АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ
_____________________________________________________
У Х В А Л А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
05 листопада 2009 року м. Одеса
Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області в складі:
головуючого - Громіка Р.Д.
суддів - Драгомерецького М.М., Панасенкова В.О.
при секретарі - Поповій Л.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Приморського районного суду м. Одесі від 16.10.2007р. по справі за позовом ОСОБА_1 до ВАТ «Одеський коровай» про стягнення заробітної плати та середнього заробітку за час затримки заробітної плати,-
встановила:
Позивач звернувся до суду з позовом, в якому просить зобов'язати відповідача виплатити йому належну заробітну плату за неоплачені ще підвищено відпрацьовані надурочні години за два роки праці в сумі 3702 гривні 30 копійок, а також середній заробіток за час затримки з 8.07.2004року по день фактичного розрахунку у сумі 38549 гривень 85 копійок. При цьому він посилається на те, що він працював у відповідача оператором складу БХМ четвертого розряду з 8.07.2002року по 8.07.2004року. Відповідач, вказуючи на те, що він був сумісником, звільнив його по скороченню штату без виплати належної заробітної плати. Раніше суди розглядали питання пов'язане з поновленням його на роботі й стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу, але раніше не розглядалося питання по доплаті йому, як суміснику, за переробітку норми годин. Кількість відпрацьованих їм надурочних годин, як працівником сумісником, дорівнює різниці усього відпрацьованих годин з 1.08.2002року по 8.07.2004року мінус норму тривалості робочого часу сумісника за цей період та дорівнює 2738,5годин. Але відповідач не сплатив йому в повному обсязі заробітну плату за надурочні години.
Представник відповідача заперечував проти позову, вказуючи, що позивач працював у ВАТ «Одеській коровай» за сумісництвом у межах установленої законодавством тривалості робочого часу. Що стосується роботи понад установлений робочий час в обліковому періоді /за місяць/, то вона оплачувалась позивачеві відповідно до вимог чинного законодавства, а саме у подвійному розмірі. та заборгованості у відповідача перед позивачем не має, у зв'язку з чим вимоги позивача про виплату середнього заробітку за час затримки з 8.07.2004року по день фактичного розрахунку також незаконні та необґрунтовані.
Рішенням Приморського районного суду м. Одесі від 16.10.2007р. в задоволенні позову ОСОБА_1 було відмовлено
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати вказане рішення суду і постановити нове рішення, яким задовольнити його позов в повному обсязі, вказуючи на порушення місцевим судом норм матеріального та процесуального права.
Заслухавши суддю - доповідача, перевіривши матеріали справи й обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляція не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Відповідно до ст.308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без зміни, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.
Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції з'ясувавши обставини справи та перевіривши їх доказами, правильно визнав позов необґрунтованим та не підлягаючим задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції правильно було встановлено, що ОСОБА_1 працював з 9.07.2002року по 8.07.2004року за сумісництвом оператором складу БХМ 4-го розряду у ВАТ «Одеський коровай», та був звільнений згідно приказу №107-к від 8.07.2004року. у зв'язку з скороченням штату.
Згідно з п.14 Постанови Пленуму Верховного суду України «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці України» за №13 від 24грудня 1999року, передбачено, що згідно зі ст.. 102-1 КЗпП України працівники, які працюють за сумісництвом (виконують крім основної у вільний від неї час і іншу роботу на умовах трудового договору в того самого чи іншого роботодавця), одержують заробітну плату за фактично виконану роботу без обмеження її певним розміром. Визначені Кабінетом Міністрів України відповідно до ст.. 102-1 КЗпП України умови роботи за сумісництвом. у тому числі щодо її тривалості, яка протягом місяця не повинна перевищувати половину місячної норми робочого часу, поширюються лише на працівників державних підприємств, установ і організацій.
ВАТ «Одеський коровай» в період трудових відносин із позивачем мало колективну форму власності, та не мало статусу державного підприємства, установи чи організації.
Згідно розрахунку заробітної плати за підвищено відпрацьовані надурочні години, який був представлений відповідачем, відомості про розрахунок заробітної плати (а.с.16-19), видаткового касового ордеру (а.с.23), у ВАТ «Одеський коровай» перед позивачем заборгованості по заробітній платі не має.
Оскільки судом першої інстанції правильно було встановлено, що відповідач здійснив розрахунок з позивачем по заробітній платі та оплату праці за підвищено відпрацьовані надурочні години у повному обсязі, тому вимоги ОСОБА_2 про стягнення на його користь з відповідача середнього заробітку за час затримки з 8.07.2004 року по день фактичного розрахунку дійсно не підлягають задоволенню.
Суд першої інстанції розглянувши справу в межах позовних вимог, створивши учасникам процесу усі необхідні умови для надання, витребування доказів, користуючись принципом змагальності сторін, з урахуванням встановлених у судовому засіданні фактів дійшов до правильного висновку, що позивач не довів ті обставини, на які він посилався в обґрунтування своїх позовних вимог і вони задоволенню не підлягають.
Таким чином висновок суду першої інстанції відповідає вимогам ст.ст. 102-1, 106 КЗпП України та фактичним обставинам справи, які доведені в суді першої інстанції.
Відповідно до ч. 1 ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Відповідно до ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.
Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.
Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.
Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Позивач не довів в судовому засіданні ні в суді першій інстанції, ні в суді апеляційної інстанції обставини, на які посилався як на підставу свого позову та апеляційної скарги.
Твердження позивача в апеляційній скарзі про те, що рішення суду першої інстанції не відповідає вимогам закону, є неспроможними.
Наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують висновків суду і не містять підстав для висновків про порушення або неправильне застосування судом норм права, які привели до неправильного вирішення справи.
Тому, на думку колегії суддів, законних підстав для скасування рішення суду першої інстанції немає.
Керуючись ст.. 303-304, 307 ч.1п.1, 308, 313-315, 317, 319, 324, 325 ЦПК України, судова колегія, –
ухвалила :
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.
Рішення Приморського районного суду м. Одесі від 16.10.2007р. по справі за позовом ОСОБА_1 до ВАТ «Одеський коровай» про стягнення заробітної плати та середнього заробітку за час затримки заробітної плати - залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня набрання нею законної сили.
Судді апеляційного суду Одеської області підпис Р.Д. Громік
підпис В.О.Панасенков
підпис М.М. Драгомерецький