Єдиний унікальний номер 234/11810/20

Номер провадження 22-ц/804/734/21        

Головуючий у 1 інстанції Лебединець Г.С.                                              Єдиний унікальний номер 234/11810/20

Доповідач  Папоян В.В.                                                                                   Номер провадження 22-ц/804/734/21

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М        У К Р А Ї Н И

07 квітня 2021 року Донецький апеляційний суд в складі:

судді-доповідача Папоян В.В.

суддів Агєєва О.В., Мальованого Ю.М.,

за участю секретаря Гладуха О.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Бахмуті Донецької області за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на заочне рішення Краматорського міського суду Донецької області від 15 грудня 2020 року цивільну справу №234/11810/20 за позовом ОСОБА_1 до Корпорації «Індустріальна спілка Донбасу» про стягнення заборгованості по заробітній платі, вихідної допомоги, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, (головуючий у 1 інстанції суддя Лебединець Г.С., повний текст рішення складено 21.12.2020 року),

В С Т А Н О В И В :

У серпні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Корпорації «Індустріальна спілка Донбасу» про стягнення заборгованості по заробітній платі, вихідної допомоги, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, в обґрунтування якого зазначив, що з 16.01.2012 року по 01.05.2020 року він працював в Корпорації «Індустріальна спілка Донбасу», остання займана посада – директор правового департаменту. Наказом від 30.04.2020 року його було звільнено з посади на підставі пункту 1 статті 36 КЗпП України за угодою сторін. При звільненні відповідач не провів із ним остаточного розрахунку, не виплатив грошову компенсацію за дні невикористаної відпустки в сумі 265 910,58 грн та вихідну допомогу в сумі 322 747,89 грн. До теперішнього часу відповідачем заборгованість в добровільному порядку не виплачена.

У зв`язку з чим просив суд стягнути з відповідача суму заборгованості  та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, починаючи з 01.05.2020 року по день прийняття рішення судом.

Заочним рішенням Краматорського міського суду Донецької області від 15 грудня 2020 року позов було задоволено частково. Стягнуто з Корпорації «Індустріальна спілка Донбасу» на користь позивача заборгованість з виплати складової заробітної плати у сумі 265 910,58 грн, та  середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у сумі 265 910,58 грн, без урахування обов`язкових податків та зборів.

Не погодившись з зазначеним рішенням суду, позивач подав апеляційну скаргу, у якій просив рішення суду скасувати у частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача вихідної допомоги у розмірі двох середніх заробітків у зв`язку із припиненням трудового договору за угодою на підставі п.1 ст.36 КЗпП України, та стягнення середнього заробітку у розмірі 265910,58 грн. Ухвалити нове рішення у відповідній частині, яким задовольнити вимоги позивача стягнення з відповідача позивача вихідної допомоги у розмірі двох середніх заробітків у зв`язку із припиненням трудового договору у сумі 322747,89 грн, та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у сумі 588658,47 грн.

В обґрунтування доводів зазначає, що суд першої інстанції безпідставно відмовив у задоволенні позовних вимог щодо стягнення заборгованості з вихідної допомоги. Судом не було враховано, що у наказі про звільнення та довідці про заробітну плату позивача зазначено про нарахування позивачеві при звільненні вихідної допомоги у розмірі двох середньомісячних заробітних плат. Виплата вихідної допомоги також узгоджується з Положенням про оплату праці Корпорації «ІСД» та ст. 36 КЗпП України.

Крім того, помилкова відмова суду у стягненні вихідної допомоги призвела до невірного визначення суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Оскільки вимога про стягнення вихідної допомоги підлягає задоволенню у розмірі 322747,89 грн, то вважає, що з урахуванням принципів співмірності на користь позивача підлягає стягненню середній заробіток у розмірі 588658,47 грн, що відповідає сумам грошової компенсації за невикористану відпустку та вихідної допомоги, які невиплачені.

Сторони у судове засідання апеляційного суду не з`явилися, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, що підтверджується рекомендованими повідомленнями про вручення поштового відправлення. Від позивача на адресу апеляційного суду надійшло клопотання щодо розгляду справи у його відсутність.

