Судове рішення #9339
4/190ад

ГОСПОДАРСЬКИЙ
СУД
Луганської області

91016, м.Луганськ
пл.Героїв ВВВ 3а
тел.55-17-32


ХОЗЯЙСТВЕННЫЙ
СУД
Луганской области

91016, г.Луганск
пл.Героев ВОВ 3а
тел.55-17-32


П О С Т А Н О В А

Іменем України


09.06.06                                                                                 Справа № 4/190ад

Суддя  Батюк Г.М., при секретарі судового засідання Лукашишиній Т.М., розглянувши  матеріали справи  за позовом

Луганського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів, м. Луганськ

до Сєвєродонецького комунального підприємства житлового господарства, м.Сєвєродонецьк  Луганської області

про стягнення 4528 грн. 91 коп.

за участю представників сторін:

від позивача –Окулевич О.В.,дов. № 03-01/633 від 20.02.06;

                      -  Балаба Т.М., дов. № 03-02/318 від 11.01.06;

від відповідача –не прибув ( явка обов»язкова).

                                                    

                                                         встановив:   


Суть спору: позивачем заявлена вимога про стягнення суми несплачених штрафних санкцій за не створення робочих місць для працевлаштування інвалідів у 2004 році  в розмірі 4528 грн.91 коп..

У судовому засіданні 06.06.06 по справі була оголошена перерва  до 09.06.06.

Постанова господарського суду Луганської області виноситься 09.06.06.

          Відповідач у відзиві на позовну заяву від 15.05.06, зданого до суду 18.05.06,  проти позову заперечує та у задоволенні позовних вимог просить відмовити, посилаючись на наступне:

-          обов'язок підприємства по створенню робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов'язком здійснювати підбір та працевлаштування інвалідів, відповідними органами на підприємство відповідача жодного інваліда не направлялось;

-          позивачем не надано доказів про відмову підприємством відповідача  у працевлаштуванні інвалідів і підстави для застосування до нього штрафних санкцій за не працевлаштування інвалідів у 2004 році відсутні;  

-          на відсутність у підприємства функцій щодо працевлаштування інвалідів та фактів його відмови у працевлаштуванні, а також направлення відповідними органами інвалідів у спірний період для працевлаштування;

-          підприємство  не виконало  встановлений норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів із-за низької заробітної плати та складних умов праці  громадяни, у тому числі інваліди не бажають працевлаштовуватися на підприємство відповідача.

Згідно з п. 6 Прикінцевих та перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України, який набрав законної сили  з 01.09.05, до початку  діяльності окружних та апеляційних адміністративних судів підсудні їм справи вирішують у першій та апеляційній інстанціях відповідні місцеві та апеляційні суди за правилами Кодексу адміністративного судочинства України.





Враховуючи суб'єктний склад сторін у справі, де в якості позивача виступає суб'єкт владних повноважень, та з урахуванням рекомендацій Верховного суду України, провадження у даній справі порушене за правилами Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

          Сторони не досягли примирення.

 Дослідивши матеріали справи,  вислухавши представників сторін, суд прийшов до наступного.

Відповідно до ст.ст. 19, 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" від 21.03.91 № 875-ХІІ (в редакції від 05.07.01, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), п. 8 Постанови КМУ від 03.05.95 № 314 "Про організацію робочих місць для працевлаштування інвалідів" для підприємств (об'єднань), установ і організацій незалежно від форм власності і господарювання встановлюється норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків від загальної чисельності працюючих, а якщо працює від 15 до 25 чоловік - у кількості одного робочого місця. При цьому, підприємства (об'єднання), установи організації незалежно від форм власності і господарювання, де кількість працюючих інвалідів менша, ніж установлено вищенаведеним нормативом щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів штрафні санкції, сума яких визначається у розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві (в об'єднанні), установі, організації за кожне робоче місце, не зайняте інвалідом.

Згідно з п. 14 "Положення про робоче місце інвалідів і про порядок працевлаштування інвалідів", затвердженого Постановою КМУ від 03.05.95 № 314, підприємства (об'єднання), установи та організації у межах доведеного нормативу створюють за власні кошти робочі місця для працевлаштування інвалідів.

Відповідно до ч.6 ст.20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів Україні" (в редакції від 05.07.01) Кабінет Міністрів України постановою від 28.12.01 № 1767 затвердив     "Порядок     сплати     підприємствами     (об'єднаннями),     установами і організаціями   штрафних   санкцій   до   відділень   Фонду   соціального   захисту інвалідів, акумуляції, обліку та використання цих коштів".

Відповідно до п.2 "Порядку сплати підприємствами (об'єднаннями установами, організаціями штрафних санкцій до відділень Фонду соціальної захисту інвалідів, акумуляції, обліку та використання цих коштів", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.01 № 1767, підприємства щороку не пізніше 1 лютого подають до відділень Фонду соціального захисту інвалідів за своїм місцезнаходженням звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів за формою, що затверджується наказом Мінпраці України за поданням Фонду та погоджується з Держкомстатом.

Згідно з  п.3.3.3 Інструкції зі статистики чисельності працівників, зайнятих у народному господарстві України, затвердженої наказом Міністерства статистики України № 171 від 07.07.95 за погодженням з Міністерством економіки України, Міністерством праці України, Міністерством фінансів України, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 07.08.95 за № 287/823 (далі - Інструкція) середньооблікова чисельність працівників з початку року обчислюється шляхом підсумовування середньооблікової чисельності працівників за всі місяці роботи підприємства, що минули за період з початку року до звітного місяця включно та ділення одержаної суми на кількість місяців за період з початку року, тобто відповідно на 12.

З наявного в матеріалах справи звіту відповідача про зайнятість та працевлаштування інвалідів за формою № 10-П1 (поштова-річна) за 2004 рік (а.с.-9) вбачається, що середньооблікова чисельність штатних працівників облікового складу –211 осіб, фонд оплати праці штатних працівників –955,6 тис. грн., фактично на підприємстві відповідача працевлаштовано у 2004 році 7 інвалідів. За розрахунком позивача (а.с.10-11) відповідач повинен був працевлаштувати у 2004 році  8 інваліда та підприємство відповідача  мало перерахувати  штрафні санкції за нестворені робочі місця для працевлаштування інвалідів за 2004 рік у сумі  4528 грн. 91 коп.

Пункт 4 Порядку  сплати підприємствами ( об’єднаннями),  установами і організаціями  штрафних санкцій до  відділення  Фонду соціального  захисту  інвалідів, акумуляції,  обліку та використання цих коштів,  затвердженого  постановою  Кабінету Міністрів України від 28.12.01 №  1767 (далі - Порядок),  передбачає, що штрафні  санкції  сплачуються  підприємствами  самостійно не пізніше  15 квітня року, що настає  за звітним.  

У  разі несплати  штрафних  санкцій  в установлений термін відділення Фонду вживають заходів щодо їх стягнення у судовому порядку (пункт 11 Порядку).

          Відповідач вищевказані  штрафні санкції не перерахував, у зв’язку з чим позивач просить стягнути з відповідача суму несплачених штрафних санкцій за порушення нормативу робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів  у 2004 році у розмірі 4528 грн. 91  коп..

Відповідач проти позову заперечує, з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву.

Оцінивши доводи сторін та обставини справи у їх сукупності, суд вважає позовні вимоги такими, що не підлягають до задоволення, з огляду на наступне.

          Згідно зі ст.18 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" від 21.03.91 № 875-ХІІ (в редакції після 05.07.01) працевлаштування інвалідів на підприємствах здійснюється центральним органом виконавчої влади з питань праці та соціальної політики, органами місцевого самоврядування, громадськими організаціями інвалідів. Підбір робочого місяця здійснюється переважно на підприємстві, де настала інвалідність, з урахуванням побажань інваліда, наявності у нього професійних навиків та знань, а також рекомендацій медико - санітарної експертизи.  Підприємства (об’єднання), установи і організації (незалежно від форм власності і господарювання), які використовують працю інвалідів, зобов’язані створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством.

