Єдиний унікальний номер 243/5286/17

Номер провадження 22-ц/804/1014/21        

Єдиний унікальний номер 243/5286/17                              Головуючий у 1 інстанції Мірошниченко Л.Є.

Номер провадження 22-ц/804/1014/21                                                                 Доповідач Агєєв О.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 квітня 2021 року                                                                                                     м. Бахмут

Донецький апеляційний суд у складі:

головуючого судді                              Агєєва О.В.

суддів                                                   Корчистої О.І., Космачевської Т.В.,

за участю секретаря судового засідання             Гладуха О.О.,

розглянув у відкритому судовому засіданні у м. Бахмут Донецької області цивільну справу № 243/5286/17 за позовом ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Кабінету Міністрів України, Державної Казначейської служби України, за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог: Служба безпеки України, Міністерство внутрішніх справ України, Міністерство оборони України, Донецька обласна державна адміністрація, Донецька обласна військово-цивільна адміністрація, Російська федерація в особі Уряду Російської Федерації, про відшкодування матеріальних збитків, заподіяних терористичним актом, з апеляційною скаргою Кабінету Міністрів України, від імені якого діє ОСОБА_2 , на рішення Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 21 січня 2021 року ухваленого у складі судді Мірошниченко Л.Є., -

ВСТАНОВИВ:

У червні 2017 року ОСОБА_1 звернувся з позовом, уточненим заявами від 27 вересня 2017 року та від 09 липня 2018 року, до держави Україна в особі Кабінету Міністрів України і Державної казначейської служби України, треті особи, які не заявляють самостійних вимог: Служба безпеки України, Міністерство внутрішніх справ України, Міністерство оборони України, Донецька обласна державна адміністрація, Донецька обласна військово-цивільна адміністрація, Російська федерація в особі Уряду Російської Федерації, про відшкодування матеріальних збитків, завданих терористичним актом за пошкоджений житловий будинок з господарськими будівлями і спорудами в сумі 1 732 755 грн.

На обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що він є власником житлового будинку з господарськими будівлями і спорудами, розташованого за адресою АДРЕСА_1 .

На підставі Указу Президента України №405/2014 від 14 квітня 2014 року, яким введено в дію рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України», з 14 квітня 2014 року в Донецькій області було розпочато проведення антитерористичної операції (далі - АТО) із залученням Збройних Сил України.

На початку червня 2014 року під час активної фази проведення АТО, мав місце факт артилерійського обстрілу міста Слов`янськ. У наслідок терористичного акту був пошкоджений належний йому житловий будинок АДРЕСА_1 .

За фактом терористичного акту та пошкодження нерухомого майна позивача до Єдиного реєстру досудових розслідувань було внесено відомості за ознаками кримінального правопорушення передбаченого частиною першою статті 258 КК України.

Відповідно до висновків судової будівельно-технічної експертизи №2872 від 26.04.2018 року, пошкодження житлового будинку, що належить позивачу, а також надвірних будівель і споруд відносяться до ІІІ категорії технічного стану, а саме непридатні до нормальної експлуатації. Враховуючи звіт про технічний стан за результатами обстеження, виконаного ПП «Будівельна проектно-експертна компанія» у 2014 році та Акт обстеження житлового будинку АДРЕСА_2 від 22.08.2014 року, експерт дійшов висновку, що причиною пошкоджень житлового будинку під час проведення антитерористичної операції є влучення артилерійської міни, вибухова хвиля та розповсюдження уламків та пожежі. Загальна відновлення вартість матеріалів та робіт, які необхідно провести у домоволодіння складає 1 732 755 гривень.

Позивач, посилаючись на статтю 41 Конституції України, статті 319, 321 ЦК України, статтю 19 Закону України «Про боротьбу с тероризмом», статтю 86 Кодексу цивільного захисту України, просить відшкодувати йому за рахунок коштів Державного бюджету України шкоду, заподіяну терористичним актом в сумі 1 732 755 гривень та понесені судові витрати за проведення судової технічно-будівельної експертизи в сумі 3 862,56 грн.

