Справа № 465/155/19

Провадження № 2/761/837/2021

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 березня 2021 року Шевченківський районний суд м.Києва у складі:

головуючого: судді - Притули Н.Г.

при секретарях: Гриб Д.В., Кутіковій М.Г., Ковальчук В.А.,

за участі представників позивача: Нестеренко Є.П. , Комлєва С.В. ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Києві в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Борен-А» до ОСОБА_3 про стягнення коштів, -

В С Т А Н О В И В:

14 січня 2019 року до Франківського районного суду м.Львова надійшла зазначена позовна заява.

29.07.2019 року вказана справа надійшла до Шевченківського районного суду м.Києва на підставі постанови Львівського апеляційного суду від 04.07.2019 року.

В позовних вимогах з врахуванням заяви про зміну підстав позову від 10.12.2019 року позивач просить: стягнути з відповідача на користь позивача 1 731 051,78 грн.

Вимоги обгрунтовані тим, що на картковий рахунок відповідача були перераховані кошти в загальній сумі 2 171 520,00 грн. із призначенням платежу «безвідсоткова поворотна фінансова допомога згідно договору позики №ФД-04/01 від 01.04.2013 року» та відповідач повернув кошти в загальній сумі 440 468,22 грн.

Як зазначає позивач, відповідач працював на посаді директора ТОВ «Борен-А» з 15.10.2012 року по 02.03.2016 року. З тексту договору на підставі якого було здійснено перерахування коштів вбачається, що від імені ТОВ «Борен-А» договір підписаний заступником директора з правових питань Левковичем Ю.В. на підставі довіреності від 29.03.2013 року. В той же час у позивача відсутня зазначена довіреність.

Згідно з п.10.8.2 Статуту ТОВ «Борен-А» встановлене обмеження у праві директора розпоряджатись майном (коштами) Товариства. Рішення загальних зборів учасників ТОВ «Борен-А» щодо надання відповідачу 1 731 051,78 грн. відсутні. А тому між ТОВ «Борен-А» та відповідачем не було укладено договору позики.

Позивач неодноразово звертався до відповідача з проханням повернути кошти, проте такі вимоги проігноровані.

А тому на підставі положень статей 530 та 1212 ЦК України позивач просить стягнути з відповідача на користь позивача 1 731 051,78 грн. (різниця між отриманими коштами та повернутими).

23.01.2020 року до суду надійшов відзив відповідача в якому представник просить відмовити в задоволенні позовних вимог на тій підставі, що договір позики укладений на суму 1 000 000,00 грн. з яких відповідач повернув 440 468,22 грн. Тому позивач на підставі положень статей 1046, 1047, 1049 ЦК України може просити стягнути заборгованість із суми боргу 1 000 000,00 грн. за вирахуванням сплаченої суми в розмірі 440 468,22 грн.

03.02.2020 року до суду надійшов відзив на позовні вимоги з урахуванням заяви про зміну підстав позову в якому представник просив відмовити в задоволенні позовних вимог на тій підставі, що договір є укладеним та він не визнаний судом недійсним або нікчемним, а отже факт його укладення та правомірність підтверджується самим договором, копія якого міститься в матеріалах справи. Отже, оскільки договір є чинний, тому суд не може застосувати положення статті 1212 ЦК України. Крім того представник зазначає, що якщо суд прийде до висновку про задоволення позовних вимог, тому мають бути застосовані положення про пропуск строків позовної давності так як строк на звернення до суду закінчився у вересні 2018 року, а з позовом позивач звернувся лише у лютому 2019 року.

