Постанова

Іменем України

11 травня 2021 року

м. Київ

справа № 711/2233/18

провадження № 51-6766км18

Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду (далі - Суд) у складі:

головуючогоБущенка А.П.,

суддівАнтонюк Н.О., Шевченко Т.В.,

за участю: секретаря судового засідання Червінської М.П.,

прокурораЧабанюк Т.В.,

розглянув у судовому засіданні касаційні скарги засудженого та прокурора, який брав участь у суді апеляційної інстанції, на вирок Придніпровського районного суду м. Черкаси від 23 грудня 2019 року та ухвалу Черкаського апеляційного суду від 26 травня 2020 року щодо

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця та жителя м. Черкас,

засудженого за вчинення злочину, передбаченого частиною 1 статті 121 Кримінального кодексу України (далі - КК).

Оскаржені судові рішення

1. Згаданим вироком, залишеним без зміни апеляційним судом, ОСОБА_1 засуджено за частиною 1 статті 121 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років. На підставі статті 75 КК його звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 3 роки та покладено виконання обов`язків, передбачених частиною 1 статті 76 цього Кодексу.

2. Судом визнано доведеним, що в період часу з 23:45 22 липня 2017 року до 00:05 наступного дня поблизу магазину «Абсолют» на вул. Вербовецького, 10 у м. Черкасах на ґрунті раптово виниклих неприязних відносин ОСОБА_1 ударив кулаком ОСОБА_2 в голову, внаслідок чого останній, втративши свідомість, упав на асфальт, вдарившись головою. Заподіяна потерпілому травма голови відноситься до категорії тяжких тілесних ушкоджень за ознакою небезпеки для життя.

Вимоги і доводи в касаційній скарзі

3. У касаційній скарзі засуджений, посилаючись на пункти 1 та 2 частини 1 статті 438 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК), просить скасувати оскаржені судові рішення, а кримінальне провадження закрити на підставі пункту 3 частини 1 статті 284 цього Кодексу.

4. На обґрунтування своїх вимог засуджений стверджує, що наявними у справі доказами не доведено його винуватості у вчиненні інкримінованого злочину, розгляд справи проведено не повно, з обвинувальним ухилом, а висновки суду ґрунтуються на недопустимих доказах.

5. Зокрема, на його думку, недопустимими є висновки медичних експертиз потерпілого, оскільки вони ґрунтуються на історії хвороби, яка була передана слідчою з грубим порушенням вимог статей 162, 163 КПК, а також на висновку консиліуму лікарів рентгенологів Черкаської обласної лікарні, який експерти отримали за власною ініціативою всупереч приписам частини 4 статті 69 цього Кодексу. Також засуджений вважає, що слід визнати недопустимими всі докази, отримані після 14 лютого 2018 року, оскільки строк досудового слідства повторно було продовжено за поданням слідчого, а не прокурора, тобто з порушенням вимог частини 3 статті 296 КПК.

6. Крім того, засуджений наполягає на тому, що його діяння слід кваліфікувати за статтею 128 КК, оскільки травми потерпілий отримав від удару об землю при падінні.

7. На думку засудженого, апеляційний суд в ухвалі належним чином не спростував доводів, наведених у його апеляційній скарзі.

8. Прокурор у касаційній скарзі просить скасувати ухвалу апеляційного суду і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

9. Не оспорюючи фактичних обставин справи та правової кваліфікації дій засудженого, прокурор зазначає, що апеляційний суд не зважив на допущені місцевим судом порушення приписів статті 65 КК, не врахував повною мірою підвищеної суспільної небезпеки вчиненого ОСОБА_1 злочину та думки потерпілого, що призвело до невиправданої м`якості покарання внаслідок неправильного застосування статті 75 КК. Стверджує, що апеляційний суд усупереч положенням статті 419 КПК не вмотивував належним чином в ухвалі, чому він відхилив доводи сторони обвинувачення.

Позиції учасників судового провадження

10. Учасникам кримінального провадження було належним чином повідомлено про дату, час та місце касаційного розгляду, клопотань про його відкладення до суду касаційної інстанції не надходило.

11. Засуджений направив до Суду заяву про здійснення касаційного розгляду без його участі.

12. Прокурор під час касаційного розгляду заперечив проти задоволення касаційних вимог сторони захисту та підтримав касаційну скаргу сторони обвинувачення.

Оцінка Суду

13. Заслухавши доповідь судді, пояснення прокурора, перевіривши матеріали кримінального провадження, обговоривши наведені у скаргах доводи, Суд дійшов висновку, що подані скарги належить залишити без задоволення.

14. Згідно із частиною 2 статті 438 КПК при вирішенні питань про наявність підстав для зміни або скасування судового рішення суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412-414 цього ж Кодексу.

15. Суд нагадує, що касаційна інстанція є судом права, а оцінка доказів у справі є завданням судів попередніх інстанцій. Проте за наявності відповідних доводів сторони кримінального провадження Суд здійснює перевірку того, чи додержалися суди процесуальної вимоги про доведення винуватості поза розумним сумнівом.

