ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

__________________________________________________________________

П О С Т А Н О В А

іменем України

24 травня 2021 року

м. Харків

справа № 646/1398/20

провадження № 22ц/818/1043/21

Харківський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

головуючого - Котелевець А.В.,

суддів - Хорошевського О.М., Яцини В.Б.,

за участю секретаря Кравченко О.О.,

імена (найменування) сторін:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Служба у справах дітей по Основ`янському району Департаменту служб у справах дітей Харківської міської ради,

розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_3 - представника ОСОБА_1 на рішення Червонозаводського районного суду м. Харкова від 20 жовтня 2020 року в складі судді Білінської О.В.,

у с т а н о в и в:

В березні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Служба у справах дітей по Основ`янському району Департаменту служб у справах дітей Харківської міської ради, про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів.

Позовна заява мотивована тим, що вона перебувала з відповідачем в юридичному шлюбі та ІНФОРМАЦІЯ_1 у них народилася донька ОСОБА_4 , яка проживає разом з нею та знаходиться на її утриманні. Заочним рішенням Червонозаводського районного суду м. Харкова від 22 березня 2018 року шлюб між ними розірвано.

Зазначає, що відповідач не піклується про фізичний і духовний розвиток дитини, не приймає участі у її вихованні та не надає допомоги.

Посилаючись на вказані обставини, позивач просила позбавити ОСОБА_2 батьківських прав стосовно дитини - доньки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та стягнути з ОСОБА_2 щомісячно на її користь аліменти на утримання доньки ОСОБА_4 у твердій грошові сумі в розмірі 5 000 грн, починаючи від дня пред`явлення позову і до досягнення дитиною повноліття.

Рішенням Червонозаводського районного суду м. Харкова від 20 жовтня 2020 року позов задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 2 000,00 грн щомісячно, але не менше прожиткового віку для дитини відповідного віку з урахуванням індексації, починаючи з дня звернення до суду - 03 березня 2020 року і до досягнення дитиною повноліття. Допущено негайне виконання судового рішення в межах платежу за один місяць. Позов в іншій частині залишено без задоволення. Вирішено питання розподілу судових витрат.

Вирішуючи спір в частині стягнення аліментів, суд першої інстанції виходив із того, що дитина проживає разом з матір`ю, яка нею опікується постійно і об`єктивно несе витрати на її утримання, та дійшов висновку, що аліменти, які необхідно стягнути на утримання дитини, належить визначити в розмірі 2 000,00 грн.

Залишаючи позов в частині позбавлення відповідача батьківських прав стосовно дитини, суд першої інстанції вказав, що доказів того, що відповідач свідомо нехтує своїми батьківськими обов`язками, ухиляється від виконання своїх обов`язків по відношенню до дитини, матеріали справи не містять, а висновок органу опіки та піклування не надано.

16 листопада 2020 року ОСОБА_3 - представник ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позову про позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав та ухвалити в цій частині нову постанову про задоволення позову в повному обсязі; рішення суду першої інстанції в частині визначення розміру аліментів змінити та визначити аліменти в розмірі 5 000,00 грн.

Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції визначено розмір аліментів без врахування думки самого відповідача, який не спростував та не довів можливості сплати аліментів в більшому або меншому розмірі. При цьому судом першої інстанції також не враховано, що розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини, і позивачка вважає, що сума в розмірі 10 000,00 грн на дитину щомісячно, половину з якої має сплачувати відповідач, є обґрунтованою.

Зазначає, що умисне ухилення від участі в вихованні дитини було доведено на підставі фото та відеоматеріалів, із яких вбачається, що ОСОБА_2 відсутній на всіх святах та сімейних зустрічах. Крім того, в суді були допитані свідки, які також підтвердили факт умисного ухилення відповідача від участі в житті та вихованні доньки.

Вважає, що висновок органу опіки та піклування є дорадчим та не тягне за собою виникнення будь-яких прав чи обов`язків у батька щодо батьківських прав та визначення способів участі у вихованні дитини, оскільки такий не порушує прав та обов`язків жодного з батьків. Крім того, рішення органу опіки та піклування не має наперед встановленої сили для суду, що розглядає спір про позбавлення батьківських прав.

ОСОБА_2 та Служба у справах дітей по Основ`янському району Департаменту служб у справах дітей Харківської міської ради рішення суду першої інстанції не оскаржили, правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористалися.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення (пункт 1 частини 1 статті 374 ЦПК України).

Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції відповідно до вимог частини 1 статті 367 ЦПК України - в межах доводів і вимог апеляційної скарги - судова колегія вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Матеріали справи свідчать, що з 19 листопада 2014 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували в юридичному шлюбі, який було розірвано заочним рішенням Червонозаводського районного суду м. Харкова від 22 березня 2018 року (а. с. 160 т. 1).

За час сумісного проживання у них народилася дитина - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а. с. 161 т. 1).

Пред`являючи позов, ОСОБА_1 на його обґрунтування послалася на те, що батько не приділяє належної уваги догляду, вихованню та утриманню своєї малолітньої дитини, не здійснює належний догляд за станом її здоров`я.

Із відповідей на адвокатські запити ОСОБА_3 вбачається, що:

- до Регіонального сервісного центру МВС в Харківській області на за період з 22 березня 2018 року по 10 лютого 2020 року звернень (скарг, заяв та пропозицій згідно з Законом України «Про звернення громадян») від ОСОБА_2 не надходило (а. с. 216 т. 1);

- відомостей про перетинання державного кордону України за період з 22 березня 2018 року по 11 лютого 2020 року громадянами ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в базі даних Головного центру обробки спеціальної інформації не виявлено (а. с. 217 т. 1);

- безпосередньо до Головного управління Національної поліції в Харківській області заяв, скарг та повідомлень від ОСОБА_2 не надходило (а. с. 218 т. 1);

- звернення від ОСОБА_2 до Департаменту соціального захисту населення Харківської обласної державної адміністрації за період з 22 березня 2018 року по теперішній час не надходили (а. с. 220 т. 1);

- громадянин ОСОБА_2 за період з 22 березня 2018 року по теперішній час з питань захисту його законних прав та власних інтересів, прав та законних інтересів його малолітньої дочки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , до Служби у справах дітей по Основ`янському району Департаменту служб у справах дітей Харківської міської ради не звертався (а. с. 222 т. 1);

- станом на 13 лютого 2020 року ОСОБА_2 на обліку як безробітня особа у філіях Харківського обласного центру зайнятості та центрах зайнятості Харківського регіону не перебував та не перебуває (а. с. 223 т. 1).

Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Частинами першою, другою статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Верховною Радою України 27 лютого 1991 року (далі - Конвенція), передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

Стаття 9 Конвенції покладає на держави-учасниці обов`язок забезпечувати те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Відповідно до статті 18 Конвенції батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що права батьків щодо дитини є похідними від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й, у першу чергу, повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а тільки потім права батьків.

У справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року Європейським судом з прав людини наголошено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків (пункт 54). Вирішення питання позбавлення батьківських прав має ґрунтуватися на оцінці особистості відповідача, його поведінки; факт заперечення відповідача проти позову про позбавлення його батьківських прав також може свідчити про його інтерес до дитини (пункт 58).

У статті 7 СК України визначено необхідність забезпечення дитині можливості здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України; регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини.

Згідно із частинами другою та четвертою статті 155 СК України батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини. Ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.

Відповідно до частини першої статті 164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров`я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини; жорстоко поводяться з дитиною; хронічно зловживають алкоголем або наркотиками; вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; засуджені за вчинення умисного кримінального правопорушення щодо дитини.

Апеляційний суд виходить з того, що ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках, при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи, відмовити в позові про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків. Ухвалюючи таке рішення, суд має право вирішити питання про відібрання дитини у відповідача і передачу органам опіки та піклування (якщо цього потребують її інтереси), але не повинен визначати при цьому конкретний заклад.

Згідно із статтею 18 Закону України «Про охорону дитинства» держава забезпечує право дитини на проживання в таких санітарно-гігієнічних та побутових умовах, що не завдають шкоди її фізичному та розумовому розвитку.

Апеляційний суд виходить з того, що судом на перше місце ставляться «якнайкращі інтереси дитини», оцінка яких включає в себе знаходження балансу між усіма елементами, необхідними для прийняття рішення. Водночас позбавлення батьківських прав батька щодо малолітньої дитини є крайнім заходом впливу.

З урахуванням установлених обставин суд першої інстанції дійшов висновку про недостатність доказів та мотивів, які б свідчили про наявність підстав для позбавлення відповідача батьківських прав щодо малолітньої дитини.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду на те, що у справі відсутні докази на підтвердження навмисного невиконання ОСОБА_2 своїх обов`язків по вихованню малолітньої дитини.

Щодо розміру аліментів, то колегія судів керується таким.

За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина(частина третя статті 181 СК України).

Відповідно до частин першої, другої статті 182 СК України при визначенні розміру аліментів суд враховує: 1) стан здоров`я та матеріальне становище дитини; 2) стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; 3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; 3-1) наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав; 3-2) доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; 4) інші обставини, що мають істотне значення. Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів.

Згідно з частинами першою-третьою статті 183 СК України частка заробітку (доходу) матері, батька, яка буде стягуватися як аліменти на дитину, визначається судом. Якщо стягуються аліменти на двох і більше дітей, суд визначає єдину частку від заробітку (доходу) матері, батька на їх утримання, яка буде стягуватися до досягнення найстаршою дитиною повноліття. Якщо після досягнення повноліття найстаршою дитиною ніхто з батьків не звернувся до суду з позовом про визначення розміру аліментів на інших дітей, аліменти стягуються за вирахуванням тієї рівної частки, що припадала на дитину, яка досягла повноліття.

В суді апеляційної інстанції ОСОБА_1 пояснила, що протягом п`яти років батько з дитиною не спілкується, його місце знаходження невідомо, відомості про його працевлаштування відсутні.

Згідно з частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Частиною першою статті 77 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Згідно з частинами першою, третьою статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Враховуючи викладене, повно та об`єктивно дослідивши всі обставини справи, зібрані докази і надавши їм належну правову оцінку, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що дитина проживає разом з матір`ю та знаходиться на її утриманні, та дійшов правильного висновку про необхідність визначення аліментів в розмірі 2 000,00 грн щомісячно, але не менше прожиткового віку для дитини відповідного віку з урахуванням індексації.

Крім того, відповідно до статті 192 СК України розмір аліментів, визначений за рішенням суду або домовленістю між батьками, може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров`я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 про те, що ухвалюючи рішення про стягнення аліментів, суд не врахував пояснень самого платника аліментів, не заслуговують на увагу, оскільки рішення ухвалено з урахуванням встановлених обставин справи, які були досліджені та оцінені судом в сукупності та взаємозв`язку з іншими доказами.

Інші наведені в апеляційній скарзі доводи зводяться до незгоди з висновками суду першої інстанції стосовно встановлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом першої інстанції, який їх обґрунтовано спростував.

Суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права (стаття 375 ЦПК України).

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі «Проніна проти України», № 63566/00, параграф 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Оскільки позов задоволенню не підлягає, правові підстави для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, відсутні.

Керуючись ст. ст. 367, 374 ч. 1 п. 1, 375, 382, 384 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 - представника ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Червонозаводського районного суду м. Харкова від 20 жовтня 2020 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення безпосередньо до Верховного Суду.

Повне судове рішення складено 25 травня 2021 року.

Головуючий А.В.Котелевець

Судді О.М.Хорошевський

В.Б.Яцина