25 лютого 2020 року до суду надійшла відповідь на відзив в якій представник позивача зазначає, що договір від 01.04.2013 року є неукладеним. Відповідач не надав доказів на підтвердження повноважень директора з правових питань Левковича Володимира Юрійовича на укладення з відповідачем договору позики на суму 2 171 520,00 грн. Грошові кошти вибули з володіння ТОВ «Борен-А» поза волею його власників, за відсутності їх рішення на відповідну передачу ОСОБА_3 та за відсутності відповідного правочину між сторонами, а тому є безпідставно набутими відповідачем та позовні вимоги підлягають задоволенню на підставі положень статті 1212 ЦК України. Також представник позивача зазначає, що при зверненні до суду з позовом дотримано строки звернення до суду з позовом так як лише з часу відмови відповідача повернути кошти позивач дізнався про порушення свого права. Крім того представник зазначає, що позивачу не було відомо про розтрату коштів директором Товариства.

10.03.2020 року до суду надійшли заперечення на відповідь на відзив в яких представник відповідача зазначає, що положеннями ЦК України прямо не встановлено недійсність правочину, ТОВ «Борен-А» має право оскаржити договір позики в судовому порядку, що передбачено ст.215 ЦК України. Також представник зазначає, що ТОВ «Борен-А» схвалило правочин, здійснивши перерахування коштів та прийнявши сплату відповідача за договором. В той же час представник зазначає, що строк звернення до суду з позовом пропущено, а тому має бути відмовлено в задоволенні позовних вимог.

20.03.2020 року до суду надійшло клопотання представника ТОВ «Борен-А» про поновлення строків позовної давності на підставі ч.5 ст.267 ЦК України, яке обгрунтоване тим, що ОСОБА_3 , як директор ТОВ «Борен-А» не звітував перед загальними зборами про укладення договору та перерахування коштів. І лише після звільнення ОСОБА_3 новим директором було виявлено перерахування коштів на рахунок ОСОБА_3 і було скликано загальні збори учасників ТОВ «Борен-А» які 17.02.2017 року вирішили докласти зусиль для повернення відповідачем Товариству грошових коштів в розмірі 2 031 051,78 грн. А тому позивач вважає, що він довідався про порушення права з моменту проведення загальних зборів - 20.02.2017 року, що відповідає положенням статті 261 ЦК України.

В судовому засіданні представники позивача заявлені вимоги підтримали та просили їх задовольнити в повному обсязі.

Представник відповідача в судовому засіданні, яке відбулось 30.09.2020 року заперечив проти задоволення заявлених вимог з підстав, викладених у відзиві. В судове засідання, яке відбулось 22.03.2021 року представник відповідача не з`явився, хоча належним чином був повідомлений про час та місце слухання справи, до суду надійшло клопотання представника відповідача про відкладення слухання справи у зв`язку з запровадженням карантинних заходів.

Проте суд відхилив зазначене клопотання та на підставі статті 223 ЦПК України продовжив слухання справи у відсутність представника відповідача.

Відповідно до ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, тобто обов`язок доказування покладений на сторони.

Вислухавши пояснення сторін, дослідивши письмові докази, які містяться в матеріалах справи, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.

В судовому засіданні встановлено, що ОСОБА_3 з 15.10.2012 року по 02.03.2016 року займав посаду директора ТОВ «Борен-А».

Як зазначає позивач та встановлено судом, 01.04.2013 року між ТОВ «Борен-А» в особі заступника директора з правових питань Левковича Володимира Юрійовича, що діяв на підставі довіреності від 29.03.2013 року (далі - Позикодавець) та ОСОБА_3 (далі - Позичальник) був укладений договір позики №ФД-04/1 за умовами якого Позикодавець надає Позичальнику позику у розмірі 1 000 000,00 грн., а Позичальник зобов`язується повернути позику у строк до 01.04.2016 року.

В подальшому грошові кошти були зараховані на банківських рахунок ОСОБА_3 № НОМЕР_1 , відкритий в ПАТ ПУМБ платіжними дорученнями із призначенням платежу «безвідсоткова поворотна фінансова допомога згідно договору позики №ФД-04/01 від 01.04.2013 року»:

-№666 від 03.04.2013 року в сумі 421 520,00 грн.

-№879 від 19.04.2013 року в сумі 200 000,00 грн.

-№1951 від 21.06.2013 року 1 550 000,00 грн.

А всього перераховано коштів на загальну суму 2 171 520,00 грн. Зарахування коштів на рахунок ОСОБА_3 також підтверджується випискою з банківського рахунку відповідача наданого на виконання ухвали суду про витребування доказів. Факт перерахування коштів не заперечує і відповідач.

Враховуючи, що договір укладений на суму 1 000 000,00 грн., проте фактично було перераховано на його виконання 2 171 520,00 грн., суд визнавав обов`язковою явку відповідача для надання відповідних пояснень, оскільки саме за його цифровими підписами були перераховані зазначені кошти. Проте відповідач в судові засідання не з`явився, пояснень не надав, суд вважає що зазначені ним причини неявки в судове засідання не є поважними, оскільки суду не надано належних та допустимих доказів на підтвердження зазначених обставин.

Крім того в судовому засіданні встановлено та визнається кожною із сторін, що на виконання умов договору 31.07.2015 року відповідач повернув грошові кошти в сумі 240 268,22 грн. та 04.09.2015 року - в сумі 200 000,00 грн., а всього 440 268,22 грн.

Листом від 16.01.2017 року директор ТОВ «Борен-А» звертався до ОСОБА_3 про повернення в семиденний строк з моменту отримання цієї вимоги грошові кошти в сумі 1 731 051,78 грн. наданих на виконання договору від 01.04.2013 року.

Вимога отримана ОСОБА_3 24.01.2017 року.

Аналогічний лист був направлений ОСОБА_3 20.02.2017 року та отриманий відповідачем 28.02.2017 року.

Як встановлено судом, відповідач на вказані вимоги не відреагував, кошти не повернув.

Позивач звертаючись до суду з позовом зазначав, що договір від 01.04.2013 року є неукладеним, оскільки від імені ТОВ «Борен-А» підписаний неуповноваженою особою та загальні збори ТОВ «Борен-А» не погоджували укладення договору на суму понад 1 мільйон гривень.

Стаття 92 ЦК України визначає, що юридична особа набуває цивільних прав та обов`язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону.

Порядок створення органів юридичної особи встановлюється установчими документами та законом.

У випадках, встановлених законом, юридична особа може набувати цивільних прав та обов`язків і здійснювати їх через своїх учасників.

Орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов`язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень.

У відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження.

Якщо члени органу юридичної особи та інші особи, які відповідно до закону чи установчих документів виступають від імені юридичної особи, порушують свої обов`язки щодо представництва, вони несуть солідарну відповідальність за збитки, завдані ними юридичній особі.

Стаття 244 ЦК України визначає, що представництво, яке грунтується на договорі, може здійснюватися за довіреністю.

Представництво за довіреністю може грунтуватися на акті органу юридичної особи.

Довіреністю є письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами. Довіреність на вчинення правочину представником може бути надана особою, яку представляють (довірителем), безпосередньо третій особі.

Як визначено п.10.5.11 Статуту ТОВ «Борен-А» до компетенції директора належить укладення, зміна і припинення від імені товариства будь-яких угод і вчинення інших юридичних дій та/або операцій, з урахуванням обмежень передбачених цим Статутом та чинним законодавством України.

Крім того, варто зазначити, що у відповідності з п.10.5.10 Статуту, директор Товариства має право видати довіреність на вчинення юридичних дій від імені Товариства.

Згідно з положеннями пункту 10.8 Статуту ТОВ «Борен-А», директор Товариства без попереднього письмового дозволу Загальних зборів Учасників Товариства не має права укладати від імені Товариства договори (угоди), одноразова сума яких перевищує 1 000 000,00 грн.

Стаття 204 ЦК України визначає, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

У відповідності до статті 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Стаття 203 ЦК України визначає загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину.

Зокрема, згідно із частиною 2 статті 203 ЦК України, для вчинення правочину особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

У відповідності до положень статті 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним (ч.2 ст.215 ЦК України).

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (ч.3 ст.215 ЦК України).

В той же час згідно з положеннями ч.2 ст.207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства.

