АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ
_____________________________________________________
У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
11березня 2010 року м. Одеса
Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області в складі:
головуючого - Громіка Р.Д.
суддів - Панасенкова В.О., Драгомерецького М.М.
при секретарі – Щуровській О.Д.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою товариства з обмеженою відповідальністю "Хлібороб" на рішення Березівського районного суду Одеської області від 15 грудня 2009 року по справі за позовом ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю "Хлібороб" про витребування землі з чужого незаконного володіння, стягнення орендної плати, заподіяних збитків та моральної шкоди, -
встановила:
Позивач звернувся до суду з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "Хлібороб", в якому просив витребувати у відповідача належну йому земельну ділянку № 4 розташовану на масиві № 8 Яснопільської сільської ради Березівського району Одеської області у його користування, стягнути з відповідача на його користь орендну плату в сумі 1210 грн., матеріальні збитки в сумі 14192 грн. 67 коп. та моральну шкоду в сумі 5000 грн. та зобов'язати відповідача здійснити рекультивацію належної йому земельної ділянки.
На обґрунтування своїх позовних вимог позивач вказав що, 01 жовтня 2003 року між ним та ТОВ "Хлібороб" в особі Богоміла Анатолія Івановича був укладений договір оренди земельної ділянки належної позивачеві на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку серії ОД № 08583, виданого Березівською райдержадміністрацією 09.07.2004 року. Відповідно до договору оренди позивач передав орендарю - ТОВ "Хлібороб" вищезгадану земельну ділянку, вартість якої на той час складала 91512 грн. 34 коп. терміном на 5 років. Відповідно до договору оренди, орендна плата вноситься орендарем у вигляді 1,5 % від вартості земельної ділянки, тобто відповідач повинен був сплачувати позивачеві щороку орендну плату в сумі 1372 грн. 68 коп. Проте в порушення договору оренди, відповідач, щороку, починаючи з 2004 по 2007 роки сплачував позивачеві орендну плату у розмірі 1200 грн., що на 172 грн. 68 коп. менше ніж обумовлено договором, а у 2008 році позивач отримав лише 850 грн. Таким чином відповідач заборгував позивачеві орендну плату за користування земельною ділянкою в сумі 1210 грн. (688 грн. за 2004-2007 роки та 522 грн. за 2008 рік). 05 лютого 2008 року позивач звернувся до відповідача з заявою про розірвання договору оренди земельної ділянки та з вимогою не засівати належну йому земельну ділянку у 2008-2009 роках. З цього часу позивач намагався розірвати договір оренди земельної ділянки та користуватись належною йому земельною ділянкою за призначенням, однак не зважаючи на попередження позивача та на те, що 01 жовтня 2008 року строк договору сплив, відповідач засіяв його поле озимою рослиною "рапс". Позивач вважає, що відповідач незаконно володіє належною йому земельною ділянкою починаючи з 2003 року з тих підстав, що договір оренди земельної ділянки був недійсним, оскільки на момент укладання договору оренди земельної ділянки був відсутній державний акт на земельну ділянку та даний договір не було зареєстровано у органах державної реєстрації. В наслідок незаконного володіння належною позивачеві земельною ділянкою, йому відповідачем було заподіяно матеріальні збитки в розмірі 13752 грн. 67 коп. відповідно до розрахунку розміру шкоди, складеним Державною інспекцією з контролю за використанням і охороною земель в Одеській області від 17 квітня 2009 року, а всього позивачеві заподіяно збитки в розмірі 15402 грн. 67 коп. з яких 1210 грн. - недоплачена орендна плата за користування земельною ділянкою, 13752 грн. 47 коп. - шкода, заподіяна внаслідок самовільного зайняття земельної ділянки, 220 грн. 10 коп. - послуги за обстеження земельної ділянки та 220 грн. 10 коп. - послуги за здійснення розрахунку шкоди. Також позивач вказує, що неправомірними діями ТОВ "Хлібороб", які виражались в неповазі до нього з збоку відповідача, небажанні його вислухати, у наглій та грубій поведінці відповідача, та у тому, що він не міг користуватися своєю власністю йому було заподіяно моральну шкоду, яку він оцінює в 5 000 грн.
В судовому засіданні позивач повністю підтримав доводи викладені ним в позовній заяві та змінивши свої позовні вимоги просив стягнути з відповідача на його користь недоплату по орендній платі в сумі 1210 грн., матеріальні збитки в сумі 14192 грн. 67 коп. та моральну шкоду в сумі 5000 грн. в іншій частині позовних вимог відмовився.
Представник позивача ОСОБА_3 у судовому засіданні повністю підтримала доводи викладені позивачем у його позовній заяві та просить стягнути з відповідача на користь ОСОБА_1 орендну плату в сумі 1210 грн., матеріальні збитки в сумі 14192 грн. 67 коп. та моральну шкоду в сумі 5000 грн.
Представник відповідача Богоміл А.І. у судовому засіданні позов не визнав повністю та пояснив, що 1 жовтня 2003 року між ТОВ "Хлібороб" та позивачем було укладено договір оренди земельної ділянки терміном на п'ять років, тобто до 01 жовтня 2008 року. Відповідно до даного договору ТОВ "Хлібороб" обробляло земельну ділянку позивача та сплачувало йому орендну плату, з якою позивач постійно погоджувався і отримував. Даний факт підтверджується копіями відомостей на видачу орендної плати за 2005-2008 роки та копією видаткового касового ордеру за 2004 рік. Таким чином, факт того, що ТОВ "Хлібороб" заборгувало позивачеві орендну плату в розмірі 1210 грн. нічим не підтверджується. 05 лютого 2008 року позивач звернувся до ТОВ "Хлібороб" з заявою про розірвання договору оренди, тим самим фактично визнав договір оренди земельної ділянки укладений ними 01 жовтня 2003 року. Відповідно до п. 4 даного договору, позивач повинен був подати заяву про дострокове розірвання договору оренди не пізніше 01 жовтня 2007 року. У разі відсутності згоди обох сторін, розірвання договору можливе лише за рішенням суду. Так, 12 вересня 2008 року, в зв'язку з тим, що позивачем не були встановлені межеві знаки, помилково була засіяна спірна ділянка озимим рапсом, тобто в межах терміну дії договору. Таким чином ТОВ "Хлібороб" правомірно, в межах договору оренди продовжувало обробляти земельну ділянку позивача. Незважаючи на вказані обставини, ТОВ "Хлібороб" було згодне достроково розірвати договір оренди земельної ділянки, пересіяти земельну ділянку, або майбутній урожай поділити порівну, на що позивач дав згоду. Ту обставину, яку вказує позивач, що ТОВ "Хлібороб" незаконно володіє належною йому земельною ділянкою починаючи з 2003 року, оскільки на час укладання договору оренди не був виготовлений державний акт на землю та договір оренди земельної ділянки не пройшов державну реєстрацію не визнає, так як 29 серпня 2002 року позивачем було отримано свідоцтво про право на спадщину за заповітом, посвідчене державним нотаріусом Березівської державної нотаріальної контори Одеської області, відповідно до якого позивач отримав вказану земельну ділянку після смерті свого батька. Позивач сам надав ТОВ "Хлібороб" копію свідоцтва про право на спадщину за заповітом та просив укласти з ним договір оренди земельної ділянки, оскільки на той час Державний акт виготовлявся, що і стало підставою для укладення даного договору. Враховуючи викладене вважає, що у даному випадку немає самовільного захвату земельної ділянки позивача ТОВ "Хлібороб", оскільки між сторонами є договірні відносини. Тому розрахунок розміру шкоди, заподіяної внаслідок самовільного зайняття земельної ділянки на суму 13752 грн. 47 коп., наданий позивачем не може бути покладений в основу позову, так як немає відношення до вказаних правовідносин. Також ніхто не обмежував позивача самостійно обробляти належну йому земельну ділянку, до теперішнього часу його земельна ділянка ТОВ "Хлібороб" не обробляється. Щодо вимоги позивача про необхідність рекультивації земельної ділянки після засіву її рапсом представник відповідача вказав, що рапс не є забороненою для культивування рослиною, а вказана позивачем ст. 166 Земельного Кодексу України ніяк не стосується заборони посівів рапсу на землях сільськогосподарського призначення і необхідності рекультивації земель. Також представник відповідача вказав, що вимога позивача відносно стягнення моральної шкоди не базується на законі та є необґрунтованою, оскільки керівництво ТОВ "Хлібороб" не ображало позивача, не поводилось з ним грубо та не перешкоджало засіяти належну йому земельну ділянку і отримувати врожай.
