Постанова

Іменем України

15 квітня 2021 року

м. Київ

справа № 2-2002/11

провадження № 61-15995св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Калараша А. А. (суддя-доповідач), Петрова Є. В., Ткачука О. С.,

учасники справи:

позивач - публічне акціонерне товариство «Державний ощадний банк України» в особі філії - Львівське обласне управління публічного акціонерного товариства «Ощадбанк»,

відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

треті особи: ВГІРФО Галицького РВ ЛМУ ГУМВС України у Львівській області, відділ у справах дітей Галицької районної адміністрації Львівської міської ради,

особа, яка подала апеляційну скаргу, - ОСОБА_3 ,

розглянувши у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на постанову Львівського апеляційного суду від 29 вересня 2020 року (провадження № 22-ц/811/22/20) у складі колегії суддів: Ванівського О. М., Крайник Н. П., Мельничук О. Я., у справі за заявою публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» в особі філії - Львівське обласне управління публічного акціонерного товариства «Ощадбанк» про вжиття заходів забезпечення позову у справі за позовом публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» в особі філії - Львівське обласне управління публічного акціонерного товариства «Ощадбанк» до ОСОБА_4 , ОСОБА_2 , треті особи: ВГІРФО Галицького РВ ЛМУ ГУМВС України у Львівській області, відділ у справах дітей Галицької районної адміністрації Львівської міської ради, про зміну умов договору відновлювальної кредитної лінії, стягнення кредитної заборгованості, звернення стягнення на предмет іпотеки, виселення та зняття з реєстрації,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст заяви про забезпечення позову

У травні 2011 року публічне акціонерне товариство «Державний ощадний банк України» в особі філії - Львівське обласне управління публічного акціонерного товариства «Ощадбанк» (далі - ПАТ «Ощадбанк») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_4 , ОСОБА_2 , треті особи: ВГІРФО Галицького РВ ЛМУ ГУМВС України у Львівській області, відділ у справах дітей Галицької районної адміністрації Львівської міської ради про зміну умов договору відновлювальної кредитної лінії, стягнення кредитної заборгованості, звернення стягнення на предмет іпотеки, виселення та зняття з реєстрації.

У серпні 2011 року позивач звернувся із заявою про забезпечення позову, у якій у порядку забезпечення позову просив накласти арешт на все майно ОСОБА_4 , а саме: на нежитлові підвальні приміщення під літ. V, VI, VII, VIII, IX, загальною площею 43,8 кв. м, що знаходяться за адресою:

АДРЕСА_1 , що належать на праві власності

ОСОБА_4 , оскільки у разі задоволення судом позову в обсязі заявлених позовних вимог суми від реалізації предмета іпотеки із врахуванням виконавчого збору буде недостатньо для задоволення вимог банку. За таких обставин невжиття заходів забезпечення позову може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду, тому вважав, що існує необхідність у накладенні арешту на все майно відповідача.

Короткий зміст ухвали суду першої інстанції

Ухвалою Галицького районного суду м. Львова від 22 вересня

2011 року заяву ПАТ «Державний ощадний банк України» про вжиття заходів забезпечення позову задоволено.

Накладено арешт на нежитлові підвальні приміщення під літ. V, VI, VII, VIII, IX, загальною площею 43,8 кв. м, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , що належать на праві власності ОСОБА_4 .

Задовольняючи заяву про забезпечення позову, суд першої інстанції виходив із того, що відповідач ОСОБА_4 належним чином тривалий час не виконує свої зобов`язання за кредитним договором, що дає підстави вважати, що невжиття заходів забезпечення позову може утруднити чи унеможливити виконання рішення суду по суті, а отже, існує небезпека заподіяння шкоди правам позивача. Встановивши належність на праві власності ОСОБА_4 нежитлових приміщень під літ. V, VI, VII, VIII, IX, загальною площею 43,8 кв. м, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , суд вважав співмірним та необхідним вжиття заходу забезпечення позову шляхом накладання арешту.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Не погоджуючись із зазначеною ухвалою суду першої інстанції, в апеляційному порядку її оскаржив ОСОБА_3 як особа, яка не брала участі в розгляді справи судом першої інстанції, проте судовим рішенням вирішено питання про його права та інтереси.