16. У результаті касаційного перегляду встановлено, що висновок суду про доведеність винуватості засудженого у вчиненні інкримінованого йому злочину підтверджується зібраними у кримінальному провадженні й безпосередньо дослідженими в судовому засіданні доказами, оціненими відповідно до статті 94 КПК з точки зору їх належності, допустимості, достовірності, а в їх сукупності - з точки зору достатності для прийняття рішення.

Щодо допустимості висновків судово-медичних експертиз

17. Сторона захисту вважає висновки судово-медичних експертиз недопустимим доказом на тій підставі, що вони складені з урахуванням історії хвороби потерпілого, яку отримано органом досудового розслідуванняз КЗ «Черкаська міська лікарня швидкої медичної допомоги» без ухвали слідчого судді, тобто з порушенням вимог частини 2 статті 159, статей 162, 163 КПК.

18. Суд зазначає, що відповідно до частини 1 статті 159 КПК тимчасовий доступ до речей і документів надається особою, у володінні якої вони знаходяться. Лише у разі відмови особи надати такий доступ, процесуальний закон вимагає втручання слідчого судді, який своєю ухвалою може зобов`язати володільця надати органу досудового розслідування тимчасовий доступ до речей і документів.

19. Як видно з матеріалів справи, історія хвороби (медична картка стаціонарного хворого № 12884)ОСОБА_2 для проведення експертизи була витребувана слідчою ОСОБА_3 з медичного закладу на підставі письмового дозволу потерпілого (т. 2, а.к.п. 27, 28, 60, 61, 62). Поведінка потерпілого в ході досудового розслідування та судового розгляду не свідчить про те, що він вважав свої права порушеними внаслідок отримання органами розслідування доступу до згаданої історії хвороби.

20. За таких обставин Суд не має підстав вважати, що медичну документацію надано експерту з порушенням процесуального закону.

21. Суд також відхиляє довід про недопустимість висновку повторної судово-медичної експертизи №02-01/192 від 28 лютого 2018 року через залучення консиліуму лікарів-рентгенологів Черкаської обласної лікарні для вивчення комп`ютерно-томографічних зображень головного мозку ОСОБА_2 .

22. Як видно з описової частини згаданого висновку, під час експертизи було досліджено значний обсяг матеріалів досудового розслідування, зокрема медичну картку стаціонарного хворого ОСОБА_2 , картку виїзду швидкої допомоги, протоколи слідчих експериментів за участю свідків та потерпілих.

23. Слід зазначити, що судово-медичні експерти були попереджені про кримінальну відповідальність за надання свідомо неправдивого висновку. Підстав для сумніву в компетентності або неупередженості експертів судами нижчих інстанцій не встановлено, не наведено таких і в касаційній скарзі.

24. Суд не вважає, що, врахувавши думку лікарів-рентгенологів, які підтвердили наявність у потерпілого перелому кісток черепа, експерти діяли всупереч приписам частини 4 статті 69 КПК і збирали докази за власною ініціативою.

25. Отже,у даному випадку залучення експертами для консультації інших спеціалістів без процесуального рішення слідчого не є істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону в аспекті статті 412 КПК і автоматично не тягне за собою визнання експертного дослідження недопустимим доказом.

Щодо продовження строку досудового розслідування

26. Відповідно до частини 1 статті 295 КПК продовження строку досудового розслідування кримінального правопорушення здійснюється за клопотанням слідчого або прокурора, який здійснює нагляд за додержанням законів під час проведення цього досудового розслідування.

27. У касаційній скарзі не заперечується, що строк досудового розслідування постановою від 14 лютого 2014 року продовжив перший заступник прокурора Черкаської області, тобто особа, уповноважена приймати таке рішення відповідно до пункту 2 частини 2 статті 294 КПК.

28. Як убачається з матеріалів провадження, клопотання про продовження строку досудового розслідування було направлено до регіональної прокуратури керівником місцевої прокуратури (т.1, а.к.п. 63).

29. Продовження досудового розслідування було зумовлено необхідністю проведення повторної судово-медичної експертизи потерпілого. З постанови слідчого про призначення повторної експертизи від 27 грудня 2017 року (т. 2, а.к.п. 68) випливає, що повторне судово-медичне дослідження було ініційовано стороною захисту ОСОБА_1 .

30. У касаційній скарзі не наведено переконливих доводів на підтвердження того, що продовження досудового розслідування перешкодило суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.

31. Отже, та обставина, що клопотання, узгоджене з прокурором регіональної прокуратури, склав слідчий поліції, на думку Суду, не є істотним порушенням кримінального процесуального закону в розумінні статті 412 КПК.

Щодо кваліфікації діяння

32. У цій справі судами нижчих інстанцій було встановлено, що засуджений умисно, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, із силою завдав потерпілому удар кулаком у голову, тобто в життєво важливий орган. Від отриманого удару потерпілий не втримався на ногах, упав на асфальт та отримав тяжкі тілесні ушкодження.