Згідно з п.п. 5, 10-14 "Положення про робоче місце інвалідів і про порядок працевлаштування інвалідів", затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 03.05.95 № 314, підприємства розробляють заходи по створенню робочих місць для інвалідів, вносять їх в колективний договір, інформують центри зайнятості, місцеві органи соціального захисту населення та відділення Фонду соціального захисту інвалідів про створення (пристосування) робочих місць для працевлаштування інвалідів, а працевлаштування інвалідів здійснюється державною службою зайнятості, органами Мінсоцзахисту, місцевими радами народних депутатів, громадськими організаціями інвалідів з урахуванням побажань, стану здоров’я інвалідів, їхніх здібностей і професійних навичок відповідно до висновків МСЕК.

Як вбачається з матеріалів справи, визначеними вище органами, у 2004 році не направлено на підприємство відповідача для працевлаштування жодного інваліда. З довідки Сєвєродонецького міського центру зайнятості від 15.03.06 № 13/4-744 вбачається, що у 2004 році підприємство відповідача не надавало інформацією про  наявність вільних робочих місць ( вакантних посад) для інвалідів за формою 3-ПН (а.с.7), згідно  листа Управління праці та соціального захисту  населення Сєвєродонецької міської ради  Сєвєродонецьке КПЖГ з 2000 по 2004 роки з пропозицією щодо працевлаштування інвалідів до УПтаСЗН не зверталось. Згідно довідки Луганського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів ( далі- Фонд) від 21.03.06 № 03-01/954 вбачається, що у 2004 році підприємство не інформувало Фонд  про створення (пристосування) робочих місць для працевлаштування інвалідів.

Як свідчать матеріали справи, відповідач 16.01.04 №15 звертався  до Сєвєродонецького міського товариства інвалідів «Надія»з проханням направити на підприємство для працевлаштування інвалідів у кількості 2-х чоловік на вакансії: двірник, слюсар- сантехнік.

Сєвєродонецьке міське товариство інвалідів «Надія»листом від 13.02.04 № вих.19 повідомило, що у зв"язку з тим, що вакансії двірника та  слюсар- сантехніка, пов"язані з тяжкою фізичною працею на вулиці за любих погодних умов, та низької заробітної плати, бажаючих працювати та Підприємстві відповідача не має.

Відповідач листом від 05.06.06 № 10 повідомив, що колективний договір  підприємства на 2004 рік, разом з документами по заробітній платі, вилучив для приєднання до матеріалів кримінальної справи, оперуповноважений ВДСБЕЗ Сєвєродонецького МВ УМВС України в Луганській області, про що свідчить протокол вилучення від 25.08.05

Крім того, п.п.1, 3 Положення про робоче місце інваліда і порядок працевлаштування інвалідів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.05.95 № 314 (із змінами та доповненнями),  зазначено, що робоче місце інваліда - це окреме робоче місце або ділянка виробничої площі на підприємстві (об'єднанні), в установі  та організації незалежно від форм  власності  та господарювання, де створені необхідні умови праці інваліда.  Робоче місце інваліда вважається створеним, якщо воно відповідає встановленим вимогам робочого місця для інвалідів відповідної нозології, атестовано відповідною комісією за участю представників МСЕК, органів Держнаглядохоронпраці, громадських організацій інвалідів та введено в дію шляхом працевлаштування на ньому інваліда.

У відповідності із ст. 17 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», з метою реалізації творчих та виробничих здібностей інвалідів та з урахуванням індивідуальних програм реабілітації їм забезпечується право працювати на підприємствах (об'єднаннях), в установах і організаціях із звичайними умовами праці, в цехах і на дільницях, де застосовується праця інвалідів, а також займатися індивідуальною та іншою трудовою діяльністю, яка не заборонена законом.

Відповідно до ст. 4.Закону України "Про охорону праці", державна політика в галузі охорони праці базується на принципах, зокрема: пріоритету життя і здоров'я працівників, повної відповідальності роботодавця за створення належних, безпечних і здорових умов праці; встановлення єдиних вимог з охорони праці для всіх підприємств та суб'єктів підприємницької діяльності незалежно від форм власності та видів діяльності.

