УКРАЇНА

Житомирський апеляційний суд

Справа №272/722/19                         Головуючий у 1-й інст. Чуб

Категорія ст.422-1 КПК України         Доповідач Зав`язун С. М.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 березня 2021 року Житомирський апеляційний суд в складі:

головуючого-судді                Зав`язуна С.М.,

суддів:                                Бережної С.В., Широкопояса Ю.В.,

за участю: секретаря                Гонгало Н.В.,

прокурора                                Афійчука Ю.М.,

захисника                                Дмитренка В.В.,

обвинувачених                         ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відео конференції в залі суду в м.Житомирі матеріали судового провадження №272/722/19 за апеляційними скаргами захисника Дмитренка В.В., діючого в інтересах обвинувачених ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , на ухвалу Андрушівського районного суду Житомирської області від 17 березня 2021 року,

в с т а н о в и в:

ухвалою Андрушівського районного суду Житомирської області від 17 березня 2021 року, задоволено клопотання прокурора та продовжено обвинуваченому ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , строк дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою на 60 днів до 15.05.2021.

Продовжено обвинуваченому ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , строк дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою на 60 днів до 15.05.2021.

В задоволенні клопотань ОСОБА_2 та ОСОБА_1 про заміну запобіжного на більш м`який не пов`язаний з позбавленням волі – відмовлено.

Свої висновки суд першої інстанції мотивував фактичними обставинами провадження та характеризуючими даними про особу обвинувачених, доведеністю стороною обвинувачення ризиків, передбачених ст.177 КПК України, відсутністю достатніх стримуючих факторів, як і підстав вважати, що менш суворі запобіжні заходи будуть достатніми заходами у даному кримінальному провадженні.

В апеляційних скаргах адвокат Дмитренко В.В., діючий в інтересах обвинуваченого ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , просить скасувати ухвалу суду першої інстанції, як незаконну, а своїм рішенням змінити запобіжний захід обом його підзахисним на такий, що не пов`язаний з позбавленням волі. При цьому, наголошує, що клопотання прокурора від 12 березня 2021 року не містить будь-яких доказів, які обґрунтовують подане клопотання, як і в порушення ч.3 ст.184 КПК України не містить жодного додатку, не містить доказів отримання копії клопотання та матеріалів, якими обґрунтовується необхідність застосування запобіжного заходу до обвинуваченого, крім того, в порушення ч.4 ст.184 КПК України, дане клопотання подано одне відносно двох обвинувачених. Зазначає, що зазначене клопотання подано прокурором без дотримання строків його подання, тобто пізніше ніж за п`ять днів до закінчення дії попередньої ухвали про тримання під вартою, також, дане клопотання та матеріали до нього не надані стороні захисту за три години до початку розгляду клопотання. При цьому, вже протягом тривалого часу (більше року) сторона обвинувачення не в змозі забезпечити явку свідків обвинувачення, ухвали про привід не виконуються, клопотання суду про застосування адміністративного примусу до останніх в порядку ст.139 КПК України не заявляються, а суд з власної ініціативи їх не застосовує, що затягує розгляд справи, стороною захисту було заявлено клопотання про застосування заходів адміністративного примусу до свідків, однак судом вказане клопотання залишено без уваги (ні відмовлено, ні задоволено). Наголошує, що в даній справі “розумність” строку тримання під вартою та розгляду справи вже давно порушена, оскільки жодних дій щодо дотримання цих строків ні судом ні стороною обвинувачення не вживаються. Також, зазначає, що жодний ризик у клопотанні про продовження строку тримання під вартою передбачений ст.177 КПК України прокурором не доведений.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення захисника, який просив апеляційну скаргу задовольнити, обвинувачених, які підтримали апеляційні доводи свого захисника, думку прокурора, який просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали судового провадження, а також ухвалу суду в межах, передбачених ст.404 КПК України, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з таких підстав.

У відповідності до ч.1 ст.331 КПК України, під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати або обрати запобіжний захід щодо обвинуваченого.

Нормами ч.2 цієї статті визначено, що вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу.

Частиною 3 ст.331 КПК України передбачено, що незалежно від наявності клопотань суд зобов`язаний розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою до спливу двомісячного строку з дня надходження до суду обвинувального акта чи з дня застосування судом до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. За наслідками розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід у вигляді тримання під вартою або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців.

До спливу продовженого строку суд зобов`язаний повторно розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою, якщо судове провадження не було завершене до його спливу.

У відповідності до вимог ст.177 КПК України метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов`язків, а також запобігання спробам переховуватися від органів досудового розслідування або суду; знищення, схову або спотворення будь-яких речей чи документів, що мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконного впливу на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином та вчиняти інше кримінальне правопорушення або продовжити правопорушення, в якому підозрюється.

