АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ
_____________________________________________________
У Х В А Л А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
05 листопада 2009 року м. Одеса
Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області в складі:
головуючого – Громіка Р.Д.
суддів – Драгомерецького М.М., Панасенкова В.О.
при секретарі – Поповій Л.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Балтського районного суду Одеської області від 04 серпня 2009 року по справі за позовною заявою ОСОБА_1 до товариства із обмеженою відповідальністю „Агрофірма Хлібна Нива" про витребування майна з чужого незаконного володіння та повернення самовільно зайнятої земельної ділянки, стягнення матеріальної і моральної шкоди, -
встановила:
У березні 2008 року позивач звернувся із позовною заявою до ТОВ «Агрофірма Хлібна Нива» про витребування майна із чужого незаконного володіння та повернення самовільно зайнятої земельної ділянки. В подальшому доповнивши свої позовні вимоги позивач просив стягнути матеріальну та моральну шкоди в сумі 1000,00 грн. та 5000,00 грн. відповідно, а також грошові кошти витрачені на послуги адвоката, сплату ІТЗ, державного мита, транспортних послуг, не зазначивши при цьому конкретної суми.
Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач, представник позивача, адвокат посилались на те, що 08.12.2003р. між відповідачем та позивачем був укладений договір оренди земельної ділянки на підставі сертифікату на земельну частку (пай), який автоматично втратив свою чинність у зв'язку з оформленням державного акту на право власності на земельну ділянку, виданого 12.08.2004р.. Незважаючи на це, відповідач продовжує використовувати земельну ділянку в своїй господарській діяльності і відмовляється повернути її власнику. Посилання відповідача на договір оренди земельної ділянки від 01 січня 2006 року позивач вважав безпідставними тому, що цей договір він не укладав і не підписував.
Відповідач заперечуючи проти позову пояснив, що правомірно використовує земельну ділянку позивача на підставі договору оренди землі укладеного на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку. Договір зареєстрований районному відділі державного земельного кадастру, про що у Державному реєстрі земель вчинено відповідний запис. Також зазначав, що 01 січня 2006 року сторонами був укладений договір оренди вищевказаної земельної ділянки строком на 15 років, який був належно оформлений і зареєстрований, за актом земельна ділянка була передана орендодавцем орендарю, який приступив до її використання. З цих підстав просив відмовити у задоволенні позову.
Рішенням Балтського районного суду Одеської області від 04 серпня 2009 року у задоволенні позовних вимог відмовлено.
Позивач подав апеляційну скаргу, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, просив рішення суду скасувати, постановити нове рішення про задоволення позовних вимог.
Позивач та відповідач в судове засідання апеляційного суду не явилися, про причини неявки не повідомили, про час та місце розгляду справи були сповіщений належним чином, про що у справі є належні докази.
Зважаючи на вимоги ч. 2 ст. 305 ЦПК України, колегія суддів визнала неявку такою, що не перешкоджає апеляційному розглядові справи.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи скарги, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду, судова колегія вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково за таких підстав.
Відмовляючи у задоволенні позову, районний суд виходив з того, що після отримання державного акту на земельну ділянку, позивач у встановленому порядку уклав із відповідачем договір оренди.
Такий висновок є передчасним, колегія суддів з ним не погоджується.
Судом встановлено, що за державним актом від 12 серпня 2004 року серії ОД № 036367, позивач є власником земельної ділянки площею 3,29 га на території Чернеченської сільської ради Балтського району Одеської області.(а.с. 7).
За актом, 10 квітня 2006 року перенесені в натурі межі належної позивачу земельної ділянки, (а. с. 5).
До суду наданий договір від 01 січня 2006 року, за яким ОСОБА_1 передав, а ТОВ „Агрофірма Хлібна Нива" прийняв у оренду строком на 15 років вказану земельну ділянку із орендною платою у розмірі 1,5% від її вартості. Договір був зареєстрований у Державному земельному кадастрі (а.с. 27-29, 86-90).
Позивач заперечував факт укладення цього договору, зазначав, що його не підписував, останній має виправлення за текстом.
Оскільки позивач заперечував факт укладення і підписання цього договору, суду першої інстанції слід було вирішити питання про проведення судової експертизи належності позивачу підпису, який є у оспорюваному договорі оренди.
При цьому, на думку колегії суддів, наявність державної реєстрації оспорюваного договору оренди не спростовує цих заперечень позивача.
Крім того, як вбачається із журналу і аудіозапису судового засідання, до закінчення судового розгляду справи, представник позивача ОСОБА_2 передав до канцелярії районного суду письмову заяву в якій фактично доповнив раніше заявлений позов вимогою про визнання недійсним договору оренди від 01 січня 2006 року (а.с. 98-99).
Заявлені позивачем вимоги про визнання договору оренди від 01 січня 2006 року недійсним, витребування з чужого незаконного володіння та повернення самовільно зайнятої земельної ділянки, стягнення матеріальної і моральної шкоди є взаємопов'язаними і мають розглядатись в одному проваджені.
За таких обставин і вимог ч. 4 ст. 10, ч. 2 ст. 173 ЦПК України, суд першої інстанції мав з'ясувати ці обставини і запропонувати позивачеві викласти ці зміни у письмовій формі, встановленій для позовної заяви, направити копію уточненої заяви відповідачу та запропонувати останньому надати заперечення. Суд першої інстанції цих обставин та вимог законодавства не врахував, постановив судове рішення залишивши заявлені вимоги не розглянутими.
Вказані недоліки не можуть бути виправлені судом апеляційної інстанції, оскаржуване рішення підлягає скасуванню із направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції на підставі п. 5 ч. 1 ст. 311 ЦПК України.
Керуючись ст. 303, п. 5 ч. 1 ст. 307, п. 5 ч. 1 ст. 311, ст. 314, 315, 317, 319 ЦПК України, судова колегія, -
ухвалила:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Балтського районного суду Одеської області від 04 серпня 2009 року - скасувати з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції в іншому складі суду.
Ухвала набирає законної сили негайно з моменту проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня набрання законної нею законної сили.
Головуючий Р.Д. Громік
Суддя: М.М. Драгомерецький
В.О. Панасенков