Статтею 5 цього Закону передбачено також, що умови трудового договору не можуть містити положень, що суперечать законам та іншим нормативно-правовим актам з охорони праці. Працівнику не може пропонуватись робота, яка за медичним висновком протипоказана йому за станом здоров'я.   

Згідно зі ст.12  Закону України "Про охорону праці"  підприємства, які використовують працю інвалідів, зобов’язані створювати для них умови праці з урахуванням рекомендацій медико-соціальної експертної комісії та індивідуальних програм реабілітації, вживати додаткових заходів безпеки праці, які відповідають специфічним особливостям цієї категорії працівників.                           

Пунктом 4 "Положення про робоче місце інвалідів і про порядок працевлаштування інвалідів", затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 03.05.95 №314, передбачено, що місцеві органи соціального захисту спільно з громадськими організаціями інвалідів з урахуванням рекомендацій МСЕК, побажань інвалідів, їх професійних навиків і знань готовлять пропозиції по створенню нових робочих місць для інвалідів. Пунктом 14 цього Положення встановлено, що підприємства створюють для інвалідів умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації, забезпечують соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством.

Крім того, відповідно до п.32 Положення про медико-соціальну експертизу, затверджену постановою Кабінету Міністрів України від 22.02.92 № 83, медико-соціальні експертні комісії видають особам, визнаним інвалідами, довідки МСЕК та індивідуальні реабілітаційні програми і в триденний строк надсилають копії цих документів управлінню праці та соціального захисту населення районної, районної в містах Києві та Севастополі державної адміністрації та відповідному відділу, управлінню міської, районної у місті ради, на території якої проживає інвалід. Копія програми надсилається також підприємству, установі, організації, яка зобов’язана надавати соціальну допомогу і здійснювати реабілітацію інваліда.

За змістом цього "Положення про робоче місце інвалідів і про порядок працевлаштування інвалідів", інших норм чинного законодавства щодо соціальної захищеності інвалідів в Україні,  створення підприємством для інвалідів умов праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації неможливе без наявності інваліда, пошуком якого зобов’язані займатися органи працевлаштування, визначені у ст.18 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" від 21.03.91 № 875-ХІІ; на підприємства покладено обов’язок із забезпечення певної кількості робочих місць для працевлаштування інвалідів.

Матеріали справи свідчать про не виконання відповідачем обов’язку, передбаченого нормами чинного законодавства щодо соціальної захищеності інвалідів в Україні, по забезпеченню певної кількості робочих місць для працевлаштування інвалідів.

Таким чином, позивачем  доведено суду виникнення зобов’язання відповідача по сплаті заявлених у позові  штрафних санкцій у сумі 4528 грн. 91 коп. , але у задоволенні позову  слід відмовити з огляду на наступне.

До спірних правовідносин сторін необхідно застосувати приписи статті 250 Господарського Кодексу України. Згідно з пунктом 1 розділу IX "Прикінцеві положення"  Господарського Кодексу України, цей Кодекс набирає чинності з 1 січня 2004 року.





Відповідно до припису пункту 4 Порядку сплати підприємствами (об'єднаннями), установами і організаціями штрафних санкцій до відділень Фонду соціального захисту інвалідів, акумуляції, обліку та використання цих коштів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.01 № 1767, суми штрафних санкцій перераховуються підприємствами в дохід державного бюджету на рахунки органів Державного казначейства, відкриті в установах Національного банку за балансовим рахунком № 3510 або в установах комерційних банків за балансовим рахунком № 2510. Штрафні санкції сплачуються підприємствами самостійно не пізніше 15 квітня року, що настає за звітним.

