АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
24 грудня 2009 року м. Одеса
Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області в складі:
головуючого - Плавич Н.Д.
суддів - Галушко Л.А., Левенця Б.Б.
при секретарі - Котовій Д.Г.
у присутності: позивача ОСОБА_1, апелянта - директора Одеського виробничого хіміко - фармацевтичного підприємства “ Біостимулятор” у формі товариства з обмеженою відповідальністю, представника відповідача по довіреності,
розглянула у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Одеського виробничого хіміко - фармацевтичного підприємства “ Біостимулятор” у формі товариства з обмеженою відповідальністю на рішення Київського районного суду м. Одеси від 15.06.2009р. по справі за позовом ОСОБА_1 до Одеського виробничого хіміко - фармацевтичного підприємства “ Біостимулятор” у формі товариства з обмеженою відповідальністю про визнання незаконним наказ про звільнення, запис в трудовій книжці про звільнення, поновлення на роботі, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу, визнання незаконними накази про позбавлення премії, стягнення суми невиплаченої премії,
ВСТАНОВИЛА:
Позивач звернувся з вказаним позовом 22.12.2005р. В обґрунтування позовних вимог посилався на те, що він працював начальником охорони Одеського виробничого хіміко - фармацевтичного підприємства “ Біостимулятор” у формі товариства з обмеженою відповідальністю( надалі ОВХФП) з 26.10.2004р. по 14.12.2005р.
Наказом №269 від 14.12.2005р. ОСОБА_1 був звільнений по п.2ст.41 КЗпП України у зв’язку з втратою довіри.
Позивач вважає, що його звільнили з грубим порушенням трудового законодавства, просив визнати незаконним наказ про звільнення, визнати незаконним запис в трудовій книжці про звільнення по. п2 ст.41 КЗпП України, поновити на роботі, стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу, визнати незаконними накази про позбавлення премії стягнути суми невиплаченої премії, грошову суму у відшкодування моральної шкоди.
Представник відповідача позов не визнав в повному обсягу.
Справа розглядалася неодноразово.
Першим рішенням суду від 01.11.2006р. в позові ОСОБА_1 було відмовлено(а.с.268-272,т.1). Ухвалою апеляційного суду від 21.02.2007р. рішення суду 1 інстанції від 01.11.2006р.скасовано, справа повернута на новий розгляд до суду 1 інстанції(а.с.328 - 329,т.1).
Рішенням суду від 12.05.2008р. позов ОСОБА_1 задоволено частково. (а.с.163-171,т.2). Ухвалою апеляційного суду від 16.07.2008р. рішення суду 1 інстанції від 12.05.2008р. скасовано, справа повернута на новий розгляд до суду 1 інстанції (а.с.201- 202 т.2).
При новому розгляді справи позивач підтримав свої позовні вимоги в повному обсягу.
Представник відповідача позов не визнав, вважає, що позивач був звільнений з роботи у відповідності з вимогами трудового законодавства.
Останнім рішенням суду 1 інстанції від 15.06.2009р. позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Суд визнав незаконним наказ №269 від 14.12.2005р. про звільнення ОСОБА_1 по п.2 ст.41 КЗпП України.
Визнано незаконним запис №10 в трудовій книжці ОСОБА_1 про його звільнення по п.2 ст.41 КЗпП України.
Позивач ОСОБА_1 поновлений на роботі на посаді начальника охорони ОВХФП з 14.12.2005р.
Визнані незаконними накази №262 від 08.12.2005р. в частині “ депреміювання начальника охорони ОСОБА_1 за жовтень 2005р. на 100%”, наказ №273 від 28.12.2005р. “ про депреміювання начальника охорони ОСОБА_1 за листопад 2005р.“.
Стягнуто з ОВХФП на користь ОСОБА_1 заробітна плата за час вимушеного прогулу в розмірі 188 353грн.55коп.
Стягнуто з ОВХФП на користь ОСОБА_1 сума невиплаченої премії за жовтень - листопад 2005р. 2600грн.
Стягнуто з ОВХФП на користь ОСОБА_1 у відшкодування моральної шкоди 5000грн.
Стягнуто з ОВХФП на користь ОСОБА_1 витрати на ІТЗ.
В решті позовних вимог відмовлено.(а.с.287-290,т.3).
З заявою про поновлення процесуального строку і апеляційною скаргою на рішення суду 1 інстанції від 15.06.2009р. звернувся відповідач, ОВХФП.
Ухвалою апеляційного суду від 10.12.2009р. відповідачу поновлено процесуальний строк на оскарження в апеляційному порядку рішення суду від 15.06.2009р.
В апеляційній скарзі відповідач просить про скасування рішення суду від 15.06.2009р., прийняття нового рішення про відмову ОСОБА_1 в повному обсягу заявлених позовних вимог. В обґрунтування доводів своєї апеляційної скарги відповідач посилається на порушення судом норм матеріального і процесуального права, стверджує, що позивач був правильно звільнений з посади начальника охорони по п2ст.41 КЗпП України за недовіру.