Відповідно до вимог ст.178 КПК України при вирішенні питання про застосування запобіжного заходу (його продовження) враховується вагомість наявних доказів про вчинення кримінального правопорушення; тяжкість покарання, що загрожує особі у разі визнання винуватим у кримінальному правопорушенні; вік та стан здоров`я підозрюваного; міцність соціальних зв`язків підозрюваного в місці його постійного проживання, наявність родини та утриманців; наявність постійного місця роботи, навчання; репутацію, майновий стан підозрюваного; наявність судимостей; наявність повідомлення особі про підозру у вчиненні іншого кримінального правопорушення; розмір майнової шкоди, у завданні якої підозрюється особа або розмір доходу, в отриманні якого внаслідок вчинення кримінального правопорушення підозрюється особа.

Відповідно до вимог ст.194 КПК України, під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу суд зобов`язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про: наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор; недостатність застосування більш м`яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.

На переконання апеляційного суду, суд першої інстанції, вирішуючи питання про продовження строку тримання під вартою обвинувачених ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , дотримався вказаних вимог кримінального процесуального закону.

Як встановлено апеляційним судом та, що знайшло своє підтвердження і у відповідних матеріалах провадження, 17.03.2021 в судовому засіданні Андрушівським районним судом, в порядку ст.331 КПК України, було розглянуто клопотання прокурора Шербини В.Р. про продовження строку тримання під вартою обвинувачених.

Клопотання прокурора було подано до суду першої інстанції 12.03.2021. Апеляційний суд звертає увагу, що кримінальним процесуальним законом не передбачено відмови у продовженні запобіжного заходу через пропущення прокурором строку звернення з відповідним клопотанням. На думку апеляційного суду зазначене клопотання прокурора є відповідним вимогам ст.199 КПК України, містить всі визначені кримінальним процесуальним кодексом відповідні відомості та обставини, які враховуються при продовженні міри запобіжного заходу у виді тримання під вартою. Подача окремого клопотання прокурором конкретно щодо кожного з обвинувачених в одному ж і тому кримінальному провадженні, не заборонена вимогами кримінального процесуального законодавства. Дане клопотання прокурора судом поставлено на обговорення всіма учасниками провадження, з`ясовано думка кожного з них з відповідним обґрунтуванням під час судового розгляду 17.03.2021(а.п.214-217). Заявлені процесуальні ризики прокурором базуються на матеріалах провадження. Таким чином, істотних порушень вимог КПК України, в цій частині не встановлено.

В цьому ж судовому засіданні було розглянуто й усні клопотання обвинуваченого ОСОБА_2 про зміну запобіжного заходу з тримання під вартою на домашній арешт, обвинуваченого ОСОБА_1 про зміну запобіжного заходу на більш м`який не пов`язаний із позбавленням волі, які були підтримані і їх захисником – адвокатом Дмитренком В.В.

Вирішуючи питання продовження строку тримання під вартою обвинуваченого, суд першої інстанції дослідив обставини, з якими закон пов`язує можливість продовження строку тримання під вартою та правильно прийшов до висновку про існування обставин, які перешкоджають завершенню судового розгляду до закінчення дії попередньої ухвали про тримання особи під вартою. Судом встановлено, що процесуальні ризики, передбачені ст.177 КПК України не зменшилися й виправдовують тримання обвинувачених ОСОБА_1 та ОСОБА_2 під вартою.

Апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції ретельно перевірив доводи прокурора про доцільність продовження строку тримання під вартою обвинувачених ОСОБА_1 та ОСОБА_2 та доводи останніх, підтримані в судовому засіданні захисником, щодо зміни запобіжного заходу, з`ясував обставини, які мають значення для вирішення питання про продовження строку тримання під вартою.

Вирішуючи зазначені клопотання як прокурора, так і сторони захисту, суд першої інстанції належно дослідив обставини, з якими закон пов`язує можливість продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою та обґрунтовано прийшов до висновку про існування процесуальних ризиків, передбачених ст.177 КПК України, які не зменшилися й виправдовують тримання під вартою обвинуваченого.

При цьому, зважає апеляційний суд і на те, що при розгляді питання щодо обрання чи продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, слід враховувати і серйозність звинувачення та ризик втечі обвинуваченого. Крім цього, «суворість передбаченого покарання» є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів.

У розумінні практики Європейського суду з прав людини, тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. У справі «Ілійков проти Болгарії» №33977/96 від 26 липня 2001 року ЄСПЛ зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».

Згідно практики Європейського суду з прав людини, суд своїм рішенням повинен забезпечити не тільки права обвинуваченого, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів. Забезпечення таких стандартів, як підкреслює Європейський суд з прав людини, вимагає від суду більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства.

В даному випадку, суд апеляційної інстанції не може не врахувати і ті факти, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 обвинувачується, у вчиненні тяжкого кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.187 КК України, санкція якого передбачає покарання у виді позбавленням волі на строк від семи до десяти років із конфіскацією майна.

Крім того, апеляційний суд враховує й характеризуючі особу ОСОБА_1 дані, а саме, що останній є раніше судимим (а.п.10-12), може продовжувати протиправну діяльність, тобто вчиняти нові кримінальні правопорушення. Останній обвинувачений не працює, не має постійного джерела доходу, є неодруженим, не має на утриманні дітей, має виключно негативні характеристики (а.п.13), до затримання проживав в іншому місці, а не за місцем реєстрації, тобто ступінь його соціальних зв`язків не є такою, яка б утримувала його за місцем реєстрації - АДРЕСА_1 .

