підставі витягу з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель (постанови Верховного Суду від 12.06.2019 у справі № 922/902/18, від 08.08.2019 у справі № 922/1276/18, від 01.10.2019 у справі № 922/2082/18, від 06.11.2019 у справі № 922/3607/18).

В матеріалах справи містяться розрахунки, виконані працівниками Маріупольської міської ради Донецької області, в яких вказано, відомості про нормативну грошову оцінку спірної земельної ділянки.

Колегія суддів зазначає, що позивачем не надано витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельних ділянок з кадастровими номерами 141230000:04:018:0314, 1412300000:04018:0170 по пр. Будівельників, буд.156а у м. Маріуполі, відомості з якої є необхідними при визначенні суми грошових коштів, які на думку позивача, відповідач мав сплатити за період з 01.01.2017 по 31.10.2019 за користування спірними земельними ділянками.

За відсутності витягу з нормативної грошової оцінки землі, суд фактично позбавлений можливості перевірити наданий позивачем розрахунок коштів, які підлягають сплаті відповідачем. За таких обставин, з розрахунку позивача неможливо встановити, чи правильним є застосовані останнім функціональне призначення, коефіцієнти, площа та нормативна грошова оцінка землі, які зазначені в якості вихідних даних для розрахунку розміру орендної плати, фактично несплаченої відповідачем та заявленої до стягнення.

Відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування (76 ГПК України).

Згідно із статтею 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної  інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006). Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає висновок місцевого господарського суду про відсутність підстав для задоволення позову обґрунтованим та таким, що відповідає обставинам та матеріалам справи.

За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги в зв`язку з її юридичною та фактичною необґрунтованістю та відсутністю фактів, які свідчать про те, що оскаржуване рішення прийнято з порушенням судом норм матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги не спростовують наведені висновки колегії суддів, у зв`язку з чим апеляційна скарга не підлягає задоволенню з підстав, викладених вище, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду слід залишити без змін.

Керуючись статтями 269, 270, 275, 276, 281, 282, 283, 284 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Донецької області від 08.12.2020 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, порядок і строки її оскарження визначені у статтях 286 - 289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено 31.03.2021 року.

Головуючий суддя                                                                    В.І. Сіверін

Суддя                                                                                           О.І. Терещенко  

Суддя                                                                                           П.В. Тихий