ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 607/2793/20Головуючий у 1-й інстанції Грицак Р.М.

Провадження № 22-ц/817/211/21 Доповідач - Щавурська Н.Б.

Категорія - 311000000

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 березня 2021 року        м. Тернопіль

Тернопільський апеляційний суд в складі:

головуючого - Щавурська Н.Б.

суддів -  Сташків Б. І., Хома М. В.,

з участю секретаря - Сович Н.А.

з участю сторін - представника позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 ,

представника відповідача ТОВ “Термобуд-каркас”

адвоката Вітіва В.А.,  

розглянувши у відкритому провадженні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 17 листопада 2020 року, постановлене суддею Грицаком Р.М. у цивільній справі № 607/2793/20 за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю “Термобуд-Каркас” про розірвання трудового договору та зобов`язання внесення запису в трудову книжку,

ВСТАНОВИВ:

У лютому 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з вказаним позовом, в обґрунтування якого зазначав, що згідно укладеного між ним та ТОВ «Термобуд-Каркас» безстрокового трудового договору 01 лютого 2018 року його було прийнято на посаду начальника відділу збуту (маркетингу) Товариства за сумісництвом. 15 жовтня 2019 року він подав заяву про звільнення за власним бажанням, яка була підписана директором ТОВ «Термобуд-Каркас» ОСОБА_3 із накладанням резолюції «Не заперечую». Проте жодних фактичних щодо його звільнення з займаної посади здійснено не було - наказ не видавався, трудова книжка не поверталася. За його зверненням Управлінням Держпраці у Тернопільській області було проведено інспекційне відвідування ТОВ «Термобуд-Каркас», за результатами якого у директора відібрано пояснення, з яких вбачається, що оригінал заяви про звільнення було ним забрано, що не відповідає дійсності, оскільки, підписаний примірник заяви було йому повернуто, в той час як інший примірник залишився на підприємстві. Вважає, що своєю бездіяльністю, яка полягає у не вчиненні дій спрямованих на припинення трудових відносин і внесення відповідного запису в трудову книжку, ТОВ «Термобуд-Каркас» порушує його конституційне право на вільний вибір праці.

Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 17 листопада 2020 року в задоволенні позову відмовлено.

В апеляційній скарзі позивач ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду, вважаючи його незаконним, прийнятим без повного, всебічного дослідження обставин справи та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги посилається на безпідставність висновків суду в частині відкликання ним заяви про звільнення з посиланням на те, що ним було забрано єдиний оригінал заяви з резолюцією директора, оскільки фактично ним було подано 2 ідентичні примірники заяви про звільнення з роботи з 15.10.2019 року, на одному з яких директором було поставлено резолюцію “не заперечую”, і який він залишив собі, як доказ звільнення його з роботи, залишивши другий примірник у кабінеті директора, й крім цього, сам директор Товариства, надаючи в судовому засіданні пояснення, вказував, що отримавши заяву про звільнення, мав намір звільнити його негайно без відпрацювання, висловивши свою волю шляхом підприсання відповідної заяви.

Звертає увагу на ненадання судом першої інстанції належної правової оцінки суперечностям у поясненнях директора товариства ОСОБА_3 , що навалися суду особисто й тим, що викладені у письмовому відзиві в частині обставин залишення позивачем приміщення роботи у день написання заяви про звільнення. З урахуванням зазначення у відзиві про самостійне залишення ним приміщення з заявою про звільнення, в той час як особисті пояснення директора Товариства, надані в судовому засіданні, свідчать про те, що він наказав покинути приміщення і йти лікуватися, а також, з урахуванням пояснень директора про відсутність у нього бажання, щоб позивач продовжував працювати на раніше займаній посаді, а натомість ішов працювати на склад (носити сировину), вважає, що дії директора свідчили про наявність у нього наміру на звільнення, а висновок суду першої інстанції в частині відкликання позивачем своєї заяви — таким, що ґрунтується на припущеннях, які не могли бути покладені в основу рішення.

Відзив від ТОВ “Термобуд - Каркас” на апеляційну скаргу до суду апеляційної скарги не надходив.

У судовому засіданні представник позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 апеляційну скаргу підтримав, зіславшись на доводи викладені в ній; просив таку задовольнити.

Представник відповідача ТОВ “Термобуд - Каркас” - адвокат Вітів В.А. апеляційної скарги не визнав. В обґрунтування заперечень вказав, що написанню позивачем 15.10.2019 року заяви про звільнення з роботи передували обставини, що стали підставою для направлення Товариством звернення до правоохоронних органів з приводу підписання ОСОБА_1 за відсутності відповідних повноважень акту № 1 від 18.03.2019 року про встановлення залишку товару (70 тон рулону оцинкованого 2, 0 мм), чого насправді не було, й з приводу чого здійснюється досудове розслідування. Оскільки жодних причин для негайного звільнення позивача не було, то директор ТОВ “Термобуд-Каркас” ОСОБА_3 не заперечив звільнення позивача за власним бажанням з умовою надання документів щодо інвентаризації прийнятих та реалізованих товарно-матеріальних цінностей; передачі результатів маркетингової діяльності під час виконання посадових обов`язків згідно посадової інструкції (телефонних контактів, електронних адрес контрагентів та робочого телефонного номера) разом із доказами підстави для негайного звільнення. Після вказаного прохання ОСОБА_1 забрав оригінал заяви та покинув приміщення, надавши підстави зрозуміти, що відкликає оригінал заяви на звільнення. Не бажаючи надавати будь-які пояснення, він перед тим як покинути приміщення також повідомив, що хворий, на що директор зауважив, щоб він йшов лікуватися. Вважає доводи позивача в частині, що ним була забрана копія заяви безпідставними, оскільки на наявній у нього на руках заяві про звільнення знаходиться резолюція керівника, яка ставиться на внутрішній документації діловодства, що не підлягає поверненню, а натомість — відсутня відмітка з відповідною датою про отримання директором заяви. З урахуванням факту знаходження оригіналу заяви про звільнення з резолюцією керівника на руках у позивача, яку останній забрав з собою у день подання, та ненадання ним належних і допустимих доказів на підтвердження того, що був забраний другий примірник заяви, вважає вірними висновки суду першої інстанції в частині використання ОСОБА_1 передбаченого законом права на відкликання заяви про звільнення до моменту такого звільнення. Також, зазначив, що після вищевказаних дій позивач жодного разу не з`явився на роботі й не поцікавився, чи було його звільнено, а лише 30.11.2020 року надіслав копію написаної 15.10.2019 року заяви, у зв`язку з цим після завершення розгляду даної справи був звільнений з займаної посади за прогул. Звертає увагу й на відсутність в апеляційній скарзі будь-яких доводів в частині незаконності рішення суду, що стосується відмови в позові про зобов`язання внесення запису до трудової книжки. При цьому з урахуванням тієї обставини, що трудова книжка ОСОБА_1 знаходиться за основним його місцем роботи в ТОВ “ВЕЛБІ ГРУП”, директором якого він і є, то у відповідності до п. 2.14 Інструкції про порядок ведення трудових книжок, яка передбачає внесення основним роботодавцем за бажанням працівника до трудової книжки запису про роботу за сумісництвом, вважає, що такий обов`язок законом покладено безпосередньо на позивача.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши законність оскаржуваного рішення в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення, виходячи з таких підстав.

Судом встановлено, що наказом ТОВ «Термобуд-Каркас» № 2 від 01 лютого 2018 року ОСОБА_1 прийнято на посаду начальника відділу збуту (маркетингу) за сумісництвом, під категорією особи – «найманий працівник без трудової книжки» (а.с. 52).

Основним місцем роботи ОСОБА_1 є ТОВ «Велбі Груп», де і зберігається його трудова книжка.

01 лютого 2019 року директором ТОВ «Термобуд-Каркас» ОСОБА_3 затверджено посадову інструкцію начальника відділу збуту, з якою ознайомлено ОСОБА_1 (а.с. 53-56).

15 жовтня 2019 року ОСОБА_1 подав директору ТОВ «Термобуд-Каркас» ОСОБА_3 заяву, в якій просив звільнити його з роботи за власним бажанням 15 жовтня 2019 року (а.с. 7).

16 жовтня 2019 року начальник відділу збуту (маркетингу) ОСОБА_1 був відсутній на робочому місці за адресою АДРЕСА_1 та на робочому місці за місцезнаходженням основних виробничих потужностей ТОВ «Термобуд-Каркас» за адресою АДРЕСА_2 без попередження про відсутність з 09:00 до 18:00; будь-яких документів, які б підтверджували поважність причин відсутності не надав і на телефонні дзвінки не відповідав, про що комісією товариства в складі директора ТОВ «Термобуд-Каркас» ОСОБА_3 , майстра виробництва ТОВ «Термобуд-Каркас» ОСОБА_4 , завідувача складом ТОВ «Термобуд-Каркас» ОСОБА_5 складено відповідний акт №1/16 від 16 жовтня 2020 року (а.с. 57).