Рішенням Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 21 січня 2021 року позов ОСОБА_1 до Держави України в особі Кабінету Міністрів України, Державної казначейської служби України, треті особи на стороні відповідачів, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Служба безпеки України, Міністерство внутрішніх справ України, Міністерство оборони України, Донецька обласна державна адміністрація, Донецька обласна військово-цивільна адміністрація, Держава Російська Федерація про відшкодування матеріальних збитків, заподіяних терористичним актом - задоволено.

Стягнуто з Держави України в особі Кабінету Міністрів України за рахунок коштів Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію у розмірі 120 000 грн. 00 коп. та понесені судові витрати в сумі 3 862 грн. 56 коп.

Не погодившись з зазначеним рішенням суду представник відповідача - Держава Україна в особі Кабінету Міністрів України, від імені якого діяло Східне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м.Харків), Циря С.М. подав апеляційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

В обґрунтування доводів зазначає, що суд першої інстанції у оскаржуваному рішенні вказав: «…відповідно до частини восьмої статті 86 і частини третьої статті 89 Кодексу цивільного захисту України постановою Кабінету Міністрів України від 18 грудня 2013 року № 947 був затверджений Порядок надання та визначення розміру грошової допомоги або компенсації постраждалим від надзвичайних ситуацій, які залишилися на попередньому місці проживання (далі - Порядок), який викладений у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 10 липня 2019 року № 623, механізм застосування якого не визначений». Однак на час прийняття рішення постановою Кабінету Міністрів України від 02.09.2020 № 767 затверджено Порядок використання коштів, передбачених у державному бюджеті для здійснення грошової компенсації постраждалим, житлові будинки (квартири) яких зруйновані внаслідок надзвичайної ситуації воєнного характеру, спричиненої збройною агресією Російської Федерації. Постанова КМУ від 02.09.2020 № 767 набрала чинності 08.09.2020, і встановлює діючий порядок виплат для постраждалих громадян. Цей Порядок встановлює механізм надання та визначення розміру грошової допомоги постраждалим від надзвичайних ситуацій і розміру грошової компенсації постраждалим, житлові будинки (квартири) яких зруйновані внаслідок надзвичайної ситуації воєнного характеру, спричиненої збройною агресією Російської Федерації (п. 1 Порядку).

Позивачем не надано було до суду жодного доказу стосовно прийняття рішень відповідними органами державної влади про відмову виплати компенсацію або грошову допомогу відповідно до Порядку використання коштів, передбачених у державному бюджеті для здійснення грошової компенсації постраждалим, житлові будинки (квартири) яких зруйновано внаслідок надзвичайної ситуації воєнного характеру, спричиненої збройною агресією Російської Федерації.

Таким чином, висновок суду про порушення державою позитивних зобов`язань не мають обґрунтованого й об`єктивного підтвердження.

Зазначає, що суд не взяв до уваги висновки Великої Палати Верховного Суду у постанові від 22.09.2020 року по справі № 910/378/19, яка є рішенням Верховного Суду у подібних правовідносинах щодо застосування статті 19 ЗУ «Про боротьбу з тероризмом», ст.1177 ЦК України, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод прийняте за часом після вказаних судом постанов Верховного Суду. Вважають, що висновок суду про порушення державою позитивних зобов`язань у спірних правовідносинах є помилковим та суперечить зазначеній вище правовій позиції ВП ВС.

Зазначають, що судом прийнято рішення про виплату компенсації постраждалому без врахування норм порядку. Оскільки на час ухвалення рішення набув чинності механізм грошової компенсації, яким позивач у встановленому порядку не скористався, не можна вважати, що його права були порушені та підлягають судовому захисту.

Вважають, що у справі необґрунтовано визначено відповідача у справі, оскільки Держава Україна в особі Кабінету Міністрів України не являється суб`єктом, який порушив права позивача. В матеріалах справи відсутні належні, достатні та допустимі докази протилежного.