Постановою Львівського апеляційного суду від 29 вересня 2020 року апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_3 закрито.

Закриваючи апеляційне провадження, апеляційний суд у порядку пункту

3 частини першої статті362 ЦПК України виходив із того, що оскаржуваним судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки такої особи не вирішувалося.

Апеляційний суд вважав, що ОСОБА_3 не є стороною спірних правовідносин, до участі у справі не залучався, позовні вимоги до нього не заявлялися. При цьому, ані в мотивувальній, ані в резолютивній частині ухвали Галицького районного суду м. Львова від 22 вересня 2011 року висновків суду щодо прав та обов`язків ОСОБА_3 не міститься й таке питання судом першої інстанції взагалі не вирішувалося.

На думку апеляційного суду, факт того, що ОСОБА_3 став власником нежитлових підвальних приміщень у порядку реалізації майна з прилюдних торгів, не є підставою для скасування оскаржуваної ухвали про забезпечення позову, оскільки інші особи, які є власниками (володільцями) майна і які вважають, що майно, на яке накладено арешт, належить їм, а не боржникові, можуть звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту, що передбачено статтею 60 Закону «Про виконавче провадження».

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

30 жовтня 2020 року ОСОБА_3 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на ухвалу Галицького районного суду м. Львова від 22 вересня

2011 року та на постанову Львівського апеляційного суду від 29 вересня 2020 року (провадження № 22-ц/811/22/20), в якій просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове судове рішення, яким скасувати заходи забезпечення позову.

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 16 листопада 2020 року відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_3 на ухвалу Галицького районного суду м. Львова від 22 вересня 2011 року.

Ухвалою Верховного Суду від 03 грудня 2020 року відкрито провадження за касаційною скаргою ОСОБА_3 на постанову Львівського апеляційного суду від 29 вересня 2020 року (провадження № 22-ц/811/22/20) та витребувано матеріали справи з суду першої інстанції.

У грудні 2020 року справа № 2-2002/11 надійшла до Верховного Суду.

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті

400 ЦПК України).

Як на підставу касаційного оскарження ОСОБА_3 посилається на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, а саме: статей 1, 11, 32, 54, 57, 59 Закону України «Про виконавче провадження», статей 3, 33, Закону України «Про іпотеку», статті 12 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень». Додатково зазначає, що суд апеляційної інстанції не врахував правовий висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 10 квітня 2018 року у справі № 910/4772/17 (абзац другий частини другої статті

389 ЦПК України).

Так, у справі № 910/4772/17 зроблено висновок про те, що у разі коли належним чином зареєстрована іпотека виникла раніше за накладання арешту для задоволення вимог стягувачів, відмінних від іпотекодержателя, суд має звільнити з-під арешту іпотечне майно. Аналогічний висновок викладено також у постанові Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справі № 825/1764/16.

Суд апеляційної інстанції не звернув належної уваги на те, що спірні нежитлові приміщення, на які відповідно до ухвали Галицького районного суду м. Львова від 22 вересня 2011 року накладено арешт, були забезпечені договором іпотеки від 14 квітня 2008 року, посвідченим приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу та зареєстрованим у реєстрі № 1836, з метою виконання зобов`язання за кредитним договором, укладеним між іншим банком - акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк», правонаступником якого є ПАТ «Дельта банк», та ОСОБА_4 . Вказане майно було придбано ОСОБА_3 на прилюдних торгах, а тому наявність заходів забезпечення позову нівелює інститут примусової реалізації арештованого майна в межах виконавчого провадження та порушує права та інтереси переможця аукціону.

Доводи інших учасників справи

У січні 2021 року АТ «Ощадбанк» подало до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, підписаний представником ОСОБА_5 ,

у якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення залишити без змін.

Відзив мотивовано тим, що суди обґрунтованого виходили з того, що рішення у справі не виконано, скаржник став власником арештованого майна в порядку реалізації майна з прилюдних торгів, проведених у межах виконавчого провадження з примусового виконання іншого судового рішення, а потреба в забезпеченні позову у цій справі не відпала, обставини, які стали причиною забезпечення, є актуальними.

ОСОБА_3 не є стороною у справі, а тому не може подавати клопотання у порядку, передбаченому статтею 158 ЦПК України, про скасування заходів забезпечення позову.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судами встановлено, що у провадженні Галицького районного суду

м. Львова перебувала справа № 2-2002/11 за позовом публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» в особі філії - Львівське обласне управління публічного акціонерного товариства «Ощадбанк» до ОСОБА_4 , ОСОБА_2 , треті особи: ВГІРФО Галицького РВ ЛМУ ГУМВС України у Львівській області, відділ у справах дітей Галицької районної адміністрації Львівської міської ради, про зміну умов договору відновлювальної кредитної лінії, стягнення кредитної заборгованості, звернення стягнення на предмет іпотеки, виселення та зняття з реєстрації.

У рамках забезпечення позову позивач звернувся із заявою про забезпечення позову та просив накласти арешт на все майно

ОСОБА_4 , у тому числі на нежитлові підвальні приміщення під літ. V, VI, VII, VIII, IX, загальною площею 43,8 кв. м, що знаходяться за адресою:

АДРЕСА_1 (а. с. 78-79, т. 1).

Ухвалою Галицького районного суду м. Львова від 22 вересня

2011 року заяву ПАТ «Державний ощадний банк України» про вжиття заходів забезпечення позову задоволено. Накладено арешт на нежитлові підвальні приміщення під літ. V, VI, VII, VIII, IX, загальною площею 43,8 кв. м, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , що належать на праві власності ОСОБА_4 (а. с. 86, т. 1).

Апеляційним судом також встановлено, що відповідно до акта про реалізацію предмета іпотеки від 29 серпня 2019 року в межах виконавчого провадження № 58774972 передано на реалізацію нежитлові підвальні приміщення під літ. V, VI, VII, VIII, IX, загальною площею 43,8 кв. м, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 (а. с. 254-255, т. 2).

Таким чином, судом встановлено, що вказане нерухоме майно було реалізовано в межах іншого виконавчого провадження, а переможцем електронних торгів став ОСОБА_3 , що підтверджується протоколом проведення електронних торгів № 420734.

Мотивувальна частина.

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Перевіривши доводи касаційної скарги у межах та з підстав касаційного перегляду, вивчивши аргументи, викладені у відзиві, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на наступне.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до положень статті 55 Конституції України кожному гарантується захист прав і свобод у судовому порядку.

Стаття 129 Конституції України встановлює основні засади судочинства, якими, зокрема, є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках -на касаційне оскарження судового рішення (пункт 8 частини 1 цієї статті).

Вказана конституційна норма конкретизована законодавцем в статті

14 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», згідно з якою учасники судового процесу та інші особи мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Отже, реалізація конституційного права на оскарження судового рішення перебуває в залежності від положень процесуального закону.

Положеннями частини першої статті 352 ЦПК України визначено, що учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Пунктом 3 частини першої статті 362 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції закриває апеляційне провадження, якщо після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, встановлено, що судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки такої особи не вирішувалося

Так, законодавець визначає коло осіб, які наділені процесуальним правом на апеляційне оскарження судового рішення, які поділяються на дві групи: учасники справи, а також особи, які участі у справі не брали, але судове рішення стосується їх прав, інтересів та (або) обов`язків. На відміну від оскарження судового рішення учасником справи, не залучена до участі у справі особа повинна довести наявність у неї правового зв`язку зі сторонами спору або безпосередньо судовим рішенням через обґрунтування наявності трьох критеріїв: вирішення судом питання про її (1) право, (2) інтерес,

(3) обов`язок, і такий зв`язок має бути очевидним та безумовним, а не ймовірним.

При цьому, судове рішення, оскаржуване не залученою особою, повинно безпосередньо стосуватися прав, інтересів та обов`язків цієї особи, тобто судом має бути розглянуто й вирішено спір про право у правовідносинах, учасником яких на момент розгляду справи та прийняття рішення судом першої інстанції є скаржник, або міститься судження про права та обов`язки цієї особи у відповідних правовідносинах.