В той же час підписання договору від імені Товариства не є юридичною дією,а тому у відповідності до положень Статуту Товариства директор не міг уповноважити, в даному випадку директора з правових питань Левковича Володимира Юрійовича , на підписання договору, оскільки підписання правочинів від імені Товариства віднесено лише до компетенції директора.

Стаття 241 ЦК України визначає, що правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов`язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання.

Наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов`язки з моменту вчинення цього правочину.

В той же час, враховуючи що директор з правових питань Левкович Володимир Юрійович не мав повноважень на підписання договору від імені ТОВ «Борен-А», а не підписав його з перевищенням повноважень, тому суд вважає що до правовідносин які виникли між сторонами не підлягають застосуванню положення визначені статтею 241 ЦК України.

Позивач не звертався до суду із вимогами про визнання договору недійсним. В той же час у відповідності до ст.1046 ЦК України договір є укладений з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Діюче законодавство не пов`язує неукладеність правочину у випадку, якщо договір від імені юридичної особи підписано неуповноваженою особою, або особою яка діяла з перевищенням повноважень, так як в даному випадку порушені положення ч.2 ст.203 ЦК України як зазначає позивач та у відповідності до положень статті 215 ЦК України це є підставою для визнання правочину недійсним.

А тому з врахуванням встановлених в судовому засіданні обставин, суд вважає що договір від 01.04.2013 року є укладеним. Крім того, недійсність правочину у випадку якщо відсутні повноваження представника однієї із сторін договору на підписання правочину, прямо не встановлена законом.

Крім того, представники позивача надали суду копію висновку експерта №1540-1541 за результатами проведення судово-почеркознавчої експертизи, який складено 19.03.2020 року судовим експертом Луганського відділення Донецького науково-дослідного інституту судових експертиз, яким встановлено що підпис від імені ОСОБА_3 у договорі позики №ФД-04/1 від 01.04.2013 року в розділі «Місцезнаходження та реквізити сторін» в графі «Позичальник» в ряду « ОСОБА_3 » виконаний не ОСОБА_3 , а іншою особою з наслідуванням справжнього підпису ОСОБА_3 .

Проте вказана обставина не впливає на вирішення питання про укладення договору, оскільки вона стосується дійсності/недійсності правочину.

Загальні підстави для виникнення зобов`язання у зв`язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначені нормами глави 83 ЦК України.

Відповідно до статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Зобов`язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна, б) набуття або збереження за рахунок іншої особи, в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочину або інших підстав, передбачених статтею 11 ЦК України).

Майно не може вважатися набутим чи збереженим без достатніх правових підстав, якщо це відбулося в незаборонений цивільним законодавством спосіб з метою забезпечення породження учасниками відповідних правовідносин у майбутньому певних цивільних прав та обов`язків, зокрема, внаслідок тих чи інших юридичних фактів, правомірних дій, які прямо передбачені частиною другою статті 11 ЦК України.

Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказiвцi закону, або суперечить меті правовiдношення i його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

Набуття чи збереження майна буде безпідставним не тільки за умови відсутності відповідної підстави з самого початку при набутті майна, а й тоді, коли первісно така підстава була, але у подальшому відпала.

Отже, для виникнення зобов`язання, передбаченого статтею 1212 ЦК України, важливим є сам факт безпідставного набуття або збереження, а не конкретна підстава, за якою це відбулося.

Тобто у разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, стаття 1212 ЦК України може бути застосована тільки після того, якщо така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена, або була відсутня взагалі.

Таким чином з врахуванням встановлених в судовому засіданні обставин, суд вважає, що договір позики від 01.04.2013 року є укладеним, суду не надано доказів, що він визнаний недійсним, відповідач на виконання вказаного договору не повернув отримані в позику кошти, тому суд вважає за можливе стягнути з відповідача на користь позивача 559 531,78 грн. (різниця між отриманої позики в сумі 1 000 000,00 грн. та повернутими коштами в сумі 440 468,22 грн.).

В той же час, суд приходить до висновку, що грошові кошти, які отримані понад 1 000 000,00 грн., визначений умовами договору позики є безпідставно отриманими відповідачем, а тому з відповідача на користь позивача підлягають стягненню грошові кошти в сумі 1 171 520,00 грн.(2 171 520,00 грн. всього перераховано на рахунок відповідача - 1 000 000,00 грн. згідно з умовами договору позики).

А всього підлягає до стягнення з відповідача на користь позивача 1 731 051,78 грн. (1 171 520,00 грн. + 559 531,78 грн.).

Крім того, відповідач просив застосувати наслідки спливу строків позовної давності.

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила, що передбачено частиною першою статті 261 ЦК України.

Відповідно до частини п`ятої статті 261 ЦК України за зобов`язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред`явити вимогу про виконання зобов`язання.

Згідно ст. 256 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до ст. 257 ЦК України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Частина 1 ст.261 ЦК України зазначає, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Частина 3 ст. 267 ЦК України встановлює, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Відповідно до ст. 266 ЦК України, зі впливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо).

Стосовно визначення моменту, коли позивач мав довідатись про своє порушене право та з якого почала свій перебіг позовна давність стосовно вимог позивача, Верховний суд України у своєму правовому висновку, сформованому у Постанові від 29 жовтня 2014 року у справі № 6-152цс14, зазначив, що для правильного застосування частини 1 статті 261 ЦК України при визначенні початку перебігу позовної давності має значення не тільки безпосередня обізнаність особи про порушення її прав, а і об`єктивна можливість цієї особи знати про обставини порушення її прав.

Верховний суд України зауважив, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення.

Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу.

Порівняльний аналіз термінів «довідався» та «міг довідатися», що містяться в статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.

Позивач зазначає в позові, що йому не було відомо про існування договору позики до здійснення перевірки новим директором, після звільнення ОСОБА_3 .

Як вбачається з матеріалів справи, 20.02.2017 року відбулись загальні збори учасників ТОВ «Борен-А», що підтверджується протоколом №20/02/17-1. Як слідує з протоколу, після повідомлення Фастовця В.І. (на той час директор ТОВ «Борен-А») про перерахування на рахунок ОСОБА_3 грошових коштів на підставі договорів позики на загальну суму 2 501 520,00 грн. та відсутності рішення Загальних зборів Учасників Товариства щодо надання ОСОБА_3 позики у вказаному розмірі, тому було прийнято рішення про зобов`язанняОСОБА_3 повернути грошові кошти Товариству та уповноважено директора ТОВ «Борен-А» Фастовця В.І. вжити інших заходів задля погашення заборгованості ОСОБА_3 перед Товариством. Крім того, визнано дії ОСОБА_3 , як учасника Товариства, такими, що шкодять інтересам Товариства, оскільки невиконання грошових зобов`язань перед Товариством негативно відображається на фінансовому стані Товариства.

Відповідач не надав суду доказів, що учасники Товариства були обізнані про отримання ним позики від Товариства в сумі 2 171 520,00 грн.

А тому суд приходить до висновку, що позивачу про порушення свого права стало відомо в лютому 2017 року, тому позивач в межах встановленого діючим законодавством трирічного строку звернувся до суду з цим позовом.

Крім того, на підставі положень статті 141 ЦПК України з відповідача на користь позивача підлягають стягненню судові витрати.

На підставі вищевикладеного та керуючись ст.ст.4, 77-81,141, 263, 265 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Борен-А» до ОСОБА_3 про стягнення коштів - задовольнити в повному обсязі.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Борен-А» грошові кошти в сумі 1 731 000 (один мільйон сімсот тридцять одну тисячу п`ятдесят одну) гривну 78 копійок та 25 965,78 грн. судового збору.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня виготовлення повного тексту рішення безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

У відповідності до п.15.5 Перехідних положень ЦПК України, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи через Шевченківський районний суд міста Києва.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст рішення виготовлено 07 квітня 2021 року

Суддя: Н.Г.Притула