АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ
_____________________________________________________
У Х В А Л А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
21 січня 2010 року м. Одеса
Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області в складі:
головуючого – Громіка Р.Д.
суддів – Панасенкова В.О., Драгомерецького М.М.
при секретарі – Щуровській О.Д.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 18 вересня 2009 року по справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3; третя особа ОСОБА_4 про усунення перешкод у користуванні домоволодінням,-
встановила:
Позивачка ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до відповідачів, обґрунтовуючи свої позовні вимоги тим, що на праві власності їй належать 26/100 домоволодіння під номером АДРЕСА_1, до яких відносяться літера 1 - тамбур, літера 2 - коридор, літера 3 - коридор, літера 4 - коридор, літера 5 - кухня, літера 6 - житлова кімната, літера 7 - житлова кімната, літера 8 - туалет. Вказану частину будинку вона отримала в дар 28 липня 2001 року згідно договору дарування, зареєстрованого в реєстрі за № 4602 приватним нотаріусом Білгород-Дністровського міського нотаріального округу. Сарай літера «Д», сарай літера «Е», сарай літера «Ж» та підвал літера «а» є підсобні (допоміжні приміщення) і складають з частиною будинку одне ціле, тому при відчужуванні жилого будинку вони перейшли до неї як нового власника разом з будинком. Одночасно вона посилається на те, що відповідач ОСОБА_2 мешкає в будинку під номером 20А, він не є співвласником будинку під номером 20, та дотепер відмовляється звільнити належні їй сараї літери «Д» та «Е». Відповідачка ОСОБА_3 теж мешкає в будинку під номером 20А не є співвласником будинку під номером 20, в якому проживає позивачка, та дотепер відмовляється звільнити належні позивачці підвал літера «а» та сарай літера «Ж». Крім цього, позивачка вказує, що відповідачка ОСОБА_3 побудувала дах свого будинку таким чином, що вода стікає з нього під час випадіння опадів та розмиває зовні стіни її будинку. Крім того позивачка вказує, що ОСОБА_4 збудував стіну в дворі загального користування, у зв'язку з чим вона не має можливості користуватися двором, перенести до сарая привезені вугілля та дрова для опалювання будинку. На її прохання відповідачі та третя особа відмовляються усунути перешкоди в користуванні належною її частиною будинку та двором загального користування. Враховуючи вищенаведене просить зобов'язати відповідачів не чинити перешкоди в користуванні належними її сараями під літерами «Д», «Е», «Ж» та підвалом «а», зобов'язати відповідачів звільнити від своїх речей належні її сараї та підвал та зобов'язати відповідачку ОСОБА_3 демонтувати зведену прибудову другого поверху та стягнути з ОСОБА_3 завдану заливом будинку шкоду.
Позивачка у судовому засіданні позовні вимоги підтримала в повному обсязі, просила позов задовольнити.
Відповідач ОСОБА_2 та його представник у судовому засіданні позовні вимоги не визнали, просили у задоволенні позовних вимог відмовити та застосувати до них наслідки пропуску позовної давності.
Відповідачка ОСОБА_3 у судовому засіданні позовні вимоги не визнала та просила застосувати до них наслідки спливу позовної давності.
Третя особа ОСОБА_5 у судове засідання не з'явився, про час та місце проведення судового засідання був повідомлений, причини неявки суду не відомі.
Рішенням суду першої інстанції в задоволенні позову ОСОБА_6 було відмовлено у зв’язку із спливом строку позовної давності.
На вказане рішення суду позивачка подала апеляційну скаргу в якій просила скасувати це рішення та направити справу на новий розгляд, на тій підставі, що суд неправильно застосував норми матеріального права, а саме ті, які стосуються спливу строків позовної давності.
Вивчивши матеріали справи, заслухавши суддю-доповідача, доводи апеляційної скарги та перевіривши законність і обґрунтованість рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, судова колегія вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає у зв'язку з тим, що районний суд повно і всебічно дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази згідно ст.ст. 10, 60, 212 ЦПК України, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин.
