ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
20.07.06 р. Справа № 34/101а
13годин 30 хвилин Зал судових засідань (кабінет № 212) місто Донецьк, вулиця Артема 157
Суддя господарського суду Донецької області Кододова О.В.
при секретарі судового засідання Тараненко Т.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи
за позовом Відкритого акціонерного товариства „Старокраматорський машинобудівний завод” м. Краматорськ
до відповідача Державної податкової інспекції у м. Краматорську
про визнання недійсними та скасування рішень від 11.03.06р. №0000062241/11128, №0000072241/0/11129
За участю представників сторін:
Від позивача Александрова, Плотнікова (за дорученнями)
Від відповідача Павенко Г.С. (за дорученням)
СУТЬ СПОРУ:
Заявлено позов Відкритим акціонерним товариством „Старокраматорський машинобудівний завод” м. Краматорськ до Державної податкової інспекції у м. Краматорську про визнання недійсними та скасування рішень від 11.03.06р. №0000062241/0/11128 в частині нарахування пені за порушення строків розрахунків в сфері ЗЄД у сумі 13334,57грн. по зовнішньоекономічному контракту №5303/00704046/95 від 28.11.1995р. укладеному ВАТ “СКМЗ” з фірмою “Universal Research Tehnologies” м. Хьюстон США, №0000072241/0/11129 про застосування штрафної санкції у розмірі 1700,00грн.
В обґрунтування заявлених вимог позивач посилається на те, що відсутня база для нарахування пені за тих підстав, що у нього за даними бухгалтерського обліку станом на 01.10.2002року не обліковується дебіторська заборгованість по зовнішньоекономічному контракту №5303/00704046/95 від 28.11.1995р. укладеному ВАТ “СКМЗ” з фірмою “Universal Research Tehnologies” м.Хьюстон США, що підтверджується актами перевірок ДПІ за період з 01.07.1999року по 30.09.2005року та деклараціями про валютні цінності.
Крім того, позивач зазначає, що на суму передплати у розмірі 66352 дол. США, 08.10.1996року було частково поставлене обладнання на суму 5526,23 дол. США. На залишок суми 60825,77дол. США позивач направив позовні матеріали до міжнародного комерційного арбітражного суду при торгово – промисловій палаті України у м. Києві, який рішенням від 24.07.1997року стягнув з нерезидента вартість обладнання на суму 608258,77дол. США.
Позивач вважає, що у відповідача відсутні правові підстави для нарахування пені у зв’язку із перебігом строку позовної давності відповідно до ст.ст.257,268 Цивільного Кодексу України та п.п.15.1.1 п.15.1 ст.15 ЗУ №2181 від 21.12.2000року “Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами”.
Позивач заявою від 06.07.2006року №08/185 ( вхід. №02-41/22241 від 06.07.2006року) уточнив позовні вимоги і просить визнати рішення ДПІ від 17.04.2006року за №0000072241/1/16078, від 17.04.2006року за №0000062241/1/16079 в частині нарахування пені у сумі 13334грн.57коп., недійсними та скасувати їх. Заявою від 17.07.2006року №08/186 ( вхід. №02-41/17163 від 20.07.2006року) уточнив позовні вимоги і просить визнати зазначені рішення ДПІ недійсним.
Відповідач у запереченнях на адміністративний позов від 22.05.2006р. №19595/10/10-013 ( вхід. №02-41/18880 від 23.05.2006року) проти задоволення позовних вимог заперечує за тих підстав, що у позивача відсутні документи які підтверджують надходження імпорту на територію України. Крім того позивачем на суму 5526,23 дол. США позовна заява до міжнародного комерційного арбітражного суду не подавалася.
