АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ
_____________________________________________________
У Х В А Л А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
18 березня 2010 року м. Одеса
Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області в складі:
головуючого – Громіка Р.Д.
суддів – Драгомерецького М.М., Панасенкова В.О.
при секретарі – Щуровській О.Д.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 25 листопада 2009 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного комерційного банку «Національний кредит», (в даний час ПАТ «Національний Кредит»), про стягнення грошової суми за договором банківського (депозитного) вкладу та моральної шкоди,
встановила:
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Акціонерного комерційного банку Національний кредит» (далі по тексту - АКБ «Національний кредит», банк), яким просить стягнути з відповідача суму за договором банківського (депозитного) вкладу у розмірі 51 240,00 гривень, посилаючись на те, що він передав, а АКБ «Національний кредит» прийняв за депозитним договором № 388755/01/-1ГЗ 48 від 08 серпня 2008 року на три місяці суму вкладу у розмірі 50 000,00 гривень, проте, з причин важкого фінансового стану банк своєчасно не зміг повернути суму вкладу та відсотки по ньому, а тому позивач переуклав з банком депозитний договір № 388755/01-1Г86 (далі - договір) строком на 1 місяць на період з 14 листопада 2008 року до 14 грудня 2008 року. Сума вкладу за договором склала 51 240,00 гривень зі сплатою 17,5 відсотків річних. Відповідно до умов зазначеного договору (п.п.3.1.3, 3.1.4. п.3.1.) відповідач зобов'язався повернути позивачу суму депозиту повністю при настанні дати повернення депозиту та сплатити вкладнику суму процентів.
Позивач зазначив, що по закінченню строку депозитного договору він звернувся до відповідача з вимогою про повернення вкладу та виплату відсотків, проте, відповідач зобов'язання за даним договором не виконав, посилаючись на скрутне фінансове становище банку, введення мораторію та призначення тимчасової адміністрації в банку. Позивач просить суд стягнути з АКБ «Національний кредит» суму вкладу у розмірі 51 240,00 гривень та нарахованих відсотків у розмірі 735,00 гривень. Крім того, позивач вважає, що незаконними діями відповідача йому спричинена моральна шкода, яку він оцінює у 60 000,00 гривень, та просить стягнути її з відповідача.
У судовому засіданні позивач та його представник позов підтримали, неодноразово його уточнювали, доповнили позов вимогами стягнути з АКБ «Національний кредит» крім суми вкладу у розмірі 51 240,00 гривень, нарахованих відсотків у розмірі 735,00 гривень та суми моральної шкоди розмірі 60 000,00 гривень, суму трьох відсотків річних за неправомірне користування коштами у розмірі 1 452,45 гривень, суму індексу інфляції у розмірі 6288,97 гривень та суму витрат на правову допомогу у розмірі 4 000,00 гривень.
Позивач та його представник обґрунтовують позовні вимоги умовами договору, ст.526 ЦК України, згідно з нормами якої, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться; частиною 2 ст. 1060 ЦК України, згідно з нормами якої встановлено, що за договором банківського вкладу, незалежно від його виду банк зобов'язаний видати вклад або його частину на першу вимогу вкладника, крім вкладів, зроблених юридичними особами на інших умовах повернення, які встановлені договором; статтею ст. 625 ЦК України, згідно якої боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання, а також іншими нормативними актами.
Представник відповідача позов не визнав, підтверджує наявність укладеного між банком та позивачем депозитного договору на суму 51 240,00 гривні, проте просить суд відмовити у позові в повному обсязі, обґрунтовуючи свої доводи, зокрема, тим, що згідно Постанови Правління національного банку України № 439 від 19.12.2008 року «Про призначення тимчасової адміністрації в Акціонерному комерційному банку «Національний кредит» з метою створення сприятливих умов для відновлення фінансового стану банку було введено мораторій на задоволення вимог кредиторів строком на шість місяців - з 19 грудня 2008 року до 18 червня 2009 року. Представник відповідача пояснив, що в подальшому Постановою Правління Національний банку України № 451 і 05.08.2009 року «Про продовження мораторію на задоволення вимог кредиторів» продовжено дію мораторію з 05.08.2008 року по 18.12.2009 року; а також тим, що відповідно до п.2 ч.3 ст.85 Закону України «Про банки та банківську діяльність» протягом дії мораторію не нараховується неустойка (штраф, пеня), інші фінансові (економічні) санкції за невиконання або неналежне виконання грошових зобов'язань; а, згідно ч.2 ст.58 Закону України «Про банки та банківську діяльність», банк не відповідає за невиконання або несвоєчасне виконання зобов'язань у разі оголошення мораторію задоволення вимог кредиторів.
При цьому представником відповідача визнано та зазначено, що станом на 13.10.2009 р. залишок грошових коштів по депозитному вкладу ОСОБА_1 складає 52 867,13 гривень.
