КОПІЯ                                                                                                                      

Цивільна справа № 2-1136-10    

  Р І Ш Е Н Н Я  

іменем України  

  12 травня 2010 року                             Обухівський районний суд Київської області в складі:  

головуючого судді Кравченко М.В.  

при секретарі Личак О.Л.,  

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Обухівського районного суду цивільну справу за позовом   ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання майна особистою приватною власністю   ,  

  ВСТАНОВИВ:  

  Позивач звернулася до суду з позовом, в якому просила визнати нерухоме майно її особистою приватною власністю, посилаючись на його придбання в період припинення шлюбних відносин за особисті кошти, а також оспорювання такого її права відповідачем, з яким вони перебувають у зареєстрованому шлюбі.  

В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_3 позовні вимоги підтримала, посилаючись на придбання позивачем спірного майна в період фактичного припинення шлюбних відносин, за рахунок особистих коштів від підприємницької діяльності, погрози відповідача поділити це майно як спільне майно подружжя.  

Представник відповідача ОСОБА_4 позов визнала повністю, посилаючись на те, що спірне майно було придбано за особисті кошти позивача, відповідач не приймав участі у придбанні цього майна, після подання позову та отримання консультацій з правових питань відповідач вирішив визнати позов, оскільки він відповідає фактичним обставинам.  

Відповідно до ч. 4 ст. 130 ЦПК України при визнанні позову ухвалюється судове рішення в порядку, встановленому ст. 174 цього ж Кодексу. Згідно з ч. 4 ст. 174 ЦПК України у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову.  

Враховуючи визнання позову відповідачем суд вважав можливим вирішити спір у попередньому судовому засіданні.  

Свідки ОСОБА_5, ОСОБА_6 в судовому засіданні показали, що будучи давніми друзями та співробітниками відповідача, знають подружжя тривалий час, приблизно з 2007 року сторони спільно не проживають, спільного господарства не ведуть, позивачка вела власний бізнес, придбала будинок в смт Козин, а відповідач мешкав окремо у іншій квартирі в м.Києві    

Вивчивши матеріали справи, вислухавши представників сторін, свідків, суд вважає позов таким, що підлягає задоволенню з наступних підстав.  

Судом встановлено, що сторони перебувають у зареєстрованому шлюбі з 27 квітня 2002 року до цього часу, що підтверджується свідоцтвом про одруження.  

В 2007 році сторони фактично припинили шлюбні відносини, спільно з цього часу не проживають, спільного господарства не ведуть, проживають окремо за різними адресами, що визнається представниками сторін та підтверджується показами допитаних у справі свідків.  

03 липня 2007 року позивачкою було придбано спірне нерухоме майно, а саме житловий будинок АДРЕСА_1 та дві прилеглі до нього земельні ділянки: площею 0,1324 га для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, кадастровий № 3223155400:05:015:0028 та площею 0,0233 га для ведення особистого селянського господарства, кадастровий № 3223155400:05 015 0029 в смт. Козин, що підтверджується договором купівлі-продажу будинку, державними актами на право власності на земельну ділянку, витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно.  

Згідно ч.3 ст. 368 ЦК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.  

Статтею  57 СК України передбачено, що суд може визнати особистою  приватною  власністю  дружини, чоловіка майно, набуте нею, ним за час їхнього окремого проживання  у зв'язку з фактичним припиненням шлюбних відносин.  

Відповідно до постанови Пленуму Верховного суду України від 21.12.2007 р. № 11 "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя" вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання.  

З обставин справи вбачається, що спірні будинок та земельні ділянки не придбані, не виготовлені, не споруджені під час шлюбу сторін, тобто не набуті подружжям, спільна праця та спільні кошти при набутті позивачем права власності на це майно не використовувались, тому на нього не поширюється правовий режим спільної сумісної власності.  

Судом встановлено, що спірне майно придбано після фактичного припинення між сторонами шлюбних відносин, в період окремого проживання сторін, за особисті кошти позивача, а саме доходів від підприємницької діяльності, оскільки вона з 2007 року є засновником та керівником господарського товариства, що підтверджується статутами та наказом ТОВ "Агенція маркетингових комунікацій "Креатив Поінт".  