Служба безпеки України надала письмові пояснення, в яких просять скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити у повному обсязі.

Донецькою обласною державною адміністрацією надано письмовий відзив на апеляційну скаргу, в якому просять задовольнити апеляційну скаргу Кабінету Міністрів України, скасувати рішення суду першої інстанції та відмовити ОСОБА_1 у задоволенні позовних вимог.

В судовому засіданні апеляційного суду, що проводилось в режимі відеоконференції, представник відповідача Кабінету Міністрів України Циря Сергій Миколайович підтримав доводи апеляційної скарги та просив її задовольнити.

Представники Служби безпеки України, Донецької обласної державної адміністрації в судовому засіданні апеляційного суду підтримали доводи апеляційної скарги, просили її задовольнити, рішення суду скасувати та ухвалити нове – про відмову у задоволенні позову.

Інші учасники справи в судове засідання не з`явились, про дату, час і місце розгляду справи повідомлені у встановленому законом порядку.

Апеляційний суд вважає можливим розглянути справу за відсутності учасників справи, які не з`явились в судове засідання, оскільки, відповідно до частини 2 ст.372 ЦПК України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника відповідача Кабінету Міністрів України, представників Служби безпеки України, Донецької обласної державної адміністрації, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга Кабінету Міністрів України, від імені якого діє представник ОСОБА_2 , задоволенню не підлягає.

Відповідно до ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно частин першої, другої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Згідно з частиною першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повного і всебічного з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Вказаним вимогам закону рішення суду першої інстанції відповідає.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 є власником житлового будинку з господарськими будівлями і спорудами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується свідоцтвом про право власності, виданим Слов`янською міською радою Донецької області, яке зареєстровано КП «Бюро технічної інвентаризації м. Слов`янськ» 25 січня 2010 року, за реєстраційним номером № 29526963.

З копії акту обстеження житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 , пошкодженого під час проведення антитерористичної операції, №671 від 22 серпня 2014 року, складеного за участю представників КП «БТІ м. Слов`янська», затвердженого Протоколом засідання робочої групи виконкому Слов`янської міської ради від 28 серпня 2014 року № 4, вбачається, що обстеженням встановлено пошкодження покрівлі, перекриття, 3 вікон і 3 дверей, знищення електрозабезпечення, пошкодження 150 кв.м. замощення.

Зі звіту про технічний стан за результатами обстеження житлового будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , пошкодженого під час проведення антитерористичної операції, складеного ПП «Будівельна проектно-експертна компанія» у 2014 році, вбачається, що в наслідок вибуху артилерійських мін, дії вибухової хвилі, розповсюдження уламків і пожежі у господарських спорудах локально зруйнована покрівля та залізобетонні плити перекриття; внаслідок виникнення пожежі значно пошкодились вікна, двері та внутрішнє обладнання. знешкоджені електрообладнання, генератор; має місце руйнування фасадних елементів утворення тріщин зовнішніх елементів. У житловому будинку: локально ушкоджений дах, пошкоджені вікна, двері, внутрішнє обладнання, елементи водостоку, покрівля навісу, покриття воріт. Висновки: на момент обстеження житловий будинок з господарськими будівлями і спорудами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , не придатні до експлуатації.

17.07.2014 року органом досудового розслідування – Слов`янським відділом поліції Головного управління Національної поліції в Донецькій області до Єдиного реєстру досудових розслідувань внесені відомості про вчинене кримінальне правопорушення за ознаками частини 2 статті 194 КК України, згідно з якими в період часу з 15.06.2014 по 15.07.2014 в ході проведення АТО, було пошкоджено майно яке знаходиться за адресою АДРЕСА_1 , чим спричинено шкоду ОСОБА_1 , кримінальне провадження №120140505110001593.

За заявою ОСОБА_1 02 вересня 2017 року органом досудового розслідування – Слов`янським відділом поліції Головного управління Національної поліції в Донецькій області до Єдиного реєстру досудових розслідувань внесені відомості про вчинене кримінальне правопорушення за ознаками частини першої статті 258 КК України (терористичний акт), згідно з якими в період часу з 15.06.2014 по 15.07.2014 невстановлені особи із застосуванням зброї здійснили артилерійський обстріл території м. Слов`янська, що створило небезпеку для життя і здоров`я людей, та внаслідок обстрілу було пошкоджено будинок та господарські споруди за адресою АДРЕСА_1 , чим спричинено шкоду ОСОБА_1 , кримінальне провадження №120170505110002238.

ОСОБА_1 є потерпілим по кримінальному провадженню №120170505110002238 від 02.09.2017 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 258 КК України.

Відповідно до висновків судової будівельно-технічної експертизи №2872 від 26.04.2018 року, пошкодження житлового будинку, що належить позивачу, а також надвірних будівель і споруд відносяться до ІІІ категорії технічного стану, а саме непридатні до нормальної експлуатації. Враховуючи звіт про технічний стан за результатами обстеження, виконаного ПП «Будівельна проектно-експертна компанія» у 2014 році та Акт обстеження житлового будинку АДРЕСА_2 від 22.08.2014 року, експерт дійшов висновку, що причиною пошкоджень житлового будинку під час проведення антитерористичної операції є влучення артилерійської міни, вибухова хвиля та розповсюдження уламків та пожежі. Загальна відновлення вартість матеріалів та робіт, які необхідно провести у домоволодіння складає 1 732 755 гривень.

Згідно інформації, наданої департаментом фінансів Донецької обласної державної адміністрації та Слов`янської міською радою Донецької області, матеріальна допомога та компенсація на відновлення пошкодженого майна, а саме житлового будинку АДРЕСА_1 , ОСОБА_1 з обласного та відповідно місцевого бюджету не надавалась.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що факт заподіяння шкоди позивачу ОСОБА_1 є доведеним, а отже він має право на компенсацію від держави за невиконання державою свого позитивного матеріального та процесуального обов`язку за статтею 1 Першого протоколу до Конвенції. Під час ухвалення рішення, судом першої інстанції було враховано обґрунтування позову - відсутність компенсації завданої шкоди впродовж тривалого часу та не відновлення житлового будинку; відсутність спеціального порядку відшкодування за пошкоджений житловий будинок внаслідок терористичного акта; нездатність держави захищати власність у розумінні ЄСПЛ; відсутність об`єктивного і незалежного розслідування випадку заподіяння шкоди у розумінні ЄСПЛ за встановленого у відповідному кримінальному провадженні факту пошкодження внаслідок терористичного акту житлового будинку. Визначаючи розмір такої компенсації, суд першої інстанції, враховуючи фактичні обставини справи, за принципом розумності та справедливості, використовуючи дискреційні повноваження та із урахуванням наведеної практики ЄСПЛ, дійшов висновку про стягнення коштів у розмірі 120 000,00 грн.

Суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

Відповідно до статті 3 та частин другої, четвертої, десятої статті 10 ЦПК України, суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Забороняється відмова у розгляді справи з мотивів відсутності, неповноти, нечіткості, суперечливості законодавства, що регулює спірні відносини.

Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно з частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до частини четвертої статті 13 Конституції України держава забезпечує захист прав усіх суб`єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки. Усі суб`єкти права власності рівні перед законом.

Частиною четвертою статті 41 Конституції України гарантовано, що ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Згідно з частиною першою статті 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Відповідно до частин першої-третьої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав.

Частиною першою статті 321 ЦК України передбачено, що право власності є непорушним.

Згідно з частиною першою статті 386 ЦК України держава забезпечує рівний захист прав усіх суб`єктів права власності.

Апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції правильно встановив правовідносини, які склалися між сторонами і надав їм належну оцінку.

Статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції стосовно того, що посилання позивача, як на правову підставу позову, на статтю 19 Закону України «Про боротьбу з тероризмом» та статтю 86 Кодексу цивільного захисту України у взаємозв`язку з негативним обов`язком держави щодо застосування статті 1 Першого протоколу до Конвенції є безпідставним.