Аналогічного змісту акт за № 11/30 було складено й 30 жовтня 2019 року (а.с. 60).

30 жовтня 2019 року ОСОБА_1 звернувся до директора ТОВ «Термобуд-Каркас» з заявою, в якій просив на підставі поданої ним 15.10.2019 року видати наказ про його звільнення з займаної посади, повернути трудову книжку та виплатити компенсацію за невикористану відпустку в строк, що не перевищує трьох днів. Відповідне звернення з копією заяви від 15.10.2019 року було надіслано поштовим зв`язком (а.с. 11-12).

Згідно повідомлення-запрошення ТОВ «Термобуд-Каркас» ОСОБА_1 було запропоновано з`явитися до директора ТОВ «Термобуд-Каркас» на 11 год. 00 хв. 08 листопада 2019 року для надання письмових пояснень та доказів поважності відсутності на робочому місці протягом тривалого часу, одночасно з цим підготувати документи для інвентаризації прийнятих та реалізованих товарно-матеріальних цінностей, передачі результатів маркетингової діяльності під час виконання посадових обов`язків згідно посадової інструкції (а.с.64-66).

Згідно запрошення ТОВ «Термобуд-Каркас» від 08 листопада 2019 року, яке повторно надіслане ОСОБА_1 19 грудня 2019 року, останнього було повідомлено про необхідність подання оригіналу забраної ним заяви про звільнення, пояснень щодо підстав не відпрацювання 14 днів, пояснень щодо причин відсутності на робочому місці та надання оригіналу трудової книжки з основного місця роботи для відмітки про трудовий стаж (а.с.64-66).

22 листопада 2019 року ОСОБА_1 звернувся до Управління Держпраці у Тернопільській області із проханням вжити заходів щодо належного захисту його права на вільний вибір праці в частині не вжиття заходів щодо звільнення його з посади у ТОВ «Термобуд-Каркас» та невнесення відповідного запису до його трудової книжки (а.с. 8).

Листом від 27 грудня 2019 року № 4232/01-05-43/19 Управління держпраці у Тернопільській області повідомило ОСОБА_1 про результати здійсненого інспекційного відвідування ТОВ «Термобуд-Каркас», в ході якого встановлено, що 15 жовтня 2019 року ОСОБА_1 звернувся до директора ТОВ «Термобуд-Каркас» із заявою про звільнення з посади начальника відділу збуту (маркетингу) за власним бажанням, проти чого директор не заперечив з умовою надання документів щодо інвентаризації прийнятих та реалізованих товарно-матеріальних цінностей, передачі результатів маркетингової діяльності під час виконання посадових обов`язків згідно посадової інструкції, після чого ОСОБА_1 забрав оригінал заяви та покинув приміщення, що підтверджується складеним комісією товариства актом від 15 жовтня 2019 року «Про відкликання заяви на звільнення за власним бажанням». Станом на 23 грудня 2019 року оригінал заяви від 15 жовтня 2019 року про звільнення ОСОБА_1 в товаристві був відсутній, наказ про звільнення не видавався. Під час прийняття ОСОБА_1 01 лютого 2018 року на посаду начальника відділу збуту (маркетингу) за сумісництвом у повідомленні про прийняття на роботу, поданому до Тернопільської ОДПІ ГУ ДФС у Тернопільській області, в розділі «категорія особи» зазначено «наймані працівники без трудової книжки». Відповідно до інформації з Книги обліку руху трудових книжок і вкладишів до них за період діяльності Товариства, запис про реєстрацію трудової книжки відсутній. Згідно письмового пояснення директора товариства ОСОБА_3 , при прийнятті на роботу ОСОБА_1 не надавав трудову книжку, натомість підтвердив, що вона знаходиться за його основним місцем роботи - ТОВ «ВЕЛБІ ГРУП» (а.с. 9-10).

В ході апеляційного розгляду даної справи також встановлено, що після прийняття судом рішення у даній справі, а саме 12.01.2021 року ОСОБА_1 було звільнено з роботи в Товаристві за вчинення прогулу (з підстав, передбачених п. 4 чт. 40 КзпП України).        