Рішення є таким, що прийняте про права та обов`язки особи, яка не була залучена до участі у справі, якщо в мотивувальній частині рішення містяться висновки суду про права та обов`язки цієї особи, або у резолютивній частині рішення суд прямо вказав про права та обов`язки таких осіб. У такому випадку рішення порушує не лише матеріальні права осіб, не залучених до участі у справі, а й їх процесуальні права, що витікають із сформульованого в пункті 1 статті 6 Європейської конвенції про захист прав людини і основних свобод положення про право кожного на справедливий судовий розгляд при визначенні його цивільних прав і обов`язків.

Апеляційний суд на виконання вимог процесуального закону відкрив апеляційне провадження у справі за апеляційною скаргою ОСОБА_3 , який не брав участі у справі, належним чином дослідив доводи апеляційної скарги та встановив, що обставини про вирішення місцевим судом питання про права, інтереси, свободи та (або) обов`язки особи, яка не була залучена до участі у справі, не підтвердилися.

Встановивши, що суд першої інстанції не вирішував в оскаржуваному рішенні питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки заявника, апеляційний суд дійшов правильного висновку про закриття апеляційного провадження відповідно до пункту 3 частини першої статті 362 ЦПК України.

Апеляційний суд обґрунтовано вважав, що той факт, що ОСОБА_3 став власником нежитлових підвальних приміщень у порядку реалізації майна з прилюдних торгів в іншому виконавчому провадженні, не є підставою для скасування оскаржуваної ухвали про забезпечення позову, оскільки інші особи, які є власниками (володільцями) майна і які вважають, що майно, на яке накладено арешт, належить їм, а не боржникові, можуть звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту, що передбачено статтею 60 Закону «Про виконавче провадження».

Саме по собі набуття особою, яка не брала участі у справі, права власності на майно щодо якого виник спір, не обов`язково свідчить про те, що судовим рішенням вирішено питання щодо її прав, свобод, інтересів та (або) обов`язків. Натомість питання про те, чи вирішено судовим рішенням питання щодо прав, свобод, інтересів та (або) обов`язків особи, яка не брала участі у справі, має вирішуватись виходячи з конкретних обставин справи та з урахуванням змісту судового рішення.

Схожий за змістом правовий висновок викладено в постановах Верховного Суду від 16 листопада 2020 року у справі № 465/581/20, від 02 грудня

2020 року у справі № 0541/4463/2012, в ухвалі Верховного Суду від 13 червня 2019 року у справі № 695/319/19.

Таким чином, доводи касаційної скарги про те, що наявність заходів забезпечення позову нівелює інститут примусової реалізації арештованого майна в межах виконавчого провадження та порушує права та інтереси переможця аукціону, є безпідставними, оскільки власник майна не позбавлений права звернутися з відповідним позовом за захистом свого порушеного права.

З урахуванням зазначеного, колегія суддів також відхиляє доводи касаційної про неврахування апеляційним судом правового висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 10 квітня 2018 року у справі № 910/4772/17, оскільки фактичні обставини справ, правові підстави позову та їх обґрунтування у наведеній заявником справі та справі, що переглядається, є різними. У зазначеній справі предметом позову було саме звільнення з-під арешту нерухомого майна, а не оскарження ухвали суду про забезпечення позову.

Судом апеляційної інстанцій надано належну правову оцінку спірним правовідносинам, а доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правомірних висновків суду апеляційної інстанції та зводяться до незгоди з оскаржуваним судовим рішенням.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень (рішення у справах «Пономарьов проти України», «Рябих проти Російської Федерації», «Нєлюбін проти Російської Федерації»).

Викладене дає підстави для висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін із підстав, передбачених статтею 410 ЦПК України.

Керуючись статтями 400, 401, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Постанову Львівського апеляційного суду від 29 вересня 2020 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: А. А. Калараш

Є. В. Петров

О. С. Ткачук