Справа № 522/9963/19

Провадження № 2/522/4507/21

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 квітня 2021 року Приморський районний суд м. Одеси у складі:

головуючого судді Шенцевої О.П.,

при секретарі Кісліної В.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 (  АДРЕСА_1 ) до ОСОБА_2  (  АДРЕСА_2 ), третя особа Приватний виконавець виконавчого округу Одеської області Парфьонов Георгій Володимирович ( м. Одеса, вул. Гоголя, 19 оф. 1) про зняття арештів з майна,-

ВСТАНОВИВ:

Позивачка звернувся до суду з позовом до відповідача, у якому просила суд зняти арешт з належного позивачу на праві приватної власності нерухомого майна – квартири АДРЕСА_3 : накладені:

- постановою про арешт майна боржника, винесеною 25 січня 2018 року приватним виконавцем виконавчого округу Одеської області Парфьоновим Г.В. в рамках виконавчого провадження № 55598863;

- постановою про арешт майна боржника, винесеною 04 червня 2018 року приватним виконавцем виконавчого округу Одеської області Парфьоновим Г.В. в рамках виконавчого провадження № 55598863.

Виключити з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про обтяження нерухомого майна, а саме:

- номер запису про обтяження № 27341731, внесений на підставі постанови про арешт майна боржника, серії та номер: 55598863, виданий 04.06.2018 року, видавник: приватний виконавець виконавчого округу Одеської області Парфьонов Г.В.; вид обтяження: арешт нерухомого майна; обтяжувач: приватний виконавець виконавчого округу Одеської області Парфьонов Г.В.; особа майно/права якої обтяжуються: ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ; опис предмета обтяження: двокімнатна квартира, загальною площею 92,2 кв.м. в тому числі житлова 41,8 кв.м., яка знаходиться на другому поверсі, квартира під номером АДРЕСА_3 ;

- номер запису про обтяження № 26446877, внесений на підставі постанови про арешт майна боржника, серії та номер: 55598863, виданий 04.06.2018 року, видавник: приватний виконавець виконавчого округу Одеської області Парфьонов Г.В.; вид обтяження: арешт нерухомого майна; обтяжувач: приватний виконавець виконавчого округу Одеської області Парфьонов Г.В.; особа майно/права якої обтяжуються: ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ; опис предмета обтяження: двокімнатна квартира, загальною площею 92,2 кв.м. в тому числі житлова 41,8 кв.м., яка знаходиться на другому поверсі, квартира під номером АДРЕСА_3 .

При цьому позивачка посилається на те, що 29.03.2007 року між ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» та відповідачем був укладений кредитний договір. У якості забезпечення вказаного договору 30.03.2007 року між ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» та відповідачем був укладений іпотечний договір, предметом якого є квартира АДРЕСА_3

26.06.2018 року, АТ «Райффайзен Банк Аваль» за договором вiдступлення права вимоги вiдступило своє право вимоги за кретитним та iпотечним договорами АТ «Міжнародний Інвестиційний Банк», яке у свою чергу також відступило право вимоги за вказаними договороми ТОВ «ФІНСТРИМ».

26.06.2018 року мiж ТОВ «ФІНСТРИМ» та позивачем укладено договiр про вiдступлення права вимоги за договоорм іпотеки.

У звязку з невиконанням відповідачем своїх зобов`язань, позивач звернула стягенння на предмет іпотеки - квартиру АДРЕСА_3 .

На даний час вона є власником вказаної квартири. Накладені арешти порушають її право власності, а тому вона вимушена звернутися до суду за захистом своїх прав.

У судовому засіданні представник позивача надав заяву про проведення судового засідання згідно ч. 2 ст. 247 ЦПК України.

Відповідач в судове засідання не з`явився, про дату та час судового засідання повідомлений належним чином.

Третя особа, надала заперечення на позов відповідно до яких, позив не визнає, просить у його задоволенні відмовити.

Згідно до п.п. 6, 7 ч.2 ст.43 ЦПК України учасники справи зобов`язані виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки та виконувати інші процесуальні обов`язки, визначені законом або судом.

Крім того, ухвала суду про відкриття провадження у даній справі розміщена в Єдиному державному реєстрі судових рішень та на електронному сайті Приморського районного суду м. Одеси, тобто ухвала суду є доступною для ознайомлення та загальновідомою.

Відповідно до ч.1 ст.44 ЦПК України учасники судового процесу повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку про те, що позов не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Згідно ч.1 ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Статтею ч.1 ст.5 ЦПК України визначено, що здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом.

Відповідно до ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Судом встановлено, що 29.03.2007 року між ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_2 був укладений кредитний договір.

30.03.2007 року між ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_2 був укладений іпотечний договір у якості забезпечення кредитного договору, предметом якого є квартира АДРЕСА_3

26.06.2018 року, АТ «Райффайзен Банк Аваль» за договором вiдступлення права вимоги вiдступило своє право вимоги за кретитним та iпотечним договорами АТ «Міжнародний Інвестиційний Банк», яке у свою чергу також відступило право вимоги за вказаними договорами ТОВ «ФІНСТРИМ».

26.06.2018 року мiж ТОВ «ФІНСТРИМ» та ОСОБА_1 укладено договiр про вiдступлення права вимоги за договоорм іпотеки.

Як вказує позивач у позовній заяві, у звязку з невиконанням відповідачем своїх зобов`язань, позивач звернула стягнення на предмет іпотеки - квартиру АДРЕСА_3 . На даний час позивач є власником вказаної квартири.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Відступлення права вимоги за суттю означає договірну передачу зобов`язальних вимог первісного кредитора новому кредитору. Відступлення права вимоги відбувається шляхом укладення договору між первісним кредитором та новим кредитором.

До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (частина перша статті 514 ЦК України).

Пунктом 1 розпорядження Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг від 06 лютого 2014 року № 352 «Про віднесення операцій з фінансовими активами до фінансових послуг та внесення змін до розпорядження Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 03 квітня 2009 року № 231» до фінансової послуги факторингу віднесено сукупність таких операцій з фінансовими активами (крім цінних паперів та похідних цінних паперів): фінансування клієнтів - суб`єктів господарювання, які уклали договір, з якого випливає право грошової вимоги; набуття відступленого права грошової вимоги, у тому числі права вимоги, яке виникне в майбутньому, до боржників за договором, на якому базується таке відступлення; отримання плати за користування грошовими коштами, наданими у розпорядження клієнта, у тому числі шляхом дисконтування суми боргу, розподілу відсотків, винагороди, якщо інший спосіб оплати не передбачено договором, на якому базується відступлення.

Фінансова установа - це юридична особа, яка згідно із законом надає одну або декілька фінансових послуг і внесена до відповідного реєстру в установленому законом порядку (пункт 1 частини 1 статті 1 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг»).

Згідно з пунктом 5 частини першої статті 1 того ж Закону фінансова послуга - це операції з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, - і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів. Факторинг належить до фінансових послуг (пункт 11 частини 1 статті 4 Закону).

Правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредитору (стаття 513 Цивільного кодексу України).

Юридична особа, яка має намір надавати фінансові послуги, зобов`язана звернутися до відповідного органу, який здійснює державне регулювання ринків фінансових послуг, протягом тридцяти календарних днів з дати державної реєстрації для включення її до державного реєстру фінансових установ. У разі якщо відповідно до закону надання певних фінансових послуг потребує ліцензування, фінансова установа має право на здійснення таких послуг лише після отримання відповідних ліцензій (частини 1 та 2 статті 7 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг»).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11 вересня 2018 року у справі № 909/968/16 (провадження № 12-97гс18) дійшла висновку про те, що договір факторингу є правочином, який характеризується, зокрема, тим, що йому притаманний специфічний суб`єктний склад (клієнт - фізична чи юридична особа, яка є суб`єктом підприємницької діяльності, фактор - банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати фінансові, в тому числі факторингові операції, та боржник - набувач послуг чи товарів за первинним договором).

У постанові від 31 жовтня 2018 року у справі № 465/646/11 (провадження № 14-222цс18) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що фізична особа, у будь-якому статусі, не наділена правом надавати фінансові послуги, оскільки такі надаються лише або спеціалізованими установами, якими є банки, або іншими установами які мають право на здійснення фінансових операцій, та внесені до реєстру фінансових установ. Відступлення права вимоги за кредитним договором на користь фізичної особи суперечить положенням частини 3 статті 512 та статті 1054 ЦК України, оскільки для зобов`язань які виникли на підставі кредитного договору, характерним є спеціальний суб`єкт, а саме, кредитор - банк або інша фінансова установа.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 10 листопада 2020 року у справі № 638/22396/14-ц (провадження № 14-16цс20, вважала, що оскільки договорами факторингу допускається наступне відступлення права грошової вимоги, то воно повинно здійснюватися відповідно до положень глави, яка регулює відносини з факторингу (частина другої статті 1083 ЦК України). Іншими словами наступне відступлення права грошової вимоги має здійснюватися шляхом укладення саме договору факторингу з відповідним суб`єктним складом його сторін (стаття 1079 ЦК України), а не шляхом укладення договору про відступлення права вимоги з фізичною особою.

Як вбачається з договору вiдступлення права вимоги від 26.06.2018 року, укладеного мiж ТОВ «ФІНСТРИМ» та Головною ОСОБА_3 , відбулася заміна кредитодавця, який є фінансовою установою, що має право на здійснення операцій з надання фінансових послуг, на фізичну особу, яка не може надавати фінансові послуги згідно з наведеними нормами права.

З матеріалів справи вбачається, що фактично між Банком, товариством та позивачкою було укладено ряд угод, завдяки яким здійснено перехід права на вимогу іпотечного майна від банку до фізичної особи.

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

       Згідно з нормами статті 17 Конвенції, жодне з положень цієї Конвенції не може тлумачитись як таке, що надає будь-якій державі, групі чи особі право займатися будь-якою діяльністю або вчиняти будь-яку дію, спрямовану на скасування будь-яких прав і свобод, визнаних цією Конвенцією, або на їх обмеження в більшому обсязі, ніж це передбачено в Конвенції.

Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, судам належить зважати і на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції. Так, у рішенні від 15 листопада 1996 року у справі «Чахал проти Об`єднаного Королівства» Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. Крім того, Європейський суд указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

Оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок, судам слід виходити із його ефективності, і це означає, що вимога на захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Відтак підставою для звернення до суду є наявність порушеного права, а таке звернення здійснюється особою, котрій це право належить, і саме з метою його захисту. Відсутність обставин, які підтверджували б наявність порушення права особи, за захистом якого вона звернулася, є підставою для відмови у задоволенні такого позову.

Саме таку правову позицію висловила Велика Палата Верховного суду у своїй постанові від 11.09.2018 року по справі № 905/1926/16.

       Відмовляючи у задоволенні позову, суд виходить з того, що позивачка не могла набути права вимоги за іпотечним договором до фізичної особи, а тому вимоги не ґрунтуються на нормах діючого законодавства, у зв`язку з чим позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1 ст. 89 Цивільного процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Згідно з вимогами ст.ст.124, 129 Конституції України, задачами цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних, прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Основними засадами судочинства є законність, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, забезпечення доведеності вини, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, гласність судового процесу та його повне фіксування технічними засобами, забезпечення апеляційного та касаційного оскарження та обов`язковість рішень суду до виконання.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України, законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

На основі повно та всебічно з`ясованих обставин, на які посилаються сторони, як на підставу своїх вимог та заперечень підтверджених доказами, перевірених в судовому засіданні, оцінивши їх належність, допустимість, а також достатність, взаємозв`язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, з огляду на те, що цивільне судочинство не може ґрунтуватись на припущеннях, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні позову.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. З, 4, 10, 12, 13, 17, 18, 76-81, 258-259, 263-268, 273, 280-282, 352, 354-355 ЦПК України, суд,-

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 ) , третя особа Приватний виконавець виконавчого округу Одеської області Парфьонов Георгій Володимирович ( м. Одеса, вул. Гоголя, 19 оф. 1) про зняття арештів з майна - відмовити у повному обсязі.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Рішення суду може бути оскаржене протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подання апеляційної скарги до Одеського апеляційного суду через Приморський районний суд м. Одеси, а в разі, якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Суддя:

06.04.2021