ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 545/165/15-ц Номер провадження 22-ц/814/557/21Головуючий у 1-й інстанції Шелудяков Л. В. Доповідач ап. інст. Одринська Т. В.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 травня 2021 року м. Полтава

Полтавський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

Головуючого судді: Одринської Т.В.,

суддів: Дорош А.І., Пікуля В.П.,

за участю секретаря Філоненко О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Полтаві цивільну справу за зустрічною позовною заявою ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Альфа Банк», треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору: приватний нотаріус Полтавського міського нотаріального округу Гальонкіна Олена Василівна, ОСОБА_2 , реєстраційна служба Полтавського районного управління юстиції про захист прав споживача та визнання договорів недійсними,-,

за апеляційною скаргою ОСОБА_1

на рішення Полтавського районного суду Полтавської області від 04 грудня 2020 року, -

В С Т А Н О В И В :

У січні 2015 року Публічне акціонерне товариство «Альфа Банк» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, заборгованості за відсотками та пені за останній календарний рік.

У квітні 2015 року ОСОБА_1 звернулася до суду із зустрічним позовом до Публічного акціонерного товариства «Альфа-Банк», з урахуванням збільшених позовних вимог, просила визнати недійсними:

- договір № 1603/1006/88-002 від 23.10.2006 року, укладений між ОСОБА_1 та АКБ «ТАС Комерцбанк», правонаступником якого є акціонерне інноваційне Публічне Акціонерне товариство «Альфа банк»;

- додаткову угоду № 1 від 29.05.2007 року до кредитного договору № 1603/1006/88-002 від 23.10.2006 року, укладену між АКБ «ТАС Комерцбанк» та ОСОБА_1 ;

- додаткову угоду № 2 від 23.10.2007 року до кредитного договору № 1603/1006/88-002 від 23.10.2006 року, укладеного між АКБ «ТАС Комерцбанк» та ОСОБА_1 ;

- іпотечний договір від 23.10.2006 року, укладений між АКБ «ТАС-Комерцбанк» та ОСОБА_2 , про передачу в іпотеку домоволодіння, що знаходиться в АДРЕСА_1 .

- договір про внесення змін та доповнень № 3 до кредитного договору № 1603/1006/88-002 від 23.10.2006 року, який датований 23.04.2010 року та договір про внесення змін та доповнень № 4 до кредитного договору № 1603/1006/88-002 від 23.10.2006 року, який також датований 23.04.2010 року (т.2 а.с.26);

- договір про внесення змін та доповнень до кредитного договору № 1603/1006/88-002 від 23.10.2006 року, який датований 10.03.2012 року (т.2 а.с.44, 45).

Крім того, просила зобов`язати приватного нотаріуса Полтавського міського нотаріального округу Гальонкіну О.В. виключити з реєстру іпотек та заборони відчуження записи про іпотеку та заборону відчуження домоволодіння, що знаходиться в АДРЕСА_1 , які належать ОСОБА_2 . Просила стягнути з неї на користь акціонерного комерційного інноваційного Публічного Акціонерного товариства «Альфа-Банк» грошову суму у розмірі 185700 грн. 73 коп. як проценти за користування кредитом.(т. 1 а.с. 140-146)

На обґрунтування позовних вимог про визнання недійсним кредитного договору ОСОБА_1 зазначила, що у порушення вимог статей 18, 19 Закону України «Про захист прав споживачів» та Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168 , банк до укладення оспорюваного кредитного договору, не надав їй, як споживачеві, об`єктивну, повну та достовірну інформацію про умови кредитування, у тому числі приховав від неї фактичне значення реальної процентної ставки, дійсне значення подорожчання кредиту, вартість супутніх послуг та встановив незаконні платежі, які споживач мав сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь. Посилаючись на приховання банком важливої інформації перед підписанням договору, а саме реальної сукупної вартості кредиту, свідчить про введення її в оману, що відповідно до ст. 203 ЦК України є підставою для визнання кредитного договору недійсним.

Виходячи з умов ч. 1 ст. 216 ЦК України та приймаючи до уваги, що нею фактично повернуто банку 74006 доларів США, вважає, ще повернуто більше ніж отримано.

Крім того, нею не підписувались та їй невідомо про існування договору про внесення змін та доповнень № 3 до кредитного договору № 1603/1006/88-002 від 23.10.2006 року, який датований 23.04.2010 року та договору про внесення змін та доповнень № 4 до кредитного договору № 1603/1006/88-002 від 23.10.2006 року, який також датований 23.04.2010 року

Просила позов задовольнити з урахуванням збільшених позовних вимог.

Рішенням Полтавського районного суду Полтавської області від 04 грудня 2020 року зустрічний позов ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Альфа Банк», треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору: приватний нотаріус Полтавського міського нотаріального округу Гальонкіна Олена Василівна, ОСОБА_2 , реєстраційна служба Полтавського районного управління юстиції про захист прав споживача та визнання договорів недійсними – задоволено частково.

Визнано недійсним договір про внесення змін та доповнень до кредитного договору № 1603/1006/88-002 від 20.10.2006 року датований 19.03.2006 року, який укладено між Публічним акціонерним товариством «Сведбанк» та ОСОБА_1 , згідно з яким розмір відсотків і періоди нарахувань відсотків становить 17,32 % річних з 20.03.2012 року по 23.10.2021 року.

В іншій частині позовних вимог відмовлено.

З рішенням не погодилася ОСОБА_1 та подала апеляційну скаргу в якій посилаючись на невірне встановлення судом обставин справи, порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення районного суду скасувати, ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована тим, що перед підписанням оспорюваного кредитного договору відповідач в порушення ч. 2 ст. 11, ст.ст. 15-19 Закону України «Про захист прав споживачів», п. 2,3 Постанови Національного банку України № 168 від 10 травня 2007 року «Про затвердження правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту» не повідомив її, як споживача про детальний та достовірний розпис сукупної вартості кредиту з урахуванням відсоткової ставки за кредитом та вартості всіх послуг, пов`язаних з одержанням кредиту.

Зазначає, що судом першої інстанції не досліджено, а відповідачем не надано підтверджуючих первинних документів щодо розміру кредитних коштів, наданих відповідачу. Судом не було встановлено факт виконання сторонами своїх зобов`язань за кредитним договором, а саме - надання банком позичальнику коштів у розмірі та валюті, передбачених кредитним договором, отримання кредитних коштів позичальником тощо. Дослідження вказаних обставин має значення для правильного вирішення справи.

Вказує, що Банк під час укладенння з нею кредитного договору приховав повну та об`єктивну інформацію щодо кінцевої сукупної вартості кредиту та вказав в угоді занижені значення показників суттєвих умов договору, тобто навмисно ввів другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення, тому відповідно до вимог статтей 230, 236 ЦК України, такий договір є недійсним.

У відзиві на апеляційну скаргу представник АТ «Альфа – Банк» просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а судове рішення без змін. Вважає, доводи апеляційної скарги помилковими та необґрунтованими. Посилається на висновки викладені в Постанові ВС від 05.03.2018 у справі № 569/423/15 та від 02.12.2015 № 6-1341цс15.

Відповідач зазначає, що позивачем не надано належних та допустимих доказів, які вказують на недобросовісність дій Банку при укладенні спірних договорів, невідповідності змісту правочину цивільному законодавству, що може бути підставою для визнання договорів недійсними.

Уклавши кредитний договір в іноземній валюті (доларах США) та взявши на себе зобов`язання щодо погашення цього кредиту, позивач усвідомлював, що курс  національної валюти України до долара США не є незмінним, та те, що зміна цього курсу, можливо, настане, а тому, мав передбачити та врахувати підвищення валютного ризику за цим договором. Позивач не довів того, що умови кредитного договору є несправедливими.

Відповідно до вимог ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги.

Судова колегія, заслухавши доповідь судді - доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу без задоволення з наступних підстав.

Судом встановлено, що 23.10.2006 року між АКБ ТАС «Комерцбанк» (правонаступник - ПАТ Сведбанк) та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір №1603/1006/88-002, згідно з умовами якого ОСОБА_1 отримала грошові кошти у сумі 45 000 доларів США зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 14 % на рік за весь строк користування кредитом, з кінцевим терміном повернення 23 жовтня 2016 року (т.1 а.с.5-8).

29.05.2007 року між АКБ «ТАС Комерцбанк» (правонаступник - ПАТ «Сведбанк») та ОСОБА_1 було укладено додаткову угоду №1 до кредитного договору від 23.10.2006 року №1603/1006/88-002, згідно з якою банк зобов`язався надати позичальнику грошові кошти у вигляді кредиту у розмірі 52 000 доларів США на строк з 23.10.2006 року по 23.10.2016 року на умовах, передбачених у цьому договорі, сторонами також внесено зміни до графіка погашення кредиту (т.1 а.с.9).

23.10.2007 року між АКБ «ТАС Комерцбанк» (правонаступник - ПАТ «Сведбанк») та ОСОБА_1 було укладено додаткову угоду №2 до кредитного договору від 23.10.2006 року №1603/1006/88-002, згідно з якою банк зобов`язався надати позичальнику грошові кошти у вигляді кредиту у розмірі 72 000 доларів США на строк з 23.10.2006 року по 23.0.2016 року на умовах, передбачених у цьому договорі, сторонами також внесено зміни до графіка погашення кредиту (т.1 а.с.11, 12).

23.04.2010 року між ПАТ «Сведбанк» та ОСОБА_1 укладено договір про внесення змін та доповнень №3 до кредитного договору від 23.10.2006 року №1603/1006/88-002, відповідно до якого сторони домовились, що розмір строкової заборгованості за кредитом складає 51203 долари США, а розмір простроченої заборгованості за кредитним договором складає 6963,34 доларів США (в тому числі прострочена заборгованість за кредитом - 3450 доларів США та прострочена заборгованість за відсотками - 3513,34 доларів США), кредитний договір від 23.10.2006 року №1603/1006/88-002 викладено у новій редакції (т.1 а.с.13-17).

23.04.2010 року між ПАТ «Сведбанк» та ОСОБА_1 було укладено договір про внесення змін та доповнень №4 до кредитного договору від 23.10.2006 року №1603/1006/88-002, пунктом 3 якого, з урахуванням пункту 2, встановлено розмір строкової заборгованості за кредитом, що відображена на позичковому рахунку позичальника № НОМЕР_1 , в сумі 58166,34 доларів США; пунктом 3.1 збільшено строк користування кредитом до 23.10.2021 року; пунктом 4 змінено розмір відсотків і періоди нарахування відсотків, зокрема з дати укладення цього договору (23.10.2006 року) по 23.04.2010 року включно відсоткова ставка становить 14 % річних, з 24.04.2010 року по 09.02.2011 року - 7 % річних, з 10.02.2011 року по 09.02.2012 року - 10 % річних, з 10.02.2012 року по 23.10.2021 року - 17,32 % річних; пунктом 5 визначено розмір ануїтетних платежів, які позичальник сплачує 10 числа кожного місяця, починаючи з 10.06.2010 року - в сумі 614,83 доларів США, з 10.03.2011 року - в сумі 705, 39 доларів США, з 10.03.2012 року - у сумі 933,64 доларів США (т.1 а.с.18-20).

19.03.2012 року між ПАТ «Сведбанк» та ОСОБА_1 було укладено договір про внесення змін та доповнень №5 до кредитного договору від 23.10.2006 року №1603/1006/88-002, згідно з яким розмір відсотків і періоди нарахувань відсотків становить 17,32 % річних з 20.03.2012 року по 23.10.2021 року (т.1 а.с.20).

З метою забезпечення належного виконання зобов`язання за кредитним договором, 23.10.2006 року між банком та ОСОБА_2 був укладений договір іпотеки, відповідно до умов якого (п. 2) ОСОБА_2 , як іпотекодавець, передав в іпотеку іпотекодержателю належне йому на праві власності майно: домоволодіння, що знаходиться у АДРЕСА_1 , та земельну ділянку, загальною площею 1639 кв.м.

25.05.2012 року між ПАТ «Сведбанк» та ПАТ «Дельта Банк» було укладено договір купівлі-продажу прав вимоги за кредитними договорами, в тому числі і кредитним пакетом ОСОБА_1 (т.1 а.с.29-43)

15.06.2012 року між ПАТ «Дельта Банк» та ПАТ «Альфа-Банк» було укладено договір купівлі-продажу прав вимоги за кредитними договорами, в тому числі і кредитним пакетом ОСОБА_1 18.06.2012 року ПАТ «Альфа банк» направлено ОСОБА_1 повідомлення про відступлення прав вимоги за її кредитним договором (т.1 а.с. 44 - 50).

Висновком Харківського науково-дослідного інституту судових експертиз ім. проф. М. С. Бокаріуса від 24.10.2016 року № 7567/9547, встановлено, що підпис від імені ОСОБА_1 , що в договорі про внесення змін та доповнень від 19.03.2012 року до кредитного договору від 23 жовтня 2006 року № 1603/1006/88-002 виконано не ОСОБА_1 (т.3 а.с.32-34).

Відповідно до висновку Харківського науково дослідного інституту судових експертиз ім. проф. М. С. Бокаріуса від 25.05.2017 року № 303/5592, у договорах:

- про внесення змін та доповнень № 3 та № 4 до кредитного договору від 23.10.2006 року № 1603/1006/88-002, укладених 23.04.2010 року, підписи розташовані в рядках «Від імені Позичальника» та «Підпис» виконано ОСОБА_1 ;

- питання, чи виконані підписи від імені ОСОБА_1 у договорі про внесення змін та доповнень до кредитного договору від 23.10.2006 року № 1603/1006/88-002, укладеному 19.03.2012 року, не вирішувались, оскільки клопотання експерта про надання документів не було виконано в повному обсязі (т.2 а.с.220-223).

З матеріалів справи вбачається та не заперечується сторонами у справі, що рішенням Полтавського районного суду Полтавської області від 14 липня 2014 року, яке набрало законної сили, встановлено обставини щодо укладення кредитного договору з   ОСОБА_1 , внесення до нього змін, переходу права вимоги у межах цього договору до інших фінансових установ, а також факт неналежного виконання ОСОБА_1 зобов`язань за кредитною угодою, що призвело до утворення, станом на 31 січня 2017 року, простроченої заборгованості за кредитом у розмірі 49 023,53 доларів США, 29 226,04 доларів США заборгованості за відсотками за користування кредитом та 325 522 грн. 94 коп. пені (т.4 а.с.172-178).

Вказаним рішенням було відмовлено у задоволенні позову ПАТ «Альфа банк» до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки, виключно з підстав передбачених статтею 4 Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті».

Заочним рішенням Полтавського районного суду Полтавської області від 18 квітня 2017 року, залишеним без змін ухвалою Полтавського апеляційного суду Полтавської області від 12 вересня 2017 року, на користь ПАТ «Альфа Банк» стягнуто з   ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором № 1603/1006/88-002, що утворилася станом на 31 січня 2017 рік, 3149 023,53 долари США, 29 226, 04 доларів США заборгованості за відсотками та 325 522 грн 95 коп. пені за останній календарний рік (т. 4 а.с. 172-178).

Постановою Верховного Суду від 18 вересня 2019 року заочне рішення Полтавського районного суду Полтавської області від 18 квітня 2017 року та ухвалу апеляційного суду Полтавської області від 12 вересня 2017 року скасовано в частині вирішення вимог про стягнення заборгованості за процентами та пенею, в цій частині ухвалено нове рішення яким стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Альфа Банк» заборгованість за процентами у розмірі 2583,76 долари США та пеню в розмірі 58,43 доларів США (т.4 а.с.172-178).

Звертаючись до суду з зустрічним позовом, ОСОБА_1 вказувала, що при укладенні спірних договорів, мало місце введення її, як споживача, банком в оману, щодо розміру помісячних платежів по відсотках та щодо сукупної вартості кредиту взагалі. Вважає, банк приховав від неї, як позичальника, реальну суму вартості кредиту з ціллю отримання додаткового прибутку за кредитним договором

Відмовляючи у задоволенні позову про визнання правочинів недійсними, суд першої інстанції обгрунтовував свої висновки його недоведеністю. При цьому суд виходив із відсутності доказів порушення прав позивачки як споживача при укладанні нею кредитного договору, зокрема відсутності обману з боку банку та дисбалансу договірних прав та обов`язків за кредитним договором на шкоду позивачці, надання їй банком усієї необхідної і достатньої інформації при його укладанні, дотримання сторонами у момент укладення договору вимоги Закону України «Про захист прав споживачів» щодо укладення кредитного договору в письмовій формі та зазначення у ньому передбачених законом обов`язкових умов, а сам кредитний договір не суперечить нормам цивільного законодавства, відповідає вільному волевиявленню та внутрішній волі учасників правочину.

Також суд виходив із правомірності дій банку при укладенні кредитного договору предметом якого є іноземна валюта, з огляду на наявність у банку генеральної ліцензії.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції виходячи з наступного.

Відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (стаття 627 ЦК України).

За змістом частини першої статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно з частиною першою статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до частини першої статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Згідно з частиною першою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

За змістом статей 11, 18 Закону України «Про захист прав споживачів» до договорів зі споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема про встановлення обов`язкових для споживача умов, з якими він не мав реальної можливості ознайомитися перед укладенням договору; надання продавцю (виконавцю, виробнику) права в односторонньому порядку змінювати умови договору на власний розсуд або на підставах, не зазначених у договорі; передбачення зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки. Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати в договори зі споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливими, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінене або визнане недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору.

Аналіз указаних норм дає підстави для висновку, що несправедливими є положення договору про споживчий кредит, які містять умови про зміни у витратах, зокрема щодо плати за обслуговування кредиту, і це є підставою для визнання таких положень недійсними.

Згідно з абзацом другим частини четвертої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» споживач не зобов`язаний сплачувати кредитодавцеві будь-які збори, відсотки або інші вартісні елементи кредиту, що не були зазначені у договорі.

Відповідно до частини восьмої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів нечіткі або двозначні положення договорів зі споживачами тлумачаться на користь споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним.

Отже, виходячи із принципів справедливості, добросовісності на позичальника не може бути покладено обов`язок сплачувати платежі за послуги, які ним фактично не замовлялись і які банком фактично не надавались, а встановлення платежів за такі послуги було заборонено нормативно-правовими актами.

До такого висновку дійшла Об`єднана палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у постанові від 09 грудня 2019 року по справі № 524/5152/15-ц (провадження № 61-8862сво18).

Звертаючись до суду з даним позовом, позивач просила визнати недійсними укладені між нею та банком договори, посилаючись на те, що під час їх укладання, Банк не надав їй об`єктивної, повної та достовірної інформації, необхідної для здійснення свідомого вибору, в умовах кредитного договору та приховав фактичне значення реальної процентної ставки і не попереджено про валютні ризики, а також що пункти спірного договору є несправедливими та такими, що суперечать Закону України «Про захист прав споживачів».

З умов оспорюваного кредитного договору, з подальшими змінами та доповненнями до нього, вбачається що під час укладення договору  ОСОБА_1 ознайомлено з кредитними умовами, у тому числі про мету (п. 1.4), для якої споживчий кредит може бути витрачений, форми його забезпечення, розмір відсоткової ставки (п. 1.3), суму, на яку кредит виданий, строки повернення кредитних коштів (п. 1.1), відповідальність сторін (п. 8)., права та обов`язки сторін ( Р. 4-7), та інше, що підтвердила позичальник своїм підписом на договорі та додаткових угодах до нього.

ОСОБА_1 самостійно звернулась до Банку з письмовою заявою, в якій просила надати їй кредит та зазначила його суму у валюті (долари США), мету отримання кредитних коштів (придбання квартри), що підтверджується копією анкети-заяви позичальника.

Крім того, позичальник, тривалий час на виконання кредитного договору, частково вносила кошти.