Зобов`язання держави стосовно поваги та захисту прав людини не зникають і в умовах збройних конфліктів.

Положення преамбули Конвенції вказують на те, що Високі Договірні Сторони зобов`язалися забезпечити повагу до прав людини шляхом гарантії цих прав. Гарантування прав людини з боку держави може здійснюватися як активними діями, так і утриманням від вчинення будь-яких дій. Така діяльність держави по гарантуванню прав людини пов`язана з видами зобов`язань з боку держав-учасниць Конвенції, якими є негативні та позитивні.

Негативні зобов`язання - це зобов`язання держави утримуватися від втручання в права та свободи, а позитивні зобов`язання - навпаки, тобто держава повинна щось зробити, вчинити певні дії, щоб особа могла скористатися своїми правами за Конвенцією. Це, наприклад, може включати в себе прийняття законодавства, що допоможе забезпечити користування гарантованими Конвенцією правами, або забезпечення реальних умов для реалізації прав.

Так, за певних обставин захистом статті 1 Першого протоколу до Конвенції може користуватися легітимне очікування (legitimate expectation) успішної реалізації майнових прав (право вимоги). Для того, щоб «очікування» було «легітимним», воно має бути заснованим на нормі закону або іншому правовому акті, такому як судове рішення, пов`язаному із майновим інтересом (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ від 28 вересня 2004 року у справі «Копецький проти Словаччини» (Kopecky v. Slovakia), заява № 44912/98, § 49-50).

Тобто, особа, яка має майновий інтерес, може розглядатись як така, що має «легітимне очікування» успішної реалізації її права вимоги (зокрема, відшкодування державою шкоди) у сенсі статті 1 Першого протоколу до Конвенції, коли для цього інтересу є достатні підстави у національному законодавстві.

Частина 1 статті 19 Закону України «Про боротьбу з тероризмом» передбачає спеціальне правило, відповідно до якого відшкодування шкоди, заподіяної громадянам терористичним актом, провадиться за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до закону і з наступним стягненням суми цього відшкодування з осіб, якими заподіяно шкоду, в порядку, встановленому законом. Крім того, у порядку, визначеному законом, провадиться відшкодування шкоди, заподіяної терористичним актом організації, підприємству або установі (частина 2 статті 19 вказаного Закону).

З огляду на зміст вказаних положень реалізація права на отримання зазначеного відшкодування поставлена у залежність від існування компенсаційного механізму, що має бути встановлений в окремому законі. Закон, який регулює порядок відшкодування за рахунок коштів Державного бюджету України шкоди, заподіяної терористичним актом об`єктам нежитлової нерухомості громадян, відсутній як на час виникнення спірних правовідносин, так і на час розгляду справи судами.

При цьому у законодавстві України відсутня не тільки процедура виплати означеного відшкодування (див. для порівняння mutatis mutandis рішення ЄСПЛ від 24 квітня 2014 року у справі «Будченко проти України» (Budchenko v. Ukraine), заява № 38677/06, § 42), але й чіткі умови, необхідні для заявлення майнової вимоги до держави про надання такого відшкодування (див. mutatis mutandis ухвалу ЄСПЛ щодо прийнятності від 30 вересня 2014 року у справі «Петльований проти України» (Petlyovanyy v. Ukraine, заява № 54904/08).

Крім того, відповідно до частини 8 статті 86 і частини 3 статті 89 Кодексу цивільного захисту України постановою Кабінету Міністрів України від 18 грудня 2013 року № 947 був затверджений Порядок надання та визначення розміру грошової допомоги або компенсації постраждалим від надзвичайних ситуацій, які залишилися на попередньому місці проживання (далі - Порядок), який викладений у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 10 липня 2019 року № 623.

На підставі викладеного апеляційний суд доходить висновку, що передбачене у статті 19 Закону України «Про боротьбу з тероризмом» право на відшкодування відповідно до закону шкоди, заподіяної громадянам терористичним актом, не породжує легітимного очікування на отримання від держави України такого відшкодування за пошкоджений у період проведення антитерористичної операції житловий будинок.

