ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"26" квітня 2010 р. Справа № 2a-941/10/0970
м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Головуючого-судді Скільського І.І.
Суддів: Лучко О.О.,
Басай О.В.,
при секретарі Дякун М.М.
за участю:
представника позивача - Дем`янів І.М.,
представника відповідача - Військового прокурора Центрального регіону України Логінов В.А.,
представника відповідача - Мністерства оборони України - Гром А.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду адміністративну справу
за позовом: ОСОБА_5,
до відповідача: Військового прокурора Центрального регіону України, Міністерства оборони України, Міністерства оборони України
про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинення дій,-
ВСТАНОВИЛА:
11 березня 2010 року ОСОБА_5 звернувся до суду з адміністративним позовом до Військового прокурора Центрального регіону України, Мніністерства оборони України про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинення дій.
В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав в повному обсязі та пояснив, що 11 січня та 05 лютого 2010 року звертався до військового прокурора Центрального регіону України із скаргами щодо порушень, які було допущено при його звільненні із Збройних Сил України. Вважає, що наказ Заступника Міністра Оборони України –Командувача Військово-Повітряними Силами України №018пм від 12.02.1999р.щодо звільнення його з військової служби за обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили є незаконним. Також зазначив, що надана відповідачем відповідь є неповною та негрунтовною, а його права порушено. На думку позивача, військовий прокурор Центрального регіону України зобов`язаний внести протест на вищевказаний наказ як такий, що виданий незаконно. Просив позов задовольнити повністю.
Представники відповідачів проти позову заперечили та пояснили, що даний позов є безпідставним та необгрунтованим. Також зазначив, що посилання позивача на те, що його грунтовні аргументи були проігноровані і наявне порушення прав знехтувано не відповідає дійсності, оскільки відповідь на зверненя ОСОБА_5, які надійшли до прокуратури регіону 13.01.2010р. та 05.02.2010р., надано у встановлений Законом України „Про звернення громадян” строк 18.01.2010р. та відповідно 11.02.2010р. і роз`яснено порядок їх оскарження. Крім того, зазначили, що приймаючи оскаржуване рішення щодо відсутності підстав для внесення протесту, посадові особи військової покуратури Центрального регіону України діяли в межах своїх повноважень та у відповідності до чинного законодавства.
Розглянувши позовну заяву, вислухавши пояснення представників сторін, дослідивши докази, суд вважає, що позовні вимоги не підлягають до задоволення, виходячи з наступного.
Судом встановлено, що 25 грудня 1998 року щодо ОСОБА_5 Військовим судом Івано-Франківського гарнізону винесено вирок, яким визнано винним у скоєнні злочину та обрано покарання у вигляді позбавлення волі на два роки. При цьому на підставі ст.45 КК України засудженого звільнено від відбування покарання з випробуванням.
12 лютого 1999року наказом заступника Міністра оборони України –командувача Військово-Повітряними Силами України №018 пм ОСОБА_5 звільнено з військової служби в запас за пунктом 46 підпунктом „ж” Тимчасового положення про проходження військової служби прапорщиками і мічманами –на підставі обвинувального вироку суду , що набрав законної сили.
З матеріалів справи вбачається, що позивач 11 січня та 05 лютого 2010 року звертався із скаргами до Військового прокурора Центрального регіону України про внесення протесту на наказ Заступника Мністра оборони України - Командувача Військово-Повітряними Силами України від 12.02.1999 р. про звільнення його з військової служби за обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили.
Обгрунтовуючи свої вимоги у зверненнях позивач посилається на вимоги Закону України „Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей”, в якому зазначено, що не підлягають звільненню з військової служби військовослужбовці, відносно яких військовим судом застосована міра покарання не пов`язана з позбавленням волі.
Суд не приймає уваги посилання позивача на норми вищевказаного Закону з огляду з наступних підстав.
Згідно зі статтею 75 Конституції України єдиним органом законодавчої влади в Україні є парламент - Верховна Рада України. У Конституції та законах України немає норм, які встановлювали б пріоритет застосування того чи іншого закону та регулювали б питання вирішення колізії норм законів з однаковою юридичною силою.
Відповідно до статті 147 Конституції України вирішення питань про відповідність законів та інших правових актів Конституції України і офіційне тлумачення Конституції України та законів України належить до повноважень Конституційного Суду України.