Посилання ОСОБА_1 на те, що під час укладення оспорюваних договів їй не надано всю необхідну та достатню інформацію щодо умов кредитування є безпідставними, оскільки спірний правочин укладений у письмовій формі, містить положення щодо розміру кредиту, дату його видачі, розмір відсоткової ставки, право дострокового повернення кредиту, детальний розпис загальної вартості кредиту.

Не заслуговують на увагу доводи позичальника, що підчас укладення спірного договору її було введено в оману, так як в п. 10.1. кредитного договору, позичальник підтвердив, що не знаходиться під впливом омани, обману, насильства, погрози, або збігу тяжких обставин. Сторони погодили, що з укладенням цього договору вони досягли згоди з усіх істотних умов та не існує будь-яких умов, які можуть бути істотними та необхідними за змістом цього договору (п.10.9).

Окрім того, у договорі про внесення змін і доповнень № 3 від 23.04.2010 року, Сторони погодили, що досягли згоди з усіх істотних умов та не існує будь-яких умов, які можуть бути істотними та необхідними за змістом цього договору (п.11.13).

Частиною першою статті 230 ЦК України передбачено, що якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

З аналізу вказаної норми слід дійти висновку, що правочин може бути визнаний таким, що вчинений під впливом обману, у випадку навмисного цілеспрямованого введення іншої сторони в оману стосовно фактів, які впливають на укладення правочину. Ознакою обману є умисел. Установлення у недобросовісної сторони умислу ввести в оману другу сторону, щоб спонукати її до укладення правочину, є обов`язковою умовою кваліфікації недійсності правочину за статтею 230 ЦК України.

Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману.

ОСОБА_3 не надано будь-яких належних та допустимих доказів того, що її було введено в оману або вона помилялася щодо обставин, які мають істотне значення. Вона була ознайомлена з орієнтованою сукупною вартістю кредиту, відомостями щодо процентної ставки, та іншими відомостями, які має повідомити банк перед укладенням споживчих кредитних договорів, про що свідчить її підпис на кредитному договорі та інших оспорюваних договорах.

Суд на підставі належним чином оцінених доказів встановив, що кредитний договір та додатки до нього, окрім договору про внесення змін та доповнень від 20.10.2006 року, датований 19.03.2006 року, були підписані сторонами, які досягли згоди з усіх істотних умов цих договорів. Сторони мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, а їх волевиявлення було вільним і відповідало їхній внутрішній волі.

Суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 в частині визнання недійсним кредитного договору від 23.10.2006 року, додаткових угод № 1, 2 від 29.05.2007 року, від 23.10.2007 року, іпотечного договору від 23.10.2006 року, договорів про внесення змін та доповнень № 3, 4 від 23.10.2006 року, із застосуванням наслідків недійсності вказаних правочинів.

Позивач на момент укладення спірних договорів не заявляла додаткових вимог та в подальшому частково виконувала його. Протягом дії кредитного договору  ОСОБА_1 не зверталася до Банку з пропозицією про внесення будь-яких змін до запропонованої редакції договору, за роз`ясненням положень, які були їй не зрозумілі, або за додатковою інформацією щодо умов кредитування, тим самим погоджуючись зі всіма умовами такого договору.

Судом не встановлено будь-яких недобросовісних дій з боку відповідача при укладенні оспорюваних договорів.

Враховуючи вищевикладене, підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду в оскаржуваній частині колегія суддів не вбачає. Суд не допустив порушень матеріального або процесуального закону, які могли б бути підставою для скасування рішення суду.

Згідно статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Рішення  суду постановлено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому підстав для його скасування колегія суддів не вбачає.

Оскільки, в задоволенні апеляційної скарги необхідно відмовити, понесені судові витрати відшкодуванню не підлягають.

Керуючись статтями 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд, -

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Полтавського районного суду Полтавської області від 04 грудня 2020 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня її проголошення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Якщо в судовому засіданні оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 18.05.2021р

       Головуючий суддя                Т.В. Одринська

       Судді                А.І. Дорош

                                                                               В.П. Пікуль