Згідно ч. 1 статті 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Відповідно до ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без зміни, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних підстав.
Судом першої інстанції правильно було встановлено, що згідно договору дарування від 28 липня 2001 року ОСОБА_1 є власницею 26/100 частин домоволодіння, розташованих у АДРЕСА_2 на земельній ділянці розміром 312 кв. м., що складається в цілому з: жилого кам'яно-бутового будинку, жилою площею 58,0 кв.м. літ. «А», жилого кам'яно-бутового будинку, жилою площею 51,0 кв.м., літ. «Б» саманного сараю, літ «В» ячеісто-бетоного гаражу, літ «Ж» цегельного сараю. Згідно технічного паспорту на житловий будинок від 19 листопада 2001 року у користуванні позивачки знаходяться також цегельні сараї під літерою «Д» та «Є».
Відповідачка ОСОБА_2 є власницею 2/10 частин домоволодіння по вул. Кирова 20 у м. Білгород-Дністровському, Одеської області на підставі свідоцтва про право власності на житло від 10 січня 1999 року та на підставі договору дарування 1/10 частини будинковолодіння від 14 червня 2002 року, яка складається в цілому з житлового будинку літ. «А», подвалу літ «а», житлової пристройки літ «А1», сіни літ. «аі», житловий будинок літ «Б», веранда літ «б1» сени літ. «б2», сарай літ «В», гараж літ «Г», сарай літ «Д», сарай літ «Є», сарай літ «Ж», споруди №1-6.
Відповідач ОСОБА_2 є власником 2/5 частин домоволодіння, яке розташоване за адресою АДРЕСА_3 на підставі договору дарування від 11 серпня 2006 року, посвідченого приватним нотаріусом Чухрай Т.Ю. Білгород-Дністровського міського нотаріального округу, яке складається в цілому з житлового будинку кам. бут., житловою площею 58,0 кв.м., загальною площею 134,8 кв.м, літ. «А», житлового будинку кам.бут., житловою площею 51,0 кв.м., загальною площею 97,4 кв.м. літ. «Б», сараю саман літ. «В», гаражу яч. бетон літ. «Г», сараю цегла літ. «Ж» споруд № 1-7. До цього власником вказаної частини домоволодіння був дядько відповідача ОСОБА_2 - ОСОБА_8 на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого Білгород-Дністровською міською державною нотаріальною конторою 03.08.1985 року за реєстровим № 2-917, зареєстрованого Білгород-Дністровським МБТІ 20.09.1985 року в реєстрову книгу під № 30 за реєстром № 544.
Як вказує відповідач ОСОБА_2 з моменту придбання частини домоволодіння ОСОБА_8 користувався сараєм літ. «Д» та у наступному на місті сараю «Д» збудував прибудову б3, що підтверджується висновком управління містобудування та архітектури № 75/299 від 30.05.2006 року.
Рішенням Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 16 червня 2006 року за ОСОБА_8 було визнано право власності на вказану прибудову «б3» та збільшену веранду «б1». У наступному вже після укладення договору дарування між ОСОБА_2 та ОСОБА_8 ухвалою апеляційного суду від 12 грудня 2007 року вказане рішення було відмінено, однак, на підставі існуючого договору дарування ОСОБА_2 залишається власником вказаної частини домоволодіння, у тому числі літери «б3» - прибудови. У зв'язку з вказаними змінами були внесені відповідні зміни до технічної документації, так у технічному паспорті від 19 листопада 2001р. на ім'я ОСОБА_1 у характеристиці будівель вказано на існування на території всього домоволодіння сараїв літ. «Д» і літ «Є», а у технічному паспорті від 21.09.2009 року на ім'я ОСОБА_2 не вказано на існування на території всього домоволодіння сараїв літ. «Д» і літ «Є», а замість сараю літ. «Д» вказана існуюча літ б3 - прибудова розміром 5,18х2,74 м.