У відповідності до ст. 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Згідно вимог ст. 2 КЗпП України працівники реалізують право на працю шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації або з фізичною особою.

Трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін (ч. 1 ст. 21 КЗпП України).

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 36 КЗпП України підставами припинення трудового договору є розірвання трудового договору з ініціативи працівника (ст.ст. 38, 39), з ініціативи власника або уповноваженого ним органу (ст.ст.40, 41) або на вимогу профспілкового чи іншого уповноваженого на представництво трудовим колективом органу (ст. 45).

На підставі ст. 38 КЗпП України працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні. У разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу (переїзд на нове місце проживання; переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість; вступ до навчального закладу; неможливість проживання у даній місцевості, підтверджена медичним висновком; вагітність; догляд за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку або дитиною з інвалідністю; догляд за хворим членом сім`ї відповідно до медичного висновку або особою з інвалідністю I групи; вихід на пенсію; прийняття на роботу за конкурсом, а також з інших поважних причин), власник або уповноважений ним орган повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник. Працівник має право у визначений ним строк розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо власник або уповноважений ним орган не виконує законодавство про працю, умови колективного чи трудового договору.

Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України у п. 12 своєї постанови від 06 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів», працівник, який попередив власника або уповноважений ним орган про розірвання трудового договору, укладеного на невизначений строк, вправі до закінчення строку попередження відкликати свою заяву і звільнення в цьому випадку не проводиться, якщо на його місце не запрошена особа в порядку переведення з іншого підприємства, установи, організації (ч. 4 ст. 24 КЗпП України). Якщо після закінчення строку попередження трудовий договір не був розірваний і працівник не наполягає на звільненні, дія трудового договору вважається продовженою.

На неможливості змінювати сторонами трудових правовідносин строки попередження наголошується у постанові Верховного суду від 20.05.2020 року в справі № 279/3334/17-ц. У даній постанові також зазначається, що у випадку відсутності усного чи письмового відкликання заяви про звільнення за власним бажанням й після закінчення строку попередження трудовий договір не було розірвано, а працівник не наполягає на звільненні, дія договору вважається продовженою.

З висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 04 листопада 2020 року в справі № 753/1181/18, предметом позову в якій було питання законності звільнення з підстав, передбачених ст. 38 КЗпП України, вбачається, що за змістом даної статті сторони трудового договору вправі домовитися про будь-який строк звільнення після подання працівником заяви про це в межах двотижневого строку. За наявності домовленості працівника можна звільнити навіть у день подачі заяви про звільнення. У зв`язку з цим слід дійти висновку, що роботодавець, при звільненні за ст. 38 КзпП України вправі звільнити працівника з займаної посади на його прохання раніше двотижневого строку, без зазначення причин, але з зазначенням дати звільнення. При цьому, якщо звільнення проводиться за ініціативою працівника з проханням звільнити його у визначену ним дату, то правом на відкликання своєї заяви про звільнення працівник наділений лише до моменту звільнення.

Згідно з ч. ч. 1, 2, 4 ст. 48 КЗпП України трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. Трудові книжки ведуться на всіх працівників, які працюють на підприємстві, в установі, організації або у фізичної особи понад п`ять днів. До трудової книжки заносяться відомості про роботу, заохочення та нагороди за успіхи в роботі на підприємстві, в установі, організації; відомості про стягнення до неї не заносяться.

Згідно постанови КМ України від 27 квітня 1993 року № 301 «Про трудові книжки працівників» при працевлаштуванні на роботу працівники зобов`язані подавати трудову книжку, оформлену в установленому порядку. Трудові книжки зберігаються на підприємствах, в установах і організаціях, у представництвах іноземних суб`єктів господарювання, а при звільненні працівника трудова книжка видається йому під розписку в журналі обліку.

Чинне законодавство про працю передбачає можливість наявності у працівника лише однієї трудової книжки, яка ведеться лише роботодавцем за основним місцем роботи працівника, у разі втрати якої законодавством передбачено порядок видачі її дублікату.

Відповідно до п. 1.1 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої спільним наказом Мінпраці, Мін`юсту і Мінсоцзахисту населення від 29.07.93 року № 58 на осіб, які працюють за сумісництвом, трудові книжки ведуться тільки за місцем основної роботи.

Пунктом 2.14 цієї Інструкції зазначено, що запис про роботу за сумісництвом за бажанням працівника вносить до його трудової книжки окремим рядком основний роботодавець.

Трудові книжки зберігають і ведуть за основним місцем роботи, відповідно запис про роботу за сумісництвом до трудової книжки за бажанням працівника уповноважений вносити виключно роботодавець за основним місцем роботи. При цьому здійснюють цей запис в окремому рядку.

Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, тобто обов`язок доказування покладений на сторони.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (ст.89 ЦПК України).

Відмовляючи у задоволенні позову в частині розірвання трудового договору суд першої інстанції виходив із того, що звернувшись з заявою про звільнення з роботи 15.10.2019 року і забравши того ж дня оригінал такої заяви з собою, позивач скористався передбаченим трудовим законодавством правом на відкликання заяви про звільнення, а також — з відсутності в матеріалах справи доказів на підтвердження факту подання позивачем двох примірників заяви про звільнення.

Крім цього, відмовляючи в частині позовних вимог ОСОБА_1 щодо зобов`язання внесення запису в трудову книжку, суд виходив із того, що такі вимоги, як похідні від вимог про розірвання трудового договору, в задоволенні яких судом відмовлено, не можуть бути задоволеними, а також — з того, що діюча Інструкція про порядок ведення трудових книжок працівників передбачає внесення відповідного запису про звільнення лише роботодавцем за основним місцем роботи, де такі книжки зберігаються, в той час як позивач у відповідача працював за сумісництвом, а основним його місцем роботи, де зберігалася трудова книжка, було ТОВ “ВЕЛБІ ГРУП”.

Колегія суддів повністю погоджується з висновками суду першої інстанції, як такими, що зроблені з урахуванням вимог законів, що регулюють спірні правовідносини та відповідно до наявних у матеріалах справи доказів.        Встановивши, що в поданій 15.10.2019 року заяві про звільнення за власним бажанням з 15.10.2019 року, ОСОБА_1 не зазначив жодних причин для розірвання трудового договору раніше двотижневого строку попередження, а резолюція керівника на ній не містить дати звільнення; те, що оригінал такої заяви з резолюцією керівника “Не заперечую” позивач у день її подачі забрав із собою, й така заява знаходиться у нього на руках, а також, те, що в подальшому до закінчення визначеного законом 14-денного строку для попередження про звільнення, позивач не наполягав на звільненні й трудовий договір з ним розірваний не був, суд першої інстанції, на думку колегії суддів, прийшов до вірного висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову шляхом розірвання трудового договору з відповідачем на підставі поданої 15.10.2019 року ОСОБА_1 заяви з посиланням на використання останнім передбаченого законом права на відкликання такої заяви.

Також, встановивши відсутність передбачених законом підстав для задоволення позову в частині розірвання трудового договору, вірними є й висновки суду першої інстанції, що стосуються відсутності правових підстав для задоволення вимог ОСОБА_1 про внесення запису в трудову книжку, як похідних від вищевказаних, а також і з підстав, що діюче трудове законодавство передбачає внесення такого запису лише роботодавцем за основним місцем роботи, що повністю узгоджується з п.п. 1.1, 2.14 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої спільним наказом Мінпраці, Мінюсту і Мінсоцзахисту населення від 29.07.1993 року за № 58, в той час як у відповідача позивач працював за сумісництвом і був прийнятий на роботу без трудової книжки, яка знаходилася за основним його місцем роботи у ТОВ “ВЕЛБІ ГРУП”.

Доводи апеляційної скарги щодо безпідставності висновків суду в частині відкликання ним заяви про звільнення з посиланням на те, що ним подавалися два ідентичні примірники заяви, один з яких залишено директору, а інший (з резолюцією “Не заперечую”), як доказ звільнення, забрано собі, а також, з посиланням на пояснення директора, надані в судовому засіданні, колегія суддів відхиляє, як такі, що не підтверджені належними та допустимими доказами й ґрунтуються лише на припущеннях. Крім цього, такі твердження позивача спростовуються й наявними у справі письмовими доказами, а саме, змістом позовної заяви, з якою він звертався до суду (а.с. 5-6), змістом заяви про розірвання трудових відносин від 30.10.2019 року (а.с. 11), змістом листа Управління Держпраці у Тернопільській області від 27.12.2019 року з приводу звернення ОСОБА_1 від 22.11.2019 року (а.с. 9-10), з жодного із яких не вбачається, що позивачем у день звільнення подавалася відповідна заява у 2-х екземплярах, а натомість згадка про заяву міститься в однині.