В свою чергу, ОСОБА_2 також є раніше судимим (а.п.4-6), може продовжувати протиправну діяльність, тобто вчиняти нові кримінальні правопорушення. Також, обвинувачений ОСОБА_2 офіційно не працює, не має постійного джерела доходу, є неодруженим, не має на утриманні дітей, до затримання проживав в іншому місці, а не за місцем реєстрації , тобто ступінь його соціальних зв`язків не є такою, яка б утримувала його за місцем реєстрації - АДРЕСА_1 .

Таким чином, існують реальні ризики того, що під час розгляду провадження він може переховуватись від органів досудового розслідування та суду, перешкоджати кримінальному провадженню шляхом неявки до суду з метою уникнення від кримінальної відповідальності.

Крім того, апеляційний суд в даному випадку, з урахуванням всіх характеризуючих даних обвинувачених ОСОБА_1 і ОСОБА_2 та фактичних обставин інкримінованих кримінального правопорушення, погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що останні перебуваючи на волі мають реальну можливість незаконно вплинути на свідків у цьому кримінальному провадженні, як і перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином.

Одночасно, апеляційний суд зауважує, що суд першої інстанції на даному етапі провадження (продовження застосування запобіжного заходу) не вправі вирішувати ті питання, які повинен вирішувати суд під час розгляду кримінального провадження по суті, зокрема оцінювати докази з точки зору їх достатності та допустимості для визнання особи винуватою чи невинуватою у вчиненні кримінальних правопорушень. З урахуванням наведеного, вирішення судом доводів захисника обвинувачених щодо невинуватості ОСОБА_1 і ОСОБА_2 у інкримінованих їм, є передчасним.

При цьому, в ході апеляційної перевірки матеріалів провадження, судом апеляційної інстанції не встановлено тих беззаперечних стримуючих факторів котрі переконливо забезпечили б належну процесуальну поведінку обвинувачених в разі зміни запобіжного заходу на більш м`який, у тому числі, і у вигляді домашнього арешту та особистого зобов`язання, на чому наголошує останній в своїй апеляційній скарзі.

Апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції належно перевірив доводи обвинуваченого ОСОБА_1 і ОСОБА_2 щодо зміни запобіжного заходу на більш м`який, з`ясував обставини, які мають значення для вирішення питання продовження строку дії запобіжного заходу останнім.

Крім того, матеріали провадження не містять переконливих даних про застереження, які б унеможливлювали перебування обвинувачених під вартою та в ході апеляційного розгляду ОСОБА_1 і ОСОБА_2 та їх захисниками не доведені. Зокрема, будь-яких переконливих та відповідних доказів того, що стан здоров`я обвинувачених перешкоджає їх перебуванню в умовах СІЗО стороною захисту не надано.

Апеляційні посилання захисника на те, що обвинувачені мають стійкі соціальні зв`язки (наявності на утриманні дитини) і постійне місце проживання, не доводять по-за розумним сумнівом дотримання ОСОБА_1 і ОСОБА_2 відповідної сталої процесуальної поведінки, в разі застосування щодо них більш м`якого запобіжного заходу.

Апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції, що в разі зміни виду запобіжного заходу обвинуваченим на більш м`який, на чому наполягає захисник в своїй скарзі, може призвести до спроб обвинувачених переховуватись від суду, перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином (незаконно впливати на свідків) та вчиняти інші кримінальні правопорушення.

Таким чином, вирішуючи клопотання, як прокурора про продовження строку тримання під вартою, так і обвинувачених щодо зміни запобіжного заходу на більш м`який, суд першої інстанції, відповідно до ст.178 КПК України, врахував тяжкість покарання, яке загрожує ОСОБА_1 і ОСОБА_2 у разі визнання їх винним, дані про особу обвинувачених, та відповідно наявність передбачених ст.177 КПК ризиків – переховуватися від суду, перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином (незаконно впливати на свідків), вчинити інше кримінальне правопорушення, тому дійшов до обґрунтованого висновку про необхідність продовження строку тримання під вартою останнього та відсутність процесуальної необхідності застосування менш суворого виду запобіжного заходу.

Всі викладені захисником апеляційні доводи були об`єктом дослідження судом першої інстанції і ним надана належна оцінка. Жодних нових обставин, які б впливали на обґрунтованість поданої апеляційної скарги не встановлено.

Приймаючи до уваги вищевикладене, апеляційний суд приходить до висновку, що рішення суду є законним та обґрунтованим, оскільки ухвалене у відповідності до вимог закону, та винесене на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені достатніми даними, дослідженими та оціненими судом, а тому апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Керуючись ст.ст.404, 405, 407, 422-1 КПК України, апеляційний суд,

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційні скарги захисника Дмитренка В.В. залишити без задоволення, а ухвалу Андрушівського районного суду Житомирської області від 17 березня 2021 року, якою продовжено обвинуваченому ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та обвинуваченому ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , строк дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою на 60 днів до 15.05.2021, – без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та касаційному оскарженню не підлягає.

       Судді :