ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 травня 2021 року справа №200/80/21-а

приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15

Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: судді доповідача Ястребової Л.В., суддів Гайдара А.В., Компанієць І.Д., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Управління соціального захисту населення Слов`янської міської ради на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 05 лютого 2021 року у справі № 200/80/21-а (головуючий І інстанції Загацька Т.В., повний текст складено 05.02.2021р. в м. Слов`янськ Донецької області) за позовом ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення Слов`янської міської ради про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,-

УСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (надалі - позивач) звернувся до суду з позовом до Управління соціального захисту населення Слов`янської міської ради (надалі - відповідач), в якому з урахуванням уточнених позовних вимог просив визнати протиправними дії Управління соціального захисту населення Слов`янської міської ради щодо невиплати ОСОБА_1 соціальної допомоги як особі з інвалідністю з дитинства ІІ групи з 01.10.2016 по 20.02.2019 та зобов`язати Управління соціального захисту населення Слов`янської міської ради призначити та виплатити ОСОБА_1 соціальну допомогу як особі з інвалідністю з дитинства ІІ групи з 01.10.2016 по 20.02.2019 (а.с. 1-6, 29-34).

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивачу була призначена державна соціальна допомога особам з інвалідністю з дитинства та дітям інвалідам. 25 листопада 2020 року позивач звернувся до відповідача з вимогою виплатити заборгованість з соціальної допомоги особам з інвалідністю з дитинства та дітям інвалідам, яка виникла за період з 01.10.2016 по 20.02.2019. Відповідач, листом від 08.12.2020 повідомив про відсутність підстав для виплати допомоги позивачу. Вважає дії відповідача щодо невиплати державної соціальної допомоги особам з інвалідністю, протиправними та такими, що порушують його конституційні права, а тому позивач звернувся з даним позовом до суду.

Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 05 лютого 2021 року позов задоволено частково. Визнано протиправними дії Управління соціального захисту населення Слов`янської міської ради щодо невиплати ОСОБА_1 соціальної допомоги як особі з інвалідністю з дитинства ІІ групи з 01.10.2016 по 31.01.2019. Зобов`язано Управління соціального захисту населення Слов`янської міської ради нарахувати та виплатити ОСОБА_1 соціальну допомогу як особі з інвалідністю з дитинства ІІ групи з 01.10.2016 по 31.01.2019. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено (а.с. 62-65).

Не погодившись з судовим рішенням, відповідач звернувся з апеляційною скаргою, вважає в рішенні не повністю враховано обставини, що мають значення для справи, а висновки не відповідають обставинам справи, просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що у період з 01.10.2016 по 31.07.2018 позивач до жодного структурного підрозділу соціального захисту населення з заявою про призначення допомоги особам з інвалідністю з дитинства не звертався бо на цей час знаходився у м.Дебальцеве, де органи державної влади не здійснюють свої повноваження, а звернувшись до Управління праці та соціального захисту населення Краматорської міської ради з заявою за призначенням державної соціальної допомоги особам з інвалідністю з дитинства 30.07.2018, де йому було відмовлено на підставі акту обстеження матеріально-побутових умов сім`ї від 06.09.2018. Наголошує, що з огляду на положення КАС України, адміністративний суд не наділений повноваженнями щодо зобов`язання Управління прийняти будь-яке рішення (а.с. 70-74).

Всі особи, які беруть участь у справі, до апеляційного суду не прибули, були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання. Згідно з пунктом 2 частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції розглянув справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Відповідно до вимог ч. 1 та ч. 2 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального права, встановила наступне.

Позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 10-12).

Згідно з довідкою від 06.02.2019 №1429-5000027356 ОСОБА_1 є особою яка має статус внутрішньо переміщеною особи (а.с. 14).

Відповідно до довідки МСЕК серії 10 ААБ №434165 позивачу з 08.01.2013 встановлено другу групу інвалідності як особі з інвалідністю з дитинства безстроково (а.с. 15).

Відповідно листа Управління соціального захисту населення Слов`янської міської ради 08.12.2020 №07-16/5038 вбачається, що згідно з заявою від 05.03.2015 ОСОБА_1 призначено державну соціальну допомогу особам з інвалідністю з дитинства та дітям- інвалідам з 01.03.2015. Строк дії довідки про взяття на облік ОСОБА_1 закінчився, тому виплату допомоги припинено з 01.10.2016. У період з 01.10.2016 по 31.07.2018 заявник з питання призначення допомоги або з інших питань до Управління жодного разу не звертався. Позивач звернувся до Управління за призначенням державної соціальної допомоги особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю 21.02.2019. Відповідно до п.7 Порядку призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 №365, згідно з рішенням Комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам Слов`янської міської ради від 26.02.2019 №11-32/894, заявнику призначено державну соціальну допомогу особі з інвалідністю з дитинства II групи з 01.02.2019 довічно. Призначена допомога виплачується щомісяця, заборгованості з виплати Управління не має (а.с. 17-18).

Спірним у даній справі є правомірність невиплати позивачу соціальної допомоги як особі з інвалідністю з дитинства ІІ групи з 01.10.2016 по 20.02.2019.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Відповідно до ст. 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх в разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та інших випадках передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Закон України «Про державну соціальну допомогу особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю» від 16.11.2000 року №2109-III (далі - Закон № 2109-III) відповідно до Конституції України гарантує особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю право на матеріальне забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України та їх соціальну захищеність шляхом встановлення державної соціальної допомоги на рівні прожиткового мінімуму.

Так, згідно зі статтею 1 Закону № 2109-III право на державну соціальну допомогу мають особи з інвалідністю з дитинства і діти з інвалідністю віком до 18 років. Центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, з питань сім`ї та дітей, організовує роботу щодо призначення та виплати державної соціальної допомоги особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю.

Статтею 4 вказаного Закону визначено, що державна соціальна допомога особам з інвалідністю з дитинства призначається на весь час інвалідності, встановленої органами медико-соціальної експертизи.

У відповідності до приписів статті 6 Закону № 2109-III виплата державної соціальної допомоги зупиняється у випадку пропуску строку переогляду особою з інвалідністю з дитинства або дитиною з інвалідністю, а в разі визнання знову особою з інвалідністю або дитиною з інвалідністю виплата державної соціальної допомоги поновлюється з дня зупинення, але не більш як за один місяць.

Якщо строк переогляду пропущено з поважної причини, виплата державної соціальної допомоги поновлюється з дня зупинення виплати, але не більш як за 3 роки, за умови, що за цей період її визнано особою з інвалідністю або дитиною з інвалідністю. При цьому, якщо при переогляді особи з інвалідністю з дитинства переведено до іншої групи інвалідності (вищої або нижчої), то державна соціальна допомога за зазначений період виплачується за попередньою групою.

У разі припинення виплати державної соціальної допомоги внаслідок нез`явлення на переогляд без поважних причин, при наступному визнанні особою з інвалідністю з дитинства або дитиною з інвалідністю, виплата цієї допомоги поновлюється з дня встановлення інвалідності або визнання дитиною з інвалідністю.

У відповідності до статті 10 Закону № 2109-III державна соціальна допомога виплачується державними підприємствами і об`єднаннями зв`язку за місцем проживання особи з інвалідністю з дитинства або батьків, усиновителів, яким призначена допомога на дітей з інвалідністю. Опікуну або піклувальнику державна соціальна допомога виплачується за місцем їх проживання. Виплата державної соціальної допомоги провадиться щомісячно за поточний місяць у встановлені місцевою державною адміністрацією строки. Призначена державна соціальна допомога виплачується особі з інвалідністю з дитинства незалежно від одержуваного нею заробітку, стипендії, аліментів або інших доходів. Державна соціальна допомога, яка призначена на дитину з інвалідністю віком до 18 років, виплачується незалежно від одержання на неї інших видів допомоги.

Підстави припинення і відновлення виплати державної соціальної допомоги визначені у статті 14 Закону № 2109-III.

Так, виплата у повному розмірі державної соціальної допомоги особам з інвалідністю з дитинства в разі влаштування їх до відповідної установи (закладу) на повне державне утримання або зняття з повного державного утримання відповідно припиняється або відновлюється з першого числа місяця, наступного за місяцем, у якому виникли ці обставини.

У разі влаштування дитини з інвалідністю віком до 18 років до відповідної установи (закладу) на повне державне утримання або зняття з повного державного утримання виплата державної соціальної допомоги на дитину з інвалідністю у повному розмірі відповідно припиняється або відновлюється з першого числа місяця, наступного за місяцем, у якому виникли ці обставини.

При зміні одержувачем державної соціальної допомоги місця проживання виплата цієї допомоги продовжується відповідною місцевою державною адміністрацією за новим місцем проживання. Виплата державної соціальної допомоги продовжується з того часу, з якого вона була припинена за попереднім місцем проживання.

Матеріалами справи підтверджується, що з 01.10.2016 по 20.02.2019 виплата соціальної допомоги як особі з інвалідністю з дитинства ІІ групи припинена, у зв`язку із скасуванням довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи.

Водночас, Закон № 2109-III такої підстави для припинення соціальної допомоги не містить.

Отже, підстави зазначені відповідачем не є передбаченими законом підставами для припинення виплат.

Постанова КМУ № 365 не є законом, а є підзаконним нормативно-правовим актом, який має нижчу юридичну силу, що значно звужує встановлене законодавством право на отримання страхових виплат позивачем, а тому право позивача на отримання виплат було безпідставно порушено відповідачем.

За вимогами статті 92 Конституції України, виключно законами України визначаються, зокрема: права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод; основні обов`язки громадянина; основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення; засади регулювання праці і зайнятості, шлюбу, сім`ї, охорони дитинства, материнства, батьківства; виховання, освіти, культури і охорони здоров`я; екологічної безпеки (пункти 1, 6).

Верховна Рада України може змінити закон виключно законом, а не шляхом прийняття підзаконного правового акту. Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України відносяться до категорії підзаконних, а тому не можуть змінювати в бік звуження права громадян, які встановлено нормативно-правовими актами вищої юридичної сили. Право на обмеження конституційних прав громадян Кабінету Міністрів України Верховною Радою України не надано.

Крім того, постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 29.06.2017 р. у справі № 826/12123/16, яка залишена без змін постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 04.07.2018 р. та ухвалою Верховного Суду від 20 грудня 2018 року, визнано нечинним Порядок здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 р. №365.

Суди дійшли до висновку, що положення пунктів 7, 8, 9, 13 Порядку призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам та Порядок здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 08 червня 2016 року № 365 та абзац 10 пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України «Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» від 05 листопада 2014 року № 637 обмежують осіб, що належать до ВПО у реалізації їхніх прав, зокрема, прав на пенсійне та соціальне забезпечення та є такою, що призводить до непрямої дискримінації за ознакою місця проживання та перебування на обліку ВПО, а також порушує принцип рівності, передбачений статтею 24 Конституції України та гарантії вільного пересування територією України, передбачені статтею 33 Конституції України.

Крім того, зміна місця проживання або тимчасова відсутність за місцем проживання після призначення виплат, не може вважатися належної підставою для припинення виплати та невиплаті недоодержаних позивачем сум.

Стаття 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» передбачає, що реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.

У спірних правовідносинах ч. 2 ст. 77 КАС України на відповідача, як суб`єкта владних повноважень, покладено обов`язок доведення правомірності не виплати соціальних виплат позивачу.

У свою чергу, відповідачем не доведено правомірності не виплати соціальних виплат позивачу.

У юриспруденції дискреційні повноваження визначаються як право голови держави, уряду, інших посадовців в органах державної влади у разі ухвалення рішення з питання, віднесеного до їх компетенції, діяти за певних умов на власний розсуд у рамках закону. А в Рекомендаціях Комітету Міністрів Ради Європи вказано, що адміністративний орган може здійснювати "дискреційні повноваження", користуючись певною свободою розсуду у разі ухвалення будь-якого рішення. Такий орган в силу (за) наявності у нього дискреційних повноважень може вибирати з декількох варіантів припустимих рішень той, який він вважає найбільш відповідним у даному випадку. За цього надано рекомендацію судам не втручатися у дискреційні повноваження державних органів.

На переконання суду, з боку державних органів відбувається підміна понять, оскільки не будь-які повноваження органів влади з ухвалення рішень, є дискреційними. Дискреція діє тільки у разі, коли у рамках закону держорган може приймати різні рішення.

За визначенням статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Україною Законом № 475/97-ВР від 17 липня 1997 року, кожен, чиї права і свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі "Чахал проти Об`єднаного Королівства" (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.

Стаття 13 Конвенції вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею, повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема, в тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).

Отже, "ефективний засіб правого захисту" в розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права й одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.

Згідно ч. 2 ст. 9 КАС України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина від порушень з боку суб`єкта владних повноважень.

Дискреційні повноваження - це законодавчо встановлена компетенція владних суб`єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають у застосуванні суб`єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень. У більш звуженому розумінні дискреційні повноваження - це можливість діяти за власним розсудом, в межах закону, можливість застосувати норми закону та вчиняти конкретні дії (або дію) серед інших, кожні з яких окремо є відносно правильними (законними).

Аналогічна правова позиція міститься в постанові Верховного Суду України від 21 травня 2013 року № 21-87а13.

За змістом частини 1 статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

За унормуванням п. 7 ч. 2 ст. 245 Кодексу адміністративного судочинства України в разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову про визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання вчинити певні дії.

Отже, суд наділений повноваженнями щодо зобов`язання відповідача вчинити певні дії, і це прямо вбачається з п. 4 ч. 2 ст. 245 Кодексу адміністративного судочинства України.

За приписами ч. 4 ст. 245 Кодексу адміністративного судочинства України у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

При цьому, спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про зобов`язання Управління соціального захисту населення Слов`янської міської ради нарахувати та виплатити ОСОБА_1 соціальну допомогу як особі з інвалідністю з дитинства ІІ групи з 01.10.2016 по 31.01.2019.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Зважаючи на наведене, судова колегія дійшла висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, та ухвалено судове рішення про часткове задоволення позовних вимог з додержанням норм матеріального і процесуального права. У зв`язку з викладеним доводи апеляційної скарги не приймаються до уваги, тому апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Керуючись статтями 308, 311, 315, 316, 321, 322, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Управління соціального захисту населення Слов`янської міської ради на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 05 лютого 2021 року у справі № 200/80/21-а - залишити без задоволення.

Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 05 лютого 2021 року у справі № 200/80/21-а - залишити без змін.

Повне судове рішення 24 травня 2020 року.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, передбаченому статтею 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя Л.В. Ястребова

Судді А.В. Гайдар

І.Д. Компанієць