Відповідач зазначає, що відповідно до ст.2 Закону України “Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті” імпортні операції резидентів, які здійснюються на умовах відстрочення поставки, в разі, коли таке відстрочення перевищує 90 календарних днів з моменту здійснення авансового платежу або виставлення векселя на користь постачальника продукції (робіт, послуг), що імпортується, потребують індивідуальної ліцензії Національного банку України. Стаття 4 Закону передбачає, що порушення резидентами терміну, передбаченому цією статтею, тягне за собою стягнення пені за кожний день прострочення у розмірі 0,3 відсотка від суми неодержаної виручки (митної вартості недопоставленої продукції) в іноземній валюті, перерахованої у грошову одиницю України за валютним курсом Національного банку України на день виникнення заборгованості. З огляду на це відповідачем була нарахована пеня за період з 01.07.2004року по 30.09.2005року у розмірі 13334,57грн.
Крім того, відповідач посилається на те, що позивач не відобразив зазначену заборгованість у деклараціях “Про валютні цінності…”, які були подані до ДПІ станом на 01.07.2004р., на 01.10.2004р., на 01.01.2005року, на 01.04.2005року, на 01.07.2005року за що була застосована штрафна санкція у розмірі 20 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян за кожний виявлений випадок, що склало 1700,00грн.
На думку відповідача Закон України “Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті” не містить обмежень для нарахування пені у зв’язку із закінченням строку позовної давності, а відповідно до ст.1 Цивільного Кодексу України до податкових, бюджетних відносин цивільне законодавство не застосовується, якщо інше не встановлено законом.
Відповідач вважає, що строк давності, визначений ст.15 Закону України №2181 стосується тільки податкових зобов’язань визначених платником у податкових деклараціях.
Крім того, відповідач зазначає, що позивачем оскарджуються рішення №00006224/0/11128 від 11.03.2006р., яке ДПІ не приймалося та позивачу не надсилалося, тобто відсутній предмет спору.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін суд встановив.
Відповідачем була проведена планова документальна перевірка позивача щодо дотримання вимог податкового та валютного законодавства за період з 01.07.2004р. по 30.09.2005р., результати якої відображені у акті №248-23-6-05763642 від 03.03.2006р. (надалі – акт перевірки).
Відповідач у розділі 2.16 акту перевірки ( т.1 а.с.118-120) встановив ненадходження імпорту продукції на суму 5526,23 дол. США за що відповідно до ст.4 Закону України “Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті” була нарахована пеня за кожний день затримки 457днів за період з 01.07.2004року по 30.09.2005року у розмірі 13334,57грн. (додаток №37 до акту перевірки).
Крім того, відповідач у акті перевірки встановив, що позивач не відобразив зазначену заборгованість у деклараціях “Про валютні цінності…”, які були подані до ДПІ станом на 01.07.2004р., на 01.10.2004р., на 01.01.2005року, на 01.04.2005року, на 01.07.2005року за що була застосована штрафна санкція у розмірі 20 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян за кожний виявлений випадок, що склало 1700,00грн. (додаток №38 до акту перевірки).
За результатами акту перевірки відповідачем були прийняті рішення від 11.03.06р.: №0000062241/0/11128 про нарахування пені у розмірі 32618,38грн. в тому числі нарахування пені за порушення строків розрахунків в сфері ЗЄД у сумі 13334,57грн. по зовнішньоекономічному контракту №5303/00704046/95 від 28.11.1995р. укладеному ВАТ “СКМЗ” з фірмою “Universal Research Tehnologies” м. Хьюстон США та №0000072241/0/11129 про застосування штрафної санкції у розмірі 1700,00грн.
Позивач подав до відповідача скаргу №52/177 від 28.03.2006року (т.2 а.с.105-108), який рішенням від 17.04.2006року №15196/10/23-013-8 (т.2 а.с.109) залишив скаргу без задоволення.
Відповідач направив позивачу рішення від 17.04.2006року (т.2 а.с.117-118) за №0000072241/1/16078 про застосування штрафної санкції у розмірі 1700грн., від 17.04.2006року за №0000062241/1/16079 про застосування штрафної санкції, пені за порушення розрахунків в сфері ЗЕД у розмірі 32618,38грн., яку позивач оспорює у частині нарахування пені у розмірі 13334грн.57коп.