Відповідно до ч.6 ст.128 ЦПК України судова повістка, а у випадках, встановлених цим Кодексом, разом з копіями відповідних документів надсилається на офіційну електронну адресу відповідного учасника справи, у випадку наявності у нього офіційної електронної адреси або разом із розпискою рекомендованим листом з повідомленням про вручення у випадку, якщо така адреса відсутня, або через кур`єрів за адресою, зазначеною стороною чи іншим учасником справи.

Пунктом першим частини сьомої статті 128 ЦПК визначено, що юридичним особам у разі ненадання учасниками справи інформації щодо їх адреси судова повістка надсилається за адресою місцезнаходження, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.

Статтею 131 ЦПК України визначено обов`язок учасників судового процесу повідомляти суд про зміну свого місця проживання (перебування, знаходження) або місцезнаходження під час провадження справи.

У разі відсутності заяви про зміну місця проживання або місцезнаходження судова повістка надсилається учасникам справи, які не мають офіційної електронної адреси та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, що забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, на останню відому судові адресу і вважається доставленою, навіть якщо учасник судового процесу за цією адресою більше не проживає або не знаходиться. (ч.2 ст.131 ЦПК)

Відповідачу судова повістка була направлена на вказану у справі адресу, яка відповідає адресі зазначеній в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, проте повернута у зв`язку з відсутністю адресата за цією адресою.

Враховуючі, що відповідач заяв про зміну місця проживання або місцезнаходження до суду не надавав, то останній відповідно до ст.. 131 ЦПК України вважається таким, що повідомлений належним чином про час та місце розгляду справи.

Апеляційний суд вважає можливим розглянути справу у відсутність представника позивача та відповідачів, явка яких у судове засідання обов`язковою не визнавалася, оскільки відповідно до частини 2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Відповідно до частини 1 ст. 367 ЦПК України та п. 15 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2008 року № 12 «Про судову практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку» апеляційний суд перевіряє законність та обґрунтованість судового рішення лише в оскаржуваній частині і відповідно до принципу диспозитивності не має права робити висновки щодо неоскарженої частини. Сторонами рішення суду в частині задоволених позовних вимог не оскаржено.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції – частковому скасуванню з ухваленням нового з наступних підстав.

Відповідно до ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими,  невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Частиною першою статті 263 ЦПК України визначено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Спірні правовідносини врегульовані Кодексом Законів про Працю України, Законом України «Про оплату праці», відповідно до яких врегульовано порядок нарахування та виплати заробітної плати працівникам, з якими укладено трудовий договір.

Стаття 47 КЗпП України передбачає обов`язок власника або уповноваженого ним органу в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Частина перша ст.116 КЗпП України наголошує, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник у день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.

На підставі ч. 1 ст. 117 КЗпП України, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Під час розгляду справи судом першої інстанції було встановлено, що сторони перебували у трудових правовідносинах, відповідно до копії трудової книжки НОМЕР_1 ОСОБА_1 працював  в Корпорації «Індустріальна спілка Донбасу» на посаді директора правового департаменту з 16.01.2012 року.

Наказом № 18-тр від 30.04.2020 року позивача звільнено з займаної посади на підставі п.1 ст. 36 КЗпП України за угодою сторін з 01.05.2020 року. Згідно з наказом управління бухгалтерського обліку зобов`язано провести з позивачем повний розрахунок відповідно до законодавства, у тому числі виплатити компенсацію за невикористану щорічну відпустку тривалістю 49 календарних днів за відпрацьований період з 16.01.2012 року до 01.05.2020 року та вихідну допомогу у розмірі двох середніх місячних заробітків.

Відповідно до довідки Корпорації «Індустріальна спілка Донбасу» № 40 від 01.05.2020 року про нараховані суми, належні при звільненні, заборгованість відповідача перед позивачем по заробітній платі складає: заробітна плата за березень 2020 року 80 873,95 грн; заробітна плата за квітень 2020 року 107 338,70 грн; грошова компенсація за дні невикористаної відпустки у розмірі 265 910,58 грн; вихідна допомога у розмірі двох середніх місячних заробітків у відповідності до наказу № 18-тр від 30.04.2020 року у розмірі 322 747,89 грн.

Відповідачем на користь позивача виплачено лише заборгованість по виплаті заробітної плати за березень - квітень 2020 року. Доказів щодо сплати позивачу інших грошових коштів, відповідачем суду не надано.

Наведені обставини підтверджуються матеріалами справи та не спростовуються сторонами.

За таких обставин, відмовляючи у задоволенні позовних вимог щодо стягнення  вихідної допомоги, суд першої інстанції виходив з того, що надання зазначеної виплати не передбачено вимогами ст. 44 КЗпП України.

Проте апеляційний суд не може погодитися з даним висновком з наступних підстав.

За положеннями статті 21 КЗпП України трудовий договір - це угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, дотримуючись внутрішнього трудового розпорядку, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Згідно з ч.3 ст.94 КЗпП України, питання державного і договірного регулювання оплати праці, прав працівників на оплату праці та їх захист визначається Кодексом, Законом України «Про оплату праці» та іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до ст.2 Закону України «Про оплату праці» заробітна плата поділяється на: основну заробітну плату - це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов`язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців. Додаткову заробітну плату - це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій.

Інші заохочувальні та компенсаційні виплати - до них належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.

Відповідно до статті 9-1 КЗпП України підприємства, установи, організації в межах своїх повноважень і за рахунок власних коштів можуть встановлювати додаткові порівняно з законодавством трудові і соціально-побутові пільги для працівників.

Відповідно до п. 6.9 положення про оплату праці Корпорації «ІСД», затвердженого наказом №17/1 від 31.07.2015 року, сума вихідної допомоги при розірвання трудового договору за згодою сторін згідно п.1 ст. 36 КЗпП України складає трьохмісячний середній заробіток.

Приписами статті 116 КЗпП України встановлено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

У даному випадку з матеріалів справи убачається, що сума вихідної допомоги у розмірі двох середньомісячних заробітків визначена самим відповідачем у наказі про звільнення від 30.04.2020 року та підтверджена, як наявна сума заборгованості перед працівником, у довідці про невиплачену заробітну плату.

Крім того, виплата вихідної допомоги у випадку звільнення за угодою сторін на підставі п.1 ст. 36 КЗпП України передбачена Положенням про оплату праці, що затверджене наказом генерального директора Корпорації «Індустріальна спілка Донбасу» №17/1 від 31.07.2015 року, та не суперечить вимогам чинного законодавства, оскільки виплата інших заохочувальні та компенсаційні грошових і матеріальних виплат, які не передбачені актами чинного законодавства за домовленістю сторін є правом роботодавця.

Таким чином, оскільки право на отримання вихідної допомоги у розмірі двох середньомісячних заробітків визнана самим відповідачем та не оспорена сторонами, то у суду першої інстанції не було правових підстав відмовляти у задоволенні даної позовної вимоги.

Отже, рішення суду першої інстанції підлягає частковому скасуванню щодо відмови у задоволенні позовної вимоги про стягнення вихідної допомоги у розмірі 322747,89 грн з ухваленням нового рішення у цій частині.

Також апеляційний суд зазначає наступне.

Аналіз статей 116, 117 КЗпП України свідчить про те, що всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день звільнення цього працівника. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать; при невиконанні такого обов`язку з вини власника або уповноваженого ним органу наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.

За змістом пункту 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» у разі часткового задоволення позовних вимог працівника про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні суд визначає розмір такого відшкодування з урахуванням розміру спірної суми, на яку працівник мав право, частки, яку вона становила у заявлених вимогах, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком та інших конкретних обставин справи.

Тобто застосування принципу співмірності при визначенні розміру відшкодування працівникові середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні є правом суду.

Аналогічний висновок міститься й у постановах Верховного Суду України від 27 квітня 2016 року № 6-113цс16, від 05 жовтня 2016 року № 6-2405цс15, від 13 березня 2017 року № 6-259цс17. Вказаний висновок щодо застосування норм права, відповідно до ч. 1 ст. 360-7 ЦПК України, має враховуватись іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм.