Конституційний Суд України в Рішенні від 03.10.1997 № 4-зп у справі про набуття чинності Конституцією України зазначив, що конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному.
У разі суперечностей між законами, що мають однакову юридичну силу, застосовуються закон чи окремі положення закону, предметом якого є спеціальне регулювання даного кола суспільних відносин.
Закон України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту.
Разом з тим із змісту Закону України "Про загальний військовий обов'язок і військову службу" вбачається, що предметом його регулювання є відносини між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними військового обов'язку, який включає в себе проходження військової служби.
Тому спеціальним нормативним актом який регулює правовідносини у сфері призову, проходження та звільнення з військової служби є Закон України "Про загальний військовий обов'язок і військову службу".
На подане позивачем звернення військовою прокуратурою Центрального регіону України надана відповідь №11/78 від 18.01.2010р., в якій зазначається, що у ході проведених перевірок за зверненнями позивача встановлено, що 12 лютого 1999 р. наказом заступника Міністра оборони України –командувача Військово-Повітряними Силами України №018 пм ОСОБА_5 звільнено з військової служби у запас за пунктом 46 підпункт „ж” Тимчасового положення про проходження військової служби прапорщиками і мічманами, ( у зв`язку з обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили).
У відповідності до п.”ж” ч.6 ст.26 Закону України „Про загальний військовий обов`язок і військову службу” в редакції 1992р. та виданого в його розвиток діючого на час звільнення Тимчасового положення про проходження військової служби прапорщиками і мічманами, затвердженого Указом Президента України від 13.05.1993р. №174, прапорщики і мічмани звільняються з військової служби у зв`язку з обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили.
Статтею 23 Кримінального кодексу України, у редакції 1960 року, передбачено вичерпний перелік покарань, які можуть застосовуватись до осіб, які вчинили злочин, у тому числі позбавлення волі.
Умовне засудження, що передбачене ст. 45 вищевказаного кодексу, передбачає порядок виконання покарання у вигляді позбавлення волі шляхом звільнення від відбування покарання з випробуванням.
Відповідно до ст.20 Закону України "Про прокуратуру", при виявленні порушень закону прокурор або його заступник у межах своєї компетенції мають право опротестовувати акти Прем'єр-міністра України, Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, міністерств та інших центральних органів виконавчої влади, виконавчих органів місцевих Рад, підприємств, установ, організацій, громадських об'єднань, а також рішення і дії посадових осіб.
Згідно ст.21 вищевказаного Закону протест на акт, що суперечить закону, приноситься прокурором, його заступником до органу, який його видав, або до вищестоящого органу. У такому ж порядку приноситься протест на незаконні рішення чи дії посадової особи.У протесті прокурор ставить питання про скасування акта або приведення його у відповідність з законом, а також припинення незаконної дії посадової особи, поновлення порушеного права.
Протест прокурора зупиняє дію опротестованого акта і підлягає обов'язковому розгляду відповідним органом або посадовою особою у десятиденний строк після його надходження. Про наслідки розгляду протесту в цей же строк повідомляється прокурору.
Згідно ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Зважаючи на вищевикладене, суд вважає, що прокурор приймаючи рішення щодо відсутності підстав для внесення протесту, діяв в межах своїх повноважень та у відповідності до чинного законодавства.
На підставі ст. 124 Конституції України, керуючись ст. ст. 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,-
ПОСТАНОВИЛА:
В задоволенні позову ОСОБА_5 до Військового прокурора Центрального регіону України та Міністерства оборони України про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинення дій - відмовити повністю.
Відповідно до ст. 186 Кодексу адміністративного судочинства України постанова може бути оскаржена протягом 10 днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до ст. 160 Кодексу адміністративного судочинства України - з дня складення в повному обсязі шляхом подачі заяви про апеляційне оскарження. Якщо постанову було проголошено у відсутності особи, яка бере участь у справі, то строк подання заяви про апеляційне оскарження обчислюється з дня отримання нею копії постанови. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження. Заява про апеляційне оскарження та апеляційна скарга подаються до суду апеляційної інстанції через суд, який ухвалив оскаржуване судове рішення.
Відповідно до ст.254 Кодексу адміністративного судочинства України постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений Кодексом адміністративного судочинства України, постанова суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення цього строку. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.
Головуючий: Скільський І.І.
Судді: Лучко О.О.
Басай О.В.
Постанова складена в повному обсязі 30.04.2010.