Р І Ш Е Н Н Я
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
28 травня 2010 року м. Ужгород
Колегія суддів судової палати в цивільних справах
апеляційного суду Закарпатської області у складі:
головуючої – Боднар О.В.
суддів – Куштана Б.П., Джуги С.Д.
при секретарі – Рогач І.І.
з участю - позивача ОСОБА_1, його представника ОСОБА_2 та представників Баранинської сільської ради Стецяк Т.І., Чучки П.П.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні за апеляційною скаргою представника Баранинської сільської ради Стецяк Тетяни Іванівни на рішення Ужгородського міськрайонного суду від 24 лютого 2010 року справу за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_5 до Баранинської сільської ради про визнання права власності на земельні ділянки, -
У С Т А Н О В И Л А :
У грудні 2009 року ОСОБА_1 та ОСОБА_5 звернулися до суду з позовом до Баранинської сільської ради, в якому, посилаючись на відмову ради у приватизації земельних ділянок, якими вони добросовісно, відкрито і безперервно користуються більш, ніж 15 років, однак не мають документів, які б свідчили про наявність у них прав на цю земельну ділянку, просили визнати за ними право власності на земельні ділянки площами відповідно 0,15 га та 0,10 га, які розташовані у урочищі «Табла» Баранинської сільської ради.
Рішенням Ужгородського міськрайонного суду від 24 лютого 2010 року позов задоволено. Визнано за ОСОБА_1 право власності на земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства у розмірі 0,15 га, яка розміщена на території Баранинської сільської ради урочище «Табла», а за ОСОБА_5 право власності на земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства в розмірі 0, 10 га, яка також розташована на території Баранинської сільської ради урочище «Табла».
В апеляційній скарзі представник Баранинської сільської ради Стецяк Т.І. з посиланням на порушення судом норм матеріального і процесуального права просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у позові.
Розглянувши доводи скарги та перевіривши матеріали справи, апеляційний суд визнав, що скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що позивачі набули право на спірні земельні ділянки, якими добросовісно , відкрито і безперервно користуються з 1992 року, а тому радою їм безпідставно було відмовлено у передачі цих ділянок у власність.
Проте з таким висновком суду погодитись не можна.
Статтею 119 ЗК встановлено, що громадяни, які відкрито і безперервно користуються земельною ділянкою протягом 15 років, але не мають документів, які б свідчили про наявність у них прав на цю земельну ділянку, можуть звернутися до органу державної влади або органу місцевого самоврядування з клопотанням про передачу її у власність або надання в користування. Передача земельної ділянки у власність або у користування громадян на підставі набувальної давності здійснюється в порядку, встановленому цим Кодексом.
Зі змісту вказаної норми права вбачається, що набувальна давність користування земельною є лише підставою для звернення до органу державної влади, або органу місцевого самоврядування з відповідним клопотанням щодо оформлення правовстановлюючих документів на земельну ділянку.
Задоволення вищевказаного клопотання й оформлення відповідних документів про право власності або користування на підставі набувальної давності здійснюється в порядку, встановленому зазначеним Кодексом. При отриманні відмови в задоволенні зазначеного клопотання або залишення його без розгляду особа має право оскаржити такі дії органу виконавчого влади чи місцевого самоврядування до суду в установленому законодавством порядку, що передбачено п.»г» ч.3 ст.152 ЗК України.
Відповідно до роз’яснення, даного Пленумом Верховного Суду України у п.7 постанови № 7 від 16 квітня 2004 року "Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ", при розгляді справ за позовами до органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування в разі незгоди з рішеннями з питань, віднесених у галузі земельних відносин до їх компетенції (зокрема, про відмову в передачі земельної ділянки у власність чи користування, у продажі земельної ділянки, в наданні дозволу і вимог на розроблення проекту відведення земельної ділянки тощо), суд за наявності підстав для задоволення позову визнає рішення такого органу недійсним і зобов'язує його залежно від характеру спору виконати певні дії, передбачені його компетенцією (або не вчиняти чи припинити їх), на захист порушеного права, як цього вимагає законодавство, або надає право позивачеві вчинити певні дії для усунення порушень його права. Суд вирішує ці питання по суті, якщо це відповідає закону (наприклад, визнає відповідно до частини третьої статті 1 Закону України від 5 червня 2003 р. N 899-IV "Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)" право на земельну частку (пай), якщо районною (міською) державною адміністрацією безпідставно відмовлено у видачі документа, що посвідчує право на земельну частку (пай); вирішує відповідно до частини четвертої статті 7 Закону України від 19 червня 2003 р. N 973-IV "Про фермерське господарство" питання про надання земельної ділянки у власність або оренду для створення фермерського господарства, якщо відповідна районна (міська) державна адміністрація чи орган місцевого самоврядування безпідставно відмовили в цьому або, незважаючи на рішення суду, що зобов'язує їх розглянути заяву з цього приводу, не розглядають її за наявності необхідних документів). В інших випадках суд не може вирішувати питання, віднесені до компетенції органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування, зокрема про передачу земельних ділянок у постійне користування, оренду, укладення чи поновлення договору оренди земельної ділянки, зміну цільового призначення землі тощо.
За таких обставин, суд не вправі був вирішувати питання щодо набуття позивачами права власності на земельні ділянки, оскільки це питання віднесено до компетенції органу місцевого самоврядування.
Крім того, з матеріалів справи вбачається, що 5 грудня 2004 року ОСОБА_5 звернулася до Баранинської сільської ради з заявою про надання їй для забудови земельної ділянки в урочищі «Табла» на місці колишньої пилорами, якою вона користується разом з батьками – позивачем ОСОБА_1 та матір’ю ОСОБА_7 (а.с.19). До матеріалів справи додана також заява ОСОБА_8 про надання йому ділянки для забудови в урочищі «Табла» на місці колишьної, яку як зазначено в цій заяві, він також використовує разом з батьками – відповідачем ОСОБА_1 та матір’ю ОСОБА_7 (а.с.22). Заяви ж відповідача ОСОБА_1 про надання йому у власність земельної ділянки площею 0,15 га в матеріалах справи немає.
В той же час з кадастрових справ вбачається, вбачається, що спірні ділянки площею О,15 та 0,10 га, на які вони виготовлені, відносять до земель сільськогосподарського призначення, а не житлової забудови.
Відповідно до пп. 3 і 4 ч.1 ст.309 ЦПК невідповідність висновків суду обставинам справи та порушення або неправильне застосування норм матеріального права є підставами для скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення.
На підставі наведеного керуючись ст.ст.307, 308 ЦПК України, колегія суддів, -
Р І Ш И Л А:
Апеляційну скаргу представника Баранинської сільської ради Стецяк Тетяни Іванівни задовольнити.
Рішення Ужгородського міськрайонного суду від 24 лютого 2010 року скасувати.
У позові ОСОБА_1, ОСОБА_5 до Баранинської сільської ради про визнання права власності на земельні ділянки відмовити.
Рішення набирає законної сили з моменту проголошення.
Рішення може бути оскаржено у касаційному порядку до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня набрання законної сили шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Головуючий:
Судді: