Справа  № 2-240/2010

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И

07 квітня 2010 року                                                                                                    

Южний міський суд Одеської області у складі:

головуючого судді – Асанової З.І.,

при секретарі – Гнатюк Л.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 в своїх інтересах та інтересах малолітнього ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про поділ спільного майна подружжя, за участю третьої особи органу опіки та піклування,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 в своїх інтересах та інтересах малолітнього ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_3 про поділ спільного майна подружжя, визнати за нею та сином ОСОБА_2 право власності на 2/3 частини квартири АДРЕСА_1 та стягнути судові витрати, мотивуючи свої вимоги тим, що з 1999 року між нею та відповідачем склались фактичні шлюбні відносини, вони проживали разом та вели спільне господарство. 07.11.1999 року уклали Церковний шлюб. Зареєстрували шлюб в органах РАЦС 31.08.2007 року. Від спільного шлюбу мають малолітню дитину – сина ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1. З вересня 2008 року шлюбні відносини між ними припинені, ведуть окреме господарство. Рішенням Южненского міського суду Одеської області від 19.10.2009 року шлюб між сторонами розірваний та видано свідоцтво органами РАЦС від 12.11.2009 року. Після розірвання шлюбу син знаходиться на утриманні позивачки. За час сумісного проживання 22.08.2003 року за спільні кошти придбали шляхом укладення договору купівлі-продажу двокімнатну квартиру АДРЕСА_1. 26.08.2003 року  КП «Южненське міське бюро технічної інвентаризації» було прийнято рішення про реєстрацію права власності на придбаний сторонами об’єкт нерухомості на ім’я відповідача, проте інтереси сина, який був зареєстрований та проживав у цій квартирі не були враховані. Згоди про добровільний поділ майна між сторонами не досягнутий. Відповідно до чинного законодавства позивачу належить половина спільної власності, а також позивачка просить врахувати інтереси неповнолітнього сина, який знаходиться на її утриманні. Відповідач в спірній квартирі не проживає.

В судовому засіданні позивач та її представник уточнили позовні вимоги та просили визнати право власності по 1/3 частині спірної квартири за нею, сином та відповідачем.

Відповідач в судовому засіданні проти задоволення уточнених позовних вимог не заперечував.

Вислухавши позивача та її представника, відповідача, дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що позов ОСОБА_1 в своїх інтересах та інтересах малолітнього ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя, за участю третьої особи органу опіки та піклування необхідно задовольнити.

В судовому засіданні встановлено, що з 1999 року сторони перебували у фактичних шлюбних відносинах, вони проживали разом та вели спільне господарство.

07.11.1999 року сторони уклали Церковний шлюб.

31.08.2007 року сторони зареєстрували шлюб в органах РАЦС.

Від спільного шлюбу мають малолітню дитину – сина ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1.

З вересня 2008 року шлюбні відносини між ними припинені, ведуть окреме господарство. Рішенням Южненского міського суду Одеської області від 19.10.2009 року шлюб між сторонами розірваний та видано свідоцтво про розірвання шлюбу. Після розірвання шлюбу син знаходиться на утриманні позивачки.

За час сумісного проживання 22.08.2003 року за спільні кошти сторони придбали шляхом укладення договору купівлі-продажу двокімнатну квартиру АДРЕСА_1.

26.08.2003 року КП «ЮМБТІ» зареєстровано право власності вищевказаної квартири на ім’я відповідача, проте інтереси позивача та сина, який був зареєстрований та проживав у цій квартирі не були враховані.

Згідно зі ст. 22 Кодексу про шлюб та сім'ю України, який був чинний на момент набуття спірного майна, майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном. Подружжя користується рівними правами на майно і в тому разі, якщо один з них був зайнятий веденням домашнього господарства, доглядом за дітьми або з інших поважних причин не мав самостійного заробітку. Аналогічні положення передбачає ст. 60 СК України майно, згідно з якою набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Таким чином, вищевказана квартира є об'єктом спільної власності подружжя так як вони фактично перебували у шлюбних відносинах і 07.11.1999 року уклали Церковний шлюб, що не заперечується сторонами.

Здійснення права спільної сумісної власності регламентувалося положеннями ст. 65 СК України - тобто дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою. Дружина і чоловік мають право розділити майно за взаємною згодою, при цьому відповідно до ст. 71 СК України майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Згідно з ч.1 ст.70 СК України у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. Відповідно до ч.3. ст.70 СК України зазначає, що за рішенням суду частка майна дружини, чоловіка може бути збільшена, якщо з нею, ним проживають діти. Аналогічні положення містить п. 10 Постанови Пленуму ВСУ „Про застосування судами деяких норм Кодексу про шлюб та сім'ю України" в якому передбачено, що у справах про поділ майна, що є спільною сумісною власністю подружжя, суд може в окремих випадках, з наведенням відповідних мотивів, відступити від начала рівності часток подружжя, враховуючи інтереси неповнолітніх дітей або одного з подружжя, що заслуговують на увагу (зокрема, якщо один із подружжя за відсутності поважних причин не мав самостійного заробітку чи інших доходів, ухилявся від участі у придбанні чи утриманні майна, витрачав спільне майно на шкоду інтересам сім'ї) або коли це передбачено шлюбним контрактом. Інтереси неповнолітніх дітей або другого з подружжя, що заслуговують на увагу, можуть враховуватися судом при визначенні способу поділу спільного майна в натурі й у тому разі, коли суд не відступив від начала рівності часток.

Ст. 88 ЦПК України передбачено, що стороні, на користь якої укладено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею та документально підтвердженні судові витрати.

За таких обставин суд вважає, що необхідно поділити спільне сумісне майно подружжя, визнати право власності на 1/3 частину спірної квартири за позивачем, відповідачем та сином, а також стягнути судові витрати, що не зашкоджує взаємним інтересам сторін.  

Керуючись ст.ст. 10, 60, 212, 215 ЦПК України, ст.ст. 60, 69, 70, 71, 74  Сімейного Кодексу України, суд

В И Р І Ш И В :

  Позов ОСОБА_1 в своїх інтересах та інтересах малолітнього ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про поділ спільного майна подружжя, за участю третьої особи органу опіки та піклування – задовольнити.

Поділити спільне сумісне майно нажите ОСОБА_1 та ОСОБА_3.

Визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/3 частину квартири АДРЕСА_1.

Визнати за ОСОБА_2 право власності на 1/3 частину квартири АДРЕСА_1.

Визнати за ОСОБА_3 право власності на 1/3 частину квартири АДРЕСА_1.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 державне мито в розмірі 51 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в розмірі 120 грн.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку через суд першої інстанції, шляхом подачі в 10-денний строк з дня проголошення рішення заяви про апеляційне оскарження і подання після цього протягом 20 днів апеляційної скарги або в порядку ч.4 ст.295 ЦПК України     .    

Суддя Южного міського суду

Одеської області                                     З.І.Асанова