33. Проведеними судово-медичними експертизами підтверджено, що травмуючим механізмом утворення в ОСОБА_2 тілесних ушкоджень була ударна дія (дії) тупого предмета, аможливість їх виникнення при його самовільному падінні з положення стоячи та подальшому ударі об тверду поверхню є малоймовірною.

34. Наведені обставини в сукупності з даними про локалізацію і характер утворення тілесних ушкоджень свідчать про те, що ОСОБА_1 , умисно завдаючи без будь-якого попередження сильного удару в голову потерпілому, який цього не очікував і не спроможний був захищатися, не передбачав, але свідомо припускав такі можливі наслідки, як різке падіння потерпілого й удар об тверду поверхню (асфальт), від чого його здоров`ю буде спричинено шкоду.

35. Відповідно до усталеної судової практики у випадках, коли винний діє із невизначеним умислом (прямим або непрямим), він має відповідати за той результат (шкоду), який фактично було заподіяно.

36. Отже, за встановлених фактичних обставин справи кваліфікація дій засудженого за частиною 1 статті 121 КК є правильною.

37. Апеляційний суд, переглянувши справу в апеляційному порядку, порушень процесуального порядку дослідження та оцінки судом наведених у вироку доказів не встановив, а на доводи, викладені в апеляції засудженого, які майже повністю повторюються в його касаційній скарзі, навів переконливі мотиви їх спростування.

Щодо справедливості призначеного покарання

38. Статтями 50, 65 КК передбачено, що особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. Відповідно до указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації покарання воно повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного. При виборі покарання мають значення й повинні братися до уваги обставини, які його пом`якшують і обтяжують.

39. Закон наділяє суд дискреційними повноваженнями при призначенні покарання певного виду і розміру визначати, чи можливе виправлення засудженого без реального відбування покарання з урахуванням тяжкості злочину, особи винного та інших обставин справи.

40. За правилами статті 75 КК у разі, якщо суд при призначенні покарання у виді позбавлення волі на строк не більше п`яти років, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може звільнити вказану особу від відбування заходу примусу з випробуванням, умотивувавши належним чином своє рішення.

41. Суди першої та апеляційної інстанцій дотрималися зазначених вимог закону.

42. Обираючи вид та розмір покарання, місцевий суд відповідно до вимог статті 65 КК достатньою мірою врахував ступінь тяжкості вчиненого злочину, який згідно зі статтею 12 цього Кодексу є тяжкими. Також цей суд не залишив без оцінки й те, що у справі не встановлено пом`якшуючих ОСОБА_1 покарання обставин, а тому призначив покарання у межах санкцій закону, за яким його засуджено.

43. Разом із тим суд урахував дані про особу засудженого, який має постійне місце проживання, вперше притягується до кримінальної відповідальності, позитивно характеризується за місцем проживання, на спеціальних обліках у медичних закладах на перебуває. Крім того, обґрунтовуючи своє рішення, цей суд взяв до уваги висновок досудової доповіді, згідно з яким виправлення ОСОБА_1 можливе без позбавлення або обмеження волі та він не становить високої небезпеки для суспільства.

44. Зважаючи на ці обставини в сукупності з характером установлених конкретних дій винного, суд дійшов висновку про можливість звільнення ОСОБА_1 на підставі статті 75 КК від відбування призначеного покарання з випробуванням та покладенням на нього певних обов`язків, передбачених статтею 76 цього Кодексу.

45. З огляду на викладене Суд погоджується з тим, що виправлення ОСОБА_1 та попередження вчинення ним нових злочинів можливе без ізоляції від суспільства, але в умовах здійснення контролю за його поведінкою під час звільнення від відбування покарання з випробуванням.

46. Апеляційний суд під час перегляду вироку суду першої інстанції перевірив усі наведені в апеляційній скарзі доводи прокурора щодо м`якості призначеного засудженому покарання та вмотивовано відмовив у їх задоволенні, навівши аргументи, які ґрунтуються на матеріалах справи. Ухвала апеляційного суду не суперечить вимогам статей 370, 419 КПК.

47. Таким чином, Суд не встановив неправильного застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які були б підставою для зміни чи скасування оскаржуваних судових рішень, а тому касаційні скарги засудженого та прокурора задоволенню не підлягають.

Ураховуючи викладене, керуючись статтями 433, 436, 441, 442 КПК, Суд

ухвалив:

Вирок Придніпровського районного суду м. Черкаси від 23 грудня 2019 року та ухвалу Черкаського апеляційного суду від 26 травня 2020 року щодо ОСОБА_1 залишити без зміни, а касаційні скарги засудженого та прокурора - без задоволення.

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення й оскарженню не підлягає.

Судді:

А.П. Бущенко Н.О. Антонюк Т.В. Шевченко