Не може вважатися й доказом наполягання позивача на звільненні та наявність у відповідача передбаченої законом підстави для розірвання трудового договору й сама по собі надіслана на адресу керівника ТОВ “Термобуд-Каркас” заява про розірвання трудових відносин від 30.10.2019 року та отримана Товариством 05.11.2019 року (що встановлено в ході проведення перевірки Управлінням Держпраці в Тернопільській області та відображено в листі від 27.12.2019 року (а.с. 10)) з долученою до неї копією заяви від 15.10.2019 року, оскільки останнім днем передбаченого трудовим законодавством України двотижневого строку попередження про звільнення було 29.10.2019 року й до цього часу позивач не надав керівнику товариства оригіналу поданої 15.10.2019 року заяви про звільнення з метою вчинення необхідних визначених законом дій (видачі наказу тощо). Не було надано оригіналу такої заяви й пізніше. Як встановлено, в ході апеляційного розгляду справи, на час розгляду справи апеляційним судом, заява ОСОБА_1 з оригіналом резолюції керівника знаходиться в нього на руках. Разом із тим, факт знаходження на руках у позивача оригіналу заяви про звільнення спростовує наявність у директора Товариства передбаченого законом обов`язку розірвати трудовий договір, оскільки за відсутності в Товаристві такої заяви неможливою є реалізація передбаченої законом процедури звільнення (видачі відповідного наказу), а факт відсутності у позивача доказів для звільнення раніше передбаченого законом терміну відпрацювання в сукупності з фактом відсутності на резолюції директора дати звільнення саме з 15.10.2019 року, на думку колегії суддів, свідчать про відсутність між сторонами трудового договору погодження на звільнення без відпрацювання передбаченого законом строку.

Підлягають відхиленню й доводи апеляційної скарги позивача в частині незаконності рішення суду з посиланням на ненадання судом першої інстанції належної правової оцінки суперечностям у поясненнях директора товариства ОСОБА_3 , що навалися суду особисто й тим, що викладені у письмовому відзиві в частині обставин залишення позивачем приміщення роботи у день написання заяви про звільнення, оскільки обставини залишення позивачем 15.10.2020 року кабінету директора з урахуванням того, що ОСОБА_1 був забраний оригінал заяви про звільнення, не мають жодного правового значення для вирішення даного спору.

Додатково, колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу позивача на пропуск ним визначеного ч. 1 ст. 233 КЗпП України тримісячного строку для звернення з заявою про вирішення трудового спору, який (строк) обчислюється з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

Так, з урахуванням тієї обставини, що позивач вважав узгодженою дату звільнення його відповідачем з роботи 15.10.2019 року, то, на думку колегії суддів, саме з цієї дати для нього починається відлік строку, коли він повинен був дізнатися про порушення відповідачем свого права. Беручи до уваги те, що позов до суду ОСОБА_1 пред`явлено лише 13.02.2020 року (майже через чотири місяці після написання заяви) й про поважність причин, з яких такий строк пропущено, позивачем не заявлялося, як і не встановлено таких у ході апеляційного розгляду справи, колегія суддів вважає, що пропуск позивачем визначеного законом строку для звернення до суду за захистом своїх трудових прав є додатковою підставою для відмови в задоволенні його вимог.                

У відповідності до ч. 1 ст. 374 Цивільного процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно з вимогами ч. 1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи те, що Тернопільським міськрайонним судом дана належна оцінка наявним у матеріалах справи доказами, висновки суду відповідають обставинам справи, рішення прийнято з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи, викладені в апеляційній скарзі, висновків суду не спростовують, колегія суддів вважає, що відсутні підстави для скасування оскаржуваного рішення.        

Керуючись ст.ст. 35 ч.ч. 1, 3; 259 ч.ч. 1, 2, 6, 8; 374 ч. 1 п. 1; 375 ч. 1; 381 ч.ч. 1, 3; 382 ч.ч. 1, 2; 384 ч. 1; 389 ч. 1 п. 1; 390 ч. 1 Цивільного процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 — залишити без задоволення.

Рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 17 листопада 2020 року — залишити без змін.

Судові витрати покласти на сторони в межах, ними понесених.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до суду касаційної інстанції в особі Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Дата складання повного судового рішення до 30 березня 2021 року.

Головуючий

Судді