Отже, право на отримання за рахунок держави компенсації за шкоду, заподіяну у період проведення антитерористичної операції внаслідок пошкодження під час терористичного акту належного позивачу на праві власності житлового будинку, не має у законодавстві України такої юридичної основи, що дає змогу визначити конкретний майновий інтерес позивача.

Статтею 86 Кодексу цивільного захисту України регламентує забезпечення житлом постраждалих внаслідок надзвичайних ситуацій і встановлює умови як такого забезпечення, так і його заміни грошовою компенсацією. Тому припис частини 10 вказаної статті (який передбачає, що розмір грошової компенсації за зруйновану або пошкоджену квартиру (житловий будинок) визначається за показниками опосередкованої вартості спорудження житла у регіонах України відповідно до місцезнаходження такого майна) не можна застосувати безвідносно до інших приписів цієї статті, зокрема частини дев`ятої, яка передбачає умовою забезпечення житлом постраждалого або виплати грошової компенсації за рахунок держави добровільне передання постраждалим зруйнованого або пошкодженого внаслідок надзвичайної ситуації житла місцевим державним адміністраціям або органам місцевого самоврядування, суб`єктам господарювання).

Кодекс цивільного захисту України не покладає тягар виплати відшкодування винятково на державу, але й передбачає існування страхування у сфері цивільного захисту, метою якого, зокрема, є страховий захист майнових інтересів суб`єктів господарювання і громадян від шкоди, яка може бути заподіяна внаслідок надзвичайних ситуацій, небезпечних подій або проведення робіт із запобігання чи ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій (пункт 1 частини 1 статті 49 цього Кодексу). Відшкодування матеріальних збитків постраждалим здійснюються за рахунок не заборонених законодавством джерел, зокрема коштів за договорами добровільного страхування, укладеними відповідно до законодавства про страхування (пункт 3 частини 3 статті 84 Кодексу цивільного захисту України).

Отже, вимоги позивача про відшкодування шкоди за пошкоджене під час терористичного акту майно на підставі статті 19 Закону України «Про боротьбу з тероризмом» та статті 86 Кодексу цивільного захисту України є безпідставним, проте позивач має право на компенсацію від держави за невиконання державою свого позитивного обов`язку за статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, як вірно зазначив суд першої інстанції.

Відповідно до статті 1 Конвенції Високі Договірні Сторони гарантують кожному, хто перебуває під їхньою юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі I цієї Конвенції.

Стосовно права, гарантованого статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, такі позитивні обов`язки згідно з практикою ЄСПЛ можуть передбачати певні заходи, необхідні для захисту права власності, а саме: у матеріальному аспекті держава має забезпечити у своїй правовій системі юридичні гарантії реалізації права власності (превентивні обов`язки) та засоби правового захисту, за допомогою яких потерпілий від втручання у це право може його захистити, зокрема, вимагаючи відшкодування збитків за будь-яку втрату (компенсаційні обов`язки) (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ від 3 квітня 2012 року у справі «Котов проти Росії» (Kotov v. Russia), заява № 54522/00, § 113); у процесуальному аспекті, хоча стаття 1 Першого протоколу до Конвенції не встановлює чітких процедурних вимог, існування позитивних обов`язків процесуального характеру відповідно до цього положення визнані ЄСПЛ як у справах, що стосуються державних органів, так і у спорах між приватними особами (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «Котов проти Росії», § 114).

Закон, який регулює порядок відшкодування за рахунок коштів Державного бюджету України шкоди, заподіяної пошкодженням майна внаслідок терористичного акту, відсутній як на момент виникнення спірних правовідносин, так і на момент розгляду справи судами (позитивний матеріальний обов`язок).

Оскільки Конвенція покликана захищати права, які є практичними й ефективними, порушення державою будь-якого з конвенційних обов`язків може зумовлювати необхідність присудження за це компенсації. Така компенсація може мати різні форми та встановлюватися, зокрема, залежно від виду порушення (рішення ЄСПЛ від 29 червня 2004 року щодо суті та від 13 липня 2006 року щодо справедливої сатисфакції у справі «Доган та інші проти Туреччини» (Dogan and Others v. Turkey), заява № 8803-8811/02 й інші; рішення ЄСПЛ від 16 червня 2015 року щодо суті у справі «Чірагов та інші проти Вірменії» (Chiragov and Others v. Armenia), заява № 13216/05, § 188-201; рішення ЄСПЛ від 16 червня 2015 року щодо суті у справі «Саргсян проти Азербайджану» (Sargsyan v. Azerbaijan), заява № 40167/06, § 152-242).

Відсутність на час виникнення спірних правовідносин і на час звернення з даним позовом до суду у законодавстві України відповідних положень щодо надання компенсації (грошової допомоги) власникові об`єкту житлової нерухомості, пошкодженого при проведенні антитерористичної операції, не перешкоджає особі, яка вважає, що стосовно її права власності на таке майно певний позитивний обов`язок не був виконаний, вимагати від держави компенсації за невиконання такого обов`язку на підставі статті 1 Першого протоколу до Конвенції.

Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження (стаття 13 Конвенції).

Засоби юридичного захисту, які вимагаються за статтею 13 Конвенції, повинні бути ефективними як у теорії, так і на практиці; використанню засобів захисту не повинні невиправдано та необґрунтовано перешкоджати дії чи бездіяльність органів влади держави-відповідача.

До подібних правових висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04 вересня 2019 року у справі № 265/6582/16-ц, провадження № 14-17цс19, які відповідно до ст. 263 ЦПК України повинні враховуватись судами при виборі і застосуванні норм права.

Відповідно до статті 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

При цьому правовою підставою для виплати компенсації, а не майнової чи моральної шкоди, є не положення статті 19 Закону України «Про боротьбу з тероризмом» та статті 86 Кодексу цивільного захисту України, а невиконання державою позитивного обов`язку розробити спеціальний нормативно-правовий акт щодо надання грошової допомоги та відшкодування шкоди особам, які постраждали під час проведення антитерористичної операції у Донецькій та Луганській областях, на підставі статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Саме таких правових висновків дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в постанові від 25 березня 2020 року у справі № 757/61954/16-ц та в постанові від 18 березня 2020 року у справі № 243/11658/15-ц.

Отже, суд першої інстанції вірно встановив, що відповідно до акту обстеження житлового будинку № 671 від 22.08.2014 року, звіту про технічний стан за результатами обстеження житлового будинку складеного у 2014 році, висновку будівельно-технічної експертизи № 2872 від 26.04.2018 року, житло позивача непридатне до експлуатації через вибух артилерійських мін, дії вибухової хвилі, розповсюдження уламків і пожежі. Крім того, позивач є потерпілим по кримінальному провадженню №120170505110002238 від 02.09.2017 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 258 КК України, слідства за яким ще триває.

Оскільки реалізація права на отримання зазначеного відшкодування поставлена у залежність від існування компенсаційного механізму, що має бути встановлений в окремому законі, а закон, який регулює порядок відшкодування за рахунок коштів Державного бюджету України шкоди, заподіяної терористичним актом об`єкту нерухомості громадян, був відсутній на час виникнення спірних правовідносин та звернення позивача з даним позовом, суд першої інстанції, на переконання колегії суддів, дійшов вірного висновку, що за наведених обставин у позивача виникло право на отримання від Держави компенсації згідно статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

У зв`язку з цим, є неспроможними доводи апеляційної скарги, щодо не врахування судом першої інстанції на час прийняття рішення постанови КМУ від 02.09.2020 №767 про затвердження Порядку використання коштів, передбачених у державному бюджеті для здійснення грошової компенсації постраждалим, житлові будинки (квартири) яких зруйновано внаслідок надзвичайної ситуації воєнного характеру, спричиненої збройною агресією Російської Федерації.

Апеляційний суд не погоджується з доводами апеляційної скарги з приводу того, що позивачем не було надано до суду жодного доказу стосовно прийняття рішень відповідними органами державної влади про відмову виплати компенсацію або грошову допомогу відповідно до порядку використання коштів, передбачених у державному бюджеті для здійснення грошової компенсації постраждалим, житлові будинки (квартири) яких зруйновано внаслідок надзвичайної ситуації воєнного характеру, спричиненої збройною агресією Російської Федерації, а таким чином висновки суду про порушення державою позитивних зобов`язань не мають обґрунтованого й об`єктивного підтвердження.

Відповідно до ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Та відповідно до ч.3, 4 ст.12 та ст.81 ЦПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. кожна сторона повинна довести ті обставини на які вона посилається як на підставу для своїх вимог; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч.6 ст.81 ЦПК).

Таким чином, при з`ясуванні, якими доказами кожна сторона буде обґрунтовувати свої доводи чи заперечення щодо невизнаних обставин, суд повинен виходити з принципу змагальності цивільного процесу, за яким кожна сторона несе обов`язки щодо збирання доказів і доказування тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, якщо інше не встановлено процесуальним законом.

Поняття доказів розкрито у частині першій статті 76 ЦПК України. Так, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи та інших обставин, що мають значення для вирішення справи.

За змістом ст.ст.77, 78 ЦПК України належними є докази, що містять інформацію щодо предмету доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Обставини, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь установленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Згідно ч.4 ст.12 ЦПК України, суд, зберігаючи об`єктивність та неупередженість роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; сприяє в реалізації ними прав, передбачених кодексом. У відповідності до вимог процесуального права, сторонам роз`яснено обов`язок надати докази на підтвердження зазначених ними обставин.

Натомість, відповідачем по справі не надано належних, допустимих і достовірних доказів, що спростовують наведені позивачем обставини.

Втратою майна в розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод є не тільки фізичне знищення майна, а і позбавлення можливості мирно володіти своїм майном, що є правовою підставою для виплати компенсації за невиконання державою свого позитивного обов`язку.

Апеляційний суд погоджується з розміром компенсації, яку визначив до стягнення суд першої інстанції, оскільки вона є оціночним поняттям. При встановленні зазначеного розміру, суд першої інстанції врахував наведені позивачем докази, розмір і характер шкоди, що були заподіяні позивачеві через невиконання Державою свого обов`язку з захисту його прав, передбачених Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що рішення Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 21 січня 2021 року ухвалене з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому відсутні правові підстави для задоволення апеляційної скарги Кабінету Міністрів України.

Європейський суд з прав людини вказує на те, що «пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати вмотивування своїх рішень, хоч це не може сприйматись, як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо вмотивування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено лише у світлі конкретних обставин справи» (див. mutatismutandis рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України» ("Pronina v. Ukraine") від 18 липня 2006 року, заява N 63566/00, § 23).

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Відповідно до статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до статті 382 ЦПК України, в резолютивній частині постанови суду апеляційної інстанції зазначається, зокрема, новий розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення; розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Відповідно до статті 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Оскільки апеляційний суд дійшов висновку про залишення апеляційної скарги відповідача без задоволення, а рішення суду без змін, підстави для зміни розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції відсутні.

За подання апеляційної скарги відповідачем сплачено судовий збір у розмірі 1857,95 (т. 3 а.с. 224, 230).

Відповідно до частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки апеляційний суд дійшов висновку про залишення апеляційної скарги відповідача без задоволення, підстави для відшкодування відповідачу витрат по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги відсутні, такі судові витрати покладаються на відповідача.

Відомості про інші судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, сторонами не надані.

Керуючись статтями 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Кабінету Міністрів України, від імені якого діє ОСОБА_2 , на рішення Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 21 січня 2021 року залишити без задоволення.

Рішення Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 21 січня 2021 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Судді:

Повне судове рішення складено 28 квітня 2021 року.

Головуючий суддя                                                          О.В. Агєєв