При цьому згідно постанови ВП ВС від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц  встановлений ст. 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця.

Суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого ст. 117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми (висновок Верховного Суду України, висловлений у постанові від 27 квітня 2016 року у справі № 6-113цс16).

Відповідно до постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц, зменшуючи розмір відшкодування, визначений відповідно до ст. 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, необхідно враховувати: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність можливого розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Наведена правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 711/4010/13-ц.

Апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що розрахована сума середнього заробітку за час затримки розрахунку з позивачем в розмірі 1 498 711,01 грн, є неспівмірною із заборгованістю відповідача. Однак зазначає, що оскільки суд першої інстанції при розрахунку помилково виходив із суми заборгованості у розмірі 265910,58 грн, тоді як сума заборгованості (з урахуванням суми вихідної допомоги) становить 588658,47 грн, то рішення суду у частині стягнення на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні підлягає зміні.

Апеляційний суд враховує, що вимога щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку є похідною вимогою від вимоги про стягнення суми заборгованості, та, з урахуванням вимог розумності та справедливості, виходить із принципу співмірності і враховуючі розмір заборгованості по заробітній платі, яка загалом становить 588658,47 грн, вважає, що рішення суду першої інстанції підлягає зміні. Та вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у сумі 588658,47 грн за вирахуванням суми податку з доходів фізичних осіб та інших обов`язкових платежів, що відповідно до ст. 14.1.180, ст. 18, ст. 162.1.3, ст. 168 Податкового кодексу України є обов`язком податкового агента, яким є відповідач.

Відповідно до п.6 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року N 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню. Оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов`язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов`язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.

Оскільки судом першої інстанції неповно з`ясовані обставини, що мають значення для справи; неправильно застосовано норми матеріального права, то рішення суду в частині наведення мотивів відмови у задоволенні позовних вимог підлягає зміні.

Згідно з ч.13 ст. 141 ЦПК України якщо суд апеляційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві - пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а відповідачеві - пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

Відповідно до ч.6 ст. 141 ЦПК України якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Задовольняючи апеляційну скаргу позивача частково, апеляційний суд з урахуванням ставок судового збору та того, що позивач звільнений від сплати судового збору за вимогами про стягнення грошової компенсації за невикористану відпустку та вихідної допомоги, вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 4841,22 грн, та стягнути з відповідача на користь Держави судовий збір в сумі 11773,17 грн. за подання позовної заяви та в сумі 4841,22 грн за подання апеляційної скарги (з вимоги про стягнення суми вихідної допомоги).

Керуючись статтями 374, 375, 382, 384, 389, 390 ЦПК України апеляційний суд,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Заочне рішення Краматорського міського суду Донецької області від 15 грудня 2020 року в частині відмови у стягненні вихідної допомоги при звільненні скасувати,  в частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку та судових витрат – змінити.

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Корпорації «Індустріальна спілка Донбасу» про стягнення вихідної допомоги при звільненні задовольнити.

Стягнути з Корпорації «Індустріальна спілка Донбасу» на користь ОСОБА_1 вихідну допомогу при звільненні у розмірі 322 747 (триста двадцять дві тисячі сімсот сорок сім) грн 89 коп., без урахування обов`язкових податків та зборів.

Стягнути з Корпорації «Індустріальна спілка Донбасу» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у сумі 588658 (п`ятсот вісімдесят вісім тисяч шістсот п`ятдесят вісім) грн 47 коп., без урахування обов`язкових податків та зборів.

Стягнути з Корпорації «Індустріальна спілка Донбасу на користь ОСОБА_1 судовий збір в сумі 4841 грн 22 коп.

Стягнути з Корпорації «Індустріальна спілка Донбасу на користь Держави судовий збір в сумі в сумі 11773 грн 17 коп. за подання позовної заяви та в сумі 4841 грн 22 коп. за подання апеляційної скарги.

В іншій частині рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня проголошення безпосередньо до Верховного Суду.

Судді:                                                                                             В.В. Папоян

                                                                                                        О.В. Агєєв

                                                                                                       Ю.М. Мальований