Відповідно до ст. 2 Закону України “Про порядок розрахунків в іноземній валюті” імпортні операції резидентів, які здійснюються на умовах відстрочення поставки, в разі, коли таке відстрочення перевищує 90 календарних днів з моменту здійснення авансового платежу або виставлення векселя на користь постачальника продукції (робіт, послуг), що імпортується, потребують індивідуальної ліцензії Національного банку України.
Частина друга цієї статті передбачає, що при застосуванні розрахунків щодо імпортних операцій резидентів у формі документарного акредитиву термін, передбачений частиною першою цієї статті, діє з моменту здійснення уповноваженим банком платежу на користь нерезидента. ( Статтю 2 доповнено частиною другою згідно із Законом N 184/96-ВР від 07.05.96 ).
Відповідальність за порушення наведеної норми встановлена статтею 4 вказаного Закону у вигляді пені за кожний день прострочення у розмірі 0,3 відсотка від суми неодержаної виручки (митної вартості недопоставленої продукції) в іноземній валюті, перерахованої у грошову одиницю України за валютним курсом Національного банку України на день виникнення заборгованості. Умови, за яких така відповідальність не застосовується наведені у статтях 1, 4, 6 Закону України “Про порядок розрахунків в іноземній валюті”. Серед них відсутня така підстава для не нарахування (зупинення нарахування) пені як перебіг строку позовної давності на що посилається позивач в обґрунтування своїх вимог.
Преамбулою Закону України “Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” №2181-ІІІ від 21.12.2000 р. встановлено, що цей Закон є спеціальним законом з питань оподаткування, який установлює порядок погашення зобов'язань юридичних або фізичних осіб перед бюджетами та державними цільовими фондами з податків і зборів (обов'язкових платежів), нарахування і сплати пені та штрафних санкцій, що застосовуються до платників податків контролюючими органами, у тому числі за порушення у сфері зовнішньоекономічної діяльності, та визначає процедуру оскарження дій органів стягнення.
Підпунктом 15.1.1 пункту 15.1 статті 15 вказаного Закону передбачено , що податковий орган має право самостійно визначити суму податкових зобов'язань платника податків у випадках, визначених цим Законом, не пізніше закінчення 1095 дня, наступного за останнім днем граничного строку подання податкової декларації, а у разі, коли така податкова декларація була надана пізніше, - за днем її фактичного подання.
Позивач посилається на цю норму та стверджує, що відповідач у спірних повідомленнях-рішеннях нарахував податкові зобов’язання понад цей строк. Суд не приймає до уваги таке твердження позивача. Відповідно до п. 1.11 ст. 1 Закону України “Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” податкова декларація, розрахунок - документ, що подається платником податків до контролюючого органу у строки, встановлені законодавством, на підставі якого здійснюється нарахування та/або сплата податку, збору (обов'язкового платежу). Вичерпний перелік податків, зборів (обов’язкових платежів) встановлюється Законом України “Про систему оподаткування” та не містить пені за порушення термінів розрахунків у сфері зовнішньоекономічної діяльності. Отже така пеня не може визначатися у податкових деклараціях платником податків, що унеможливлює застосування 1095-ти денного строку, який передбачений ст. 15 Закону №2181-ІІІ від 21.12.2000 р.