Рішенням суду позов задоволено частково. Було стягнуто з Акціонерного комерційного банку «Національний кредит» на користь ОСОБА_1 суму банківського вкладу разом з нарахованими процентами у розмірі 52 956,94 гривень. В іншій частині позовних вимог було відмовлено. Також було вирішено питання про судові витрати.
На вказане рішення суду позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить змінити рішення суду першої інстанції, та стягнути з відповідача також 3 відсотки річних у розмірі 1452,45 грн., індекс інфляції у розмірі 6288, 97 грн., та матеріальні збитки у вигляді витрат на правову допомогу у розмірі 4000 грн.
Вивчивши матеріали справи, заслухавши суддю-доповідача, доводи апеляційної скарги та перевіривши законність і обґрунтованість рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, судова колегія вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає у зв'язку з тим, що районний суд повно і всебічно дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази згідно ст.ст. 10, 60, 212 ЦПК України, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин.
Згідно ч. 1 статті 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку, апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Відповідно до ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без зміни, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних підстав.
Судом першої інстанції правильно було встановлено, що 08 серпня 2008 року між позивачем та АКБ «Національний кредит» було укладено депозитний договір № 388755/01/1ГЗ 48. Відповідно до п. 1.1. договору позивач передав банку на депозитний рахунок готівкою 50 000 (п'ятдесят тисяч) гривень строком на 3 місяці на період з 08 серпня 2008 року до 08 листопада 2008 року.
Відповідно до п.2.1. зазначеного договору банк зобов'язаний сплатити відсотки в розмірі 18% річних. Згідно з п.п. 3.1.3., 3.1.4. цього договору банк зобов'язаний повернути вкладнику суму депозиту повністю при настанні дати вимоги депозиту та сплатити вкладнику суму процентів.
По закінченню строку депозитного договору ОСОБА_1 звернувся до відповідача з вимогою про повернення вкладу та виплату відсотків. Проте, банк зобов'язання за даним договором не виконав, посилаючись на тимчасові труднощі та скрутне фінансове становище банку, запропонував в якості альтернативного варіанту або видачу грошових коштів у розмірі 1000 грн. кожного банківського дня, пролонгацію договору, або укладення нового депозитного договору. Відмову у поверненні вкладу та виплаті відсотків, а також свої пропозиції відповідач виклав у листах № 01-2/302 від 12.11.2008 року та № 01-2/312 від 14.11.2008 року.
14.11.2008 року між позивачем та АКБ «Національний кредит» було укладено новий строковий депозитний договір № 388755/01-1Г86 від 14 листопада 2008 року строком на 1 місяць на період з 14 листопада до 14 грудня 2008 року зі сплатою 17,5 відсотків річних від суми депозиту, відповідно до п. 1.1. якого ОСОБА_1 передав Банку 51 240,00 гривень.
По закінченню строку депозитного договору позивач звернувся до відповідача з вимогою про повернення вкладу та виплату відсотків, проте останнім йому знову було відмовлено, посилаючись на введення мораторію та призначення тимчасової адміністрації в Банку.
23.11.2009 року відповідач надав суду лист (вих..№ 03/2-281) відповідно до якого станом 23.11.2009 року на рахунку позивача значиться залишок грошових коштів в розмірі 52 956,94 (П'ятдесят дві тисячі дев'ятсот п'ятдесят шість) гривень 94 копійки, з яких: 19,92 грн. - сума раніше нарахованих відсотків на залишки вкладу; 51 240,00 грн. - сума вкладу за договором; 710,50 грн. - сума нарахованих відсотків по раніше відкритому строковому вкладу № 388755/01/-1Г86 за період з 14.11.08 по 14.12.08 p.; 60,90 грн. - комісія 1,5 % згідно умов договору № 388755/01/-1Г86 за період з 14.11.08 по 14.12.08 p.; 925,62 грн. - нараховані відсотки із розрахунку 2 % річних згідно п.п. 2.2.2 договору на відкриття банківського вкладу за період з 14.12.08 по 01.11.09 р.
Згідно ст. 4 ЦК України основним актом цивільного законодавства України є Цивільний кодекс України. Актами цивільного законодавства є також інші закони України, які приймаються відповідно до Конституції України та цього Кодексу. Цивільні відносини можуть регулюватись актами Президента України у випадках, встановлених Конституцією України. Актами цивільного законодавства є також постанови Кабінету Міністрів України. Якщо постанова Кабінету Міністрів України суперечить положенням цього Кодексу або іншому закону, застосовуються відповідні положення цього Кодексу або іншого закону. Інші органи державної влади України, органи влади Автономної Республіки Крим, можуть видавати нормативно-правові акти, що регулюють цивільні відносини, лише у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом.