В апеляційному суді директор ОВХФП і представник відповідача доводи апеляційної скарги підтримали.
Позивач ОСОБА_1 вважає рішення законним, просив апеляційну скаргу відхилити.
В апеляційному суді позивач ОСОБА_1 підтримав письмове клопотання про свою відмову від позовних вимог до ОВХФП про відшкодування моральної шкоди.
Ухвалою апеляційного суду від 24.12.2009р. відмова позивача ОСОБА_1 від позову до ОВХФП про відшкодування моральної шкоди прийнята судом.
Рішення Київського районного суду м. Одеси від 15.06.2009р. в частині стягнення з ОВХФП на користь ОСОБА_1 у відшкодування моральної шкоди 5000грн. скасовано, провадження по справі за позовом ОСОБА_1 до ОВХФП про відшкодування моральної шкоди – закрито.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши суддю – доповідача, доводи скарги, заперечення на неї позивача, колегія дійшла висновку апеляційну скаргу відхилити, в решті рішення суду 1 інстанції залишити без змін.
Між сторонами виникли правовідносини, які регулюються нормами КЗпП України і роз’ясненнями Постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.1992р. “ Про практику розгляду судами трудових спорів”, Постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.12.1999р. “ Про практику застосування судами законодавства про оплату праці” .
По матеріалам справи встановлено, що позивач ОСОБА_1 працював начальником ділянки охорони ОВХФП з 26.10.2004р. по 14.12.2005 р.(а.с.14,146, т.1).
На підставі наказу №269 від 14.12.2005р. позивач звільнений по п.2ст.41 КЗпП України за втратою довіри з 14.12.2005р. В наказі про звільнення позивача зазначено, що підставою для його звільнення є службова записка головного бухгалтера, технічного директора(а.с.19,т.1).
При зверненні до суду за захистом своїх трудових прав позивач посилався на те, що адміністрація ОВХФП звільнила його з займаної посади начальника ділянки охорони з порушенням норм трудового законодавства, оскільки за посадовою інструкцією начальника охорони він не обслуговував матеріальні цінності, в його підпорядкуванні були охоронці ОВХФП.
Всупереч доводам позивача представник відповідача, директор підприємства посилалися на те, що з позивачем був укладений договір про повну матеріальну відповідальність, як начальник ділянки охорони він за своїми службовими обов’язками повинен був здійснювати охорону цехів, складських приміщень, лікарських препаратів, які знаходяться в цехах, складах, в тому числі наркотичних, психотропних препаратів. За поясненнями відповідача позивач, в порушення своїх обов’язків, замість охоронців, допускав до роботи сторонніх осіб, які не мали відношення до штату охорони. Як начальник ділянки охорони позивач брав з працівників охорони гроші, що і стало підставою для втрати довіри до нього.
Перевірив доводи позивача, заперечення відповідача, дав оцінку доказам, що зібрані по справі, колегія погоджується з висновком суду 1 інстанції про те, що звільнення позивача по п.2ст.41 КЗпП України, який працював на посаді начальника ділянки охорони було здійснено відповідачем з порушенням трудового законодавства.
У відповідності з вимогами п 2ст.41 КЗпП України, п.28 Постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.1992р. “ Про практику розгляду судами трудових спорів” розірвання трудового договору у зв’язку з втратою довіри можливо лише з працівником, який безпосередньо обслуговує грошові або товарні цінності. “Товарні цінності” у розумінні п 2ст.41 КЗпП України це матеріальні цінності, що прийняті на зберігання, що зберігаються на складі, що відпускаються зі складу, з іншого сховища. Основне коло працівників, які безпосереднє обслуговують, зберігають товарні цінності це особи, які одержують їх під звіт.
При розгляді справи встановлено, що позивач, який займав посаду начальника ділянки охорони ОВХФП за службовими обов’язками, що передбачені посадовою інструкцією начальника охорони не мав відношення до грошових і товарних цінностей, безпосереднє їх не обслуговував, не приймав їх під звіт. Вказане підтверджується посадовою інструкцією начальника охорони(а.с.20-21,т.1)
Доводи представника відповідача про те, що з позивачем був укладений договір про повну матеріальну відповідальність не дає підстав для висновку, що позивач обслуговував матеріальні цінності. При звільненні позивач повністю розрахувався за матеріальні цінності у вигляді трьох радіаторів вартістю 816грн.29коп. перед адміністрацією, що підтверджується його розпискою від 14.12.2005р. (а.с.65,т.1)
Судом 1 інстанції встановлено, що посада начальника охорони, яку займав позивач не входить в Перелік посад і робіт, з якими підприємством, установою, організацією можуть укладатися договори про повну матеріальну відповідальність. Відповідачем не було надано доказів тому, що позивачу на підставі договору про повну матеріальну відповідальність передавалися на збереження будь – які цінності.
Відповідач, посилаючись на посадову інструкцію начальника охорони, стверджував, що на позивача було покладено обов’язок проводити перевірку обліку складу охорони, вести облік робочого часу співробітників охорони, здійснювати контроль за охороною психотропних препаратів, приймати міри щодо недопущення крадіжки, здійснювати догляд, контролювати передачу продукції в сховище на зберігання. За доводами відповідача, позивач не виконував належним чином своїх обов’язків, що давало підставу для недовіри.
Колегія з вказаним доводом відповідача не погоджується і вважає, що на позивача як начальника охорони було покладено функції охорони, а не безпосереднього обслуговування матеріальних цінностей.
Посилання відповідача на те, що позивач неналежно виконував свої службові обов’язки допускав порушення в оформлені табелю обліку робочого часу охоронців, що пов’язано з нарахуванням їм заробітної плати не давало підстав для звільнення позивача по п2ст.41 КЗпП України.
Дав оцінку матеріалам справи, колегія погоджується з висновком суду про те, що позивач, як начальник охорони, не входить в коло осіб, з якими можливо розірвання трудового договору на підставі п2ст.41 КЗпП України у зв’язку з втратою довіри, тому позивач обґрунтовано поновлений на роботі на посаді начальника охорони ОВХФП з 14.12.2005р.
У відповідності з вимогами ст. 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі , орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові заробітку за час вимушеного прогулу. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
Справа за позовом позивача про поновлення на роботі знаходилася в провадженні судів з грудня 2005р. Матеріали справи не містять доказів тому, що справа не розглядалася з вини позивача. За рішенням суду з відповідача на користь позивача стягнуто середній заробіток за час вимушеного прогулу з грудня 2005р. по час прийняття судом рішення, 15.06.2009р. В апеляційній скарзі відповідача відсутні докази тому, що суд неправильно нарахував суму середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Будь – яких розрахунків в апеляційний суд відповідач не надав. Колегія, перевірив довідку по заробітній платі позивача, яку надав відповідач, погоджується з висновком суду щодо стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу в сумі 188 353грн.55коп. Вказаний розрахунок відповідає Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України №100 від 08.02.1995р. Сума середнього заробітку підлягає виплаті на користь позивача із стягненням з неї обов’язкових платежів.
Колегія погоджується з висновком суду 1 інстанції в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про визнання незаконними накази №262 від 08.12.2005р., №273 від 28.12.2005р., стягнення з відповідача на користь позивача суми невиплаченої премії 2600грн.
Встановлено, що на підставі вказаних наказів позивач був позбавлений премії, відповідно за жовтень і листопад 2005р.(а.с.107,108,т.1).
Премія працівникам ОВХФП нараховувалася на підставі Положення (а.с. 139-141,т.1). Підставою для позбавлення позивача суми премій за жовтень, листопад 2005р. стали службові записки комерційного директора Ковальової Л.І, головного бухгалтера Любинської С.Б. По матеріалам справи встановлено, що службове розслідування фактів, що викладені в цих службових записках не проводилося. Будь – яких пояснень з приводу зауважень, що містяться в службових записках позивач не давав. Дав оцінку вказаним фактам, суд дійшов висновку про визнання наказів про позбавлення позивача премій незаконними і стягнув з відповідача на користь позивача суму премії за жовтень – листопад 2005р. в сумі 2600грн.
Дав оцінку матеріалам справи, доказам, що зібрані по справі, колегія вважає рішення суду законним і обґрунтованим.
Відповідач в апеляційному суді не надав доказів, що дають підставу для скасування рішення, тому колегія апеляційну скаргу ОВХФП залишає без задоволення.
Керуючись ст. ст. 303,307ч1п1,308,315,317,319 ЦПК України, судова колегія,
УХВАЛИЛА:
Апеляційну скаргу Одеського виробничого хіміко - фармацевтичного підприємства “ Біостимулятор” у формі товариства з обмеженою відповідальністю відхилити, рішення Київського районного суду м. Одеси від 15.06.2009р. по справі за позовом ОСОБА_1 до Одеського виробничого хіміко - фармацевтичного підприємства “ Біостимулятор” у формі товариства з обмеженою відповідальністю про визнання незаконним наказ про звільнення, визнання незаконним запис в трудовій книжці про звільнення, поновлення на роботі, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу, визнання незаконними накази про позбавлення премії, стягнення суми невиплаченої премії - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили негайно після її проголошення.
Ухвала може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду України на протязі двох місяців через суд касаційної інстанції.
Судді апеляційного суду Одеської області: Плавич Н.Д.
Галушко Л.А.
Левенець Б.Б.