Згідно ч.1 ст.328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.  

Згідно ч.2 ст.328 ЦК України право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.  

Згідно п.п. „а”,”б” ч.1 ст.81 ЗК України громадяни України набувають право власності на земельні ділянки на підставі придбання за договором купівлі-продажу, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами, безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності.  

Статтею 125 ЗК України передбачено, що п   раво власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації.  

Згідно ч.1 ст.321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.  

Згідно ч.7 ст.3 Закону України „Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень” зареєстровані речові права та їх обмеження мають пріоритет над незареєстрованими в разі спору щодо нерухомого майна.  

Позивач придбала спірне майно відповідно до цивільно-правових угод за власні кошти, на її ім’я проведена державна реєстрація цього майна, тому у відповідача не виникає права на спірне майно з передбачених законом підстав.  

Таким чином, суд вважає, що спірне майно є особистою власністю позивача.  

Згідно ст.1 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Згідно ч.1 ст.3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Статтею 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом особистого немайнового або майнового права та інтересу.  

За змістом ст.13 Конвенції про захист прав і основоположних свобод на національному рівні має бути гарантований правовий захист задля реального забезпечення прав і свобод, передбачених цією Конвенцією, коли держава має певні свободу розсуду щодо форм засобів захисту, але у всякому випадку, забезпечує їх ефективність як на практиці, так і за законом: можливість розглянути вимогу за суттю і надати захист в сенсі запобігання чи припинення подальшого тривання стверджуваного порушення (рішення Європейського Суду з прав людини від 26.10.2000 року у справі «Кудла проти Польщі»).  

Крім того, при наданні правової оцінки цього позову суд враховує і рішення ЄСПЛ від 30.05.2000 року у справі «Бельведере Альбер’єра проти Італії», рішення ЄСПЛ у справі «Джеймс проти Сполученого Королівства», А98 (1986).  

Тому суд виходить при вирішенні справи з наявного конфлікту майнових інтересів, що викликано придбанням спірного майна в період зареєстрованого, але фактичного припиненого шлюбу, можливістю спорів про поділ майна подружжя, неспростованими під час розгляду справи посиланнями позивача на оспорювання відповідачем її права особистої власності на спірне майно, тобто негаторний позов підлягає вирішенню за вимогами ст.392 ЦК України.    

Згідно ст.392 ЦК України власник майна може пред’явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.  

Враховуючи викладене вище, позовні вимоги доведені належними і допустимими доказами, ґрунтуються на законі, тому підлягають задоволенню в повному обсязі.  

Керуючись ст.ст. 15, 57, 60, 130, 174, 209, 212-214 ЦПК України,   ст.ст. 81, 125, 152, 155, 158 ЗК України, ст.ст. 16. 321, 328, 386, 392 ЦК України, ст.ст. 57, 58, 60 СК України, суд  

  В И Р І Ш И В:  

  Позов задовольнити повністю.  

Визнати особистою приватною власністю ОСОБА_1 будинок АДРЕСА_1, який складається з будинку загальною площею 283,2 кв.м. літ. «А», каналізаційного колодязю літ. «К1-К4», огорожі літ. «Р1», доріжки літ. «Р2».  

Визнати особистою приватною власністю ОСОБА_1 земельну ділянку загальною площею 0,1324 га, що знаходиться на АДРЕСА_1, кадастровий №  3223155400:05:015:0028.  

Визнати особистою приватною власністю ОСОБА_1 земельну ділянку загальною площею 0,0233 га, що знаходиться на АДРЕСА_1, кадастровий №  3223155400:05:015:0029.  

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 понесені судові витрати в розмірі 1820 грн.  

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до апеляційного суду Київської області через Обухівський районний суд шляхом подачі в десятиденний строк з дня проголошення рішення заяви про апеляційне оскарження і поданням після цього протягом двадцяти днів апеляційної скарги або в порядку ч.4 ст.295 ЦПК України.  

    Суддя                                    підпис                                М.В.Кравченко  

Рішення вступило в законну силу.  

З оригіналом згідно. Суддя: