Справа № 331/2097/21

                                                       Провадження № 3/331/932/2021

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 травня 2021 року                                          місто Запоріжжя

Суддя Жовтневого районного суду м. Запоріжжя Кольц Д.М, розглянувши матеріали, які надійшли з відділу поліції № 2 Запорізького районного управління поліції ГУНП в Запорізькій області, за протоколом серії ВАБ №026981 від 11.04.2021 року про притягнення до адміністративної відповідальності:

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянки України, працює продавцем в ФОП ОСОБА_2 , зареєстрована та проживає за адресою: АДРЕСА_1 , за ч. 1 ст.44-3 КУпАП, -

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до опису протоколу серії ВАБ №026981 від 11.04.1976 року, 11.04.2020 року о 12-30 годин за адресою АДРЕСА_2 ОСОБА_1 здійснювала прийом відвідувачів в магазині-кафетерії «Бочка», в якому не нанесено маркування для перебування в черзі з дотриманням дистанції між клієнтами не менш як 1,5 метри, чим порушила підпункт 12 пункту 3 зі змінами постанови КМУ №1236 від 09.12.2020 року (зі змінами від 24.03.2021 року), відповідальність за що передбачена ч. 1 ст.44-3 КУпАП.

В судове засідання ОСОБА_1 не з`явилась, судом повідомлялась належним чином.

Адвокат Бондар І.М., який діє в інтересах ОСОБА_1 , в судовому засіданні повідомив, що ОСОБА_1 вину у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 44-3 КУпАП не визнає у зв`язку із наступним.

В матеріалах справи не має жодного доказу, який би підтверджував вину ОСОБА_1 в інкримінованому їй правопорушенні. Також зазначив, що остання не є суб`єктом даного адміністративного правопорушення, у зв`язку із чим адвокат просив провадження по справі закрити за відсутністю складу адміністративного правопорушення.

При вирішенні питання про наявність чи відсутність в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, суд виходить з наступного.

Кодексом України про адміністративні правопорушення визначено форму і основні елементи змісту рішення (постанови), що приймається в конкретній справі. В ній, зокрема, повинні бути викладені всі обставини вчинення правопорушення, отримані на підставі сукупності досліджених доказів на обґрунтування наявності складу правопорушення та правильності його юридичної кваліфікації.

Відповідно до ст. 9 КУпАП України адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Відповідно до ст. 280 КУпАП при розгляді справи про адміністративне правопорушення має бути з`ясовано, чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності та інші обставини.

Складом адміністративного правопорушення є передбачена нормами права сукупність ознак (елементів), за наявності яких те чи інше протиправне діяння можна кваліфікувати як адміністративне правопорушення. Таку сукупність ознак формують чотири складових елементи: об`єкт, об`єктивна сторона (характеризують зовнішню сторону правопорушення); суб`єкт та суб`єктивна сторона (характеризують внутрішню сторону правопорушення).

Відповідно до ст.44-3КУпАП адміністративне правопорушення полягає, зокрема, в порушенні правил щодо карантину людей, санітарно-гігієнічних, санітарно-протиепідемічних правил і норм, передбачених Законом України "Про захист населення від інфекційних хвороб", іншими актами законодавства, а також рішень органів місцевого самоврядування з питань боротьби з інфекційними хворобами.

Таким чином, диспозиція ст. 44-3 КУпАП є бланкетною нормою і відсилає до правил та обмежень, що визначаються іншими нормативно-правовими актами, зокрема ЗУ «Про захист населення від інфекційних хвороб», та прийнятих на його виконання підзаконних нормативно-правових актів.

В статті 1 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» №1645-ІІІ від 06 квітня 2000 року визначено,що карантин - це адміністративні та медико-санітарні заходи, що застосовуються для запобігання поширенню особливо небезпечних інфекційних хвороб.

Згідно ст.29 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» №1645-ІІІ від 06 квітня 2000 року карантин встановлюється та відміняється Кабінетом Міністрів України.

Питання про встановлення карантину порушує перед Кабінетом Міністрів України центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я, за поданням головного державного санітарного лікаря України.

Рішення про встановлення карантину, а також про його відміну негайно доводиться до відома населення відповідної території через засоби масової інформації.

Згідно пункту першого Постанови Кабінету міністрів України від 09 грудня 2020 р. № 1236 «Про встановлення карантину та запровадження посилених протиепідемічних заходів на території із значним поширенням гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2», установити з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 (далі - COVID-19), з 19 грудня 2020 р. до 30 квітня 2021 р. на території України карантин, продовживши дію карантину, встановленого постановами Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 р. № 211 “Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2” (Офіційний вісник України, 2020 р., № 23, ст. 896, № 30, ст. 1061), від 20 травня 2020 р. № 392 “Про встановлення карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2” (Офіційний вісник України, 2020 р., № 43, ст. 1394, № 52, ст. 1626) та від 22 липня 2020 р. № 641 “Про встановлення карантину та запровадження посилених протиепідемічних заходів на території із значним поширенням гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2” (Офіційний вісник України, 2020 р., № 63, ст. 2029).

Відповідно до ст. 256 КУпАП України у протоколі про адміністративне правопорушення зазначаються: дата і місце його складення, посада, прізвище, ім`я, по батькові особи, яка склала протокол; відомості про особу, яка притягається до адміністративної відповідальності (у разі її виявлення); місце, час вчинення і суть адміністративного правопорушення; нормативний акт, який передбачає відповідальність за дане правопорушення; прізвища, адреси свідків і потерпілих, якщо вони є; пояснення особи, яка притягається до адміністративної відповідальності; інші відомості, необхідні для вирішення справи.

Згідно Інструкції з офорлмення матеріалів про адміністративні правопорушення в органах поліції, затверджені наказом Міністерства внутрішніх справ України від 06.11.2015 року (станом на час вчинення адміністративного правопорушення) №1376:

у графі «дата, час, місце вчинення і суть учиненого адміністративного правопорушення» - суть адміністративного правопорушення (повинна точно відповідати ознакам складу адміністративного правопорушення, зазначеним у статті КУпАП, за якою складено протокол).

В судовому засіданні було досліджено протокол про адміністративне правопорушення, який було складено відносно ОСОБА_1 , відповідно до фабули якого, датою вчинення інкримінованого правопорушення, вказано «11.04.2020», однак відповідно до інших досліджених матеріалів доданих до протоколу та поясненнями самого адвоката, матеріали справи свідчать про те, що правопорушення, за яке складено протокол відносно ОСОБА_1 було вчинене 11.04.2021 року.

Окрім цього, протокол складено відносно особи, яка працює на посаді продавця, яка таким чином не є суб`єктом даного адміністративного правопорушення. Також до матеріалів справи не додано доказів того, що ОСОБА_1 працює саме на посаді продавця в повноваження якого входять організація діяльності підприємства, або виконання обов`язків директора.

Виклад складу адміністративного правопорушення свідчить про те, що саме ОСОБА_1 здійснювала прийом відвідувачів, однак ані протокол, ані письмові докази, додані до нього не підтверджують наявність у особи, яка притягається до адміністратвиної відповідальності, розсуду щодо приймання або не приймання відвідувачів. Натомість, у самому протоколі зазначено, що ОСОБА_1 є продавцем, тобто найманий працівником, що виконує розпорядження працедавця – ФОП ОСОБА_2 .

Суд зазначає, що відповідно до ч. 1 ст. 55 Господарського кодексу України суб`єктами господарювання визнаються учасники господарських відносин, які здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов`язків), мають відокремлене майно і несуть відповідальність за своїми зобов`язаннями в межах цього майна, крім випадків, передбачених законодавством.

Більш того, ОСОБА_1 ставиться до вини порушення вимог п.п.12 п. 3 постанови КМУ від 09.12.2020 року (зі змінами від 24.03.2021 року). Суд зазначає наступне, що відповідно до Постанови КМУ від 24.03.2021 року №270, зміни до постанови КМУ від 09.12.2020 року вносились лише до підпункту 15 пункту 3-5 та до абзацу п`ятого підпункту 3 пункту 7.

Суд наголошує, що він не вправі самостійно змінювати, на шкоду особі фабулу, викладену у протоколі про адміністративне правопорушення, яка, по суті, становить виклад обвинувачення у вчиненні певного правопорушення, винуватість у скоєнні якого певною особою має доводитися в суді; суд також не має права самостійно відшукувати докази винуватості особи у вчиненні правопорушення. Адже діючи таким чином, суд неминуче перебиратиме на себе функції обвинувача, позбавляючись статусу незалежного органу правосуддя, що є порушенням ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Відповідно практики Європейського суду з прав людини, викладену у рішеннях від 09.06.2011 р. по справі «Лучанінова проти України», від 30.05.2013 р. по справі «Малофєєва проти Росії», від 20.09.2016 р. по справі «Карелін проти Росії», суддя приходить до переконання, що як і у кримінальному провадженні, так і у справі про адміністративне правопорушення, суддя, зберігаючи принцип неупередженості і безсторонності судового розгляду, не вправі самостійно, на шкоду особі змінювати формулювання правопорушення, викладене в протоколі про адміністративне правопорушення, а також конкретизувати його.

Більш того, статтею 251 КУпАП передбачено, що доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку встановлюється наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, та іншими.

Одночасно, сам по собі протокол про адміністративне правопорушення не може бути беззаперечним доказом вини особи в тому чи іншому діянні, оскільки не являє собою імперативного факту доведеності вини особи, тобто не узгоджується із стандартом доказування «поза розумним сумнівом» (рішення від 18 січня 1978 року у справі "Ірландія проти Сполученого Королівства" (Ireland v. theUnitedKingdom), п. 161, Series A заява № 25), який застосовується при оцінці доказів, а такі докази можуть «випливати зі співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростовних презумпцій факту».

Відповідно до ст.252 КУпАП суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом та правосвідомістю.

Обов`язок щодо належного складання протоколу про адміністративне правопорушення, який в порядку ст.251КУпАП є одним з доказів в справі про адміністративне правопорушення, та надання доказів на підтвердження викладених в протоколі відомостей, покладається на особу, яка має право складати відповідний протокол та не може бути перекладено на суд.

Стандарт доведення вини «поза розумним сумнівом» означає, що при доведенні винуватості особи не повинно залишатися жодного «розумного сумніву» в цьому, тоді як наявність такого «розумного сумніву» у винуватості особи є підставою для його виправдання. Недоведена вина прирівнюється до доведеної невинуватості.

Таким чином, враховуючи положення ст.62 Конституції України,відповідно до яких, вина особи, яка притягається до відповідальності, має бути доведена належними доказами, а не ґрунтуватись на припущеннях, усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь, враховуючи, що матеріали про адміністративне правопорушення не містять належних та беззастережних доказів наявності в діях  ОСОБА_1  складу інкримінованого адміністративного правопорушення, суд приходить до висновку про відсутність в діях останньої складу адміністративного правопорушення передбаченого ч.1ст.44 КУпАП.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст.247КУпАП відсутність події і складу адміністративного правопорушення є підставою для закриття провадження в справі про адміністративне правопорушення.

На підставі викладеного та керуючись статтями 247, 251, 256, 278 КУпАП,

ПОСТАНОВИВ:

Провадження по справі про адміністративне правопорушення відносно   ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 за ч. 1 ст. 44-3 КУпАП - закрити у зв`язку з відсутністю складу адміністративного правопорушення.

Постанова суду може бути оскаржена до Запорізького апеляційного суду через Жовтневий районний суд м. Запоріжжя продовж 10 днів з дня її проголошення.

Суддя:                                                           Кольц Д.М.