Відповідачем у „Розрахунку штрафних санкцій” (додаток №38 до акту перевірки ) (т.1 а.с.200) визначені штрафні санкцій у розмірі 1700грн. за порушення пункту 1 ст.9 Декрету КМ України від 19.02.1993року №15-93 „Про систему валютного регулювання і валютного контролю”, який передбачає, що валютні цінності та інше майно резидентів, яке перебуває за межами України, підлягає обов'язковому декларуванню у Національному банку України. Порядок і терміни декларування встановлюються Національним банком України. Згідно до стаття 16 Декрету передбачена відповідальність за порушення валютного законодавства в тому числі за несвоєчасне подання, приховування або перекручення звітності про валютні операції - штраф у сумі, що встановлюється Національним банком України. Санкції, передбачені цим пунктом, застосовуються Національним банком України та за його визначенням - підпорядкованими йому установами. Відтак відповідач поза межами своєї компетенції застосував до позивача штрафну санкцію у розмірі 1700грн.
Крім того суд вважає що позовні вимоги підлягають задоволенню з огляду на наступне:
Між позивачем (Замовником) та фірмою “Universal Research Tehnologies” м.Хьюстон США (Постачальником) був укладений зовнішньоекономічний контракт №5303/00704046/95 від 28.11.1995р. Відповідно до п.1.2 контракту СП „Комп’ютерцентр” діє від імені та за дорученням Постачальника, здійснює поставку обладнання, вхідний контроль, „гарячий прогін”, обслуговування на протязі гарантійного строку. Загальна сума контракту складає 66352 дол. США (п.2.2. контракту). Згідно п.3.1 контракту оплата здійснюється на рахунок іноземного постачальника шляхом банківської попередньої оплати 100% (т.1 а.с.18-23).
Позивач на підставі рахунку – фактури від 09.04.96р. на суму 66352 дол. США (т.1 а.с.25-26) платіжним дорученням від 04.06.1996р. №9 (т.1 а.с.27) перерахував цю суму нерезиденту.
СП „Комп’ютерцентр” за приймально – здавальним актом №5305/7046w/96 від 08.10.1996року (т.1а.с.24) передав позивачу обладнання на загальну суму 5526,23 дол. США. Позивач оприбуткував це обладнання у бухгалтерському обліку про що свідчать інвентаризаційні картки: № 5120 Інвентарний №48675512, №5122 інвентарний №48675514, №5121 інвентарний №48675513, інвентаризаційні описи основних фондів (т. 2 а.с.6-8), та нараховував амортизаційні відрахування(т.2 а.с.9-10). Згідно довідки (т.2 а.с.11) станом на 12.07.2006року зазначена комп’ютерна техніка знаходиться на балансі підприємства і повністю амортизована.
Позивач звернувся з позовною заявою до міжнародного комерційного арбітражного суду при торгово – промисловій палаті України у м. Києві, який рішенням від 24.07.1997року стягнув з нерезидента вартість недопоставленого обладнання на суму 608258,77дол. США та штраф за прострочення поставки товару у розмірі 6083 дол. США.
У рішенні Міжнародного комерційного арбітражного суду при Торгово – промисловій палаті України від 04.07.1997року по справі №АС №179а/97 встановлено (т.1а.с.37-42), що відповідач (нерезидент) отримав 100% передплати свої зобов’язання виконав частково та з простроченням, поставив позивачу 8 жовтня 1996року передбачене контрактом обладнання на суму 5526,23дол. США, що підтверджується приймально – передаточним актом, який підписаний представником позивача та СП „Комп’ютерцентр” 08.10.1996р. (т.1а.с.38). У рішення зазначено, що за умовами контракту поставка обладнання повинна відбутися не пізніше 13 липня 1996року, а відповідач допустив прострочення поставки в 87 днів (12 неділь) і зобов’язаний уплатити штраф у розмірі 331,58дол. США (5526,23 дол. Х 0,5: х 12 неділь). Ця сума штрафу увійшла до загального розрахунку штрафних санкцій за прострочення поставки обладнання 7022,4 дол. США ( 331,58 + 6690,83). Однак розмір штрафних санкцій відповідно до п.5.4 контракту був обмежений 10% вартості недопоставленого в строку обладнання і склав 6083 дол. США. Тобто, рішенням суду встановлений факт поставки обладнання 08.10.1996року на суму 5526,23дол. США.
Одним із принципів ( п.4 ст.7 КАСУ) адміністративного судочинства є змагальність сторін, диспозитивність та офіційне з'ясування всіх обставин у справі.
Згідно до п.1ст.11 КАСУ розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до п.4 ст.70 КАСУ обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.
Згідно до приписів статті 86 КАСУ суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Відповідно до п.1 ст.2 цього Кодексу завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Відповідно до п.1 статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
Наявними у матеріалах справи документами: актом приймання – передачі обладнання від 08.10.1996року, обліковими регістрами первинного бухгалтерського обліку, рішенням комерційного арбітражного суду при Торгово – промисловій палаті України від 04.07.1997року по справі №АС №179а/97, підтверджується факт отримання позивачем обладнання на загальну суму 5526,23 дол. США та відсутність кредиторської заборгованості нерезидента на цю суму, у зв’язку з чим відсутні підстави для нарахування пені передбаченою ст.4 Закону України “Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті”. Відтак вимоги позивача про визнання недійсними рішень Державної податкової інспекції у м. Краматорську від 11.03.06р №0000062241/0/11128 та від 17.04.06р.: за №0000062241/1/16079 в частині нарахування пені за порушення строків розрахунків в сфері ЗЄД у сумі 13334,57грн. по зовнішньоекономічному контракту №5303/00704046/95 від 28.11.1995р. укладеному ВАТ “СКМЗ” з фірмою “Universal Research Tehnologies” м. Хьюстон США; від 11.03.2006року №0000072241/0/11129 та від 17.04.2006року №0000072241/1/16078 про застосування штрафної санкції у розмірі 1700,00грн. обґрунтовані та підлягають задоволенню повністю.
Відповідно до ст. 94 КАСУ якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб’єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.
Керуючись Конституцією України, Законом України “Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті”, Законом України “Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами”, Законом України “Про державну податкову службу в Україні”, Декретом КМ України від 19.02.1993року №15-93 „Про систему валютного регулювання і валютного контролю”, ст.ст.17-20,69-72,86,94,158-163,167,185,186,254, п.6,7 розділу V11 Прикінцевих та перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України, господарський суд, -
П О С Т А Н О В И В:
Позов задовольнити повністю.
Визнати недійсними рішення Державної податкової інспекції у м. Краматорську від 11.03.06р. №0000062241/0/11128 в частині нарахування пені за порушення строків розрахунків в сфері ЗЄД у сумі 13334,57грн. по зовнішньоекономічному контракту №5303/00704046/95 від 28.11.1995р. укладеному ВАТ “СКМЗ” з фірмою “Universal Research Tehnologies” м. Хьюстон США, №0000072241/0/11129 про застосування штрафної санкції у розмірі 1700,00грн.; та від 17.04.06р.: за №0000062241/1/16079 в частині нарахування пені за порушення строків розрахунків в сфері ЗЄД у сумі 13334,57грн. по зовнішньоекономічному контракту №5303/00704046/95 від 28.11.1995р. укладеному ВАТ “СКМЗ” з фірмою “Universal Research Tehnologies” м.Хьюстон США, №0000072241/1/16078 про застосування штрафної санкції у розмірі 1700,00грн. Постанова суду набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, якщо таку заяву не було подано. Якщо заяву про апеляційне оскарження буде подана, але апеляційна скарга не була подана у зазначений строк, постанова суду набирає законної сили після закінчення цього строку. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не буде скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.
Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку. Про апеляційне оскарження постанови суду спочатку подається заява. Заява про апеляційне оскарження та апеляційна скарга подаються до адміністративного суду апеляційної інстанції через господарський суд Донецької області. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції. Заява про апеляційне оскарження постанови суду подається протягом десяти днів з дня її проголошення. Апеляційна скарга на постанову суду подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження. Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.
Постанова виготовлена у повному обсязі 25.07.2006року.
Суддя Кододова О.В.