У своїх запереченнях на позовну заяву відповідач ОСОБА_2 та його представник зазначають, що позивачкою ОСОБА_1 пропущено строк позовної давності на звернення до суду з вищенаведеними позовними вимогами, у зв'язку з чим, просять відмовити ОСОБА_1 у задоволенні позовних вимог про зобов'язання ОСОБА_2 усунути перешкоди у користуванні домоволодінням у АДРЕСА_4 .
У матеріалах справи також знаходиться заява відповідачки ОСОБА_3 про застосування до позовних вимог ОСОБА_3 до неї позовної давності та про відмову ОСОБА_1 у задоволенні позовних вимог до ОСОБА_3 про зобов'язання ОСОБА_3 усунути перешкоди у користуванні домоволодінням у АДРЕСА_4 у зв'язку із спливом позовної давності.
Суд, розглянувши матеріали справи та заяви відповідачів про застосування наслідків пропуску позивачкою строків позовної давності, дійшов до правильного висновку, що позов ОСОБА_3 не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Згідно ст. 256, 257 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
У відповідності до ч.1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Як було встановлено судом позивачка ОСОБА_1 набула права власності на 26/100 частин домоволодіння, розташованих у місті Білгород-Дністровський, вулиця Кірова, під номером двадцятим, на земельній ділянці розміром 312 кв. м. згідно договору дарування від 28 липня 2001 року.
Отже у відповідності до ст. 261 ЦК України ОСОБА_1 довідалася або могла довідатися про порушення свого права власності (користування) спірними будівлями 28 липня 2001 року.
Статтями 253, 254 ЦК України встановлено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події з якою пов'язано його початок. Строк, що визначений роками, спливає у відповідні місяць та число останнього року строку.
За таких обставин суд прийшов до обґрунтованого висновку, що строк позовної давності для звернення до суду позивачки за захистом своїх прав на нерухоме майно сплив 29 липня 2004 року.
Як вбачається з матеріалів справи позивачка ОСОБА_1 звернулася до суду за захистом своїх прав лише 08 лютого 2007 року. У своїй позовній заяві та у судовому засіданні позивачка не вказала причини пропущення строку позовної давності, отже суд не мав можливості розглядати їх поважність та не мав підстав для поновлення строку для захисту порушеного права користування будівлями ОСОБА_1
Таким чином, суд прийшов до правильного висновку, що строк, у межах якого позивачка ОСОБА_1 мала право звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права (позовна давність), пропущений нею без поважних причин.
У відповідності ч. до 4 ст. 267 ЦК України в якої визначені наслідки спливу позовної давності сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі є підставою для відмови в позові.
Твердження апелянта про те, що суд порушив ст. 268 ЦК України, так як позовна давність не поширюється на вимоги, які випливають із порушення особистих немайнових прав, і саме ці її права були порушені, не знайшли свого підтвердження в судовому засіданні апеляційного суду,більш того, вона в цьому засіданні підтвердила, що вона дійсно звернулася з майновим спором, так спірні сараї та підвал є нерухомим майном.
Відповідно до ч. 1 ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Відповідно до ст. ст. 10, 60 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Апелянт не довела обставини, на які посилалися як на підставу своєї апеляційної скарги.
Твердження апелянта в апеляційній скарзі про те, що рішення суду першої інстанції не відповідає вимогам закону, є неспроможними.
Наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують висновків суду і не містять підстав для висновків про порушення або неправильне застосування судом норм права, які привели до неправильного вирішення справи.
Тому, на думку колегії суддів, справа розглянута по суті правильно, законних підстав для скасування рішення суду першої інстанції немає.
Керуючись ст. ст. 303, 307 ч. 1 п. 1, 308, 313, 315, 317, 319, 324-325 ЦПК України, колегія суддів,
у х в а л и л а:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити, рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 18 вересня 2009 року залишити без змін.
Ухвала суду апеляційної інстанції може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня набрання законної сили ухвалою.
Головуючий Р.Д. Громік
Судді: В.О. Панасенков
М.М. Драгомерецький
З оригіналом згідно
Суддя апеляційного суду Одеської області Громік Р.Д.