Представник відповідача Кінда Н.В. у судовому засіданні позов не визнала повністю, підтримала викладене представником відповідача Богомілом А.І., та просила у задоволенні позову відмовити.
Рішенням суду позов ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю "Хлібороб" Березівського району Одеської області про відшкодування майнової та моральної шкоди було задоволено частково. Стягнуто з товариства з обмеженою відповідальністю "Хлібороб" на користь ОСОБА_1 в рахунок відшкодування збитків за неодержання доходів за час тимчасового невикористання земельної ділянки в загальній сумі 13752 грн. 47 коп. та витрати понесені з використанням робіт, пов'язаних із обстеженням земельної ділянки в сумі 220 грн. 10 коп., а всього в загальній сумі 13972 грн. 57 коп., а також 139 грн. 73 коп. в рахунок відшкодування витрат, понесених позивачем в зв'язку зі сплатою державного мита при звернені до суду та витрат, понесених позивачем при подані заяви до суду на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в сумі 250 грн., та 2000 гривень, сплачених за надані юридичні послуги адвоката.
В іншій частині позовних вимог було відмовлено.
На вказане рішення відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вказане рішення суду, та залишити позов ОСОБА_1 без розгляду, вказуючи на порушення судом норм матеріального та процесуального законодавства.
Вивчивши матеріали справи, заслухавши суддю-доповідача, доводи апеляційної скарги та перевіривши законність і обґрунтованість рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, судова колегія вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає у зв'язку з тим, що районний суд повно і всебічно дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази згідно ст.ст. 10, 60, 212 ЦПК України, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин.
Згідно ч. 1 статті 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку , апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Відповідно до ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без зміни, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних підстав.
Відповідно до ст. 41 Конституції України, ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності на землю. Право приватної власності є непорушним.
Відповідно до ст. 152 Земельного Кодексу України, держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його права на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою і відшкодування завданих збитків.
Відповідно до п. "Д" ст. 156 Земельного Кодексу України, власникам землі та землекористувачам відшкодовуються збитки, заподіяні внаслідок неодержання доходів за час тимчасового невикористання земельної ділянки.
Відповідно до ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до ст. 1166 ЦК України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Відповідно до ч. 1 ст. 1167 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала.
Судом першої інстанції, на підставі пояснень сторін, свідків та дослідження наданих письмових доказів правильно було встановлено, що 01 жовтня 2003 року між ОСОБА_1 та ТОВ "Хлібороб" в особі керівника – Богоміла А.І., був укладений договір оренди земельної ділянки належної позивачеві на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку серії ОД № 08583, виданого Березівською райдержадміністрацією 09.07.2004 року. Відповідно до договору оренди позивач передав орендарю - ТОВ "Хлібороб" вищезгадану земельну ділянку, вартість якої в той час складала 91512 грн. 34 коп. терміном на 5 років. Відповідно до п. 2.3 договору оренди, орендна плата повинна вноситься орендарем у вигляді 1,5 % від вартості земельної ділянки. Вважаючи, що ТОВ "Хлібороб" не доплатило ОСОБА_1 орендну плату за оренду земельної ділянки в розмірі 1210 гривень, він 05 лютого 2008 року звернувся до відповідача з заявою про розірвання договору оренди земельної ділянки та з вимогою не засівати належну йому земельну ділянку у 2008-2009 роках. Однак в серпні 2008р. представником відповідача Богомілом А.І. було помилково видано розпорядження про засів земельної ділянки позивача, та дану земельну ділянку було засіяно рапсом, що в судовому засіданні було підтверджено, як представником відповідача так і свідком ОСОБА_5 В наслідок незаконного володіння належною позивачеві земельною ділянкою, позивачу відповідачем було заподіяно матеріальні збитки в розмірі 13752 грн. 67 коп., що підтверджується розрахунком розміру шкоди, складеним Державною інспекцією з контролю за використанням і охороною земель в Одеській області від 17 квітня 2009 року (а.с. 15), які дійсно підлягають стягненню з відповідача.
Також позивач просив стягнути з відповідача не донараховану орендну плату за оренду земельної ділянки в розмірі 1210 гривень, однак суд першої інстанції правильно вирішив, що в цій частині позов задоволенню не підлягає, оскільки, як вбачається з пояснень самого позивача, представника позивача та свідків ОСОБА_6, ОСОБА_7, та оглянутих в ході розгляду справи відомостей про видачу орендної плати, орендна плата позивачеві нараховувалася відповідно до договору оренди земельної ділянки, яку позивач отримував як в грошовому вигляді так і в натуральній оплаті і ніяких заперечень, щодо суми нарахованої орендної плати він не заявляв та погодився з проведеною виплатою. Суд правильно вказав, що ТОВ «Хлібороб» повністю розрахувалося з позивачем по виплаті орендної плати за 2003 - 2007 роки, однак частково не було сплачено орендну плату в вигляді натуральної оплати - 150 кг соняшника за 2008 рік. В ході розгляду справи, в судовому засіданні позивач подарував зазначений соняшник ТОВ «Хлібороб», а товариство в свою чергу прийняло зазначений дар, тому суд не знайшов підстав для стягнення недоплаченої орендної плати за 2008 рік.
Твердження представників відповідача про те, що ТОВ «Хлібороб» не порушило договір оренди так як позивачем заява про дострокове розірвання договору оренди була подана менше ніж за рік до закінчення договору оренди та товариство мало право на подальше право використання земельної ділянки позивача є безпідставними, так як відповідно до п. 2.2. зазначеного договору орендар має переважне право на поновлення договору і як зацікавлена сторона повинна повідомити письмово другу сторону про бажання щодо продовження терміну договору на новий термін, не пізніше ніж за два місяці до його закінчення. Товариство «Хлібороб», достовірно знаючи про бажання орендодавця розірвати договір оренди, 12.09.2008 року провело посів зазначеної культури - рапсу за менше ніж два місяці до закінчення договору оренди, письмово другу сторону тобто позивача про бажання щодо продовження терміну договору на новий термін не повідомило, та бажало в подальшому зібрати урожай у 2009 році, тобто після закінчення строку дії договору оренди, тому суд першої інстанції дійшов до правильного та обґрунтованого висновку, що ТОВ «Хлібороб» самовільно зайняло належну позивачу земельну ділянку, у зв'язку з чим спричинило позивачу матеріальні збитки в загальній сумі 13752 грн. 47 коп.
Відповідно до ч. 1 ст. 84 ЦПК України, витрати пов'язані з оплатою правової допомоги адвоката або іншого фахівця в галузі права, несуть сторони, крім випадків надання безоплатної правової допомоги.
Відповідно до ч. 1 ст. 88 ЦПК України, стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а відповідачеві - пропорційно до тієї частини вимог, у задоволені яких позивачеві відмовлено.
Враховуючи викладене, суд правильно стягнув з відповідача по справі - ТОВ "Хлібороб" на користь позивача держмито в розмірі 139 грн. 73, витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в розмірі 250 грн., та витрати за надання юридичної допомоги в сумі 2000 грн.
Відповідно до ч. 1 ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Відповідно до ст. ст. 10, 60 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Апелянт не довів обставини, на які посилався як на підставу своєї апеляційної скарги.
Твердження апелянта в апеляційній скарзі про те, що рішення суду першої інстанції не відповідає вимогам закону, є неспроможними.
Наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують висновків суду і не містять підстав для висновків про порушення або неправильне застосування судом норм права, які привели до неправильного вирішення справи.
Тому, на думку колегії суддів, справа розглянута по суті правильно, законних підстав для скасування рішення суду першої інстанції немає.
Керуючись ст. ст. 303, 307 ч. 1 п. 1, 308, 313, 315, 317, 319, 324-325 ЦПК України, колегія суддів,
у х в а л и л а:
Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Хлібороб" відхилити, рішення Березівського районного суду Одеської області від 15 грудня 2009 року залишити без змін.
Ухвала суду апеляційної інстанції може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня набрання законної сили ухвалою.
Головуючий Р.Д. Громік
Судді: В.О. Панасенков
М.М. Драгомерецький
З оригіналом згідно
Суддя апеляційного суду Одеської області Р.Д. Громік