З викладених приписів чинного законодавства та встановлених обставин справи випливає наступне: оскільки звітним періодом сплати штрафних санкцій у цій справі є 2004 рік, то штрафні санкції повинні були сплачені відповідачем не пізніше 15 квітня 2005 року. А отже, припис статті 250 Господарського Кодексу України має бути застосовано до спірних правовідносин сторін зі справи. Відповідно до змісту цієї норми адміністративно-господарські санкції, до кола яких відносяться і штрафні санкції, передбачені статтею 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів Україні", можуть бути застосовані до суб'єкта господарювання протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніш як через один рік з дня порушення цим суб'єктом встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, крім випадків, передбачених законом. (На час виникнення спірних правовідносин сторін та на час пред’явлення позову до суду таких випадків законодавство не передбачало.) Позов подано до суду 12.04.06( згідно відмітки господарського суду ) . З матеріалів справи вбачається, що позов про стягнення штрафних санкцій подано відділенням Фонду пізніш як через шість місяців з дня виявлення порушення - 18.04.05. (Шість місяців з дня виявлення порушення сплинули 18.10.05.) Відповідно до чинного законодавства штрафні санкції сплачуються підприємствами самостійно не пізніше 15 квітня року, що настає за звітним; підприємство відповідача за даним позовом повинно було сплатити штрафні санкції не пізніше 15.04.05, але самостійно не сплатило; звіт відповідача форми № 10-ПІ за 2004 рік надійшов позивачеві 22.02.05 (дата заповнення звіту –а.с.9, відмітка позивач на звіті відсутня); датою виявлення порушення слід вважати 18.04.06, оскільки 16.04.05 та 17.04.05 були вихідними днями.

З  прийняттям закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо професійної і трудової реабілітації інвалідів»від 06.10.05 № 2960 не відбулося будь- яких змін ні в характері правовідносин між сторонами, ні в їх статусі та повноважень.

Як до зазначених змін в законі, так і після суб»єкт владних повноважень застосовує штрафні санкції до суб»акта господарської діяльності, які передбачені ст.250 Господарського кодексу України.

За таких обставин, суд вважає, що на відповідача не може бути покладена відповідальність за не створення робочих місць для працевлаштування інвалідів за 2004 рік та у задоволені позову слід відмовити.

Питання щодо розподілу судових витрат не вирішується, оскільки позивач звільнений від їх сплати у встановленому законом порядку.

Згідно ст. 160 Кодексу адміністративного судочинства України у судовому засіданні, в  якому закінчився розгляд справи, оголошено вступну та резолютивну частини постанови та повідомлено про те, що постанову у повному обсязі буде виготовлено протягом п'ятиденного строку.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 2, 17, 87, 94, 98, 158 - 163 Кодексу адміністративного судочинства України,   суд

                                                                                                                                                    

в и р і ш и в :


У задоволенні позову відмовити.


Постанова  набирає законної сили після  закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження,  встановленого Кодексом адміністративного судочинства України, якщо таку заяву не було подано.









Постанову складено у повному обсязі та підписано 14.06.06 у відповідності до вимог ст. 167 КАС України.

Про апеляційне оскарження рішення  суду  першої  інстанції спочатку  подається  заява.  Обґрунтування  мотивів  оскарження  і вимоги до суду апеляційної інстанції  викладаються  в  апеляційній скарзі.

Заява  про  апеляційне  оскарження  та  апеляційна  скарга подаються до адміністративного суду  апеляційної  інстанції  через суд  першої  інстанції,  який  ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно  надсилається  особою,  яка  її подає, до суду апеляційної інстанції.

Заява  про  апеляційне  оскарження  постанови  суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення,  а в разі   складення   постанови  у  повному  обсязі  відповідно  до статті 160 цього Кодексу -  з  дня  складення  в  повному  обсязі. Апеляційна  скарга  на  постанову  суду першої інстанції подається протягом  двадцяти  днів  після  подання  заяви   про   апеляційне оскарження.

Апеляційна   скарга  може  бути  подана  без  попереднього подання заяви про апеляційне оскарження,  якщо скарга подається  у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.

Суддя                                                                                                              Г.М.Батюк






.

Коментарі
Коментарі відсутні
Потрібна автентифікація

Потріблно залогінитись, щоб коментувати

Логін Реєстрація