Як визначено ст. 56 Закону України «Про Національний банк України» Національний банк видає нормативно-правові акти з питань, віднесених до його повноважень, які є обов'язковими для органів державної влади і органів місцевого самоврядування, банків, підприємств, організацій та установ незалежно від форм власності, а також для фізичних осіб. Нормативно-правові акти Національний банку видаються у формі постанов Правління Національний банку, а також інструкцій, положень, правил, що затверджуються постановами Правління Національний банку. Вони не можуть суперечити законам України та іншим законодавчим актам України і не мають зворотної сили, крім випадків, коли вони згідно з законом пом'якшують або скасовують відповідальність. Нормативно-правові акти Національний банку підлягають обов'язковій державній реєстрації в Міністерстві юстиції України та набирають чинності відповідно до законодавства України.
Згідно частини першої ст.1058 ЦК України за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов'язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором.
При цьому частиною другою ст.1060 ЦК України передбачено, що за договором банківського вкладу незалежно від його виду банк зобов'язаний видати вклад або його частину на першу вимогу вкладника, крім вкладів, зроблених юридичними особами на інших умовах повернення, які встановлені договором. Умова договору про відмову від права на одержання вкладу на першу вимогу є нікчемною.
Крім того, у відповідності зі ст.526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до п. 1 та п. 2 ч. 3 ст. 85 Закону України «Про банки і банківську діяльність» протягом дії мораторію: забороняється стягнення на підставі виконавчих документів та інших документів, за якими здійснюється стягнення відповідно до законодавства України; не нараховуються неустойка (штраф, пеня), інші фінансові (економічні) санкції за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів).
Суд першої інстанції дійшов до правильного висновку, що дані положення закону не позбавляють права вкладника, у разі порушення банком умов договору, звернутися до суду за захистом порушеного права.
Відповідно до ч. 1 ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Статтею 64 Конституції України встановлено, що конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України. В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень.
Суд першої інстанції правильно визначив, що вимога позивача ОСОБА_1 про зобов'язання банку повернути йому суму депозиту у розмірі 51240,00 гривень та нараховані проценти у розмірі 735,00 гривень ґрунтується на законодавстві та відповідає встановленим способам захисту права.
Що ж стосується вимог позивача про стягнення з відповідача інфляційних витрат та трьох відсотків річних від суми за неправомірне користування грошовими коштами, всього в сумі 7 741,42 гривень, то суд правильно визначив, що вони не підлягають задоволенню. Згідно статті 85 Закону України «Про банки та банківську діяльність» - протягом дії мораторію не нараховується неустойка (штраф, пеня), інші фінансові (економічні) санкції за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань. Крім цього, відповідно до п.2.2.2 договору, банк нараховував 2% річних за зберігання коштів на рахунку позивача після настання дати вимоги.
Також суд першої інстанції обґрунтовано визначив, що не підлягає до задоволення і вимога позивача щодо стягнення з відповідача витрат на правову допомогу.
Оскільки, відповідно до ст.12 ЦПК України, особа, яка бере участь у справі має право на правову допомогу, яка надається адвокатом або іншими фахівцями в галузі права в порядку встановленому законом. Згідно ст.56 ЦПК України - правову допомогу може надавати особа, яка є фахівцем в галузі права і за законом має право на надання правової допомоги. Витрати, пов'язані з оплатою правової допомоги адвоката або іншого фахівця в галузі права, відповідно до ст.84 ЦПК України, несуть сторони,крім випадків надання безоплатної правової допомоги. Стаття 131 ЦПК України зобов'язує сторони подати свої докази чи повідомити про них суд до або під час попереднього судового засідання. Суб'єктом підприємницької діяльності ОСОБА_3, крім договору про надання юридичних послуг та представництва в суді (між ним та позивачем ОСОБА_2.), до суду не було надано розрахунку суми підтвердження витрат на підготовку та написання процесуальних документів та за представництво в суді, а також документів, які б підтверджували статус фахівця в галузі права та свідоцтва про державну реєстрацію суб'єкта підприємницької діяльності.
В іншій частині рішення не оскаржувалось.
На даний час рішення суду виконано у повному обсязі добровільно, позивач отримав від банку всю стягнуту за рішенням суду суму.
Відповідно до ч. 1 ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Відповідно до ст. ст. 10, 60 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Апелянт не довів обставини, на які посилався як на підставу своєї апеляційної
скарги.
Твердження апелянта в апеляційній скарзі про те, що рішення суду першої інстанції не відповідає вимогам закону, є неспроможними.
Наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують висновків суду і не містять підстав для висновків про порушення або неправильне застосування судом норм права, які привели до неправильного вирішення справи.
Тому, на думку колегії суддів, справа розглянута по суті правильно, законних підстав для скасування рішення суду першої інстанції немає.
Керуючись ст. ст. 303, 307 ч. 1 п. 1, 308, 313, 315, 317, 319, 324-325 ЦПК України, колегія суддів,
у х в а л и л а:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити, рішення Приморського районного суду м. Одеси від 25 листопада 2009 року залишити без змін.
Ухвала суду апеляційної інстанції може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня набрання законної сили ухвалою.
Головуючий Р.Д. Громік
Судді: В.О. Панасенков
М.М. Драгомерецький
З оригіналом згідно
Суддя апеляційного суду Одеської області Р.Д. Громік